Вадим Михайлович Богомолець

Деталі: Категорія: Uncategorised; Опубліковано: Середа, 22 жовтня 2014, 06:15; Перегляди: 1135

Творець українського флоту

Вадим Михайлович Богомолець – двоюрідний брат академіка Олександра Олександровича Богомольця. Генерал-хорунжий Української Держави, військово-морської юрист, військовий аташе УНР в Румунії.

Народився 22 жовтня 1878 р. в Петербурзі. Пізніше батьки переїхали до Кишинева. Закінчивши Кишинівську гімназію, Вадим Богомолець вступив на юридичний факультет Харківського університету.

Після закінчення курсу навчання був залишений на викладацьку роботу – читав студентам римське право. Однак через деякий час вирішив зайнятися юридичною практикою. Його першим місцем роботи став Полтавський окружний суд. У 1904 році, не бачачи, очевидно, перспектив для службового росту в Полтаві (на цей рік він залишався «молодшим кандидатом на судові посади»), Вадим Богомолець переїздить до Севастополя. Там він робить кар'єру в судових органах Чорноморського флоту: від слідчого – до помічника прокурора Севастопольського військово-морського суду, яким він залишався до 1917 року.

Дослужився до штатського рангу надвірного радника, начальника Головної військово-морської судової управи Чорноморського флоту.

Був нагороджений орденами св. Станіслава 2 ст. і св. Анни 2 ст.

Влітку 1912 року Вадим Богомолець перебував у плаванні на крейсері «Кагул» (раніше називався «Очаків» – той самий, на якому підняв повстання лейтенант Шмідт).

В червні 1914 року одержав звання підполковника.

Ще до революційних подій 1917 року Вадим Богомолець, людина в побуті російськомовна, був одним з членів українського конспіративного гуртка «Кобзар» в Севастополі. При Центральній Раді Вадим Богомолець увійшов до українську чорноморську громаду Севастополя, створену навесні 1917 року. Там він відповідав за агітаційно-пропагандистську роботу. Маючи певний викладацький досвід, Вадим Богомолець взявся викладати солдатам і матросам українізовуваних частин історію України.

В якості юрисконсульта брав участь у створенні українського військово-морського міністерства – Генерального секретарства з морських справ. Служачи в Секретарстві, розробив «Тимчасовий закон про флот Української Народної Республіки» (оскільки Вадим Богомолець єдиний із співробітників відомства мав юридичну освіту, фактично він був його основним розробником цього закону).

«Тимчасовий закон про флот Української Народної Республіки», затверджений Центральною Радою, оголошував весь військовий і торговий флот на Чорному морі «флотом УНР». І хоча, подібно знаменитого «акту злуки» УНР і ЗУНР, він мав в основному декларативний характер, однак його значення полягає в легітимізації самого факту появи українського флоту. Цей закон потім визначав також основи військово-морської політики Української Держави гетьмана Павла Скоропадського.

На початку 1990-х років, коли Україна та Росія ділили Чорноморський флот СРСР, Київ спирався на «Тимчасовий закон про флот Української Народної Республіки» як на історичний і юридичний прецедент.

За гетьмана Павла Скоропадського Вадим Богомолець служив Головним військово-морським прокурором, очолював Головне військово-морське управління при морському міністерстві у Києві. Отримав з рук гетьмана звання генерал-хорунжого. Очолював військово-морської суд Української Держави.

Після повалення гетьмана Скоропадського – військово-морський аташе УНР в Румунії.

У 1922 році після поразки УНР Вадим Богомолець емігрував до Туреччини, де приєднався до організації «Комітет порятунку України». Організація займалася поширенням в Туреччині інформації про Україну і видавничою діяльністю. В лютого 1922 року Комітет очолював інженер-полковник Олександр Авдіясевіч, а після його смерті його місце зайняв генерал-хорунжий Вадим Богомолець. З квітня 1922 комітет встиг випустити шість номерів журналу «Вільна Україна» французькою мовою.

До 1925 року був уже в Парижі. Там викладав в Російській гімназії латину і правознавство. З 1925 року – член правління Союзу російських викладачів у Франції, з 1926 р. – секретар правління.

Помер Вадим Михайлович Богомолець 19 квітня 1936. Похований на кладовищі в містечку Візен-Шалетт-сюр-Луан під Парижем.

Джерела й література:

1. Особистий архів Ольги Вадимівни Богомолець.

2. «Адрес-календарь и справочная книжка Полтавской губернии на 1904 год». — Полтава. 1904.

3. Дашкевич Я. «Турецько-українські взаємовідносини в першій пол. ХХ ст.» /Україна. Наука і культура. – 2009. – Вип. 35. – С. 67.

4. Кот С., Кучерук О. «Національний пантеон» // Зовнішні справи. – 2007. – №9.

5. Мамчак М. «Україна: шлях до моря. Історія українського флоту (http://ukrlife.org/main/prosvita/hist_flotua5.htm).

6. Литвин М. Р., Науменко К. Є. Збройні сили України першої пол. XX ст. Генерали і адмірали/Інст. українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України. – Львів, Харків. Вид. "Сага", 2007. – 244 С.

7. Сайт "Бойові кораблі світу" (http://www.battleships.spb.ru/RusCr/ochakov.html)

8. Савченко Г. Українській рух у гарнізонах російської армії Кримського півострова (http://www.history.org.ua/LiberUA/Book/Krym/9.pdf). – С. 173, 175.

9. Российское зарубежье во Франции. 1919-2000. Биогр. словарь в 3 т. под ред. Л. Мнухина, М. Авриль, В. Лосской. — Наука: Дом-музей Марины Цветаевой, 2008-2010. - Т. 3