Вітебська гілка
History of family

Вітебська гілка

Богомольці. Вітебська гілка

 

1. Оліфер (Олефір, Олфер) 

Роки життя: II пол. XIV ст. (?) – cередина XV ст. (?) 

Невідомий ближче представник литовсько-руського служилого боярства, що знаходився на службі великих литовських князів (їми могли бути Ольгерд, Ягайло або Вітовт). За походженням – або русин, або литвин (нащадок змішаного балто-слов'янського шлюбу). Протопласт родів Богомольців і Погоських, відомий на сьогодні тільки з по-батькові своїх двох синів, що згадуються в «Книзі пожалувань» Литовської метрики (Литовська метрика (1440-1498). Книга №3. - Vilnius, 1998. - C. 31). 

Можливо, від когось із вищезгаданих князів він або його предки отримали у володіння село Погостище – відповідно це могло трапитися або в другій половині XIV століття, або на початку XV-го. До речі, перший розпис роду Богомольців, складений у жовтні 1792 року для подання до дворянського зібрання Полоцького намісництва (далі – «Перший розпис»), стверджує, що «Семен і Оліфер єдиного герба» спадково володіли селом Погостище вже «близько 1400 року» (НИАБ. Ф.2512. – Оп.2. – Сп. №2. – Л. 7, 7 (зв.)). Очевидно, мова йде про братів Семена і Оліфера – синів Оліфера-протопласта. Якщо першого ми співвідносимо з "Симоном Олферевичем", братом Івашка Оліферовича, обоє з яких згадувані у «Книзі пожалувань» Литовської метрики, то існування другого підтверждують грамоти про розділ володінь в пониззі річки Ольши (Ольшанки) в 1527 і 1543 рр. між його нащадками (ИЮМ. Вып. 22. – Витебск, 1891. – С. 455-457; Вып. 24. – Витебск, 1893. – С. 244-248, 248-251). Правда, «Перший розпис» –  документ досить пізній; тим більше, що в більш ранніх відомих нам збережених документах Оліфер Оліферович не згадується. Тим не менш, співставивши дані "Книги пожалувань" і грамот 1527 і 1543 рр., ми дійшли переконанння, що у Оліфера-протопласта було троє синів, один з яких носив те ж ім'я, що і батько. 

Більш ранніх документальних свідчень про час вступу Оліфером-протопластом або його предками у володіння Погостищем до теперішнього часу нами не виявлено.

Досить імовірним, на наше переконання, видається участь Оліфера-протопласта (а може бути і його невідомого нам по імені батька) в Грюнвальдській битві (1410) у складі Вітебської хоругви Великого князівства Литовського. 

Шляхетство служилим боярам Оліферовичам було надане, на нашу думку, не раніше першої половини – середини XV століття. Згадувані в "Першому розписі" власники Погостища Семен і Оліфер просто не могли ще мати свого герба станом на 1400 рік. Адже перша «роздача гербів» у Великому князівстві Литовському відбулася, як відомо, невдовзі після Грюнвальда, 1413 р., Городельським привілеєм, але торкнулася вона тільки найбільш великих литовсько-руських боярських родів, та й то лише католиків. Оліфер же і його нащадки не були магнатським родом. Відтак, його зведення у шляхетство могло статися не раніше привілею великого князя литовського Сигізмунда Кейстутовича (1365-1440) від 6 травня 1434 р., або після так званого «Віленського привілею» польського короля і великого князя литовського Казимира Ягеллончика від 2 травня 1447 р. Обидва привілеї значно спрощували процедуру набуття шляхетства (нобілітації) дрібним і середнім литовсько-руським боярством, не зважаючи на віросповідання. Але саме після Віленського привілею почалося масове формування шляхетського стану в Литві-Русі. Король і великий князь Казимир Ягеллончик більше займався справами Литовсько-Руської держави, аніж Польщі, і був зацікавлений в підтримці руської та литовської дрібної і середньої шляхти у своєму протистоянні з польсько-литовської магнатерією. Він щедро обдаровував нову шляхту землею і слугами. 

На підставі «Книги пожалувань» і «Першого розпису» ми дійшли висновку, що саме Оліфер-протопласт став першим, хто отримав шляхетське звання і герб, оскільки надалі його нащадки, Богомольці і Погоські, значаться під одним гербом – Богорія, відомим в Польщі ще з XII століття. Інакше кажучи, герб вони могли тільки успадкувати від загального предка, який його вже мав. Ймовірно, Оліфер жив досить довго і помер незабаром після нобілітації, але незадовго до появи записів у «Книзі пожалувань» про надання людей в служіння його нащадкам. 

Потомство: Іван (№2), Оліфер (№3), Семен (№4) 

 

Діти 1: 

2. Іван (Івашко) Оліферович (Олферович) 

Роки життя: початок XV ст. – не пізніше 1452 р. (?) 

Син Олефіра (Оліфера) (№1). Згідно з Литовською метрикою, володів селами Видрея, Красничі та Погостичі (Погостище), куди в його розпорядження були спрямовані слуги «до волі» (Литовська метрика. Книга №3. – Vilnius, 1998. – C. 31) – тобто, князь міг у будь-який час без попередження забрати їх і передати іншому боярину. 

Інший запис у тій же «Книзі пожалувань» Литовської метрики свідчить, що Погостище вже значилося за його братом Семеном (Симоном, Сенком), якому в служіння була направлена людина – також «до волі» (Там же). Хоча можливо, що Іван передав йому не весь маєток, а тільки його центр – власне Погостище. 

Даних про сім'ю і потомство немає. Імовірно помер, не залишивши спадкоємця.

Хто з двох братів старший, а хто молодший – також не зовсім зрозуміло. 

3. Оліфер Оліферович (Олферович) 

Роки життя: початок – друга половина XV ст. (після 1452 р.) 

Згадується лише в Першому розписі як протопласт роду Погоських (НИАБ. Ф.2512. – Оп.2. – Сп. №2. – Л. 7, 7 (зв.)). У відомих нам документах XV століття не згадується, проте як ще один син протопласта Оліфера, брат Івана та Семена, був обчислений нами за документами про розділ маєтностей в районі річки Ольши (Ольшанки), датованими 1527 і 1543 рр. 

Отже, в документі від 15 серпня 1527 р., згадуються брати Григорій, Тимофій і Федір "Олферовичі", які ділять маєтності «изъ братаничы (тобто племінниками. – Ред.) своими» – Ігнатієм і Мацком Петровичем (№№ 12 і 13 ) і з Сеньком та Борисом Юрійовичами (№№14 і 15) (ИЮМ. Вып. 24. – Витебск, 1893. – С. 248). Крім того, з перших трьох Тимофій Оліферович згадується як дядько Сенька і Бориса Юрійовичів, а також їхнього рідного брата – Мацка в двох «листах дельчых» від 6 березня 1543 р. (ИЮМ. Вып. 22. – Витебск, 1891. – С. 456; Вып. 24. – Витебск, 1893. – С. 245-246). 

Ми зробили висновок, що невідомий нам ближче Оліфер – батько Григорія, Тимофія та Федора  – припадав дядьком Петру (батьку Мацка та Ігнатія) та Юрію (батьку Сенька і Бориса); в свою чергу, Петро та Юрій мали одного батька, яким, на нашу думку, був Семен Оліферович, згаданий в «Книзі пожалувань» Литовської метрики (Литовская метрика. Книга №3. – Vilnius, 1998. – C. 31). «Дворянський календар» також визнає Юрія сином Семена Оліферовича («Дворянский календарь». Тетрадь 11. – «ВИРД», СПб., 2003 – С. 19), при цьому чомусь упускаючи ще одного сина – Петра. 

Таким чином, Оліфер, котрий є батьком Григорія, Тимофія і Федора "Олферовичів", на наше переконання, є братом Івана і Семена Оліферовичів (№№ 2 і 4), а заодно й тим самим Оліфером, який у Першому розписі згадується як протопласт «бічної гілки» – шляхетського роду Погоських, спорідненого з Богомольцями. 

Потомство: Григорій (№5), Тимофій (№6), Федір (№7) 

4. Семен (Симон, Сенько) Оліферович (Олферович) 

Роки життя: кінець XIV/ початок XV в. – друга половина XV в. (після 1452) 

Перший з предків Оліферовичів-Богомольців, чиє існування (поряд з його рідним братом Іваном) підтверджується документально (Литовська метрика. Книга №3. - Vilnius, 1998. - C. 31). Імовірно перейняв на себе село Погостище як центр однойменного маєтку від свого брата Івана.

Крім того, за особистим розпорядженням короля 15 січня 1452 р. в розпорядження Симона Оліферовича були передані слуги, які до цього перебували при його братові Іванові. Отже, можливо, що на той момент Іван Оліферович вже помер, оскільки про його слуг у «Метриці» пишеться наступне: «А то деи люди з веков боярские, а не королевы, а наследъка нетъ к тымъ людемъ» (Жирний курсив наш. – Ред .; Там же). 

Потомство: Петро (№8), Юрій (№9) 

 

Діти 3: 

5. Григорій Оліферович Погоський 

Роки життя: кінець XV – перша половина XVI ст. 

Згадується вперше, згідно з Першим розписом, у «дільчому листі» по маєтку Погостіще від 12 серпня 1500 р. (індикт 15). Там же згадується його брат Тимофій Оліферович (№6) (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 2. – Спр.№ 2. – Л. 7 (зв.)). 

Даних про сім'ю і потомство немає. 

6. Тимофій Оліферович Погоський 

Роки життя: кінець XV – перша половина XVI ст. 

Вперше згаданий, згідно з Першим розписом, у «дільчому листі» по маєтку Погостище від 12 серпня 1500 р. (індикт 15) (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 2. – Спр. № 2. – Л. 7 (зв.)). Тимофій Оліферович згадується також в обох «дільчих листах» від 6 березня 1543 р. разом з його (імовірно) племінниками – Васьком Мидковичем (Митковичем або, згідно з Першим розписом, Маткевичем) і Василем Григоровичем. Згідно з цими документами, їм дісталися землі в пониззі річки Ольши (Ольшанки) по річку Мишиницю і озеро Мишонок, а від озера вгору по річці Очковій і по Ліозненській дорозі знову до річки Ольши. В свою чергу, Тимофій Оліферович і його племінники (імовірно) відступили іншим учасникам поділу, братам Мацкові, Семену і Борису, землі, вислужені їх отцями – по обидва боки Видрейської дороги, а також три ниви: дві в районі тієї ж дороги, і одну над Кривцовим лугом. При тому озеро Мишонок залишалося в спільній власності учасників поділу; спільною залишалася також діброва під Новосілками та боброві гони по річці Ольші. Цікавість викликає згадка як про спільну власність території, на якій «храмъ Божий светого Миколы стоитъ и поповъ дворъ и проскурниковъ дворъ, тое место всимъ намъ цотовое (спільне. – Ред.) есть» (ИЮМ, Витебск, 1891. – Вып. 22. – С. 455-457). Очевидно, йдеться про селище Погостище, де власне і стояв цей храм. Таким чином, на момент складання цього «дільчого листа» Погостищівська маєтність не перебувала в чиїсь персональній власності. А до цього, швидше за все, належала спільному предку – тоді-то, напевно, і з'явилася церква св. Миколая.

Примітка. В двох «листах дільчих» від 6 березня 1543 р. існує розбіжність у визначенні родинних зв'язків між Тимофієм Оліферовичем (Олферовичем) Погоським (6) з одного боку та Васком Митковичем і Василем Григоровичем – з іншого. У тому варіанті, який подали для реєстрації до Вітебського земського суду шляхтичі Погоські в 1627 р, складеному від імені братів Юрійовичів (№№14-16), Тимофій Оліферович проходить як їхній дядько, а Васко Миткович і Василь Григорович – як брати (двоюрідні) («панъ Тимофей, дядко нашъ, и братя наша, Васко Миткович а Василий Григоревич») (ИЮМ, Витебск, 1891. – Вып. 22. – С. 456). Проте в тому варіанті, складеному від імені Тимофія Оліферовича, Васка Митковича та Василя Григоровича, який у 1635 р. подав для внесення до книги Вітебського земського суду Григорій Богомолець, брати Юрійовичі (№№14-16) згадані як племінники («братаничі») усіх трьох («Я, Тимофей Олъферовичъ, а Васко Митъкевичъ, а Василей Григоревичъ… есми с братаничами своими, з Мацъком, а Семеномъ, а з Борисомъ Юръевичы…») (ИЮМ, вып. 24. – Витебск, 1893. – С. 244-245). Те ж саме виникає і з повідомлення Першого розпису (НИАБ. – Ф. 2512. – Оп. 2. – Спр. № 2. – Л. 7 (зв.)).

Що стосується Василя Григоровича, то, можливо, він був сином Григорія Оліферовича Погоського; або ж у когось з братів Оліферовичів – «вирахуваного» нами Оліфера Оліферовича або згаданого в «Книзі пожалувань» Литовської метрики Семена Оліферовича (якщо прийняти, що брат цього Семена, Іван, справді помер бездітним) були сини на ім'я Григорій та Митко (Дмитро. – Ред.).

Тому ми вирішили не вносити Васка Митковича та Василя Григоровича до родовідного дерева і основного розпису, але до з'ясування цього питання обмежитися простим їх згадуванням.

Потомство: Василь (№10), Остафій (№11) 

7. Федір Оліферович Погоський 

Роки життя: кінець XV – перша половина XVI ст. 

Проходить разом зі своїми братами (№№ 5 і 6) в «листі дільчому» від 15 серпня 1527 р. як дядько стосовно своїх «братаничів» – Мацка та Ігнатія Петровичів, а також Сенька і Бориса Юрійовичів (ИЮМ. Вып. 24. – Витебск, 1893. – С. 248-251). У «дільчому листі» від 12 серпня 1500 р. не згадується – можливо, на той момент він був іще неповнолітнім (ймовірно, плід другого пізнього шлюбу батька). 

Очевидно, саме №№5, 6 і 7 згадуються в «Книзі першій публічних справ» Литовської метрики, що містить реєстр війська Великого князівства Литовського за 1528 р. («Перапіс войська Вялікага князтва Літоўскага». – Мінск, «Беларуская Навука», 2003. - С. 156) як «Олифировичи 3 браты» – бояри Вітебської землі, які служили кінно. В усякому разі, за часом вони підходять найбільше. Тієї ж думки і доктор історичних наук, професор Владислав Насевіч, з яким автор цих рядків мав бесіду на цю тему. 

У тому же військовому переписі згадується якийсь «Радівон Погостстіцкий», боярин Вітебської землі, який ставився на службу «сам», тобто, служив у піхоті (Там же). Можливо, цей боярин – родич братів Оліферовичів-Погоських, хоча за наявними даними важко простежити рівень і ступінь споріднення. Тим не менш, у двох «листах дільчих» від 6 березня 1543 р. про розділ земель в районі річки Ольшанка між представниками кількох гілок роду Оліферовичів (в подальшому згадувані в листі об'єкти і села стають частиною володінь як Погоських, так і Богомольців) згадується якийсь «Радивон» і «Радивоновая Хоня» – очевидно, його дружина. Згідно з цими документами Радівон (Родіон) і Хоня під присягою відвели «земълю всю Залашъневъскую и въ Заболотьи ниву», що дісталися Мацкові, Семену і Борису Юрійовичам (саме з гілки Юрійовичів, точніше кажучи, від Семена, походять Богомольці. – Ред.) (ИЮМ. Вып. 22. – Витебск, 1891. – С. 456; Вып. 24. – Витебск, 1893. – С. 245). Причому з одного з цих «дільчих листів», а саме – того, який представили на реєстрацію в вітебських земських книгах шляхтичі Погоські в 1627 р., ми дізнаємося, що ці території раніше належали згаданим Радівону і Хоні (ИЮМ: Вып. 22. – Витебск, 1891. – С. 456). 

Даних про сім'ю і потомство немає. 

 

Діти 4: 

8. Петро Семенович Оліферович 

Роки життя: друга половина (кінець?) XV ст. – початок (перша половина) XVI ст. (після 1527) 

Відомий з по-батькові своїх дітей – Мацка та Ігнатія, згаданих в «листу дільчим» від 15 серпня 1527 р. (ИЮМ, Вып. 24. – Витебск, 1893. – С. 248). 

Судячи по розкиду в датах документів, в яких згадуються його діти (№№12 і 13) (між 1500 і 1527 рр.), можливо, у нього був досить ранній шлюб, а різниця у віці між дітьми була досить суттєва. 

Потомство: Ігнатій (№12), Мацко (№13) 

9. Юрій (Єгор) Семенович Оліферович (Богомолець?) 

Роки життя: середина/ друга половина XV ст. – початок/перша половина XVI ст.

Відомий з по-батькові своїх дітей – Сенька, Бориса і Мацка (Матвія), учасників і свідків цілої низки розділів маєтностей – згадуваних у Першому розписі 12 серпня 1500 р. 21 липня 1503 р., і 20 жовтня 1506 р., (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 2. – Спр. № 2. – Л. 7 (зв.)), 8), а також розділів від 15 серпня 1527 р. (ИЮМ, Вып. 24. – Витебск, 1893. - С. 248-251) і 6 серпня 1543 р. (ИЮМ. Вып. 22. – Витебск, 1891. – С. 455-457; Вып. 24. – Витебск, 1893. – С. 244-248). 

Можливо, перший з Оліферович, який став називатися Богомольцем, зберігаючи, однак, деякий час іще старе родове ім'я «Оліферович». 

Правда, згідно з текстом Першої розпису, «першим почав писатися і званий був Богомольцем» його син, Сенько Юшкович (№14) (НИАБ. – Ф. 2512. – Оп. 2. – Спр. № 2. – Л. 8), однак там же згадується, що цей же Семен Юрійович (Юшкович, Юшкевич) іменується не Богомольцем, а «Богомольцовичем» (НИАБ. – Ф. 2512. – Оп. 2. – Спр. № 2. – Л. 8). Тобто – «нащадком Богомольця». З цього напрошується висновок, що насправді першим міг зватися Богомольцем не він сам, а його батько – Юшко (Юрій) Семенович. Однак будь-які інші документи, які б підтвердили це припущення, на сьогодні поки що невідомі. 

Прізвисько «Богомолець», на наше переконання, виникло через те, що Юрій Семенович Оліферович або ж його син Семен стали будівничими а згодом – опікунами (ктиторами) церкви св. Миколая. Земля, виділена ініціаторами будівництва церкви, була оголошена ними спільної для всіх гілок Оліферовичів – власників Погостища. Надалі обов'язок дбати про церкву переходила на нащадків тих, хто її побудував. Це видно, зокрема, із заповіту їх прямого нащадка, Григорія Івановича Богомольця (№20), де він доручав своїм синам, Дмитру та Олександру Богомольцям, опіку над церквою (див. нижче статтю «Григорій Іванович Богомолець»). 

Потомство: Сенько (№14), Борис (№15), Мацко (№16) 

 

Діти 6: 

10. Василь Тимофійович Погоський 

11. Остафій Тимофійович Погоський 

Роки життя: 1-а половина XVI ст. – після 1594 р.

Згадуються обидва в Першому розписі з посиланням на два документа про розділ володінь між ними (działy). Перший, повідомляє Розпис, датований 4 липня 1570 р. і, до речі, засвідчений за допомогою прикладення печаток братами Іваном і Федором Богомольцями (відповідно №№17 і 18 цього розпису), «іменованими там земянами Його Королівської Милості»; другий датований 20 квітня 1594 р. і в ньому повідомляється про сусідство земель братів Василя і Остафія Погоських із землями братів Івана і Федора Богомольців (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 2. – Спр. № 2. – Л. 8, 8 (зв.)).

Примітка. Виведення лінії Погоських не є метою нашого дослідження, тому ми не заглиблюємося в цей рід. Однак пам'ятаємо, що він є спорідненим із Богомольцями та перебуває з ними на одному гербі – «Богорія"

 

Діти 8: 

12. Ігнацій Петрович Оліферович 

Роки життя: кінець XV ст. (70-80-ті роки) – 1-а половина XVI ст. (після 1527 р.) 

Перша згадка про нього зустрічається, згідно з Першим розписом, в «дільчим листі» на маєток Погостище від 12 серпня 1500 р. (індикт 15) (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 2. – Спр. № 2. – Л. 7 (зв.)). Той же розпис повідомляє, що Ігнатій Петрович заклав свою частину маєтку Погостище своєму двоюрідному брату Сеньку Юрійовичу (Юшковичу) Богомольцеві (№14); заставний лист датований 21 липня «четвертого індикту» (тобто 1503 р. – Ред.) і в ньому обидва учасники угоди проходять як «Шимоновича» – тобто, як ми розуміємо, онуки Семена Оліферовича (№4) (Там же. – Л. 8). Разом зі своїм братом Мацком згадується також у «листі дільчому» від 15 серпня 1527 з. як учасник розділу маєтностей між братами Оліферовичами та їхніми «братаничами» – Мацком та Ігнатієм  Петровичем, а також Сеньком і Борисом Юрійовичами (ИЮМ, Вып. 24. – Витебск, 1893. – С. 248-251).

Даних про сім'ю і потомство немає.

13. Мацко (Матвій) Петрович Оліферович 

Роки життя: кінець XV ст. (90-ті роки?) – 1-а половина XVI ст. (після 1527 р.) 

Разом зі своїм братом Ігнатієм згадується в «листі дільчому» від 15 серпня 1527 р. як учасник розділу маєтностей із дядьками – братами Оліферовичами, а також із двоюрідними братами, Сеньком і Борисом Юрійовичами (ИЮМ, Вып. 24. – Витебск, 1893. – С. 248-251). Відсутність згадки про Мацка (Матвія) Петровича в документах від 12 серпня 1500 р. і 21 липня 1503 р. дало нам підставу обережно припустити, що на момент їх написання Мацко був неповнолітній і, що найцікавіше – за віком мало відрізнявся від свого дядька, Федора Оліферович Погоського (№7). 

Даних про сім'ю і потомство немає.

 

Діти 9: 

14. Сенько (Семен) Юрійович (Юшкович) Оліферович Богомолець (Богомольцов, Богомольцович) 

Роки життя: кінець XV в. (60-70 рр.) – середина XVI ст. (після 1543 р.) 

Якщо вірити Першому розпису, найперша згадка про нього і його братів, Бориса і Мацка (Матвія), зустрічається в «дільчому листі» по маєтку Погостище від 12 серпня 1500 р. (індикт 15). Там же згадуються їхній двоюрідний брат Ігнатій Петрович Оліферович (№12), а також їхні дядьки – Григорій і Тимофій Оліферовичі (№№5 і 6.) (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 2. – Сп. № 2. – Л. 7 (зв.)). 

Прийняв у заставу від двоюрідного брата, Ігнатія Петровича (№12), його частину маєтку Погостище. Повідомляючи це, Перший розпис посилається на заставний лист від 21 липня «четвертого індикту» (1503 р.) (Там же. – Л. 8). У тому ж Розписі міститься посилання на купчу від 20 жовтня «індикту шостого» (1506 р. – Ред.), згідно з якою, Сенько Юшкович Богомолець купив торгове місце в Вітебську у Гришки Апанасова Толкачова. 

Взяв участь у розділі маєтностей, згідно з документом від 15 серпня 1527 р. між дядьками – братами Григорієм, Тимофієм і Федором Оліферовичами (№№5-7) і їх «братаничами» – Мацком та Ігнатієм Петровичами (№12 і 13), а також своїм рідним братом – Борисом Юрійовичем (ИЮМ. Вып. 24. – Витебск, 1893. – С. 248-251). 

Згідно з «Книгою першою публічних справ», що містить реєстр війська Великого князівства Литовського, складений 1528 р., на військову службу ставилося кінно («Перапіс войска Вялікага князтва Літоўскага». – Мінск, «Беларуская Навука», 2003. – С. 156). 

Крім того, найімовірніше, саме він і є «Семенъ Юревичъ», один з учасників розділу маєтку в пониззі річки Ольшанки (Ольши), який приклав свою печатку до одного з двох «дільчих листів» від 6 березня 1543 р., поданого для реєстрації в актові книги Вітебського земського суду в 1627 р. шляхтичами Погоськими (ИЮМ.  Вып. 22.  – Витебск, 1891. – С. 455-457). 

Потомство: Іван (№17), Федір (№18), Маріанна (№19) 

15. Борис Юрійович Оліферович (Богомолець?) 

Роки життя: кінець XV ст. (60-70 рр.) – середина XVI ст. (після 1543 р.) 

Найперша згадка, згідно з Першим розписом – у «дільчому листі» від 12 серпня 1500 р. (індикт 15). (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 2. – Спр. № 2. – Л. 7 (зв.)). 

Разом із Семеном – учасник розділу маєтностей 15 серпня 1527 р. (ИЮМ.  Вып. 24. – Витебск, 1893. – С. 248-251), а також у пониззі річки Ольшанки, згідно з двома актам від 6 березня 1543 р. В результаті розділу брати отримали «Заболоцьку землю» – територію з кордонами по струмок Отпол, річку Ольшу і струмок Семенець, а також землі в районі Ліозненської дороги і три ниви вгору по Ольші («одна нива в Соболе на броду, а другая нива у Болонейка, а треттяя нива у Клетчыщахъ»). Крім того, на їхню користь відійшли деякі «вислужені» землі їх дядька Тимофія Оліферовича (№6), а також кузенів (?. – див. Примітка до № 6) – Васка Митковича та Василя Григоровича Оліферовичів-Погоських (ИЮМ. Вып. 22. – Витебск, 1891. – С. 455-456). 

Чи переносилося на нього родове прізвисько «Богомолець», достовірно стверджувати неможливо. 

Даних про сім'ю і потомство немає. 

16. Мацко (Матвій) Юрійович Оліферович (Богомолець?) 

Роки життя: кінець XV ст. (60-70 рр.) – середина XVI ст. (після 1543 р.) 

Найперша згадка, згідно з Першим розписом – у «дільчому листі» від 12 серпня 1500 р. (індикт 15), разом з братами Семеном і Борисом (№№15 і 16) (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 2. – Спр. № 2. – Л. 7 (зв.)). 

Третій учасник розділу маєтностей в пониззі річки Ольшанки, згідно з актами від 6 березня 1543 р. У «листі дільчому» від 15 серпня 1527 р. не згадується. 

Чи переносилося на нього родове прізвисько «Богомолець» – достеменно стверджувати неможливо. 

Даних про сім'ю і потомство немає.

Примітка. При дослідженні документів про розділи маєтностей між представниками роду Оліферовичів нами була виявлена плутанина в родинних зв'язках. Так, в одному з «дільчих листів» від 6 березня 1543 р., поданому до Вітебська в 1627 р. шляхтичами Погоськими, на самому його початку брати Мацко та Семен були названі «Борисовичами». Однак в цьому ж листі нижче вони згадуються в компанії зі свом братом Борисом, котрого в перших рядках документу не було (ИЮМ. Вып. 22. – Витебск, 1891. –  С. 455-457). В іншому «дільчому листі» з тією ж датою, який подав у Вітебський земський суд Григорій Богомолець у 1635 р, згадуються всі троє як «Юрійовичі» (ИЮМ. Вып. 24. – Витебск, 1893. – С. 248-251). З чого нами зроблено висновок, що у Юрія Семеновича Оліферовича (імовірно «першого Богомольця) було троє синів – Семен, Мацко (Матвій) і Борис.

 

Діти 14: 

17. Іван Семенович Богомолець 

Роки життя: 1-а половина/середина XVI ст. – кінець XVI/початок XVII ст. 

Потомство: Григорій (№20), Семен (№21), Олександр (№22) 

18. Федір Семенович Богомолець 

Роки життя: 1-я половина/середина XVI ст. – кінець XVI/початок XVII ст.  

Перший розпис повідомляє, що брати Іван і Федір Богомольці згадуються тричі – в документах від 4 і 5 липня 1570 р. і 20 квітня 1594 р. як свідки в документах про розділ володінь між братами Василем (№10) і Остафієм (№11) Тимофійовичами Погоськими. При цьому вони іменуються «земянамі його королівської милості» (НИАБ. – Ф. 2512. – Оп. 2. – Спр. № 2. – Л. 8, 8 (зв.)). Крім того, повідомляє Перший розпис, брати виділили посаг своїй сестрі Маріанні (№19) за документом від 22 травня 1598 р. ("kwitacja czyli korroboracja") (Там же). Ймовірно, між братами і сестрою була велика різниця у віці. У цьому зв'язку навіть не можна виключати, що Семен Юшкович Богомолець був одружений двічі. 

Потомство: Петро (№23), Каспер (№24) 

19. Маріанна Семенівна Богомолець 

Роки життя: 2-а половина XVI ст. – середина XVII ст. 

Відома за документом від 22 травня 1598 р. ("kwitacja czyli korroboracja"), згідно з яким, отримала від братів Івана і Федора в посаг частину Погостищівської маєтності (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 2. – Спр. № 2. – Л. 8 (зв.)).  

Чоловік: Іван ДемидОвич (роки життя невід.) (Там же). 

Даних про потомство немає.

 

Діти 17: 

20. Григорій Іванович Богомолець 

Роки життя: кінець XVI/початок XVII ст. – травень-серпень 1640 р.

«Земянин його королівської милості», Григорій Богомолець служив у гусарській хоругві військ Речі Посполитої (точніше – Великого князівства Литовського) в першій половині XVII століття. Це встановлено з тексту заповіту, написаного ним 22 травня 1640, в якому перераховуються елементи броні та озброєння; більшість із них – типово гусарські: шишак (szyszak, тобто, шолом), кончар або польською koncerz (типовий гусарський довгий меч з гардой і вузьким лезом), прапорці (довгі прапори для гусарських копій), древки для копій, палаш (заточений з одного боку меч або шабля зі специфічної форми лезом та руків'ям, використовувана гусарами), «мунштук гусарський» (елемент кінської збруї) (ИЮМ. Вып. 26. – Витебск, 1895. – С. 120-131).

Ймовірно, Григорій Богомолець брав участь в московсько-річпосполитській війні 1609-1618 рр. Це видно з Першого розпису, в якому повідомляється про судовий процес, затіяний Григорієм Івановичем Богомольцем проти свого рідного брата Олександра з посиланням на позов, поданий до Вітебського гродського суду 2 вересня 1620 р. («Коли він, Григорій Богомолець, був на службі Речі Посполитої в російському краї, аж до року 1619 (Виділено нами. – Ред.), в той час згаданий Олександр Богомолець забрав і двір в Погостищі, і всяке в ньому рухоме майно, спільно їм належаче» (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 2. – Спр. № 2. – Л. 8 (зв.))). 

11 березня 1623 р., згідно з Першим розписом, король Речі Посполитої Сигізмунд III пожалував привілей своєму гусарові Григорію Богомольцю на сільце Ущо (Устя) в Смоленськом воєводстві (пізніше – в Невельському повіті; зараз – на території Росії) на праві вічного лена (Там же. – Л. 10). Нам видається, що це була нагорода за участь роком раніше в боях між військами Великого князівства Литовського та Швеції за містечко Митаву (нині – Єлгава, Латвія), в ході яких Митава була відбита у шведів. 

Гербовник Каспера Несецького повідомляє, що Григорій Богомолець брав участь у виборах короля Владислава IV і підписав елекційну грамоту (Niesiecki K. Herbarz Polski. T. II. - Lipsk, 1839. - S. 206). 

З початку 30-х років XVII ст. Григорій Богомолець скуповував землі обширної Погостищівської маєтності, розділеної між його родичами. Спершу, в період з 15 березня по 4 серпня 1633 р. (з чого можна зробити висновок, що в Смоленській війні 1632-1634 рр. він, мабуть, участі не брав), Григорій Богомолець здійснює крупну покупку у свого брата Семена (№21) за 300 коп грошей литовських. У числі придбань: Семенова частина спадкового маєтку Погостище (в акті продажу, або «вечыстом продажном листу» Семена Богомольця фігурує назва «село Погоське») роду Оліферовичів – разом із підданими, які проживали в ньому; право лову риби в озері Мишонок (для порівняння: в більш ранніх актах це озеро вважалося спільним (ИЮМ. Витебск, 1891. – Вып. 22. – С. 455-457); частина діброви «за Буболевом під Новосілками», яка раніше належала Семену а до того також вважалася спільною (Там же); частина володінь («пляцу ойчыстого») на Задунайському посаді в Вітебську разом із садом. Сюди ж входила ділянка землі, що раніше вважалася спільною, на котрій стояла церква св. Миколая, а також «дворъ поповъ съ огородомъ и две кели» (ИЮМ, Вып. 23. – Витебск, 1892. – С. 320-326). 

Друга покупка була зроблена вже в наступному році. Про неї свідчить інтромісійний лист від 21 червня 1634, складений для введення Григорія Богомольця в передані йому спадкові володіння вітебського зем'янина Івана Гнатовича Ходичинського і його дружини, Раїни Григорівни з Погоських (як бачимо, далекої родички Григорія Богомольця). Григорій Богомолець також взяв частину маєтку «у Погоського на Ходичині» (очевидно, йдеться про частину маєтності Ходичин, яка сусідствувала з селом Погостище. – Ред.), куплену Раїною Погоською (Ходичинською) у покійного Василя Ходачинського (Ходичинського. – Ред.) – очевидно, родича свого чоловіка (ИЮМ. Вып. 24. – Витебск, 1893. – С. 493). 

Третя угода була оформлена купчою від 2 липня 1636 р .; згідно з нею, Григорій Богомолець викупив за 600 коп грошей литовських частину Погостищівської маєтності у рідного брата Олександра та його дружини Анни Мостичанки разом з їх двором, житлом і підданими, а також ділянками землі навколо церкви св. Миколая, правом лову риби в озері Мишонок, частину діброви «там же в селе Погоском за Буболевом под Новоселками лежачая», що раніше вважалася спільною, а також належні Олександру Богомольцю «часть пляцу ойчистого з огородомъ» у Вітебську на Задунайському посаді і частину землі, що раніше вважалася загальною, на якій стояла церква св. Миколая (ИЮМ. Вып. 25. – Витебск, 1894. – С. 335-336). Купча була зареєстрована в актових книгах 10 січня 1637 р. Тим же числом зареєстрована ще одна купча (дата її в ИЮМ не наводиться), за якою Григорій Іванович Богомолець придбав у свого двоюрідного племінника – Юрія Касперовича Богомольця за 700 коп грошей литовських ще одну частину маєтку Погостище разом із землями «надъ рекою Ольшою ажъ по ручей Каменец и со всею землею за рекою Ольшою прозвищем Жарное», правом лову риби в озері Мишонок, його частину діброви за Буболевом під Новосілками та землі під церквою св. Миколая (Там же. – С. 336). У тому ж 1637 р. (24 січня) Григорій Богомолець заставив на три роки придбаний за кілька місяців до цього маєток Лужино шляхтичу Олександру Бірулі (Там же. – С. 346). 

У підсумку на момент складання заповіту (22 травня 1640 р.) у володінні Григорія Богомольця були: практично вся родова маєтність Погостище разом із церквою св. Миколая; очевидно, більша частина раніше загальної діброви «за Буболевом під Новосілками» (якщо взагалі не вся діброва); набуті маєтності – Ходичине зі шляхетським двором, челяддю і осіли підданими, село Новосілки – також з підданими; село Лужине в Вітебськом воєводстві (обидва села придбані у шляхтича Олександра Гурки – відповідно 8 листопада 1636 р. і 20 червня 1637 р. (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 2. – Спр. № 2. – Л. 10), а також заслужена у короля маєтність Ущо (Устя) (ИЮМ. Вып. 26. – Витебск, 1895. – С. 122, 127, 128). До цього також слід додати придбані у Семена Богомольця володіння в Задунайському посаді міста Вітебська (ИЮМ. Вып. 23. – Витебск, 1892. – С. 322). 

З того ж заповіту відомо, що Григорій Богомолець часто давав гроші в борг – правда, залишається незрозумілим, на яких умовах. На момент смерті у нього в боржниках числилося 13 осіб, серед них – вітебський підстолій Андрій Гурко (сума його боргу становила 340 коп литовських грошів), вельми великий як для того часу чиновник, а також його рідний брат Олександр Богомолець; загальна сума боргу, належна покійному, становила, за нашими підрахунками, 1422 копи литовських грошів. З цих грошей Григорій Богомолець заповідав виплатити по 600 коп кожній зі своїх двох дочок, Софії та Анні, на придане; сума, що залишилася, в 222 копи мала піти синам. Крім того, в закладі у Григорія Богомольця в рахунок боргів перебували земельна ділянка і сіножать (ИЮМ. Вып. 26. – Витебск, 1895. – С. 123-124, 128).

При дворі Григорія Богомольця була челядь. Згідно із заповітом, її слід було відпустити заплативши. Однак трьом «вихованкам» (це слово чоловічого роду. – Ред.) шляхтича – Степукові, Степанові і Атрохимові, належало служити при дворі до повноліття його дітей, після чого вони повинні були бути відпущені на волю з розрахунком (Там же. – С. 128, 129). 

Служачи в елітній гусарської кавалерії, якою опікував король Сигізмунд ІІІ, учень і послідовник єзуїтів, Григорій Богомолець залишався православним. Це ясно видно з його заповіту, де він заповідає поховати його «водлугъ закону хрестьянского веры старожитное благочестивое греческое» при церкві св. Миколая в Погостищі. При цьому він заповів своїй дружині спорудити над його могилою каплицю. З того ж заповіту видно, що Григорій Богомолець був освіченою людиною для свого часу. У нього було кілька релігійних (і, можливо – не тільки релігійних) книг, серед них – знаменита Острозька біблія, Євангеліє, псалтир Кохановського. Всі вони були придбані Григорієм Богомольцем для церкви св. Миколи за його власні кошти. У своєму заповіті він наказує своїй дружині і дітям надавати ці та інші наявні книги для служби священикам Свято-Миколаївської церкви. Крім того, частину грошей він жертвував на Кутеєнський монастир в Оршанському повіті і на Марковський у Вітебському повіті (Там же. – С. 129). Що стосується Свято-Миколаївської церкви, то, очевидно, він взяв на себе опіку над нею в 1633 г. – незабаром після придбання у свого брата ділянки землі, на якій вона стояла. Нагадаємо, що довгий час ця ділянка вважався спільною для декількох поколінь Богомольців і Погоських – як і вся земля, що лежала під церквою та навколо неї. 

У заповіті згадується той факт, що на момент його складання (22 травня 1640 р.) дружина Григорія Богомольця, Олена Сорочанка, була вагітною (Там же. – С. 122) – відтак молодша дитина Григорія народилася вже після смерті батька. 

Смерть Григорія Богомольця настала, швидше за все, в період з кінця травня – в один з літніх місяців 1640 року, оскільки на момент складання заповіту, згідно з його текстом, Григорій Богомолець був вже, що називається, зовсім поганий («будучы от пана Бога хоробою тяжъкою навежоный»), але все ще «при зуполъном розуме», а на момент внесення заповіту до гродських книг Вітебського воєводства, тобто, 10 серпня 1640 р., Григорій Богомолець значиться вже як покійний (Там же. – С. 121, 130). 

Дружина: Олена Сорока (Сорочанка) (? - після 20 червня 1649 р.) гербу Сухекомнати. 

Згідно із заповітом Григорія Богомольця від 22 травня 1640 р., отримала від нього 900 коп грошей литовських, з яких 100 коп повинна була витратити на похорон чоловіка. У «доживотне» (тобто, до власної смерті) володіння отримувала все маєтності чоловіка з рухомим та нерухомим майном. По її смерті маєтності повинні були перейти синам при досягненні ними повноліття. На Олену Сорочанку (Богомолець) також покладалася відповідальність за збереження зброї, амуніції і бойових коней, які потім повинні були бути розподілені між синами по досягненню повноліття. 

На момент смерті чоловіка була вагітною п'ятою дитиною. 

Григорій Богомолець дозволяв їй вийти заміж вдруге, але при цьому Олена Сорочанка (Богомолець) позбавлялася права на «доживотне» володіння заповіданими маєтностями, а 800 коп грошей литовських переходили дітям. У 1649 році, судячи з повідомлення Першої розпису, вже будучи заміжньою другим шлюбом, вела переписку з двоюрідним племінником – Стефаном Петровичем Богомольцем (№30) (ИЮМ. Вып. 26. – Витебск, 1895. – С. 121-128; НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 2. – Сп. № 2. – Л. 9 (зв.)). Згідно з тим же джерелом, придбала по купчій від 1 червня 1667 р. («prawo wieczyste sprzedażne») у Захарія Погоського частину Погостищівської маєтності, яку раніше продав його дядькові, Лукашу Погоському, Петро Федорович Богомолець (№23) – племінник його покійного чоловіка, Григорія Богомольця (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 2. – Сп. № 2. – Л. 10 (зв.)). 

Потомство: Дмитро (№25), Олександр (№26), Ян (№27), Анна (№28), Софія (№29) 

Олена Сорочанка-Богомолець другим шлюбом вийшла заміж за Яна Пипчинського (Там же. – Л. 9 (зв.)). Даних про потомство від цього шлюбу у відомих нам документах немає. 

21. Семен Іванович Богомолець 

Дати життя: (приблизно) кінець XVI ст. – не раніше травня 1643 р. 

Семен Іванович Богомолець володів частиною маєтку Погостище, в тому числі ділянкою з церквою св. Миколая на його території; крім того – частиною діброви «за Буболевом під Новосілками», що раніше вважалася спільною, і частиною володінь («пляцу ойчыстого») на Задунайському посаді в Вітебську разом з садом, поки не продав усе це рідному брату Григорію, про що свідчить купча від 15 березня 1633 р., засвідчена ним самим своєю печаткою та підписом (ИЮМ. Вып. 23. – Витебск, 1892. – С. 320-326). Судячи з того, що Семен Іванович Богомолець поставив свій підпис польською мовою (на відміну від інших, які підписувалися «руським письмом»), на той момент він вже, ймовірно, перейшов на католицизм. 

Згідно з Першим розписом, помер, не залишивши потомства; заповіт складено 1 травня 1643 р. (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 2. – Сп. № 2. – Л. 9). 

22. Олександр Іванович Богомолець 

Дати життя (приблизно): кінець XVI ст. – 1-а половина XVII ст. 

Згідно з Першим розписом, що посилається на позов дор Вітебського гродського суду від 2 вересня 1620 р., Олександр Богомолець намагався за відсутності свого брата Григорія (№20) забрати його частину маєтку в Погостищі і привласнити спільне рухоме майно (що саме – не деталізується) (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 2. – Сп. № 2. – Л. 8 (зв.)). 

15 березня 1633 р. засвідчив печаткою купчу свого брата Семена Івановича Богомольця (№21) на продаж ним своєму брату Григорію (№20) земельних володінь і ділянки в Вітебську (ИЮМ. Вып. 23. – Витебск, 1892. – С. 324). Судячи з того, що свій підпис під даним документом Олександр Іванович Богомолець поставив «руським письмом», він був, по всій ймовірності, на відміну від брата Семена Івановича, православного віросповідання. 

Пізніше, згідно з купчою від 2 липня 1636 р., продав Григорію Богомольцю (№20) свою частину Погостищівської маєтності за 600 коп грошей литовських (ИЮМ. Вып. 25. – Витебск, 1894. – С. 335-336). 

Після смерті Григорія Богомольця Олександр залишився йому винен 20 коп грошей литовських (ИЮМ. Вып. 26. – Витебск, 1895. – С. 124).  

Дружина: Анна Федорівна Мостика (Мостичанка) (роки життя невід.) (ИЮМ. Вып. 25. – Витебск, 1894. – С. 335). 

Даних про потомство немає. 

 

Діти 18: 

23. Петро Федорович Богомолець 

Дати життя (приблизно): кінець XVI ст. – після 20 липня 1645 р. 

Про існування Петра Федоровича Богомольця згадує Перший розпис із посиланням на складену ним купчу від 13 грудня 1643 року на користь свого сина Стефана Петровича «на третю частину в маєтності Погостище» (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 2. – Сп. № 2. – Л. 9). З того ж Розпису дізнаємося про лист Петра Федоровича Богомольця від 20 липня 1645 р. своєму далекому родичу, Лукашу Погоському; в ньому автор пише, «що є сином Федора Богомольця та двоюрідним братом згаданих Григорія, Олександра і Семена, а дядьком Юрія Касперовича Богомольця» (Там же. – Л. 9, 9 (зв.)). 

Те ж саме джерело повідомляє про датовану 1 червня 1667 р. купчу від племінника Лукаша Погоського, Захарія Погоського, на ім'я Олени Сорочанки (Богомолець) (у другому шлюбі – Пипчинської) і її трьох синів, Дмитра, Олександра і Яна, на частину Погостищівської маєтності , яка свого часу перейшла Лукашу Погоському від Петра Федоровича Богомольця (дата угоди не уточнюється) (Там же. – Л. 10 (зв.)). 

Потомство: Стефан (№30) 

24. Каспер Федорович Богомолець

Дати життя (приблизно): кінець XVI ст. – після 20 липня 1645 р. 

Відомий тільки з по-батькові свого сина – Юрія Касперовича Богомольця, який згадується в наведеному Першим розписом посиланні на лист Петра Федоровича Богомольця (№23) від 20 липня 1645 р. Лукашу Погоському. Згідно з листом, Петро Федорович Богомолець пише, що є «дядьком Юрія Касперовича Богомольця» (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 2. – Сп. № 2. – Л. 9, 9 (зв.)). Звідси випливає, що у Петра Федоровича Богомольця був рідний брат Каспер – що підтверджує Перший розпис (Там же. – Л. 9). 

Потомство: Юрій (№31)

 

Діти 20: 

25. Дмитро Григорович Богомолець 

Дати життя: не пізніше березня 1632 р. – після 1674 р.  

У заповіті свого батька, Григорія Івановича Богомольця (№20), згадується як неповнолітній – тобто такий, який не досяг, за тодішнім правом, двадцяти років (ИЮМ. Вып. 26. – Витебск, 1895. – С. 122). 

Перший розпис повідомляє, що саме Дмитро Григорович Богомолець був старшим сином Григорія і Олени Богомольців (НИАБ. Ф. 2512. - Оп.2. - Сп.№ 2. – Л. 10). 

Нам вдалося встановити дату його народження з точністю до року. Автор Першого розпису посилається на «лист вічистий» Олени Сорочанки (Богомолець), датований 20 березня 1652 р. (неясно, проте, чи був той документ складений того ж дня, чи це дата внесення його до актових книг. – Ред.). Цим листом, вдова Григорія Івановича Богомольця (згідно з повідомленням Першого розпису, на той момент вона вже була одружена з Яном Пипчинським) передавала у володіння своєму синові Дмитру маєтність Лужино. Передача відбулася в точній відповідності з заповітом її покійного чоловіка («Скоро сын дорастет лет двадцати, теды повинна маетност Лужыно малжонка моя мает сыну моему уступить») (ИЮМ. Вып. 26. – Витебск, 1895. – С. 128)). Беручи до уваги, крім того, датування «листа вічистого», ми зробили висновок, що Дмитро Григорович Богомолець з'явився на світ не пізніше березня 1632 р. Крім того, нагадаємо, в Речі Посполитій повноліття наступало у віці 20 років. 

Дмитро Григорович Богомолець брав участь разом з братами у обороні Вітебська від московитів, яка тривала більше трьох місяців, під час литовсько-українсько-московської війни 1654-1667 рр. Після взяття і розорення міста (грудень 1654 р.) разом з братами перебував у московському полоні 14 років, спочатку в Казані, потім в Муромі. Підписав у Казані разом з братами, Олександром і Яном (№№26 і 27), заяву про екскомунікацію з шляхетського середовища тих, хто відмовився брати участь в обороні Вітебська від московитів, хто їм сприяв і хто присягнув на вірність московському царю («Акты, издаваемые Виленской археографической комиссией». Т. XIII. – Вильна, 1886. – С. 93-98; Boniecki A. Herbarz Polski. T. I. – Warszawa, 1899. – S. 360; Boniecki A. Herbarz Polski. Uzupełnienia i sprostowania do części I. – Warszawa, 1901. – S. 231.).

Згідно з листом-свідченням від 4 лютого 1687 р., на який посилається Перший розпис, вітебські бранці підтверджують, що всі троє братів перебували з ними; місцем їх ув'язнення називається також місто Симбірськ (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 2. – Сп. №2. – Л. 10 (зв.)). 

Будучи в полоні у московитів, Дмитро Григорович Богомолець засвідчив своїм підписом акт, складений бранцями в Ярославлі 20 березня 1655 р., про крадіжку у них шкатулки з документами про дарування, заставу і купівлю-продаж маєтностей, а також борговими зобов'язаннями («Акты, издаваемые Виленской археографической комиссией». Т. 34. – Вильна, 1909. – С. 64).  

Примітка. "Перший розпис" повідомляє, що вже після повернення з полону Дмитро Богомолець разом з братами ініціює 20 червня 1665 р. процес про крадіжку під час московського вторгнення якихось паперів (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 2. – Сп. №2. – Л. 10 (зв.)). Однак тут явно помилка. По-перше, в 1665 році брати Богомольці все ще перебували в московському полоні - їхнє ув'язнення закінчилося не раніше 1668 р. По-друге, це повідомлення явно видається спотвореним інформаційним відголоском подій, зафіксованих у згаданому вище акті від 20 березня 1655 р., де Дмитро Богомолець поставив свій підпис (чи був він серед його ініціаторів, з документу незрозуміло).  

Дмитрій Богомолець також підписав свідчення вітебської шляхти від 1655 р. (місяць і число не вказані) про активну участь євреїв Вітебська в обороні міста від московських окупантів (документ внесений до брестських гродських книг 26 січня 1664 р.) ("Витебская старина". Сост. А. Сапунов. Т. 1. - Витебск, 1883. - С. 279-283).  

Засвідчив своїм підписом разом з іншими шляхтичами, що перебували в московському полоні, лист від 30 червня 1665 р. про мужню поведінку вітебського гродського писаря Йоахіма Садуковича під час облоги Вітебська московитами в 1654 г. («Акты, издаваемые Виленской археографической комиссией». Т. 34. – Вильна, 1909. – С. 390). 

Перший розпис також посилається на сеймову конституцію від 1674 р., де згадується, що Дмитро і Ян Богомольці своїми підписами затвердили визнання вибору королем Речі Посполитої Яна III Собєського (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 2. – Сп. №2. – Л. 10 (зв.)), 11). 

Згідно з тим же документом, помер, не залишивши потомства (Там же. – Л. 11). 

26. Олександр Григорович Богомолець 

Дати життя: після 1632 – після 1665 р. 

У заповіті свого батька, Григорія Івановича Богомольця (№20), згадується як неповнолітній – тобто, такий, який не досяг двадцяти років (ИЮМ. Вып. 26. – Витебск, 1895. – С. 122). 

Олександр Григорович Богомолець брав участь разом із братами в обороні Вітебська від московитів, яка тривала більше трьох місяців, під час литовсько-українсько-московської війни 1654-1667 рр. Після взяття і розорення міста разом із братами  перебував у московському полоні 14 років, спочатку в Казані, потім в Муромі. В Казані підписав разом з братами, Дмитром і Яном, заяву про екскомунікацію зі шляхетського середовища тих, хто відмовився брати участь в обороні Вітебська від московитів і хто їм сприяв («Акты, издаваемые Виленской археографической комиссией». Т. XIII. – Вильна, 1886. – С. 93-98; Boniecki A. – Herbarz Polski. T. I. – Warszawa, 1899. – S. 360; Boniecki A. Herbarz Polski. Uzupełnienia i sprostowania do części I. – Warszawa, 1901. – S. 231.).

Згідно з листом-свідченням від 4 лютого 1687 р., на який посилається Перший розпис, вітебські бранці підтверджують, що всі троє братів перебували з ними; місцем їх ув'язнення називається також місто Симбірськ (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 2. – Сп. №2. – Л. 10 (зв.)). 

Підписи Олександра Богомольця та його брата Яна також присутні на акті від 18 січня 1663 р., в якому шляхтичі, котрі перебували в московському полоні, в тому числі – учасники оборони Вітебська, брали до відома повідомлення биховської шляхтянки, вдови Софії Коморовської-Сухцицької, також полонянки, яка звернулася до них щодо  розграбування її рухомого майна після взяття московитами міста Бихова і пропажу у неї документів на застави і володіння маєтностями. На момент складання документа Олександр Григорович Богомолець разом з іншими бранцями перебував у Москві (ИЮМ. Вып. 17. – Витебск, 1888. – С. 213-216). 

Згідно з Першим розписом, помер, не залишивши потомства (Там же. – Л. 11). 

27. Ян Григорович Богомолець 

Дати життя: 1640 (після травня) / початок 1641 р. – після 18 березня 1705 р. 

На момент складання заповіту Григорієм Івановичем Богомольцем №20) його дружина, Олена Сорочанка (Богомолець), була вагітна. Про це згадується в тексті документа, однак стать дитини була невідома («съ тымъ плодомъ, который в жывоте малъжонки моее зоставую») (ИЮМ. Вып. 26. – Витебск, 1895. – С. 122). Як виявилося народився хлопчик, якого назвали Яном. 

Ян Богомолець брав участь разом з братами в обороні Вітебська від московитів під час литовсько-українсько-московської війни 1654-1667 рр., незважаючи на свій зовсім юний вік. Був полонений, так само як і його брати, Олександр і Дмитро Богомольці, восени 1654 р. після взяття і розорення міста. На той момент йому було не більше 14-15 років. Разом з братами перебував у московському полоні протягом 14 років, спочатку в Казані, потім у Муромі («Акты, издаваемые Виленской археографической комиссией». Т. XIII. – Вильна, 1886. – С.93-98; Boniecki A. Herbarz Polski. T. I. – Warszawa, 1899. – S. 360; Boniecki A. Herbarz Polski. Uzupełnienia i sprostowania do części I. – Warszawa, 1901. – S. 231.). В Казані у вересні 1655 всі троє братів підписали заяву вітебської шляхти про екскомунікацію зі шляхетського середовища тих, хто відмовився брати участь в обороні Вітебська від московитів і хто їм сприяв. Тільки в серпні 1665 р. заяву було внесено до трибунальські книги («Акты, ...». – Там же). 

Згідно з листом-свідченням від 4 лютого 1687 р., на який посилається Перший розпис, вітебські бранці підтверджують, що всі троє братів перебували з ними; місцем їх ув'язнення називається також місто Симбірськ (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 2. – Сп. №2. – Л. 10 (зв.)). 

Підпис Яна Богомольця, а також його старшого брата Олександра, стоїть на акті від 18 січня 1663 р., в якому шляхтичі, котрі перебували в московському полоні, в тому числі – учасники оборони Вітебська, брали до відома повідомлення биховської шляхтянки, вдови Софії Коморовськї-Сухцицької, також полонянки, яка звернулася до них, щодо  розграбування її рухомого майна після взяття московитами міста Бихова і пропажу у неї документів на застави і володіння маєтностями. На момент складання документа Олександр Григорович Богомолець разом з іншими бранцями вже перебував у Москві (ИЮМ. Вып. 17. – Витебск, 1888. – С. 213-216). 

По звільненню з полону Ян Богомолець разом зі своїм братом Дмитром брав участь в обранні короля Речі Посполитої Яна III Собєського 1674 р. і Августа II Саксонського в 1697 р. Служив гродським писарем у Вітебську, привілеєм від 20 серпня 1701 р. отримав уряд стольника вітебського (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 2. – Сп. №2. – Л. 10 (зв.), 11; Boniecki A. Herbarz Polski. T. I – Warszawa, 1899. – S. 360). 

Найбільш пізня згадка про вітебського стольника Яна Богомольця міститься в актовій книзі Вітебського гродського суду, куди вносилися акти з лютого по грудень 1712 р. В тексті документа, датованого 18 березня 1705 р. (дата внесення до актової книги відсутня), вітебський стольник Ян Богомолець згадується в якості одного з "panów administratorów hibernowych województwa witebskiego» (НИАБ. Ф. 1709. – Оп. 1. – Сп.№ 1. – Л. 344) – тобто, відповідав за збір податей в воєводстві на утримання війська. 

Дружини: 

1. ... Ейдзяльдовичівна (Ейдзятовичівна) (роки життя невід.) гербу Натягнутий Лук. 

Можливо, дочка писаря гродського вітебського Кшиштофа Ейдзятовіча (згадується під 1639 р.), власник маєтку Забрежжя, який взяв за дружину Олену Жук, а з нею 500 коп грошей литовських приданого. Або ж Яна Ейдзятовіча, депутата від Вітебського воєводства на елекційному сеймі 1648 р., де був обраний король Речі Посполитої Ян Казимир (Boniecki A. Herbarz Polski. T. V – Warszawa, 1902. – S. 235; Niesiecki K. Herbarz Polski. T. IV. – Lipsk, 1839. – S. 10). 

Потомство від першого шлюбу: Леон (№32) 

2. ... Снарська (роки життя невід.) (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 2. – Сп. №2. – Л. 11). 

Потомство від другого шлюбу: Павел-Юзеф (№33) 

28. Анна Григорівна Богомолець 

Дати життя: кінець 20-х років XVII ст.(?) – невід. 

Оскільки в заповіті Григорія Івановича Богомольця (№20) Анна Григорівна та її сестра Софія названі «паннами» (ИЮМ. Вып. 26. – Витебск, 1895. – С. 122), ми припускаємо, що на момент складання документа вони були вже у віці на виданні або близькі до того. Анна Григорівна та Софія Григорівна отримували в придане по 600 коп грошей литовських, проте в заповіті передбачалася також можливість їх відходу в монастир (Там же. – С. 122, 124). 

Даних про її подальшу долю немає. 

29. Софія Григорівна Богомолець 

Дати життя: кінець 20-х років XVII ст. (?) – невід. 

Софія Григорівна Богомолець згадується разом зі своєю сестрою Ганною в заповіті батька, Григорія Івановича Богомольця (№20) як «панна» (ИЮМ. Вып. 26. – Витебск, 1895. – С. 122). Тому гіпотетично вона була вже у віці заміжжя, або близька до цього віку. Як і її сестра, за заповітом батька в посаг отримувала 600 коп грошей литовських, хоча передбачався і такий варіант, що вони можуть піти в монастир (Там же. – С. 122, 124). 

Даних про її подальшу долю немає. 

 

Діти 23: 

30. Стефан Петрович Богомолець 

Дати життя: 1610-1620-ті pp. (?) – друга половина XVII ст. 

Згідно з Першим розписом, Стефан Богомолець згадується в купчій від 13 грудня 1643 р., за якою він придбав частину маєтності Погостище у свого батька, Петра Федоровича Богомольця (№23) (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 2. – Сп. №2. – Л. 9). Той же Розпис повідомляє про лист Стефана Петровича до Олени Сорочанки (Богомолець), вдові свого дядька, Григорія Івановича Богомольця (№20), від 20 червня 1649 р., де він згадує про цю подію (правда, мова йде не про продаж, а про «уступку») (Там же. – Л. 9 (зв.)). 

Даних про сім'ю і потомство немає. 

 

Діти 24: 

31. Юрій Касперович Богомолець 

Дати життя: перші роки XVII ст. – друга половина XVII ст. 

Найбільш раннє відоме нам на сьогодні свідоцтво про Юрія Касперовича Богомольця являє собою купча, зареєстрована в актових книгах 10 січня 1637 р. (дату складання документа ИЮМ не наводить). За цим документом, Юрій Касперович Богомолець продав за 700 коп грошей литовських свою частину Погостищівського маєтку двоюрідному дядькові, Григорію Івановичу Богомольцю (№20) (ИЮМ. Вып. 25. – Витебск, 1894. – С. 336). Згадується він також у Першому розписі з посиланням на лист Петра Федоровича Богомольця (№23) від 20 липня 1645 р. Лукашу Погоському, де автор пише, що є «дядьком Юрія Касперовича Богомольця» (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 2. – Сп. №2. – Л. 9, 9 (зв.)). 

Той же Розпис повідомляє, що Юрій Касперович Богомолець придбав маєток Бодоїди у шляхтичів Порембських, в якому потім жив його син Леон (Там же. – Л. 9 (об.)). 

Потомство: Леон (№34)

 

Діти 27 від першого шлюбу: 

32. Леон Янович Богомолець

Роки життя: кінець 60-х/80-ті рр. XVII ст.(?) – 30 грудня 1715 р. 

Згідно з Першим розписом, Леон Янович Богомолець – син Яна Богомольця від першого шлюбу з ... Едзяльдовічевной (Ейдзятовічевной) (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 2. – Сп. №2. – Л. 11). 

У 1700 році, повідомляє гербовник Каспера Несецького, Леон Янович Богомолець брав участь як делегат від вітебського воєводства в з'їзді воєводств, земель і повітів, що відбувався під Олькеніками (Niesiecki K. Herbarz Polski. T. II. – Lipsk, 1839. – S . 206). Там 18 листопада сталася битва між прихильниками Сапєг з одного боку і литовсько-руських магнатських родів Вишневецьких, Радзивіллів, Огінських і Паців – з іншого. Це було кульмінаційна подія в громадянській війні у Великому князівстві Литовському. Магнати об'єдналися під началом Михайла Сервація Вишневецького і у вирішальній битві розбили Сапєг. Посполитим рушенням вітебського воєводства, яке підтримало магнатську коаліцію, командував каштелян вітебський Казимеж Поцей (Казимир Потій). Логічно припустити, що в його складі брав участь у битві під Олькенікамі і Леон Богомолець. 

У 1704 році Леон Янович Богомолець вплутався в справу, пов'язану з перевезенням товарів до Риги. Справа це довелося «розсьорбувати» вже після смерті Леона Богомольця його вдові – Христині Бартошевич (Богомолець). Про це оповідає текст скарги Казимира і Анни Козлинських на Христину Богомолець, внесеної в актові книги під 15 січня 1717 р. В тексті йдеться про те, що Леон Богомолець зобов'язався в кінці квітня 1704 р. доставити від Козлинського шість стругів «смельчугі» (поташу ) і два струги конопель ризькому купцеві Генріху Хершту, а також залагодити всі питання з митними зборами. За кожен струг позивачі заплатили Леону Богомольцеві по 100 битих талярів – разом 800. Крім того, Леон отримав вже в Ризі від Генріха Хершта 273 талера, а ще 100 – на доставку Козлинським двох стругів в сіллю. Однак, стверджували позивачі, сіль доставлена не була, а гроші подружжя Богомольців нібито привласнило. У тій же скарзі повідомляється, що Леон Богомолець взявся за доставку в Ригу 27 сувоїв пеньки* вагою «берковців 35 руських». Скаржники звинуватили Леона Богомольця в привласненні пеньки, «тому що нічого про неї не повідомив, скільки [її] в Ризі було відважено і за якою ціною за неї плачено», і оцінили свої збитки в 400 талерів. Однак, повідомлялося в актовій книзі, Леон Богомолець в листі з Погостища від 21 липня 1704 р. повідомляв, що відправив Козлинським три бочки солі, кожна вартістю в 5 талерів (ИЮМ. Вып. 24. – Витебск, 1893. – С. 136, 137). 

У 1705 році Леон Богомолець ініціював розділ родових маєтків Погостище, Хотеничі і Лужине зі своїм братом, Павлом-Юзефом (№ 33). Відповідний документ був складено 8 квітня того ж року, а підтверджено 18 червня 1707 р. (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 2. – Сп. №2. – Л. 11). 

Під жовтнем 1713 р. Леон Янович Богомолець згадується як власник пустоші Козяни бублевської «крулєвщизни», з якої зобов'язаний був платити податки на утримання війська («гіберни ») (ИЮМ. Вып. 21. – Витебск, 1891. – С. 175). Очевидно, за життя Леон Янович Богомолець обіймав уряд бублевского старости, оскільки в більш пізньому документі – заставній на одне з сіл Красиньскої маєтності (назва в документі не вказується. – Ред.), внесеній в актові книги вітебського земського суду 15 січня 1754 р., його син, Ксаверій Леонович Богомолець (№35), згадується як «син її милості старостини бублевської» («Акты, издаваемые Виленской комиссиею для разбора древних актов». Т. XXXV. – Вильна, 1910. – С. 7).  

Перший розпис також повідомляє, що Леон Янович Богомолець отримав уряд вітебського стольника, як і його батько, привілеєм від 20 лютого 1716 р. (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 2. – Сп. №2. – Л. 11 (об.)). Очевидно, що в запис закралася помилка. По-перше, станом на 1716 р. Леона Богомольця вже не було в живих (його заповіт, згідно з тим же Першим розписом, було складено в жовтні 1715 р .; див. нижче). По-друге, станом на листопад 1707 р. Леон Богомолець уже був стольником. Це видно з інструкції на новогродському сейм литовської шляхти, яка була дана сеймиком вітебського воєводства своїм послам. Одним з цих послів був Леон Богомолець. Сейм був запланований на 3 грудня 1707 р. На ньому послам наказувалося вимагати: а) щоб податок для збільшення війська Речі Посполитої не перевищував 4 злотих «з диму»; b) провести нові вибори полковника генерального на основі вільного волевиявлення за участю представників від воєводств і повітів замість того, хто був обраний на цю посаду кулуарно; с) повернути в державну власність маєтки прихильників Швеції (маються на увазі, очевидно, часи «потопу». – Ред.), які вже були розібрані приватними особами, щоб таким чином мати можливість заплатити війську Великого князівства Литовського; d) підтримувати низку інших заходів, спрямованих на забезпечення плати військам Великого князівства Литовського та Речі Посполитої (ИЮМ. Вып. 18. – Витебск, 1888. – С. 185-190).

Рішенням реляційного сеймика Вітебського воєводства від 19 серпня 1710 р. Леон Богомолець був обраний комісаром на скарбовий трибунал Великого князівства Литовського. На трибуналі вирішувалися фінансові питання, одним з яких, зокрема, було питання недоїмок при зборі «гіберн» (податей на утримання війська) (ИЮМ. Вып. 18. – Витебск, 1888. – С. 227-233).  

Згадки про Леона (Лео) Богомольця зустрічаються в актових книгах Вітебського гродського суду у зв'язку з різними справами. Згідно з однією з них, яка містить акти з лютого по грудень 1712 р., вітебський стольник затвердив своїм підписом і печаткою заповіт від 23 серпня 1712 р. (в актову книгу внесений 30 серпня того ж року) скарбника і ротмістра воєводства вітебського Антонія Кшечетовского на його прохання («ustnie i oczewisto proszony pieczetarz do tego testamenta od impona Antonego Krzeczetowskiego, skarbnika witebskiego, podpisuję się») (НИАБ. Ф. 1709. – Оп. 1. – Сп. №1. – Л. 241, 247). У тій же книзі наводиться вписаний 18 листопада 1712 р. акт про визнання спадкових володінь за шляхтичем Мацеєм Лебелем, який той же Леон Богомолець скріпив своїм підписом і печаткою («Leo Bohomolec, stolnik witebski, ustnie i oczewisto proszony pieczętarz do tego obligu na przyznanie od osoby wyszejspecyfikowanej reką się moją własną podpisuję») (Там же. – Л. 284, 286 (зв.)). 

Підпис Леона Богомольця стоїть і на документі, внесеному до актової книги 12 листопада 1712 р. і підтверджуючому право шляхтичів Бялиницьких на «вечыстое» володіння землею (той же акт, до речі, підписав і великий канцлер литовський Кароль Станіслав Радзивілл) (Там же. – Л. 344 (об.)).        

У постанові вітебського сеймику від 6 лютого 1713 р. стольник Леон Богомолець згадується як уповноважений раніше сеймиком наглядач за виконанням мостової повинності. Однак, повідомляється в документі, через брак коштів, що виник внаслідок недоїмок, при ньому був споруджений тільки Заручайскій міст. Тому сеймик постановив стягнути недоїмки в потрійному розмірі і передати отримані кошти вітебському стольнику (ИЮМ. Вып. 21. – Витебск, 1891. – С. 60, 61). 

У жовтні того ж 1713 р. Леон Богомолець в числі інших шляхтичів вітебського воєводства звернувся до воєводського комісарського скарбового суду з проханням про відстрочення розгляду справи з недоїмки в зборі податі на утримання війська («гіберни») за 1712 р. за новими розписами до надання виправдальних документів . Прохання було задоволене, про що суд виніс рішення 3 жовтня 1713 р. (Там же. – С. 173-176).  

Через тиждень Леон Богомолець приймає участь в судовому процесі на стороні обвинувачення у справі про вбивство і пограбуванні вітебського мечника Михайла Любащинського. У рішеннях вітебського гродського суду від 9 і 10 жовтня 1713 р. він згадується в числі «опікунів» вдови убитого, Маріанни Любащинської (Там же. – С. 180-183, 186).

26 вересня 1713 р. Леон Богомолець придбав у вітебського міщанина Дмитра Кожемячина земельну ділянку в Вітебську «на посаді Заручевському при вулиці Великій». Ділянка межувала з віленської капітулою, вітебської архієпископією, розташовувався «навпроти вулиці, що веде до церкви Святого Духа, тилом до самої річки Двіні прилеглий». Вартість угоди - 640 коп «лічби литовської». Акт купівлі-продажу зареєстрований 13 грудня 1713 р. (Там же. – С. 213, 214). Інша ділянка, по сусідству з цією, перейшла до Богомольця після смерті писаря земського вітебського Анджея Осиповського. Цю ділянку (як і попередню, «праву земському підлеглу») Леон і Христина Богомольці здали в оренду за шість битих талярів на рік міщанам – подружжю Яну та Анастасії Кондратовичам з правом будівництва, облаштування торгових місць та продажу різних товарів, а також «шинкування» пива та меду. Відповідний договір був складений 6 грудня 1714 р., в актових книгах зареєстрований 6 березня 1716 р. (ИЮМ. Вып. 23. – Витебск, 1892. – С. 471, 472)    

Згідно з текстом заповіту від 11 жовтня 1715 р., на який посилається Перший розпис, Леон Богомолець мав сина Ксаверія (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 2. – Сп. №2. – Л. 11 (об.)). Леон Янович Богомолець помер 30 грудня 1715 р. (ИЮМ. Вып. 23. – Витебск, 1892. – С. 473).

Примітка. У тексті скарги Козлинських, опублікованої в ИЮМ, подається дата, коли Леон Богомолець взявся за доставку пеньки – 2 травня 1717 р. Очевидно, або в збірнику мала місце помилка, або в оригіналі описка, оскільки дата скарги, нагадаємо, більш рання (січень 1717 р.); до того ж, в 1717 р. Леона Богомольця вже не було в живих. Швидше за все, випадок з пенькою мав місце теж в 1704 році.

Примітка 2. У гербовнику Каспера Несецького Леон Богомолець іменується «стольником новогродським» (Niesiecki K. Herbarz Polski. T. II.  – Lipsk, 1839. – S. 206). Це, однак, невірно, оскільки Леон Богомолець уже був стольником вітебським і не міг обіймати одночасно дві однакові посади в різних воєводствах.

Дружини:

1. ... Снарська (? - до 1716 р.). 

Про перший шлюб вітебського стольника Леона Богомольця ми дізнаємося зі скарги представників роду Погоських на його вдову, Христину Бартошевич (Богомолець) (поміщена в актовій книзі 19 серпня 1716 р.) (“w Bogu zeszły jmć p. Leon Bohomolec, stolnik Witebski, za pierszej małżonki swey y wdowcem...”) (ИЮМ. Вып. 23. – Витебск, 1892. – С. 472). 

Що ж до дівочого прізвища першої дружини Леона Богомольця, то його наводить гербовник Каспера Несецького (Niesiecki K. Herbarz Polski. T. II. – Lipsk, 1839. – S. 206). 

Примітка. Не можна виключати, що К. Несецький помилково приписав першій дружині Леона Богомольця дівоче прізвище другої дружини його батька, Яна Григоровича Богомольця (№27). Хоча, можливо, і немає ніякої помилки.  

Даних про потомство від першого шлюбу Леона Яновича Богомольця немає. 

2. Христина Бартошевич (70-80-ті р. XVII ст. (?) – 1759) (Boniecki A. Herbarz Polski. T. VI. – Warszawa, 1903. – S. 126). 

Шлюб укладений близько 1716 р. (http://www.sejm-wielki.pl/s/i.php?kolig=247768&koligtroi=psb.29324.1&qt=Bohomolec&et=S)

Питання, якого саме гербу була Христина Бартошевич, поки залишається відкритим. Відомо, що Бартошевичі були під дев'ятьма гербами, деякі з них печаталися гербом Помян (Boniecki A. Herbarz Polski. T. I – Warszawa, 1899. – S. 121-122; Boniecki A. Herbarz Polski. Uzupełnienia i sprostowania do części I. – Warszawa , 1901. – S. 85-86). Як це пов'язано (і чи пов'язано?) з «чернігівської гілкою» роду, де частина Богомольців перейшла саме на герб Помян – встановити поки не вдалося. 

У серпні 1716 р. проти вдови вітебського стольника Христини Бартошевич (Богомолець) її сусіди по маєтності Погостище, шляхтичі Погоські, виступили зі скаргою на неї. Скаржники заявляли, що при першій дружині і будучи вдівцем, вітебський стольник жив із сусідами в мирі, проте, взявши в дружини Христину, почав під її впливом і разом з нею пред'являти до Погоських претензії, чинити «різні наїзди і гвалт»; зокрема, самовільно розорювати землі Погоських біля Ліозненської дороги, спустошувати лісові угіддя і борті. Крім того, повідомляли скаржники, Леон і Христина Богомольці розрили стару прикордонну дорогу «від церкви Погоської» через річку Ольшу (Ольшанку. – Ред.) через пущу по річці Оцковій і до Ліозна, заставивши її пасіками, знищували межові знаки, захоплювали поташеві промисли Погоських (ИЮМ. Вып. 23. – Витебск, 1892. – С. 472, 473). 

Христина Бартошевич (Богомолець) була також змушена виступати в якості відповідачки з торгових справ свого покійного чоловіка за скаргою від 15 січня 1717 р. його партнерів по операціях – подружжя Козлинських. Ті, як видно, теж не залишилися в боргу, оскільки вже 16 січня 1717 р., на наступний день після реєстрації в актових книгах скарги Козлицьких, реєструється скарга Христини Богомолець на Козлицьких, згідно з якою, ті відняли «богомольцівскій» хліб, привезений з Погостища до Вітебська на торг (ИЮМ. Вып. 24. – Витебск, 1893. – С. 136, 137).

Після смерті чоловіка за Христиною Богомолець числилося сільце Новоселок (6 димів) (ИЮМ. Вып. 23. – Витебск, 1892. – С. 38).  

Потомство від другого шлюбу: Ксаверій (№35), Іоанна (№36) 

Христина Бартошевич (Богомолець) вийшла заміж другим шлюбом за підстолія волковийського Михайла Мельхіоровича Дуніна-Глушинського (роки життя невід.) гербу Лебідь. Під своєю посадою він згадується в гербовнику Адама Бонецького під 1722 р. (Boniecki A. Herbarz Polski. T. VI. – Warszawa, 1903. – S. 126). 

Шлюб був укладений, на нашу думку, між 1717 і 1720 рр. 

В попередніх наведених нами позовах, датованих 1716 і 1717 рр. Христина Богомолець ще згадується як вдова, але в 1720 р, повідомляє гербовник А. Бонецького, Михайло та Христина вже разом подавали в суд на шляхтичів Жардецьких за наїзд і грабежі в їх маєтностях (ИЮМ. Вып. 23. – Витебск, 1892. – С. 472, 473; Вып. 24. – Витебск, 1893. – С. 136, 137; Boniecki A. Herbarz Polski. T. VI. – Warszawa, 1903. – S. 126). 

У заставній на одне з сіл Красиньскої маєтності (назва села в документі не вказується. – Ред.), внесеній в актові книги вітебського земського суду 15 січня 1754 р., Христина «Дунінова-Глушинська» виступає в якості заставодавиці разом із Ксаверієм Богомольцем (№35) – сином Леона Яновича Богомольця та «її милості старостини бублевскої» («syna Jeym.stty Bublew."). При цьому в документі вказується її ім'я і рід – «Христина з Борташевичів» («Акты, издаваемые Виленской комиссиею для разбора древних актов». Т. XXXV. – Вильна, 1910. – С. 7, 8). Таким чином, ми переконані, що заставодавцями в даному випадку виступали мати зі своїм сином від її першого шлюбу. 

А. Бонецкий також повідомляє, що Христина Дуніна-Глушинська написала заповіт в Вимні в 1759 р. (Boniecki A. Herbarz Polski. T. VI. – Warszawa, 1903. – S. 126). Цим роком ми і датуємо її відхід з життя.

Примітка. Гербовник К. Несецький повідомляє, що в другому шлюбі у Христини Дуніної-Глушинської був син Йосафат і дві дочки, чиї імена він не наводить (Niesiecki K. Herbarz Polski. – T. IV. – Lipsk, 1839. – S. 152). Нам, однак, здається, що автор гербовника міг помилково «возвести» в сини Христини її онука – Йосафата Новацького, народженого в шлюбі Іоанни Леонівни Богомолець (№36) із Бартоломеєм Новацьким. Що стосується двох дочок, то тут робити якісь висновки без документального обгрунтування було б передчасно.

Так чи інакше, але питання про наявність дітей у Христини та Михайла Дунін-Глушинських залишається, на нашу думку, відкритим.

 

Діти 27 від другого шлюбу: 

33. Павел-Юзеф Янович Богомолець 

Роки життя 1690 р. – 31 березня 1759 р. 

Син Яна Богомольця від другого шлюбу зі ... Снарською. 

У 1705 році розділив родові маєтки Погостище, Хотеничі і Лужине зі своїм братом Леоном (№32). Відповідний документ був складено 8 квітня того ж року, а підтверджено 18 червня 1707 р. (НИАБ. Ф. 2512. – Оп.2. – Сп.№ 2. – Л. 11). На той момент Павлу-Юзефу Яновичу Богомольцеві було близько 15 років. 

На виборах короля Речі Посполитої Павло-Юзеф Янович Богомолець підтримав кандидатуру Фрідріха Августа Веттіна (Августа ІІІ Саксонського) – 5 жовтня 1733 підписав варшавську конфедерацію в його підтримку (Boniecki A. Herbarz Polski. T. I. – Warszawa, 1899. – S. 360 ). 

У 1747 р. – писар гродський і стольник вітебський. У цій якості він згадується в листі віленського єпископа Михайла Зенковича від 1 березня того року. У ньому повідомлялося, що Павло-Юзеф Богомолець позичив у вітебських єзуїтів 45 злотих, але в строк не сплатив, а на суд не з'явився. Тому Зенкович пригрозив боржнику церковним прокляттям, якщо той в 15-денний термін не з'явиться до єпископського суду (ИЮМ. Вып. 18. – Витебск, 1888. – С. 288-290).

До 1751 р. – староста двожицький. Але за концесійним привілеєм короля Августа ІІІ Павел-Юзеф Богомолець поступився цією посадою своєму синові, Пьотру-Тадеушу (№41), про що згадується в Першому розписі під 1751 р. (НИАБ. Ф. 2512. – Оп.2. – Сп.№ 2. – Л. 12, 12 (зв.)). Про те ж саме повідомляє і запис в міських ратушних книгах Вітебської магдебургії від 2 квітня 1753 р. Запис з'явився у зв'язку з реєстрацією в цих книгах інвентарного списку двожицького староства, який надав до магістрату Якуб Красовський, слуга сина Павла-Юзефа Яновича Богомольця – Пьотра-Тадеуша. Список складений 17 вересня 1749 р. (ИЮМ. Вып. 18. – Витебск, 1888. – С. 456-459) – – очевидно, саме у зв'язку з планованою передачею староства від батька до сина по уступці; хоча не виключено, що інвентаризація була проведена і без прив'язки до концесії і слуга Павла-Юзефа Богомольця подав у вітебську магдебургію інвентарний список, що існував і до того. 

Незважаючи на інцидент із заборгованістю єзуїтам, Павло-Юзеф Богомолець характеризувався як досить набожний. Після смерті дружини в 1755 р. вступив у Вільні за прикладом своїх дітей в орден єзуїтів (на той момент троє з них – Францішек, Ян-Хризостом-Антоній, і Ігнацій – вже були видними діячами католицької церкви). Сталося це невдовзі після обрання його підкоморієм вітебським. Подякувавши за честь, Павло-Юзеф Янович Богомолець, однак, оголосив про бажання вступити в орден єзуїтів. У 1758 р. після проходження короткого курсу з філософії та теології рукоположеинй на ксьондза (НИАБ. Ф. 2512. - Оп. 2. Д. 2. - Л. 12(об.); Niesiecki K. Herbarz Polski. T. II. – Lipsk, 1839. – S. 206; Блинова Т. «Иезуиты в Белоруссии». – Гродно, 2002. – С. 113). 

Дружина: Францішка Альбрехтівна Цедровська (1695 – не пізніше 1755 г.) гербу Одровонж (Boniecki A. Herbarz Polski. T. I. – Warszawa, 1899. – S. 360). 

Цедровські – відомий у Великому князівстві Литовському кальвіністський рід (Konarski S. Szlachta kalwińska w Polsce. – Warszawa, 1936). Після шлюбу Францішка, швидше за все, перейшла в католицизм. 

Згідно з гербовником Каспера Несецького, Цедровські тісно пов'язані з родом Дуніних-Глушинських. Мельхіор Дунін-Глушинський, згадуваний у гербовнику під 1670 р., мав дочку Теодору і сина Михайла. Син, підстолій волковийський, одружився з удовою Леона Богомольця, Христиною Бартошевич-Богомолець, а Теодора вийшла заміж за Альбрехта Цедровського. Від цього шлюбу народився син Стефан і дві дочки. Імена їх не наводяться, але одна з них, за твердженням К. Несецького, була «Bohomolcowa, stolnikowa Witebska» (Виділено нами. - Ред.) (Niesiecki K. Herbarz Polski. T. IV. – Lipsk, 1839. – S. 152). З усіх дівиць Цедровських заміжнею за стольником вітебським була тільки згадувана у А. Бонецького Францішка (Boniecki A. Herbarz Polski. T. I. – Warszawa, 1899. – S. 360). Отже, в обох випадках мова йде про одну й ту саму персону. 

Потомство: Францішек (№37), Ян-Хризостом-Антоній (№38), Ігнацій (№39), Пьотр-Тадеуш (№40),  Юзеф (№41), Йоахім (№42), Клеменс (№43)

Примітка. Питання про те, скільки було дітей у Павла-Юзефа Яновича Богомольця, видавалося від спочатку не зовсім ясним. Згідно з Першим розписом, у нього було семеро синів – Францішек, Ян-(Хризостом-Антоній), Ігнацій, Юзеф, Пьотр (-Тадеуш), Йоахім і Клеменс (НИАБ. Ф. 2512. – Оп.2. – Сп.№ 2. – Л. 11 (зв.)). Тамара Блінова у своєму дослідженні «Єзуїти в Білорусії» повідомляє про наявність у Павла-Юзефа Богомольця дев'яти дітей та однієї доньки (Блинова Т. “Иезуиты в Белоруссии (Их роль в организации образования и просвещения)». – Гродно, 2002. – С. 113) , не перераховуючи нікого конкретно по іменах. При цьому посилання на джерело, яке могло би прояснити це питання, в тому числі і про дочку Павла-Юзефа Богомольця, в книзі подане нечітко. «ДК» наводить дані про вісім синів (Франциск (Францішек), Йосип (Юзеф), Ян-Хризостом-Антоній, Ігнатій, Павло-Йосиф (Юзеф) (тезка свого батька. – Ред.), Пьотр-Тадеуш, Йоахім і Клеменс), нічого не повідомляючи про дочку («ДК». – С. 21-22).

За документами, що їх ми мали в наявності, ми дійшли наступного висновку: у Павла-Юзефа Богомольця було точно семеро синів. У «ДК» ж один і той же син, Юзеф Павлович Богомолець, був поданий як два різних особи, тобто і під своїм ім'ям Юзеф, і як Павло-Юзеф – тезка свого батька з точно таким же, як у нього, подвійним ім'ям («ДК». – С. 21, 22).

Однак у Речі Посполитої практики передачі одного і того ж подвійного імені від батька до сина не існувало.

Що стосується гіпотетичної доньки, то до з'ясування цього питання ми вирішили не згадувати її в цьому розписі. 

 

Діти 31: 

34. Леон Юрійович Богомолець 

Дати життя: 20-30-ті роки XVII ст. – 13 травня 1654 р. 

Єдина на сьогодні відома нам згадка про нього міститься в Першому розписі. Згідно з нею, Леон Юрійович Богомолець жив у маєтку Бодоїди і помер бездітним 13 травня 1654 р .: «На цьому скінчилася лінія Федора Семеновича Богомольця» (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 2. – Сп.№ 2. – Л. 9 (об)). 

 

Діти 32 від другого шлюбу: 

35. Ксаверій Леонович Богомолець 

Роки життя: кінець 90-х рр. XVII ст./перші роки XVIII в. – після 1754 р. 

Про його існування, згідно Першої розпису, свідчить заповіт його батька, Леона Івановича Богомольця, від 11 жовтня 1715 р. (НИАБ. Ф. 2512. – Оп.2. – Сп.№ 2. – Л. 11 (зв.)), а також записи в журналі вітебської єзуїтській колегії Fructus spirituales («Плоди духовні»), який вівся з 1714 по 1813 рр. Перший запис від 23 вересня 1730 р. (очевидно, йшлося про сповідь), другий – в період між січнем 1741 і 1742 рр. (ИЮМ. Вып. 19. – Витебск, 1889. – С. 370, 400). 

Ксаверій Леонович Богомолець згадується як писар гродський вітебського воєводства в заставній на одне з сіл Красиньской маєтності (назва в документі не вказується. –Ред.), внесеній в актові книги вітебського земського суду 15 січня 1754 р. Разом з «Христиною з Борташевичів» (не хто інша, як Христина Бартошевич (Богомолець), вдова бублевского старости Леона Богомольця, мати Ксаверія, вдруге вийшла заміж за підстолія волковийського Дуніна-Глушинського) він заклав це село подружжю Францішку і Маріанні Пржевальським. Згідно з доданим інвентарним заставним описом від 23 квітня 1753 р., селяни відпрацьовували шість днів панщини на тиждень (жінки – п'ять), повинні були платити чинш у розмірі то 2 до 6 талерів (Щомісяця? – Ред.). Загальна грошова повинність залежних підданих визначена в 300 злотих (На рік? – Ред.); крім того, вони повинні були працювати в поле і при дворі («Акты, издаваемые Виленской комиссиею для разбора древних актов». Т. XXXV. – Вильна, 1910. – С. 7, 8). 

Потомство: Йоахім (№44), Юзеф (№45), Вінцентій (№46) 

36. Іоанна Леонівна Богомолець 

Роки життя: між 1710 і 1715 рр. – після 1759 р. 

Приблизний час народження Іоанни Богомолець виведений нами з урахуванням віку її батька, Леона Яновича Богомольця (№32), шлюбного віку в Речі Посполитої початку XVIII ст., (16 років для дівчат і 18 років для юнаків), а також приблизного часу народження сина Іоанни – Йосафата Бартоломійович Новацького (не пізніше 1732 р.). За інформацією А. Бонецького, вдова Леона Богомольця, Христина Бартошевич (Богомолець), перебуваючи в другому шлюбі з підстолієм волковийським Михайлом Мельхіоровичем Дуніним-Глушинським, написала заповіт у Вимні в 1759 р., де вона згадує «про доньку свою, Новацьку» (Boniecki A. Herbarz Polski. T. VI. – Warszawa, 1903. – S. 126). 

Зіставлення згаданого повідомлення А. Бонецького з іще одним документом – «актикацією» заставного інвентаря на фільварок Рогачів від 5 квітня 1752 р., де Іоанна згадується під своїм дівочим прізвищем Богомолець разом зі своїм чоловіком, суддею гродським оршанським Бартоломеєм Новацьким («Акты, издаваемые Виленской комиссиею для разбора древних актов». Т. XXXV. – Вильна, 1910. – С. 5, 7), приводить до висновку, що в обох документах ідеться про одину й ту ж саму особу. Себто, про доньку Христини Бартошевич, яка могла народитися тільки в її першому шлюбі – тобто, від Леона Яновича Богомольця (№32), для якого, в свою чергу, це був другий шлюб. 

Чоловік: Бартоломей Новацький (роки життя невід.), суддя гродський оршанський. Згадується разом з дружиною, Іоанною Богомолець, в «актикації» заставного інвентаря на фільварок Рогачов в воєводстві вітебському на користь подружжя Олександри та Анни Мокшицьких від 5 квітня 1752 р. («inwetarz folwarku Rohaczowa w wdzwe Witebskim sytuowanego przez nas, Bartłomieia y Joannę z Bohomolców, sędziów grodzkich Orszańskich małząków»); в актові книги вітебського земського суду заставна угода внесена 9 жовтня цього року («Акты, издаваемые Виленской комиссиею для разбора древних актов». Т. XXXV. – Вильна, 1910. – С. 5, 7). 

Потомство: Йосафат (№47) 

 

Діти 33: 

37. Францішек Павлович Богомолець 

Роки життя: 29 січня 1720 р. – 26 березня 1784 р. 

Францішек Богомолець – один з тих, кого по праву можна назвати «гордістю роду». Найосвіченіша людина свого часу, видатний діяч польського Просвітництва. Здається, немає жодної гуманітарної сфери Речі Посполитої, де б Францішек Богомолець не залишив новаторського сліду. Саме він вважається основоположником польського національного театру, польської періодичної преси, польської опери. Лінгвістика, публіцистика, поезія, історіографія (зокрема, історична біографістика), літературний переклад, видавнича справа – в усьому, за що не брався ксьондз Францішек, він залишав свій глибокий і плідний слід. Білорусія, де він народився, також вважає його своїм. 

Францішек Богомолець з'явився на світ 29 січня 1720 р. – імовірно в батьківському маєтку Глибокому вітебського повіту Полоцького воєводства Великого князівства Литовського. У багатодітній родині вітебського стольника Павла-Юзефа Богомольця та кальвіністки Францішки Цедровської гербу Одровонж він був старшою дитиною. Батько Францішка був глибоко набожною людиною. Після смерті дружини в 1755 році вступив за прикладом своїх дітей – Францішка, Яна-Хризостома-Антонія і Ігнація – до ордену єзуїтів, а в 1758 році був рукопокладений в ксьондзи. Сам Францішек вступив до ордену в 17 років – 24 червня 1737 р. в Вільні після декількох років навчання в віленському конвікті. 

Кілька років Францішек Богомолець викладав у Віленській колегії. Там він написав свої перші п'єси – «Цезар в Єгипті» (вважається оригінальною) і «Лізімах» (переробка оригінального сюжету французької трагедії). Потім переїхав до Варшави, але не затримався там довго – в 1747 році його направляють до Риму на дворічні курси риторики і теології. У Римі Францишек Богомолець був рукопокладений у ксьондзи.

Після повернення був призначений викладачем риторики в Віленській академії. Там він пропрацював до 1751 р. Якраз цього року з'являються його перші поетичні спроби. Тоді ж 30-річний ксьондз був призначений професором у Варшавській шляхетській колегії Залуського. З тих пір він майже не виїжджав з Варшави. 

В колегії Залуського Францішек Богомолець продовжив втілювати в життя своє захоплення театром. Спочатку переробляв для гімназійних вистав п'єси французьких авторів – Мольєра та ін. Потім на французьку схему почали лягати його оригінальні сюжети, в яких висміювалися консерватизм, обмеженість і невігластво тодішньої шляхти. 1753 року Францішек Богомолець був офіційно затверджений керівником театру в колегії. Через рік він відмовився від своєї частини батьківського спадку на користь рідних братів. 

Досягнення Францішка Богомольця в галузі філології не менш значні, ніж на театральному терені. Він склав фразеологічний латинсько-польський словник. Філологи оцінюють його як значний крок у формуванні нової мовної культури в епоху польського Просвітництва. В той час мова шляхтичів являла собою так званий макаронізм – суміш польських і латинських слів, не завжди зрозуміла навіть самим шляхтичам. В середині 50-х років XVIII ст. під час церемонії відкриття навчального року в шляхетській колегії він виступив на захист польської культури та польської мови. Цей його виступ, відомий під назвою «Pro ingeniis Polonorum» («Про розум поляків»), представляв собою полемічний текст у відповідь на критичні випади одного італійського монаха ордена піярів в його роботі «Ночі сарматські». Через деякий час, в 1752 році, Францішек Богомолець опублікував, так би мовити, в продовження теми першу редакцію «Розмов про польську мову» (De lingua Polonica colloquium). Праця була написана латиною, однак через шість років у збірнику шкільних вправ «Поетичні забави» вона вийшла польською мовою. Підписано її було псевдонімом «Ксаверій Леско». У статті, крім захисту рідної мови, йшлося про основи перекладу, про необхідність знання іноземних мов. Висувалася навіть ідея про створення лінгвістичної академії. 

Проблеми нової стилістики польської мови розвивалися далі в іншому збірнику шкільних вправ – «Ораторські забави». Збірник це виявився настільки актуальним і популярним, що з 1755 року протягом 40 років перевидавався сім разів. 

Захоплення театром, втім, нікуди не зникало. При цьому воно набувало різних форм і жанрів. Францішек Богомолець починав писати трагедії для постановки в студентських театрах, але в історії драматургії більш відомий як комедіограф. Його п'єси досі йдуть на сценах польських театрів. Особливо популярні комедії «П'яниці», «Шлюб по календарю», написані простою розмовною мовою того часу. В них відчувається вплив Мольєра і Карло Гольдоні (до речі, Францішек Богомолець був першим перекладачем Мольєра на польську мову), але, по суті, це оригінальний матеріал. І що важливо – піддається сучасної інтерпретації навіть через двісті з гаком років. Його п'єси викликають інтерес у сучасної польської публіки і молодих режисерів. На жаль, український глядач з ними фактично незнайомий. 

Драматургічна спадщина Францішка Богомольця налічує п'ять томів, а всього на сцені шляхетської колегії він поставив 25 п'єс. Серед них – дві «співогри» (śpiewogry), тобто опери. Францішек Богомолець написав лібрето до постановок «Ощасливлена нужда» (Nędza uszczęśliwiona, 1770) і «Цнотлива простота» (Prostota cnotliwa, 1779). До цього польською мовою не виходила жодна опера на польській сцені. 

Дружба Францішка Богомольця з гумором вилилася також у виданий ним збірник віршів, анекдотів і забавних випадків «Розваги втішні і дотепні» («Rozrywki ucieszne i dowcipne»), який пережив за життя упорядника шість видань – і це не рахуючи численних тогочасних «піратських» копій. Україна зобов'язана цій добірці тим, що в ній були надруковані твори Данила Братковського. Він також був автором багатьох жартівливих пісень, в тому числі і фривольного змісту, які з плином часу набули статусу народних. 

Францішек Богомолець був наближений до двору короля Станіслава Августа Понятовського і був одним з постійних учасників «вчених обідів» по четвергах, які проводив король. Понятовський запросив його на «четверги» після того, як почув пісню Kurdesz nad Kurdeszami («Приятель над приятелями»), яку написав Францішек Богомолець. Пісня була присвячена другу Францішка Богомольця – купцеві і лихварю, власнику пивної, де автор любив проводити час за розмовами. 

Початок 60-х років XVIII століття для Речі Посполитої відзначився становленням періодичної преси. З 1761 по 1765 рр. Францішек Богомолець – головний редактор перших в Польщі мас-медіа: видань «Wiadomości Uprzywilejowanych Warszawskich" («Новини для привілейованих варшав'ян») і «Kurier Polski». В газетах друкувалася інформація як про події в Речі Посполитій, так і за її межами. В 1765-1768 рр. Францішек Богомолець редагує журнал «Монітор» («Наставник») – перше спеціалізоване педагогічне періодичне видання на території Речі Посполитої. Водночас на редакторові лежали обов'язки префекта бібліотеки і друкарні колегіуму. Друкарня стала довічним місцем роботи Францішка Богомольця, коли після заборони єзуїтського ордену вона перейшла у власність королівського двору. 

У цій друкарні Францішек Богомолець упорядкував і видав чотиритомне «Зібрання польських хронік» ("Zbiór dziejopisów polskich"), що містить праці видних польських істориків – Мартіна Бєльського, Мацея Стрийковського, Мартіна Кромера та Олександра Гваньїні. Крім того, він видавав роботи інших польських істориків і сам займався історіописанням. Його перу належать написаний на замовлення короля «Короткий опис царства турецького» (1770 р.), а також біографії великих коронних канцлерів Речі Посполитої – Яна Замойського і Єжи Оссолінського. В тій же друкарні видавалися праці античних авторів – Демосфена, Тіта Лівія, Цицерона, Тацита, а також річпосполитських – Яна Кохановського та Станіслава Оріховського. 

«Друкарні Богомольця» також завдячує своєю появою на світ перший на території Речі Посполитої літературний журнал Zabawy Przyjemne i Pożyteczne («Розваги приємні і корисні»), який виходив з 1770 по 1777 рр. Видавалися також підручники для шкіл Комісії народної освіти – першого міністерства освіти в Речі Посполитій, створеної постановою сейму з ініціативи короля Станіслава-Августа Понятовського в жовтні 1773 р. 

Більшість робіт власного авторства Францішек Богомолець видав анонімно, а гонорари за них віддавав на утримання шляхетської колегії. 

Помер Францішек Богомолець 26 березня 1784. Похований на Повонзковському кладовищі під Варшавою без пам'ятника (можливо, за його бажанням). Після його смерті за ним залишилося 3000 злотих. Згідно із заповітом, ці гроші були передані варшавської міській владі «для допомоги нещасним людям», незалежно від їхнього походження. Надалі на основі цих коштів сформувався варшавський «фонд Богомольця», який існував до початку ХХ століття і припинив своє існування лише з початком першої світової війни.

Джерела і література: 

1. НИАБ. Ф.2512. – Оп.2. – Сп. № 2. – Л. 11 (зв.)). 

2. Niesiecki K. Herbarz Polski. T. II. – Lipsk, 1839. – S. 206-207.

3. Gołąbek J. Komedie konwiktowe ks. Franciszka Bohomolca. – Kraków, 1922.

4. Kryda B. Szkolna i literacka działalność Franciszka Bohomolca. U źródeł polskiego klasycyzmu XVIII w. – Wrocław, 1979.

5. Wojcicki K. Cmientarz Powązkowski pod Warszawą. T.II – Warszawa, 1856.

6. Блинова Т. Иезуиты в Белоруссии (Их роль в организации образования и просвещения). – Гродно, 2002.

7. Войченко І. «Книжкова виставка "Данило Братковський. "Людина вчена, поет прекрасний...". http://www.nbuv.gov.ua/new/2004/04_brat1.html

 

38. Ян-Хризостом-Антоній Павлович Богомолець     

Роки життя: 27 січня 1724 р. – 17 лютого 1795 р. 

Ян Хризостом-Антоній Богомолець – видатний польський математик, астроном, богослов, професор філософії. Молодший брат Францішка Богомольця. 

Ян Богомолець народився 27 січня 1724 р. За однією версією, у Вітебську, за іншою – так само, як і його брат, в маєтку Глибокому вітебського повіту Полоцького воєводства. 

Початкову освіту здобув удома. До ордену єзуїтів вступив у Вільні в 15 років – 21 серпня 1739 р. Вивчав філософію у Віленській академії, теологію – у Варшавській єзуїтській академії. У Варшаві ж він був рукоположений у ксьондзи 29 квітня 1751 р., після чого був призначений віце-регентом Віленської шляхетської колегії. На цій посаді Ян-Хризостом прослужив з 1753 по 1754 рр., доки не був направлений до Праги для вивчення фізики, математики та астрономії. 21 серпня 1754 р. Ян Богомолець за прикладом свого старшого брата відписав у вітебській магдебургії частину своєї долі батьківського спадку рідним братам. 

У Празі Ян Богомолець навчався два роки у видатного чеського фізика і математика Юзефа Степлінга (1716-1778), співучня Ісаака Ньютона і Леонарда Ейлера. Після закінчення курсу навчання заочна дружба Юзефа Степлінга і Яна Хризостома-Антонія Богомольця тривала багато років. 

Після повернення до Варшави Ян Богомолець викладав у столичній єзуїтській колегії філософію і фізику (1757-1765). У 1758 році він видає теоретичну роботу з геометрії та тригонометрії. З 1767 року і до заборони ордена єзуїтів в 1773 році викладає богослов'я і канонічне право. Кілька його робіт, виданих у цей період, були присвячені богословським проблемам і відзначені сильним впливом Фоми Аквінського. У 1770 році вийшла астрономічна робота Яна Богомольця «Прогностик злих і добрих комет 1769-1770 рр." ("Prognostyk zły czy dobry komety roku 1769 i 1770»). Більшість робіт Яна Богомольця були видані в королівській друкарні, якою завідував його старший брат, Францішек Богомолець. 

Заборона ордена єзуїтів обернувся для професора філософії і теології Яна Богомольця втратою роботи. Близько року, може й більше, він давав приватні уроки синові великого коронного секретаря Бєлінського, а потім отримав парафію Божого Тіла в Камьонці – районі в Празі (передмістя Варшави – Ред.), в храмі Матері Божої Переможниці (Matki Bożej Zwycięskiej). Там він заснував парафіяльну школу. Багато жертвував на неї, а також на благодійність в цілому, виступав з проповідями. Своїм коштом утримував учнів школи, які приходили до неї з віддалених сіл, закуповував книги для місцевої бібліотеки, платив стипендії відмінникам навчання і виділяв посаг для незаможних молодят з парафії. 

В цей період Ян Хризостом-Антоній Богомолець залишив після себе кілька богословських та інших робіт. Серед них – двотомник «Диявол як він є» («Diabeł w swojej postaci», 1777), спрямований на розвінчання популярних в XVIII столітті в Польщі забобонів про нечисту силу, особливо про упирів, і способи боротьби з ними. Праця цей був дуже популярний у Польщі. При його написанні автор використав не тільки Біблію і праці Отців Церкви, а й твори Сенеки, Декарта, Спінози, наводив випадки з античної і середньовічної, в тому числі польської національної історії. «Показав Богомолець у цій роботі не тільки величезну вченість, але і рівень, і думки які випереджали свій час», – писала польська дослідниця К. Войтицька. Перше видання книги було розкуплено так швидко, що друге видавець надрукував за свій рахунок, оскільки не сумнівався і її успіху. Власне, так воно і вийшло. Уже в 50-х роках XIX в. ця книга вважалася бібліографічною рідкістю. 

У своїх проповідях Ян Хризостом-Антоній Богомолець закликав до покаяння і морального очищення. Головною причиною занепаду Польщі та всієї Речі Посполитої він бачив у падінні моралі. Його проповіді незабаром стали популярними серед варшавських інтелектуалів і серед столичних низів. Сучасник Яна Богомольця, польський письменник білоруського походження Адам Нарушевич, присвятив йому роман «Василиск» («Bazyliszek»). 

Втім, Ян Хризостом-Антоній Богомолець не скидався на святенника. Не чужі йому були і деякі людські слабкості. Один шляхтич згадував, як живучи в Празі, Ян Богомолець «приїздив кінно» до його батька, з яким дружив, «для гри в мар'яж». В одному з віршів, присвяченому Яну Богомольцеві, згадується про його любов до шоколаду. 

На відміну від свого брата Францішка, на чию творчість вплинули ідеї французького Просвітництва (втім, Францішек Богомолець ніколи не поділяв антиклерикальних випадів «просвітителів»), Ян Богомолець полемізував з ними – дорікав їм, зокрема, в підриві віри в Бога, у нападах на католицькі догми, в проповіді свободи без моральних устоїв. Ян Богомолець вважав, що зло, яке робить людина, виходить від неї самої, а не є визначеним Творцем. Однак Бог дав людині і засоби до порятунку у вигляді покаяння. Згідно з твердженнями Яна Богомольця, людина – вільна істота, яка має право вибору. Людина відрізняє добро і зло, і може діяти згідно з тим, що обирає. У людини також є здатність до стриманості і придушення безладних пристрастей плоті шляхом посту і покаяння. Людина складається з двох основних елементів, що визначають її сутність: душа і тіло. Душа дає тілу життя і впливає на тіло в різний спосіб. Існує також зворотній взаємозв'язок: якщо тіло слабо, стан душі змінюється відповідно. 

Ян Хризостом-Антоній Богомолець був категоричним противником насильства. Саме тому він не підтримав повстання Тадеуша Костюшка (12 березня 1794 р.). Коли в квітні 1794 р. повстанці вели бої за вигнання російських військ з Варшави, Ян Богомолець виступив у костелі св. Станіслава з проповіддю, спрямованою проти повстанців, закликаючи підкорятися «законним властям», які підтримувала російська імператриця Катерина II. В результаті від нього відвернулися багато парафіян, а його спрямовані проти насильства проповіді в розпал повстання мали, скоріше, зворотний ефект і викликали агресію по відношенню до проповідника. Тому Ян Богомолець був змушений переховуватися у друзів. Однак йому довелося постати перед військово-кримінальним судом. За вироком суду, його майно було конфісковане, а сам Ян Богомолець був примусово поміщений до монастиря братів-боніфратріїв. 

Під час захоплення Варшави російськими військами фельдмаршала Суворова район Камьонек, де знаходилася парафія Яна Богомольця, був повністю знищений. Оскільки захисники Камьонка чинили завзятий опір, російський фельдмаршал наказав вирізати в ньому всіх живих. Переживши через це сильний психічний розлад, Ян-Хризостом-Антоній Богомолець помер 17 лютого 1795 р. у Варшаві в монастирському шпиталі. Як свідчить напис на надгробній плиті, прожив він 71 рік і 21 день. 

Похований в Катакомбах Повонзковского кладовища під Варшавою. 

Джерела і література: 

1. НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 2. – Сп. № 2. – Л. 11(зв). 

2. Piech T. Zarys historii fizyki w Polsce. – Kraków, 1948.

3. Weinert A. “Starozytności Warszawy”. T. IV – Warszawa, 1856.

4. Wojcicki K. Cmientarz Powązkowski pod Warszawą T. II. – Warszawa, 1856

5. Блинова Т. Иезуиты в Белоруссии (Их роль в организации образования и просвещения). – Гродно, 2002

6. Strona internetowa Parafii Bożego Ciała na Kamionku http://www.parafia-kamionek.waw.pl/content/view/3/11/1/1/

7. Oficialny serwis internetowy Rady osiedla Kamionek. http://www.kamionek.waw.pl/

8. Przegląd praski. http://przegladpraski.pl/bohomolec-kontra-kosciuszko/

 

39. Ігнацій Павлович Богомолець 

Дати життя: 1724 (за іншими даними – 1738 р.) – не пізніше 1810 

Точне місце народження невідомо. 

29 вересня 1754 р. вступив за прикладом своїх братів до ордену єзуїтів. 21 березня 1766 р. відмовився від своєї частини батьківського спадку на користь рідних братів – Юзефа, Петра-Тадеуша, Йоахіма і Клеменса. Через два роки після поділу Речі Посполитої, в 1774 р, коли орден єзуїтів був заборонений, підписав документ про вихід з нього. Переїхав на територію країни, не зайняту російськими військами. Проте потім повернувся в Східну Білорусію. 

У 1780 р. архієпископ могилівський Станіслав Богуш-Сестренцевич призначив Ігнація Богомольця настоятелем римсько-католицької церкви в Москві. Через деякий час переведений до Смоленська (НИАБ. – Ф. 2512. – Оп. 2. – Сп.№ 2. – Л. 11(зв), 12; Dunin-Borkowski J. S. Rocznik szlachty polskiej. T. II. – Lwów, 1883. – S. 421; Блинова Т. «Иезуиты в Белоруссии (Их роль в организации образования и просвещения)». – Гродно, 2002. – С. 115.; «ДК» – С. 21-22). Станом на липень 1807 р. – віце-офіціал полоцької римо-католицької курії («Акты, издаваемые Виленской археографической комиссией». Т. XVI. – Вильна, 1889. – С. 269, 270).

У документі Hierarchia Catholica In Imperio Rossiaco in Annum 1810 ("Католицька ієрархія в Російській імперії в 1810 р.") значиться серед померлих, за яких духовенство могилевської єпархії мало відслужити по три меси. На момент смерті, як зазначено в документі, значився як титулярний (або іменований) єпископ, суффраган (єпископ провінції) могилівський, прелат і хранитель (кустош) могилевського архікафедрального собору (http://www.petergen.com/bovkalo/sp/mohylow1810.html). Цю ж титулатуру фіксує Ю.-С. Дунін-Борковський (Dunin-Borkowski J.-S. «Rocznik szlachty polskiej». T.II. - Lwów, 1883. - S. 421).

40. Пьотр-Тадеуш Павлович Богомолець 

Роки життя: 1727 р. – не раніше 1797 р. 

Про його дитинство і юність нічого не відомо. 

Згідно з Першим розписом, у 1751 р. 24-річний Пьотр-Тадеуш Богомолець вже був депутатом і підскарбієм трибуналу Великого князівства Литовського від Вітебського воєводства (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 2. – Сп.№ 2. – Л. 12, 12 (зв .)) (Я. К. Аніщенко в своєму довіднику наводить іншу дату – 1752 р. (Аніщенко Я. К. «Ураднікі беларускіх земляў ВКЛ пры Станіславе Панятоўскім». – Мінск, 2008. – С. 47)). Того ж року отримав привілей на староство двожицьке (уряд на нього перейняв з відступлення свого батька за згодою короля) (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 2. – Сп.№ 2. – Л. 12, 12 (зв .)). До складу староства входили: обгороджений двір у весі Рум з гумнами, хлівами і стайнею та іншими спорудами навколо нього, а також села (весі): Дворне, Булавки, Гура, Кудравцеве, Краснобор’я, Новини, Повинки (Новинки?), Домашки, Крошкове , Перотохи (Перелохи?), Харлашкове, Межна (Межно), Серодома, Железники, Боровець, Малин, Пшевоз (Перевіз), Покоцине, Пуща. Туди ж входили кузня, корчма. Повинності селян: ті, хто відробляли панщину (три дні на тиждень для чоловіків і жінок), платили 30 злотих «з чверті голого гроша»; ті, хто не ходили – по шість талярів «з чверті»; податі на утримання війська, ставити підводи, а в разі неможливості – платити грошима; плести зимовий невід в 120 саженів усіє. волостю і «за давнім звичаєм» відгодовувати двох кабанів (ИЮМ. Вып. 18. – Витебск, 1888. – С. 456-459). 

У 1752 році (за іншими даними – в 1754 р. і до 1765 р.) Пьотр-Тадеуш Богомолець отримав уряд стольника вітебського, який вже в третьому поколінні переходив до представника роду Богомольців. З 1758 г. – депутат сейму Речі Посполитої від Вітебського воєводства. Перший розпис згадує під цим роком його участь у засіданні «ордінарійного» сейму у Варшаві. У 1764 році – депутат конвокаційного сейму (7 травня – 23 червня), потім (7 вересня) – елекційного, де королем Речі Посполитої був обраний Станіслав Август Понятовський (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 2. – Сп.№ 2. – Л. 12, 12 (зв .)) ; Аніщенко Я. К. «Ураднікі беларускіх земляў ВКЛ пры Станіславе Панятоўскім». – Мінск, 2008. – С. 47). Це були останні вільні вибори короля в Польсько-Литовській державі. 

Того ж року Пьотр-Тадеуш Богомолець обирається суддею земським вітебського воєводства, а в 1766 році призначений королівським рескриптом комісаром по встановленню кордону між Російською імперією і вітебським воєводством Великого князівства Литовського. У 1767 році депутат сейму Петро-Тадеуш Богомолець призначається в переговорну комісію, яка займалася уточненням меж між староствами Великого князівства Литовського (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 2. – Сп.№ 2. – Л. 12 (зв .)). Того ж року він був призначений писарем земським вітебським – посаду цю Пьотр-Тадеуш Богомолець обіймав до 1772 р. (Аніщенко Я. К. «Ураднікі беларускіх земляў ВКЛ пры Станіславе Панятоўскім». – Мінск, 2008. – С. 47) 

Наприкінці травня 1768 р. Пьотр-Тадеуш Богомолець разом з іншими шляхтичами проходить в суді скарбової комісії Великого князівства Литовського як відповідач за позовом віленської капітули про протидію в реалізації питної монополії вітебської плебанії Успіння Діви Марії в Вітебську і її околицях. Монополія була надана плебанії королем польським і великим князем литовським Олександром ще в 1503 р. 5 лютого. При цьому плебан вітебський повідомляв, що відповідачі загрожують його здоров'ю і життю. У виклику на суд Пьотр-Тадеуш Богомолець згадується як «писар земський вітебський». Плебан вимагав відшкодування збитків, а також знести всі шинки і корчми порушників монополії і покриття за їх рахунок судових витрат (ИЮМ. Вып. 21. – Витебськ, 1891. – С. 355-358). 

У депеші посла Росії в Польщі, князя Ніколая Паніна від 21 вересня 1767 р. Пьотр-Тадеуш Богомолець характеризувався як «дурний» – тобто такий, який, поряд з іншими депутатами сейму, завзято пручався російському втручанню в справи Речі Посполитої (АВПРИ. Ф. 79. – Оп. 6. – Сп.№ 912. – Л 59). 

В 1768 р. був обраний комісаром для підписання трактату з Російською імперією про встановлення кордонів. Після першого поділу Речі Посполитої (1772 г.) приніс присягу на вірність російській імператриці Катерині II і вступив на службу до державного апарату Російської імперії. У 1773 році після приєднання Білорусії до Росії був призначений президентом провінційного вітебського земського суду, яким залишався протягом чотирьох років. З 1777 року – повітовий маршалок (предводитель дворянства) в Городці. 6 жовтня того ж року Пьотр-Тадеуш Богомолець був переведений з Вітебська до Полоцька на посаду президента губернського земського суду. Цю посаду, повідомляє Каспер Несецький, він обіймав майже 20 років, поки не подав з неї у відставку за станом здоров'я. На той момент він мав звання генерал-майора російської армії (Niesiecki K. Herbarz Polski. T. II. – Lipsk, 1839. – S. 207). 

21 лютого 1778 Пьотр-Тадеуш Богомолець став президентом 2-го департаменту полоцького вищого земського суду (НИАБ. Ф.2512. – Оп.2. – Д. №2. – Л. 12(зв.)-13; Анищенко Я. К. «Ураднікі беларускіх земляў ВКЛ пры Станіславе Панятоўскім». – Минск, 2008. – С. 47).

У липні р. 1777 Пьотр-Тадеуш Богомолець прийняв у заставу на три роки від графа Михайла Потія фільварок Лососин із пекарнею, скотиною, птицею, гумном, броварнею, сіножатями, корчмами, ставками, млинами та іншими будовами («Акты, издаваемые Виленской комиссиею для разбора древних актов». Т. XXXV. – Вильна, 1910. – С. 298-306).  

Володів маєтками Красині, Стасьове, Ямин (Анищенко Я. К. «Ураднікі беларускіх земляў ВКЛ пры Станіславе Панятоўскім». – Минск, 2008. – С. 47) . Резиденцією його, очевидно, був маєток Должа вітебського повіту і губернії – в усякому разі, Адам Бонецкий називає його «Петром-Тадеушем з Должи» (Boniecki A. Herbarz polski. T. I. – Warszawa, 1899. – S. 360); ця ж титулатура зберігається за деякими його нащадками. 

У справі «Про приведення до присяги на вірність російському уряду поміщиків і дворян намісництва Полоцького (1778-1786)» містяться «гарантійні листи» на допуск до присяги на окремих шляхтичів, підписані Пьотром-Тадеушем Богомольцем з 1778 по 1781 рр. (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 9. – Л. 21, 216, 217, 220). 

У 1780 році Пьотру-Тадеушу Богомольцеві був наданий ранг статського радника. З 1783 року очолював у Вітебську Цивільну палату суду. У 1784 р. отримав підвищення в ранзі до дійсного статського радника. У 1787 р. нагороджений за службу орденом св. Володимира III ступеня (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 2. – Сп.№ 2. – Л. 13). Очевидно, імператриця врахувала старанність Пьотра-Тадеуша Богомольця у приведенні до присяги трону білорусской шляхти. 

Другим орденом Петра-Тадеуша Богомольця став орден св. Станіслава (ступінь не уточнюється), отриманий в 1789 р. У 1792 році, за рік до другого розділу Речі Посполитої, подав прохання про визнання роду Богомольців у російському дворянстві. Прохання було розглянуте на депутатському зібранні полоцького намісництва 22 жовтня 1792 р. і задоволене. Дворянство було також визнано за його дітьми, за братами Павлом-Юзефом і Йоахімом, а також їхніми нащадками. У справі про визнання дворянства зберігається перша відома на сьогодні розпис роду Богомольців (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 2. – Сп.№ 2. – Л. 7-14; Boniecki A. Herbarz Polski. T. I. – Warszawa, 1899. – S. 360). 

Пьотр-Тадеуш був одним з найбагатших людей на Вітебщині. Після його смерті його вдова успадкувала великі земельні володіння, де тільки в невельському повіті нараховувалося 2 тисячі душ кріпаків («ДК». – С. 25). 

Дружина: Елеонора Вишинська (? – після 1796). Можливо, мала герб Тшивдар і походила з підляської шляхти (Niesiecki K. Herbarz Polski. T. IX. – Lipsk, 1842. – S. 464). 

Потомство: Станіслав (№48), Францішка (№49), Павел (№50), Тереза (№51), Ромуальд (№52), Михаїл (№53), Анна (№54), Юзеф (№55)

41. Юзеф Павлович Богомолець        

Роки життя: 1728 – між 1789 і 1796 рр.

(НИАБ. – Ф. 2512. – Оп. 2. – Сп.№ 2. – Л. 12; Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп. № 218. – Л. 244 (зв.); ИЮМ. Вып. 19. – Витебск, 1889. –С. 317; «ДК». – С. 22)   )

Згідно з Першим розписом, у 1763 р. – депутат трибуналу Великого князівства Литовського, потім отримав привілей на конюшого вітебського воєводства *; в 1773 році, через рік після першого поділу Речі Посполитої – депутат від вітебської провінції. З 1778 року – асесор вітебського повітового земського суду. З 1782 і, щонайменше, до 1789 р. – головуючий суддя того ж суду (НИАБ. Ф.2512. – Оп.2. – Сп. № 2. – Л. 12; ИЮМ. Вып. 19. – Витебск, 1889. – С. 317). 

Підпис Юзефа Богомольця стоїть на рапорті з вітебського повітового суду до полоцького намісницького правління від 28 лютого 1784 р. про приведення шляхтича Антонія Лощиця до присяги імператриці Катерині ІІ (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп. № 9. – Л. 307). Того ж 1784 р. Юзеф Богомолець був обраний вітебським повітовим маршалком (предводителем дворянства) (НИАБ. Ф.2512. – Оп.2. – Сп.№ 2. – Л. 12).  

26 жовтня 1789 р. між старшинами вітебського єврейського кагалу і групою єврейських вітебських купців був укладений договір про передачу останнім у орендне утримання так званого «коробкового збору» (єврейський внутрішньогромадський податок на кошерне м'ясо з убитого худоби. – Ред.) на чотири роки, починаючи з 1 квітня 1792 р. Це було зроблено в нагороду за сплату купцями «єврейсько-громадського обов'язку» колезькому асесору Юзефу Павловичу Богомольцю під час перебування його головою вітебського повітового суду. Можливо, цей борг був пов'язаний зі звичаєм верхівки єврейських громад доручати збір внутрішньогромадських податей шляхтичам Речі Посполитої, які нерідко привласнювали більшу частину зібраних сум. Деталей, однак, в договорі не повідомляється. У договорі йдеться про те, що кагал був винен чималу суму грошей (скільки саме – не уточнюється) «пану колезькому асесору і колишньому голові вітебського повітового суду Юзефу Богомольцю, а після його смерті – дружині, Барбарі Богомолець», проте ця сума була витрачена на потреби кагалу. Справа розглядалася в вітебському магістраті, який присудив виплатити гроші з відсотками. Борг кагалу повинні були погасити єврейські купці (ИЮМ. Вып. 19. – Витебск, 1889. – С. 317). 

З документу, однак, не зрозуміло, чи помер Юзеф Богомолець на момент його складання, чи все-таки був живий, а в договорі просто відтворюється суть боргового зобов'язання євреїв перед колишнім суддею. Найімовірніше останнє, оскільки в «Списку поміщиків Полоцького намісництва із зазначенням належних їм селян» за 1796 р. згадується «колезька асессорша Франтішка Богомольцова», яка жила у вітебськом повіті, причому згадується як« вдова, у неї сини, надвірний радник Вікентій 40 років і Ігнатій 37 років» (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп. №. 218, – Л. 244 (зв.)). Виходить, що Францішка була не першою дружиною Юзефа Богомольця – їй передувала Барбара і по її смерті Юзеф Богомолець встиг ще раз одружитися, вже після 1789 р., причому у нього вже були дорослі діти від колишньої дружини 

Дружини: 

1. Барбара ... (? – після 1789 р .; рід невід.) (ИЮМ. Вып. 19. – Витебск, 1889. – С. 317). 

Нащадки від першого шлюбу: Вінцентій (№56), Ігнацій (№57) 

2. Францішка ... (? – після 1797; рід невід.), гербу власного (Косцєша і Одровонж змінені) («ДК». – С. 22). 

Після смерті чоловіка в правлячому сенаті («правительствующем сенате») розглядалася справа «вдови, колезької асессорші Богомольцової», яка претендувала на староство язненське в полоцької губернії. 25 червня 1797 р. імператор Павло І видав указ про визнання її прав на це староство, яке на той момент знаходилося в довічному володінні шляхтянки Ольшевської. Однак, замість згаданого староства, в якому налічувалося 195 душ кріпаків, в указі вимагалося надати «вдові Богомольцовій» компенсацію у вигляді «частини Смоленського броду» в селі Задубрівці і прилеглих до нього земель та угідь з такою ж кількістю кріпаків. Село перебувало в полоцькій губернії веліжського повіту. Вдова могла отримати все це довічно і без платежу оренди після виходу Задубрівки з п'ятирічної оренди від колишньої власниці – дійсної статской радниці Ланської. Припинення оренди Задубрівки пані Ланською мало настати 11 березня 1801 р. (НИАБ. Ф. 3219. – Оп. 1. – Сп. №130. – Л. 1, 2 (зв.)). 

В указі не уточнюється ім'я «вдови Богомольцовой». Однак, оскільки її називають «колезькою асессоршею», відтак її чоловіком міг бути лише колезький асесор Юзеф Павлович Богомолець, який у цьому ранзі званні асесора працював у вітебському повітовому земському суді з 1778 р. Тому, на наше переконання, йдеться саме про другу з дружин колезького асесора Юзефа Павловича Богомольця – Францішку Богомолець, що згадується в «Списку поміщиків Полоцького намісництва із зазначенням належних їм селян» за 1796 р. як вдова після його смерті, власниця спадкового маєтку Хотеничі в вітебському повіті з селянами 36 душ чоловічої статі (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№. 218. – Л. 244 (зв.), 245). 

Даних про потомство від другого шлюбу нема.

Примітка 1*: Інформація про привілей Юзефу Павловичу Богомольцю на конюшого вітебського потребує перевірки. У Першому розписі повідомляється, що він отримав цей привілей, але не вказується, в якому році це відбулося. Навпаки, Я. К. Аніщенко в своєму довіднику наводить точну дату присвоєння титулу вітебського конюшого – 20 червня 1769 р., спираючись на дані Російського державного архіву давніх актів (РГАДА) (Аніщенко Я. К. «Ураднікі беларускіх земляў ВКЛ пры Станіславе Панятоўскім». – Мінск, 2008. – С. 47). Однак у Я. К. Аніщенка йдеться не про Юзефа Павловича, а про його тезку – Юзефа Ксаверійовича (№46).  

Примітка 2*: Каспер Несецький в своєму гербовнику стверджує, що дружина Юзефа Павловича Богомольця, Францішка Богомолець, походила з роду Жаб (“żona jego Żabianka") (Niesiecki K. Herbarz Polski. – Lipsk, 1839. – T. II. – S. 207). Очевидно, це сталося через те, що він знову ж таки переплутав Юзефа Павловича Богомольця з його тезкою – Юзефом Ксаверійовичем Богомольцем (№46), у якого дружина, теж Францішка, походила саме з цього роду. Втім, цілком могло бути, що дружини обох Юзефів Богомольців походили з одного роду і мали одне ім'я. Питання, таким чином, залишається відкритим.

К. Несецький також приписав Юзефу Павловичу Богомольцеві деякі уряди Юзефа Ксаверійовича – як, наприклад, «старости шеховського», а також «писаря гродського вітебського» (Niesiecki. – Там же).

42. Йоахім Павлович Богомолець 

Роки життя: 1730 р. – травень/початок червня (до 5 числа) 1798 р. 

У 1772 р., в рік першого поділу Речі Посполитої, Йоахім Павлович Богомолець приніс присягу на вірність Росії (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 9. – Л. 194). У 1778 р, за повідомленням Першого розпису – асесор невельського повітового суду вітебської губернії (в такій же якості проходить у виписці з земських книг невельського повіту від 15 жовтня 1780 р. (ИЮМ. Вып. 21. – Витебск. 1891. – С. 359, 365). У 1780 р. отримав ранг титулярного радника. Станом на 27 вересня 1780 р. значиться як «староста боблевський». У 1784 р. переведений у Городець повітовим суддею ((НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 2. – Сп.№ 2. – Л. 13; Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп. №9. – Л. 194). 

Підпис Йоахіма Богомольця стоїть на рапорті в полоцьке намісницьке правління з невельського повітового суду про хід приведення до присяги російській імператриці Катерині ІІ шляхтичів невельського повіту від 13 червня 1778 р. – через шість років після першого поділу Речі Посполитої (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 9. – Л. 10). Його підписи також є на «гарантійних листах» на окремих шляхтичів, які збиралися принести присягу на вірність імператриці - зокрема, від 29 вересня 1780 (НІАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп. № 9. – Л. 194 (зв.)). 

Така присяга була необхідною умовою збереження шляхетства. Проте ще не кожного до неї приводили. Для цього необхідно було подати гарантійний лист, в якому поручителі вказували, що подавець його – справді шляхтич, доброго стану та поведінки, не брав участі в конфедерациях. В окремих випадках питання про приведення шляхтича до присяги передавався «на найвище ім'я» (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№. 9. – Л. 29). Станом на червень 1787 р. володів в Невельському повіті селом Ребло (Ребле, Ребльо), за яким значилося чоловічої статі душ 265, а також селом Сокільники в вітебському повіті (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 79. – Л .1 (зв.), 2). Проте станом на 1796 р. кількість кріпаків чоловічої статі зменшилася більш ніж удвічі – до 101 (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп. № 218. – Л. 148 (зв.), 228). Володів також селами Перевіз і Силкине в тому ж невельському повіті (НИАБ. Ф. 3219. – Оп. 1. – Сп.№ 234. – Л. 10). 

З квітня 1794 р. по травень 1800 р. тягнулася справа по боргу Йоахіма Богомольця перед купцем Сильвестром Жданком у 200 рублів. Полоцьке намісницьке правління, отримавши через невельське повітове казначейство вимогу кредитора, розпорядилося стягнути через невельський нижній земський суд з титулярного радника Йоахіма Богомольця означену суму з відсотками, або сплатити борг «від його, Богомольця, маєтків». Однак суд нічого не зробив з цього питання, а Сильвестр Жданко продовжував наполягати на відшкодуванні йому збитків. Йому вдалося домогтися описи судом маєтку боржника, що сталося в травні 1798 р. Торги суд призначив у три етапи – на 5, 15 і 30 червня 1798 р. На них виставлялися нерухомість в селах Силкиному і Перевозі, а також селяни 13 душ (9 чоловічої статі і 4 жіночої) «з належними до них будовами, землями і сінними покосами». До початку торгів Йоахім Богомолець не дожив. Тоді спадкоємці покійного вирішили взяти кредит у Державному допоміжному банку для дворянства, надавши як заставу 9 душ кріпаків за вексельний чек на 450 руб. (сума боргу разом з відсотками). Суду вдалося домогтися відстрочки торгів і Білоруське губернське правління з цим погодилося. Купець Сильвестр Жданко, однак, визнав, що все це робиться спадкоємцями покійного «єдино на відтягнення платежу» і в зверненні до губернського правління на найвище ім'я від 13 вересня 1799 р. писав, що Богомольці не вживають ніяких зусиль для пошуку грошей на сплату боргу, а тому просив почати торги негайно. Правління того ж дня наказало невельському повітовому суду: якщо Богомольці не внесуть грошей готівкою – «прислати опис із оцінкою маєтку його (Йоахіма Павловича Богомольця. – Ред.) для продажу з публічного торгу». 27 лютого 1800 суд надіслав до правління опис майна і текст оголошення про призначення публічних торгів – від правління тільки вимагалося проставити їх дати. Торги були призначені в приміщенні правління на 30 березня, 30 квітня і 30 травня, однак так і не відбулися. Богомольці змогли знайти гроші (в справі не вказується, звідки саме) і купець попросив анулювати вексель. Білоруське губернське правління констатувало 11 травня 1800 р., що спадкоємці Йоахіма Богомольця «вдовольнили позивача, купецького сина Жданка» (НИАБ. Ф. 3219. – Оп. 1. – Сп.№. 234. – Л. 1, 4, 7 (зв.), 8 , 10, 13, 15, 15 (зв.), 16, 16 (зв.), 17, 19, 19 (зв.), 20, 20 (зв.), 21, 22, 23, 24, 25, 25 (зв.)). 

Дружина: Терезія Казимерівна Шишка (роки життя невід.) (НИАБ. – Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 218. – Л. 148 (зв.)) гербу Доленга. 

Потомство: Юзефа (Юзефата) (№58), Юзеф (№59), Анна (№60), Ігнацій (№61), Марія (№62), Іван (№63), Даниїл (№64), Емелія (№ 65) 

43. Клеменс (Климентій) Павлович Богомолець 

Роки життя: 1731-? 

Гербовник Каспера Несецького повідомляє, що Клеменс Павлович Богомолець «помер молодим» (Niesiecki K. Herbarz Polski. T. II. – Lipsk, 1839. – S. 207). 

Дружина: ... Качановська (роки життя невід.) гербу Остоя («ДК». – С. 22). 

Очевидно, дочка когось із Качановських, імена яких в гербовниках А. Бонецького згадуються в зв'язку з Вітебськом або Полоцьком (Boniecki A. Herbarz Polski. T. IX. – Warszawa, 1906. – S. 128; Niesiecki K. Herbarz Polski. T. V. – Lipsk, 1840. – S. 1). 

Дітей у подружжя не було (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 2. – Сп.№ 2. – Л. 13 (зв.)). 

 

Діти 35: 

44. Йоахім Ксаверійович (Юхим Савельєв син) Богомолець 

Роки життя: 20-40 рр. XVIII ст. – кінець XVIII ст. 

З 1763 по 1780 рр. – підчаший полоцький. Обіймав уряд старости бублевского (уряд, судячи з усього, «успадкований» ще від діда). На цій посаді, на нашу думку, залишався до 1767 р., оскільки з цього року на ній вже значився його брат Юзеф (№46). У тому ж 1767 - посол на трибунал литовський від вітебського воєводства. З 1785 по 1790 рр. – суддя гродський полоцький (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 2. – Сп.№ 2. – Л. 11 (зв.)); Boniecki A. Herbarz Рolski. T. I. – Warszawa, 1899. – S. 360; Niesiecki K. Herbarz Polski. T. II. – Lipsk, 1839. – S. 207; Анищенко Я. К. «Ураднікі беларускіх земляў ВКЛ пры Станіславе Панятоўскім». – Минск, 2008. – С. 47).  

Проживав в маєтності Рудня полоцького повіту, де за ним числилося 25 душ селян (стать не уточнюється. – Ред.); проте в іншому місці «Списку поміщиків Полоцького намісництва із зазначенням належних їм селян» за 1796 р. вказується: : «В полоцком уезде маетность… (слово нерозбірливо. – Ред.) 256 душ». Крім того, володів маєтністю Баєво в невельському повіті, в якій значилося 260 душ селян чоловічої статі (за більш ранніми даними – 281) (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 79. – Л. 1 (зв.), 2; Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 218. – Л. 120 (зв.), 148 (зв.), 243 (зв.)). Я. К. Аніщенко в своєму довіднику також повідомляє, що Іоахіму Ксаверійовича Богомольцеві належав маєток Рамшін – яке, втім, згодом теж перейшло до Юзефа Ксаверійовича Богомольця (№46), не виключено, що разом з бублевським староством. За ним також числилися маєтки Погостище і Красині, фільварок Суха Долина (Анищенко Я. К. «Ураднікі беларускіх земляў ВКЛ пры Станіславе Панятоўскім». – Минск, 2008. – С. 47)

Дружина: Петронелла (Петронія) Ципріанівна Мирська (роки життя невід.). (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 218. – Л. 120 (зв.), 243 (зв.); (Анищенко Я. К. «Ураднікі беларускіх земляў ВКЛ пры Станіславе Панятоўскім». – Минск, 2008. – С. 47). 

Її батько: Ципріан Самуельович Мирський (поч. XVIII ст. – після 1768 р.) – войський браславський, потім – браславський мечник і суррогант земський браславський; спадковий власник маєтку Завеже (Завір’я) Леонковичі (http://mirski.sittel.ca/61.html). Старший з чотирьох дітей Самуеля Мирського (2-га пол. XVII ст. – 1-а пол. XVIII ст.), крайчого браславського (http://mirski.sittel.ca/59.html). 

Її мати: Маріанна Біллевич (поч. XVIII ст. – після 1775 р.) гербу «Могила».

На канадському родовому сайті Мирських Петронелла проходить як не встановлена на ім'я дитина жіночої статі – сьома за рахунком з десяти дітей в сім'ї Ципріана Самуельовича Мирського; за даними цього ж сайту, ця невідома на ім'я дочка Мирського була замужем за Йоахимом Богомольцем (http://mirski.sittel.ca/367.html). 

На підставі даних цього сайту і наведених вище архівних джерел ми вважаємо, що дочка Ципріана Мирського, позначена на сайті як невідома на ім'я, і є Петронелла, яка вийшла заміж за полоцького подчашего, старосту бублевского і посла на литовський трибунал від вітебського воеводства Йоахіма Богомольця. 

Мирські, або Святополк-Мирські – давній білоруський шляхетський рід, відомий з XVI століття. Ще в XVIII столітті його представники почали претендувати на князівське походження і на спорідненість з князями Святополк-Четвертинськими – нащадками Рюриковичів. У 1821 р. Томаш-Богумил-Ян Францішкович Мирський домігся від сенату Царства Польського визнання за ним княжої гідності, а 18 (30) квітня 1861 р. іменним «височайшим» указом княжий титул Томаша і його нащадків був підтверджений. При цьому ще в кінці ХІХ ст. авторитетний польський генеалог Юзеф Вольф відносив Святополк-Мирських до псевдокнязів; цю ж точку зору поділяють сучасні дослідники (С. Думін, П. Гребельська, С. Любимов) (Думин С. В., Гребельский П. Х. Князья Святополк-Мирские и дворяне Мирские // Дворянские роды Российской империи / Авторы-составители: Пётр Гребельский, Станислав Думин, Андрей Шумков, Михаил Катин-Ярцев, Томаш Ленчевский. Т. 2. — М.: «Ликоминвест», 1995. — С. 214; Любимов С. В. Титулованные роды Российской империи: Опыт подробного перечисления всех титулованных дворянских фамилий, с указанием происхождения каждой фамилии, а также времени получения титула и утверждения в нём / Гос. публ. ист. б-ка России. — М.: ФАИР-ПРЕСС, 2004. — С. 35).

Потомство: Ципріан (№66), Антоній (№67) 

45. Юзеф Ксаверійович Богомолець 

Роки життя: 20-30-ті рр. XVIII ст. – 1792 р. (?) 

Був писарем гродським вітебським – хоча таку посаду Каспер Несецький приписав його тезці, Юзефу Павловичу Богомольцеві (№39) У 1763 р. – староста жоховський (шеховський?), підскарбій Головного трибуналу Великого князівства Литовського. З 1764 р. – староста язновський, з 1766 р. – вітебський хорунжий. З 1767 г. - староста бублевський, депутат Головного трибуналу Великого князівства литовського. Старостою бублевським, очевидно, призначався двічі, оскільки Я. Аніщенко згадує його в цій якості з 1767 р. і з 1772 по 1792 рр. (Niesiecki K. Herbarz Polski. T. II. – Lipsk, 1839. – S. 206; Анищенко Я. К. «Ураднікі беларускіх земляў ВКЛ пры Станіславе Панятоўскім». – Минск, 2008. – С. 47). 

20 червня 1769 р. отримав привілей на уряд вітебського конюшого (Boniecki A. Herbarz Polski. T. I – Warszawa, 1899. – S. 360; Анищенко Я. К. «Ураднікі беларускіх земляў ВКЛ пры Станіславе Панятоўскім». – Минск, 2008. – С. 47).  

14 квітня 1772 р. Юзеф Ксаверійовича Богомолець заклав власному сину, королівському хорунжому Вінценту Юзефовичу Богомольцю (№68) («старостичу бублевському», як сказано в заставні документі), маєток Рамшин у вітебському воєводстві (до цього належало його братові Йоахіму (№44) (Анищенко Я. К. «Ураднікі беларускіх земляў ВКЛ пры Станіславе Панятоўскім». – Минск, 2008. – С. 47) з селами Болосове, Михалкове, Кузялине, Олександрове і Хобуда на чотири роки. Заставний інвентар складений двома днями раніше («Акты, издаваемые Виленской комиссиею для разбора древних актов». Т. XXXV. – Вильна, 1910. – С. 201-203).   

Дружини: 

1. Францішка Жаба (роки життя невід.) (Анищенко Я. К. «Ураднікі беларускіх земляў ВКЛ пры Станіславе Панятоўскім». – Минск, 2008. – С. 47).  

Очевидно, дочка когось із представників роду Жаб, пов'язаних з Вітебськом або Полоцьком (Niesiecki K. Herbarz Polski. T. X. – Lipsk, 1845. – S. 2) 

2. Констанція Присецька (роки життя невід.) (Аніщенко Я. К. «Ураднікі беларускіх земляў ВКЛ пры Станіславе Панятоўскім». – Минск, 2008. – С. 47).

Очевидно, дочка когось із представників роду Присецьких, пов'язаних із Полоцьком (Niesiecki K. Herbarz Polski. T. VII. – Lipsk, 1841. – S. 561-562). 

Потомство (від якого з двох шлюбів – не встановлено): Вінсент (№68).

46. Вінсентій (Вікентій) Ксаверійович Богомолець 

Роки життя: 20-40-е гг. XVIII в. (?) - до 1787 г.

(НИАБ. Ф. 2512. – Оп.2. – Сп.№ 2. - Л. 11(зв.)); Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 79. – Л. 1(об.), 2)  

На момент складання «Списку Невельського повіту дворян» за 1787 р. титулярного радника Вінцента Ксаверійовича Богомольця та його дружини Анни вже не було в живих (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 79. – Л. 1(об.), 2). 

Вінсент Ксаверійович Богомолець володів маєтностями Дмитрово (Дмитрієво) в невельському повіті з селами і 254 (за даними 1787 р. – 265) душами селян чоловічої статі, а також родовою маєтністю Богомольців Погостищем у бабиновецькомо повіті з селянами «мужеска полу 30 душ» (за даними 1796 р.). Після його смерті ці маєтності значилися в «Списку поміщиків Полоцького намісництва із зазначенням належних їм селян» за 1796 р. за його дітьми (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп. № 218. – Л. 148 (зв.), 227 (зв.), 244 (зв.), 245). 

Дружина: Анна ... (роки життя і рід невід.) (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 79. – Л. 1(зв.), 2)

Потомство: Марія (№69), Францішка (№70), Анна (№71), Ян (№72), Стефан (№73), Юзеф (№74), Дем'ян (№75), Ігнацій (№76).

 

Діти 36: 

47. Йосафат Бартоломійович Новацький 

Роки життя: не пізніше 1732 р. - ? 

Згадується в заставному інвентарі від 5 квітня 1752 р. на фільварок Рогачов в воєводстві вітебському на користь подружжя Олександра та Анни Мокшицьких в якості учасника заставної угоди разом зі своїми батьками – Бартоломеєм Новацьким і Іоанной Богомолець (Новацькою) («Акты, издаваемые Виленской комиссиею для разбора древних актов». Т. XXXV. – Вильна, 1910. – С. 5, 7). Для повноправної участі в угодах необхідно було досягти повноліття – у Речі Посполитій воно наставало в 20 років для чоловіків. Тобто, Йосафат Новацький повинен був народитися не пізніше 1732 р.

Потомство: Тереза (№77) 

 

Діти 40: 

48. Станіслав Петрович Богомолець 

Роки життя: 1777/1778 – 1852 

Народився, швидше за все, в Вітебську, оскільки там же був хрещений 8 травня 1778 р. (НИАБ. – Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 218. – Л. 243 (зв.); «ДК». – С. 25). 

З 1 січня 1797 р. служив кавалергардом в лейб-гвардії Кінному полку («ДК». – С. 25). Перший розпис стверджує, що дослужився до вахмістра кінної гвардії (НИАБ. – Ф. 2512. – Оп. 2. – Сп. № 2. – Л. 13). 

Звільнений у відставку з цивільним рангом колезького реєстратора. В цьому ж ранзі згадується і в «Списку дворян Вітебської губернії» під 30 грудня 1836 р. (НИАБ. Ф. 2626. – Оп. 1. – Сп.№ 13. – Л. 190; «ДК». – С. 26). 

В 1805-1811 рр. – вітебський повітовий хорунжий, з 1811 по 1812 рр. – вітебський повітовий маршалок (предводитель дворянства) (Boniecki A. Herbarz Polski. T. I. – Warszawa, 1899. – S. 360; «ДК». – С. 26). 

Під час російсько-французької війни 1812 р. був призначений підпрефектом правлячої комісії в Вітебську, сформованої генералом Шарпентьє – вітебським губернатором, призначеним імператором Наполеоном. До тієї ж комісії входив його молодший брат Ромуальд і чоловік їх сестри Анни – Юзеф-Генріх фон дер Борх (Słownik geograficzny Królewstwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. T. XIII. – Warszawa, 1893. – S. 633). 

У 1832 р, через 14 років після відходу Наполеона під натиском російський військ, Станіслав Петрович Богомолець був знову обраний вітебським повітовим маршалком. Володів маєтками Червоне, Стасьево і повинен у Вітебській губернії («ДК». - С. 26). Жив у вітебському повіті, де за ним числилося 284 душі селян чоловічої статі; крім того, 91 душа чоловічої статі – в лепельському повіті (НИАБ. Ф. 2626. – Оп. 1. – Д.№ 13. – Л. 172, 190).   

Дружина: баронеса Доротея фон Фелькерзам (? - після 1852 року) («ДК». – С. 26). Старша сестра Терезії фон Фелькерзам – дружини Ромуальда Петровича Богомольця (№52) («ДК». – С. 26). 

Народилася, очевидно, в Кам'янці-Інфлянтському (нині с. Яунаглона, Аглонський край, Латвія) - родовому маєтку фон Фелькерзамів.  

Її батько: барон Антоній-Юзеф фон Фелькерзам (1732-1807) (НИАБ. – Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп. №202. – Л. 47 (об.), 48; «ДК». – С. 26). 

Згідно з формулярними списками чиновників Полоцького наместнического правління за 1792 р., дійсний камергер Польського двору, дінабурзький повітовий предводитель дворянства (маршалок). Власник маєтків Кам'янець-Інфлянтський і Біржаголь (нині - Берзгале, Латвія) дінабурзького повіту Вітебської губернії, в яких по ревізії було записано 800 душ чоловічої статі. В режицькому повіті володів маєтками Антонішки (пізніше - Антонопіль) і Розентово (нині обидва є частиною сел. Малта (Малтська волость, Резекненський край, Латвія)), в яких по ревізії значилося 753 душі чоловічої статі. Цивільну службу починав 9 листопада 1773 р. суддею в «... двинському» (Слово нерозбірливо. – Ред.) провінційному земському суді, де залишався до 31 травня 1778 р. 15 грудня 1789 р. обраний повітовим предводителем дворянства. «У походах не був, у штрафах не був» (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 202. –Л. 47 (зв.), 48). 

Кавалер ордена св. Станіслава 1 ст. («ДК». - С. 26). 

Її мати: Ксаверія фон Вайссенхоф (? -1827)  

Крім Терезії та Доротеї, в сім'ї було ще три дитини (імена не називаються). Всі п'ятеро дітей навчалися вдома французької та німецької мов (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 202. – Л. 47(зв.), 48).

Примітка. В довіднику Є. С. Дуніна-Борковського ім'я матері Доротеї і Терезії фон Фелькерзам подається як Тереза фон Вайсенхофф герба Лебідь (Dunin-Borkowski J. S Rocznik szlachty polskiej. T. II. – Lwów, 1883. – S. 422).

Потомство: Антоній (№78), Францішек (№79), Пауліна (№80), Елеонора (№81), Станіслав (№82), Тереза (№83), Марія (№84), Євгенія (№85), Юлій-Ігнацій (№86), Станіслав-Ян-Павел (№87), Валентина (№88). 

49. Францішка Петрівна Богомолець 

Роки життя: 1779 - ?

Згадується в Першому розписі, а також в «Списку поміщиків Полоцького намісництва із зазначенням належних їм селян» за 1796 р. як така, що досягнула на той момент 17 років (НИАБ. Ф. 2512. – Оп.2. – Сп.№ 2. – Л. 13; Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 218. – Л. 243 (зв.)).   

Інших даних про неї немає. 

50. Павло Петрович Богомолець 

Роки життя: 1780 - ? 

Кавалергард лейб-гвардії Кінного полку. З 12 січня 1800 - поручик Нижегородського драгунського полку. У відставку вийшов 18 вересня 1801 в званні капітана («ДК». - С. 30). Перша розпис стверджує, що в кінної гвардії (кавалергарда) дослужився до вахмістра (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 2. – Сп. № 2. – Л. 13; Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 218. – Л. 243 (зв.)). 

Даних про сім'ю і потомство немає. 

51. Тереза Петрівна Богомолець 

Роки життя: 1781 - ? 

Згадується тільки в Першому розписі, а також в «Списку поміщиків Полоцького намісництва із зазначенням належних їм селян» за 1796 р. як така, що досягла на той момент 15 років (НИАБ. Ф.2512. – Оп. 2. – Сп. № 2. – Л. 13; Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 218. – Л. 243 (зв.)).

Чоловік: найімовірніше, ним був Евсебій Троянович Корсак (бл. 1780 -?) гербу власного, маршалок (предводитель дворянства) себежського повіту Полоцького намісництва, власник маєтку Аннінська (Boniecki A. Herbarz Polski. T. XI. – Warszawa, 1907. – S.187). 

Потомство: Софія (№89), Марія-Терезія (№90), Анель (№91), Петро (№92) 

52. Ромуальд Петрович Богомолець 

Роки життя: 1782 р. – 9 квітня 1840 р.

(НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 218. – Л. 243 (зв.); «ДК». – С. 30). 

Починав службу кавалергардом лейб-гвардії Кінного полку, там дослужився до вахмістра, а потім і ротмістра (НИАБ. Ф.2512. – Оп.2. – Сп.№ 2. – Л. 13; Słownik geograficzny Królewstwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. T. XIII. – Warszawa, 1893. – S. 633; «ДК». – С. 30). 

В 1802-1805 рр. – посол на сеймик (дворянський депутат) люцинського повіту (нині на території Латвії), в 1811-1814 рр. – підкоморій городецького повіту Вітебської губернії («ДК». – С. 30). 

Під час російсько-французької війни 1812 р. Ромуальд Петрович Богомолець увійшов разом зі своїм братом Станіславом до складу правлячої комісії в Вітебську, яку сформував генерал Шарпентьє, призначений Наполеоном на посаду вітебського губернатора. Тоді ж Ромуальд Богомолець був призначений мером Вітебська (Słownik geograficzny Królewstwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. – T. XIII. – Warszawa, 1893. – S. 633). 

Після відходу Наполеона Ромуальд Петрович Богомолець, як і його брат Станіслав і шурин Юзеф-Генріх фон дер Борх, змогли уникнути репресій з боку переможців. Ромуальд Богомолець зберігав за собою посаду городецького підкоморія, а в 1816 році був обраний губернським предводителем дворянства. На цій посаді він перебував до 1819 р. За службу був нагороджений в 1817 р. орденом св. Анни 2 ступеня. Серед його заслуг – побудова в губернії декількох поштових станцій із залученням коштів місцевої шляхти. Збереглися документи польською мовою про отримання підрядниками від губернського маршалка Ромуальда Богомольця грошей на будівництво «поштових будинків» в Суражі і Серутах, виготовлення меблів для них та оздоблювальні роботи (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 1. – Сп.№ 101. – Л. 1-4, 9-12, 14, 16, 22; Boniecki A. Herbarz Polski. T. I. – Warszawa, 1899. – S. 360; «ДК». – С. 30). 

Очевидно, Ромуальд Богомолець взяв участь в будівництві вітебського Свято-Покровського кафедрального собору (1814-1821). Займався він також справами першої Вітебської чоловічої гімназії. Володів маєтком Лужине з фільварком; мав також володіння в Могилевської губернії з 320 душами селян. 

Помер у Вітебську. За актом від 2 травня 1840 р. його майно було розділене між синами («ДК». – С. 30). 

Дружина: баронеса Терезія фон Фелькерзам (1786 (1787?) - 10 січня 1862 р.), рідна сестра баронеси Доротеї фон Фелькерзам, дружини Станіслава Богомольця (№50).  

Шлюб укладений в 1811 р.

Народилася в Кам'янці-Інфлянтському (нині с. Яунаглона, Аглонський край, Латвія) - родовому маєтку фон Фелькерзамів. 

Власниця 490 душ селян у маєтках вітебського і режицького (Розентово) повітів Вітебської губернії (Dunin-Borkowski J. S. Rocznik szlachty polskiej. T. II. – Lwów, 1883. – S. 422; «ДК». – С . 30). 

У «Списку дворян Вітебської губернії» за 1836 р. повідомляється, що в сімействі «Богомольцової Терезії Антонової» на той час було шестеро людей – четверо чоловічого і двоє жіночої статі (хто саме – не уточнюється), а в вітебському повіті за нею числилося 463 селянина чоловічої статі (НИАБ. Ф. 2626. – Оп. 1. – Сп.№ 13. – Л. 190). 

Померла у Вітебську у віці, як вказується на надгробку, 75 років. Похована на цвинтарі Розентовського Хрестовоздвиженського римо-католицького приходу (сел. Малта, Латвія). 

Потомство: Ігнатій-Ксаверій-Вінцентій (№93), Бенедикт-Юзеф-Калястний (№94), Юзефа (№95), Антоній-Петро-Михайло (№96), Ромуальд-Вінцентій (№97) 

53. Михайло Петрович Богомолець 

Роки життя: між 1783 і 1786 рр. - ?

(НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп. №218. – Л. 243 (зв.)) 

Дата народження подається приблизно через нерозбірливість записів у «Списку поміщиків Полоцького намісництва із зазначенням належних їм селян» за 1796 р. Перший розпис стверджує, що Михайло Петрович Богомолець, як і його брати (№№50-52), дослужився до кавалергардського вахмістра лейб-гвардії Кінного полку (НИАБ. Ф.2512. – Оп. 2. – Сп. № 2. – Л. 13). 

Інших даних про нього немає. 

54. Анна Петрівна Богомолець 

Роки життя: бл. 1784 (?) – ?

(НИАБ. Ф.2512. – Оп.2. – Сп.№ 2. – Л. 13). 

Чоловік: граф Юзеф-Генріх Іванович фон дер Борх (1764-1835) гербу Три Галки. 

Шлюб укладений близько 1800 р. (за іншими даними - близько 1790 р.) (Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009; http://www.sejm-wielki.pl/b/2.34.66) 

Депутат сейму Речі Посполитої від Інфлянт, сеймовий суддя («ДК». – С. 32). Староста люцинський і предводитель дворянства дінабурзького («дюнебургского») повіту (згадується в такій якості в 1796 г.) (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 218. – Л. 39, 40 (зв.)), а пізніше - всієї вітебської губернії (Słownik geograficzny Królewstwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. T. XIII. – Warszawa, 1893. – S. 633). В люцинському повіті в 1796 р. мав за собою вотчину Ланскорону з 2123 душами селян чоловічої статі, в режицькому – маетность Пенян, в дінабурзькому – Прелі і Варнов, в яких сумарно значилося 3832 душі селян чоловічої статі. Крім того, в подарованої йому в оренду маєтності в люцинському повіті (в якій саме – встановити не вдалося через нерозбірливий напис. – Ред.) мав за собою 1382 душі селян (стать не уточнюється. – Ред.) (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп. № 218. – Л. 41, 102, 251). 

В вересні 1799 р. за особистим розпорядженням імператора Павла I Юзеф-Генріх фон дер Борх був ув’язнений у Шліссельбурзькій фортеці (Розпорядження Павла I від 2 вересня 1799 р. «Император Павел Петрович. 1754-1801. Высочайшие повеления и указы санкт-петербургским военным губернаторам 1797-1801»//«Русская старина, № 5, 1872. – С. 252-253). 

У 1812 році граф фон дер Борх разом з братами своєї дружини Анни, Станіславом і Ромуальдом Богомольцями, увійшов до складу правлячої комісії в Вітебську, сформованої генералом Шарпентьє, призначеним Наполеоном на посаду вітебського губернатора. Однак після повернення Вітебська під владу Російської імперії уникнув репресій, зберігав пост вітебського губернського предводителя до 1814 г. (Słownik geograficzny Królewstwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. T. XIII. – Warszawa, 1893. – S. 633). 

Нагороджений орденом св. Станіслава (ступінь не уточнюється) (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп. № 218. – Л. 39, 40 (зв.)). Мав цивільний ранг статського радника («ДК». – С. 32). 

Зберігав вірність католицькій церкві.

Потомство: Елеонора (№104), Людовика (№105), Софія (№106), Вікторія (Олександра?) (№107), Михаїл (№108) 

55. Юзеф Петрович Богомолець 

Роки життя: 1791 -? 

Згадується тільки в «Списку поміщиків Полоцького намісництва із зазначенням належних їм селян» за 1796 р. (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 218. – Л. 243(зв.)) 

Інших даних про нього немає.

 

Діти 41: 

56. Вінцентій Юзефович (Вікентій Йосипович) Богомолець 

Роки життя: 1756 - після 1797 р. (?)

(НІАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп. № 218. – Л. 244 (зв.)) 

У справі «Про приведення до присяги на вірність російському уряду поміщиків і дворян намісництва Полоцького (1778-1786)» містяться «гарантійні листи» на допуск до присяги окремих шляхтичів, підписані надвірним радником, засідателем (суддею) невельського верхнього земського суду 1-го департаменту Вінцентієм Богомольцем з 1778 по 1781 рр. (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Д.№ 9. – Л. 21, 62, 68, 148, 216, 217). У той же час, в рапорті Полоцького намісницького правління Білоруському губернському правлінню міститься характеристика на різних шляхтичів, серед них і на Вінцентія Богомольця, які, згідно з рапортом, «дійсно з шляхетства, поведінки доброї, в конфедераціях були» (Там же. – Л. 63, 63 (зв.)). 

Згідно зі «Списком поміщиків Полоцького намісництва із зазначенням належним їм селян» за 1796 р., надвірний радник Вінцентій Юзефович Богомолець жив у невельському повіті Полоцького намісництва, де володів маєтністю Дем'янове «с деревнями, в коих мужеска полу 82» (проте в іншому місці «Списку ... » кількість душ чоловічої статі в цій маєтності дещо більше – 88). Там же повідомляється, що за його матір'ю, Францишкою Жабою (Богомолець), числилося 38 душ селян (їхня стать і місце проживання не уточнюються). Володів також Мар'їнської корчмою (раніше називалася Вирвою), яку потім продав поміщику опоченского повіту Псковської губернії, колезькому раднику Василю Лобачову (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 2. – Сп.№ 2. – Л. 12; Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 218. – Л. 148 (зв.), 227 (зв.), 228; Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп. №222. – Л. 15, 15 (зв.)). 

Відомий тим, що утримував у себе втікачів кріпаків і армійських дезертирів, а також конфліктував із сусідськими поміщиками з цього приводу. У 1797 р. в Білоруському губернському правлінні розглядалося кілька пов'язаних з цим справ. 

Так, рядовий ордонансного мушкетерського полку Олексій Лаврентьєв, втікши з полку в 1795 р. перебував більше року в селі Дем'яновому Білоруської губернії невельської округи «у поміщика, надвірного радника Вінцентія Осипова сина Богомольця» (НИАБ. Ф. 3219. – Оп. 1. – Сп.№ 382. – Л. 1). Справа розглядалася в липні-вересні 1797 р. на засіданні білоруського губернського правління. Засідання направило до невельського повятового (або нижнього земського) суду указ, що являв собою швидше стандартну в таких випадках відписку: «повелеть с означенным помещиком Винцентием Богомольцем за удерживание им беглого рядового поступить по законам и потом правлению рапортовать неотлагательно, в чем и московскому орденанс-гаузу дать знать указом» (НИАБ. Ф. 3219. – Оп. 1. – Сп.№ 382. – Л. 2, 2 (зв.)). Про подальший перебіг справи невідомо. 

Друга справа тягнулася близько трьох з половиною років. В вересні 1797 р. до Білоруського губернського правління надійшла скарга на «височайше» ім'я від поміщика Йосипа Любощинського. У скарзі Любощинський повідомляв, що в квітні 1794 р. купив з публічного торгу 16 душ селян «мужеска пола обще с землею и всеми принадлежностями невельского уезда помещика, надворного советника Викентия Богомольца». Однак той, пише Йосип Любощинський, «имея на меня за то злобу…, разные делал обиды как мне, так и тем купленным крестьянам». Одного з них, Осипа Федорова, він захопив силою і продав своєму другові, поміщику Коромишеву з сусіднього Псковського намісництва. Розпорядження колишнього полоцкого наместнического правління про повернення селянина було проігноровано. А Вінцентій Богомолець, дізнавшись, що дружина Осипа Федорова, Наталія Козмина, шукає свого чоловіка, захопив і її й наказав утримувати в своєму маєтку в Дем'яновому. Після двох років примусового утримування дружини кріпака Федорова Вінцентій Богомолець видав її насильно заміж при живому чоловікові за свого селянина Сергія Іванова, а самого Федорова закував у кайдани. Наталія Козмина через деякий час втекла. Під покровом ночі вона повернулася в село Йосипа Любощинського, просячи селян відіслати її до пана (назва села в документі нерозбірливо. – Ред.). Дізнавшись про це, Вінцентій Богомолець зібрав своїх людей і, здійснивши наїзд на те село, знову забрав Наталю з собою, людей Любощинського побив до напівсмерті та ще прихопив із собою двох селян – Кіндратія і Григорія Савельєвих. Григорій через добу був відпущений, а Кіндратія довелося забирати через невельський нижній земський суд. За словами Любощинского, Вінцентій Богомолець збирався «выслать ту женщину, Наталью Козмину, единственно для того, чтобы скрыть след нахождения мужа ее первого, Осипа Федорова». Скарги Йосипа Любощинського в невельський нижній земський суд виявилися безрезультатними. Відтак поміщик вважав, що судді необ'єктивні в його справі: «Никакого правосудия получить не надеюсь, когда преступник отошлется в уездный суд единственно потому, что те присутствующие умышленно послабляют Богомольцу». Гадається, підстави для такої думки у Любощинского були: в цьому суді був засідателем колись сам Вінцентій Богомолець, а на той момент їм був уже молодший брат Вінцентія, титулярний радник Ігнатій Йосипович (Ігнацій Юзефович) Богомолець (№ 49), який, до того ж, був ще й невельским повітовим предводителем дворянства. Не випадково Йосип Любощинський у своїй скарзі просив передати його справу на розгляд до будь-якого суду, тільки не до невельськомго, «а иному суду уездному, которому заблагорассудится». Губернське правління визнало справедливість вимог. Однак, оскільки за тодішнім законодавством передача справи в інший суд через підозри скаржника в необ'єктивності попереднього не була передбачена, було прийнято рішення відправити справу Йосипа Любощинського до невельського повітового суду, вказавши, щоб цього разу вона розглядалася без послаблень. 17 жовтня 1797 р. повітовий суд відписав до Білоруського губернського правління про прийняття рішення відправити до невельського нижнього земського суду указ «о немедленной высылке к ответу обвиняемого г-на Богомольца», а до Наталі Козміної відправити одного з членів суду, щоб Вінцентій Богомолець не надумав знову приховувати її (НИАБ. Ф. 3219. – Оп. 1. – Сп.№ 459. – Л. 1-4 (зв.)). 

Чим закінчилася справа – невідомо. 

Ще одна справа, що тривало з червня по вересень 1797 р., була пов'язана з тим, що Вінцентій Богомолець тримав у себе Михайла Іванова, біглого кріпака великолуцької поміщиці Марфи Ульянівни Низовцевої. Правда, цього разу надвірний радник його не викрадав. Навпаки, Іванов який за сім років до цього втік із села, що належало Низовцевій, скрізь оголошував себе вільним, сам потім прийшов до Вінцентія Богомольця, півтора року жив у його володіннях, а в ревізських сказках завжди писався як його селянин. Проте в червні 1797 р. він втік і від Вінцентія Богомольця – цього разу не один, а в компанії із згаданим вище біглим солдатом Олексієм Лаврентьєвим – «с намерением где-нибудь прошататься и духовской округи в селе… (назва нерозбірлива. – Ред.) помещиком Александром Петровым Загряжским задержаны были». Великолуцький повітовий суд Псковського губернського правління присудив повернути біглого Михайла Іванова поміщиці «с предоставлением за побег наказания плетьми по воле ее».  Що ж до Вінцентія Богомольця, то невельський повітовий суд визначив викликати його «для дачи от него ответов на вопросные пункты» (НИАБ. Ф. 3219. – Оп. 1. – Сп.№ 419. – Л. 1-3, 5). Чим закінчилася справа – невідомо. 

Наприкінці липня 1797 р. в невельському повітовім суді розглядалася справа про укриття надвірним радником Вінцентієм Богомольцем біглого дворового чоловіка надвірного радника Байкова, поміщика великолуцького повіту Псковського губернського правління. Вінцентій Богомолець цього разу пішов у контрнаступ. Він нагадав невельському повітовому судді Ігнацію Хріновському, що той і сам не без гріха, оскільки взяв собі в слуги якогось Бернарда Зверинського, поляка за походженням – очевидно також біглого, який спершу утримувався під вартою, а потім був узятий Ігнацієм Хріновським в услужіння під поручительство. Тому і Хріновський, і підсудок Мельхіор Сипайло взяли самовідвід. У підсумку невельський повітовий суд прийняв рішення просити Білоруське губернське правління передати дану справу надвірного радника Вінцентія Богомольця «для разбирательства и решения… куда оным правлением за благо рассмотреть будет в другое присутственное место и тем сей поветовый суд от производства и решения помянутых дел милостиво уволить». У підсумку Білоруське губернське правління передало справу на розгляд до городецького повітового суду (НИАБ. Ф. 3219. – Оп. 1. –Сп.№ 429. – Л. 1-2 (зв)). До слова сказати, там з 1784 року служив суддею… Йоахім Павлович Богомолець (№42) (НИАБ. Ф.2512. – Оп. 2. – Сп. № 2. – Л. 13). 

Чим закінчилася справа – невідомо. 

Неодружений. Потомства не мав (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 218. – Л. 148(зв.), 227 (зв.)).

57. Ігнацій Йосипович (Ігнатій Осипа син, Ігнацій Юзефович) Богомолець 

Роки життя: між 1752 і 1759 – до 1804 р. 

(НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп. № 218. – Л. 243 (зв.); «ДК». – С. 22).  

За іншими даними, які наводяться в довіднику Я. К. Аніщенка, Ігнацій Юзефович Богомолець народився не в 1759-му, а в 1752 р. (Анищенко Я. К. «Ураднікі беларускіх земляў ВКЛ пры Станіславе Панятоўскім». – Минск, 2008. – С. 47)

У 1772 р. – вітебський чашник і хорунжий. З 13 травня 1781 по 1784 р. засідав у 1-му департаменті полоцького верхнього земського суду; з 5 травня 1784 р. по 1786 р. – засідатель 2-го департаменту того ж суду (Анищенко Я. К. «Ураднікі ...". Там же.).

 У «Списку Невельського повіту дворян» від 1 червня 1787 р. згадується, що титулярний радник Ігнацій Юзефович Богомолець був депутатом дворянських зборів Полоцького намісництва від дворян невельського повіту (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 79. – Л. 1 (зв.), 2). 

Станом на 1792 р. перебував у цивільному ранзі титулярного радника (НИАБ. Ф.2512. – Оп.2. – Д.№ 2. – Л. 12).

Станом на червень 1796 р. – повітовий маршалок (предводитель дворянства) невельського повіту Білоруської губернії (раніше – Полоцького намісництва); дану посаду обіймав до 1799 г. (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп. № 218. – Л. 148, 227 (зв.)); Анищенко Я. К. «Ураднікі беларускіх земляў ВКЛ пры Станіславе Панятоўскім». – Минск, 2008. – С. 47).

За Ігнатієм Юзефовичем Богомольцем, згідно зі «Списком дворян Вітебського повіту» за 1797 р. значилося 52 душі кріпаків. При цьому не вказувалося, якої статі і до якої маєтності приписані (НИАБ. Ф.2512. – Оп.1. – Сп.№ 20. – Л. 2). Можливо, йшлося про село Хотеничі, яке в «Списку поміщиків Полоцького намісництва із зазначенням належним їм селян» за 1796 р. згадується як «у вітебському повіті сільце Хочемичі», котре значилося за Ігнатієм Юзефовичем Богомольцем (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 218. – Л. 228) – старої маєтності Богомольців ще з XVII в. Крім того, в записі під 12-14 липня зазначеного списку за титулярним радником Ігнатієм Йосиповичем Богомольцем значиться «сельцо Коробцево с деревнями, в коих мужеска полу душ 167, в невельском уезде» (проте в іншому місці цього списку кількість душ «мужеска полу» в цьому сільці дещо менше – 161) (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 218. – Л. 148).

Йому ж, згідно з «Списком поміщиків Невельського повіту» за 1787 р., належало село Демьянове в невельському повіті з 259 душами селян чоловічої статі (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 79. – Л. 1 (зв.), 2). Однак, станом приблизно на 1794-1795 рр. це село вже згадується за його старшим братом, Вінцентієм Богомольцем (№48), і кількість душ «мужеска полу» в ньому скоротилося приблизно втричі. 

«ДК» також повідомляє, що Ігнацію Юзефовичу Богомольцю належав маєток Купидвор (або Єватине) невельського повіту Вітебської губернії («ДК». – С. 22). 

Учасник «бунту маршалків» у Білоруської губернії (1799 г.). Маршалки, або повітові предводителі дворянства, вимагали дотримання привілею вести судочинство за Литовським статутом, визнання за ними статусу сенаторів і припинення втручання російських чиновників у судочинство. Імператор залишив вимоги маршалків без розгляду, але з судових вироків, винесених за Литовським статутом, перестало стягуватися імперське судове мито.

Примітка. За деякими даними, Ігнацій Юзефович Богомолець народився 29 липня 1738 р., а помер 1809 р. в Могильові. Ця дата народження Ігнація Юзефовича, однак, «не стикується» з роком народження його батька, Юзефа Павловича, який з'явився на світ 1728 р. Виходить, що Ігнацій Юзефович з'явився на світ, коли його батько був десяти років від роду, що само по собі абсурдно.

Дружини: 

1. ... Даровська (роки життя невід.) (НИАБ. Ф.2512. – Оп. 2. – Сп.№ 2. – Л. 12). 

Можливо, дочка когось із Даровских гербу Остоя, пов'язаних із Полоцьком (Niesiecki K. Herbarz Polski. T. III. – Lipsk, 1839. – S. 312). 

Потомство від першого шлюбу: Станіслав (№103), Алоїзій-Юзеф (№104) 

2. Анна Антонівна ... (роки життя і рід невід.) (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 218. – Л. 148). 

З походженням другої дружини Ігнація Юзефовича Богомольця не всі ясно. «Список поміщиків Полоцького намісництва із зазначенням належних їм селян» під липнем 1796 р. повідомляє, що дружина Ігнатія Йосиповича Богомольця, Анна Антонівна, походила з роду Хріновських або Хріновецьких. Причому в «Списку ...» зустрічаються обидва варіанти (НИАБ. – Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 218. – Л. 148, 227 (зв.)). Однак більш ранній «Список поміщиків Невельського повіту» за 1787 р. повідомляє, що Ігнацій Юзефович «жонатий на другій дружині, Анні Антона дочці Шишковій» (НИАБ. – Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 79. – Л. 1 (зв.), 2). 

Можливо, для Анни Антонівни це був не перший шлюб. Ймовірно, третій. Наприклад, «Шишковою» вона була в другому шлюбі, до заміжжя з Ігнацієм Юзефовичем Богомольцем, а до цього була дружиною якогось Хріновского (Хріновецького). Або другий шлюб: в дівоцтві – Хріновська (Хріновецька), в першому шлюбі – Шишка. Питання на сьогодні залишається відкритим.

Анна Антонівна володіла маєтком Григор'єве з селами в тому ж невельському повіті. За маєтком числилося 155 душ «мужеска полу» станом на 1787 р. (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп. № 79. – Л. 1 (зв.), 2). 

Потомство від другого шлюбу: Елеонора (№105), Олександр (№106), Рожа (№107), Анна (№108) 

 

Діти 42: 

58. Юзефа (Юзефата) Йоахимівна (Юхимівна) Богомолець 

Дати життя: до 1767 р. -? 

Згадується в Першому розпиі як дочка Йоахіма Павловича Богомольця (№41) і в «Списку поміщиків Полоцького намісництва із зазначенням належних їм селян» за 1796 р. у якості дружини Францішка Бобятинського (НИАБ. Ф.2512. – Оп. 2. – Сп. №. 2. – Л. 13 (зв.); Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп. № 218. – Л. 149) – отже, оскільки з батьком не жила, імовірно, тому й не згадана ні в «Списку невельського повіту дворян» за 1787 р., ні в «Списку ...» 1797 р. 

Чоловік: Францішек Янович («Іванів син») Бобятинський (роки життя невід.) (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Д.№ 218. – Л. 149).

Жив із дружиною, «дворянкою Юзефатою Єфимовою дочкою Богомольця» в маєтності Любавичі (Любаче? – в тексті документів написано нерозбірливо. – Ред.) «с деревнями, в коих мужеского полу душ 11» (за більш ранніми джерелами – 40) (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 79. – Л. 1 (зв.), 2; Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 218. – Л. 149). 

Очевидно, походить з невельської шляхти, що прийшла до Білорусї ймовірно з Волині (Boniecki A. Herbarz Polski. Uzupełnienia i sprostowania do części I. – Warszawa, 1901. – S. 198; Niesiecki K. Herbarz Polski. T. II – Lipsk, 1839 – S. 172). 

Потомство: Михаїл (№109), Анна (№110) 

59. Юзеф Йоахимович (Йосип, Осип Юхимович) Богомолець

Дати життя: 1759 - ? 

(НИАБ. Ф. 2512. – Оп.2. – Сп.№. 2. – Л. 13 (зв.); Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 218. – Л. 148 (зв.), 227 (зв.)).  

З роком народження Юзефа Йоахімовича (Йосипа Юхимовича) Богомольця плутанина. У «Списку поміщиків Полоцького намісництва із зазначенням належних їм селян» за 1796 р. в записах по невельському повіту в період 12-14 липня того ж року вік «Осипа» вказано «29 років» (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 218. – Л. 148 (зв.), 227 (зв.)). Тобто, він повинен був народитися в 1767 г. 

Однак, в іншому документі – «Формулярних списках чиновників Полоцького наместнического правління» за 1792 р. вік Йосипа Богомольця вказаний «33 роки» (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 203. – Л. 2(зв.), 3). Тобто, він повинен був народитися в 1759 г.

Але в більш ранньому «Списку Невельського повіту дворян» за 1787 р. вказується його вік «23 роки» (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп. № 79. – Л. 1(зв.), 2). Тобто, він повинен був народитися в 1764 році. 

З трьох варіантів більш достовірним нам бачиться другий. Адже навряд чи 18-річному «недорослю» (якби Йосип Богомолець народився в 1767 р.) або навіть 21-річному юнакові без досвіду служби довірили б посаду судового секретаря, навіть по батьківській протекції (батько Йосипа, Йоахім Павлович Богомолець, служив суддею городецького повітового суду, а раніше - асессором Невельського повітового суду). 

З 12 січня 1785 р. – секретар Городецького повітового суду (на той момент йому мало бути 25-26 років – цілком підходящий вік для такої посади! - Ред.), де з 1784 року служив повітовим суддею його батько, Йоахім Павлович Богомолець . Мав хорошу службову характеристику (НИАБ. Ф.2512. – Оп.2. – Сп.№. 2. – Л. 13; Ф. 2567. – Оп.1. – Сп.№ 203. – Л. 2 (зв.), 3). 

Підпис Йосипа Богомольця, «секретаря городецького повітового суду», стоїть на одній з довідок, датованій 5 лютого 1793 р., що зберігається в фондах Полоцького наместнического правління (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 202. – Л. 273 (зв.)). Їм же підписаний послужний формуляр чиновників городецкого повітового суду (дата відсутня) (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 202. – Л. 274 (зв.), 275). 

Жив у селі Фортаї (? – Назва нерозбірлива. – Ред.), «в коей 25 душ, уступлена ныне от отца» (НИАБ, Ф. 2567. – Оп.1. – Сп.№ 203. – Л. 2 (зв.), 3). 

«ДК» наводить його цивільний ранг – колезький ассесор («ДК». – С. 41). 

Дружина: Єлизавета Єрмилівна (Пилипівна? – По-батькові нерозбірливо. – Ред.) ... (роки життя і рід невід.) (НИАБ, Ф. 2567. – Оп.1. – Сп.№ 203. – Л. 2 (зв.), 3).

Потомство: Олександр (№111), Йоахім (№112) 

60. Анна Йоахимівна (Юхимівна) Богомолець 

Роки життя: 1767 - ?

Анна Іоахімовна Богомолець згадується в Першому розписі та в «Списку невельського повіту дворян» за 1787 г р. (НИАБ. Ф.2512. – Оп.2. – Сп.№. 2. – Л. 13 (зв.); Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 79. – Л. 1 (зв.), 2). 

По останньому, на момент складання якого її вік вказується 20 років, ми й подаємо її рік народження. У більш пізньому «Списку поміщиків Полоцького намісництва із зазначенням належних їм селян» за 1796 р. про неї нічого немає. 

Чоловік: Йосип Михайлович Огінський з Могильна (бл. 1770 - ?) гербу Огінець. Засідатель Полоцького совісного суду Жив у вотчині Раду ... (Радуні? - в оригіналі нерозбірливо. – Ред.) себежського повіту. У «Списку поміщиків Полоцького намісництва із зазначенням належних їм селян» за 1796 р. Огінський проходить як такий, що перебуває у шлюбі з «дворянкою Анною із прізвища Богомольців» (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 218. – Л. 15 (зв.), 16; Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009)

Потомство: Францишек (№113), Михайло (№114) 

61. Ігнацій Йоахимович (Юхимович) Богомолець 

Дати життя: 1772 - ? 

Обидва списки - «... Невельського повіту дворян» за 1787 р. і «... поміщиків Полоцького намісництва із зазначенням належних їм селян» за 1796 р. підтверджують саме цю дату народження Ігнатія Іоахімовіча Богомольця. 

Поручик. 

У «Списку дворян Вітебської губернії» за 1836 р. повідомляється, що в сімействі Ігнатія Богомольця на той час було двоє осіб – по одному обох статей (хто саме – не уточнюється), а в невельському повіті за ними числилося 44 селянина чоловічої статі (НИАБ. Ф.2512. – Оп.2. – Сп.№. 2. – Л. 13 (зв.); Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 79. – Л. 1 (зв.), 2; Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 218. – Л. 148 (зв.), 227 (зв.); Ф. 2626. – Оп. 1. – Сп.№ 13. – Л. 25 (зв.), 33 (зв.)). 

Віросповідання – найімовірніше католицьке, судячи з того, що його син Павло (№ 107) був похований біля Сокольничівського костьолу невельського повіту вітебської губернії («ДК». – С. 33). 

Потомство: Йоахім (№115), Данило (№116), Павло (№117), Домна (№118) 

62. Марія (Маріанна) Іоахимівна Богомолець 

Роки життя: 1773/1776 – ? 

«Список Невельського повіту дворян» за 1787 р. та «Список поміщиків Полоцького намісництва із зазначенням належних їм селян» за 1796 р. у даті народження Марії (Маріанни) Іоахімовни Богомолець розходяться. Відповідно до першого, на момент його складання Марії 14 років – отже, вона народилася в 1773 р.

Але в другому її вік вказується як 20 років – отже, роком його народження мав бути 1776 р.

Питання залишається відкритим. 

(НИАБ. Ф. 2512. – Оп.2. – Сп.№. 2. – Л. 13 (зв); Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп. №218. – Л. 148 (зв.), 227 (зв.)).

Інших даних про неї немає. 

63. Іван Іоахимовіч Богомолець 

Роки життя: 1777/1780 –? 

«Список Невельського повіту дворян» за 1787 р. та «Список поміщиків Полоцького намісництва із зазначенням належних їм селян» за 1796 р. у даті народження Івана Іоахимовіча Богомольця розходяться. Відповідно до першого, на момент його складання Івану Іоахимовічу Богомольцеві було 10 років - отже, він народився в 1777 г.

Але в другому його вік вказується як 16 років - отже, роком його народження мав бути 1780 р.

Питання залишається відкритим.

(НИАБ. Ф.2512. – Оп.2. – Сп.№. 2. – Л. 13 (зв.); Ф. 2567. – Оп. 1. – Д. 79. – Л. 1(зв.), 2; Ф. 2567. – Оп. 1. – Д.№ 218. – Л. 148 (зв. ), 227 (зв.)).

Інших даних про нього немає.

64. Данило Іоахимовіч Богомолець 

Роки життя: 1781/1784 – ? 

«Список Невельського повіту дворян» за 1787 р та «Список поміщиків Полоцького намісництва із зазначенням належних їм селян» за 1796 р. в даті народження Данила Іоахимовіча Богомольця розходяться. Відповідно до першого, на момент його складання Івану Іоахимовічу Богомольцю було 6 років - отже, він народився в 1781 р.

Але в другому його вік вказується як 12 років - отже, роком його народження мав бути 1784 р.

Питання залишається відкритим. 

(НИАБ. Ф.2512. – Оп.2. – Сп.№. 2. – Л. 13 (зв.); Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп. №79. – Л. 1(зв.), 2; Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 218. – Л. 148 (зв. ), 227 (зв.)).

Інших даних про нього немає. 

65. Емелія Іоахімовна Богомолець 

Роки життя: до 1792 (?) – до 1796 (?) 

Згадується тільки в Першому розписі (НИАБ. Ф.2512. – Оп.2. – Сп.№. 2. – Л. 13 (зв.). У «Списку поміщиків Полоцького намісництва із зазначенням належних їм селян» за 1796 р. її немає.

Можливо, померла в дитинстві 

Інших даних про неї немає. 

 

Діти 44: 

66. Ципріан (Кипріян, Купрій) Йоахимович Богомолець 

Роки життя: між 9 і 14 липня 1775 р. - після 1836 р.

Згадується в Першому розписі. (НИАБ. Ф. 2512. – Оп.2. – Сп.№. 2. – Л. 11 (зв.)).

«Список поміщиків Полоцького намісництва із зазначенням належних їм селян» за 1796 р. у записі від 7-8 липня по полоцкому повіту вказує, що «Кипріяну» 20 років. Але в записі по невельському повіту від 12-14 липня «Купрію» вже 21 рік (НИАБ. – Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 218. – Л. 120 (зв.), 148 (зв.)). На цій підставі ми вивели дату його народження. 

Станом на липень 1796 р. – засідатель Полоцького верхнього земського суду у 2-му департаменті (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Д. №218. – Л. 120 (зв.), 148(зв.), 243(зв.)). 

Під 1799 р. згадується як «шамбелан польського двору і власник села Засілля в полоцькому воєводстві» (Boniecki A. Herbarz Polski. T. I. – Warszawa, 1899. – S. 360). 

У «Списку дворян Вітебської губернії» за 1836 за ним значиться 12 душ селян чоловічої статі в Полоцькому повіті, хоча на той момент він там не жив (НИАБ. Ф. 2626. – Оп. 1. – Сп.№ 13. – Л. 90). Назва села не уточнюється. Але, найімовірніше, йдеться про маєтність Рудня, що раніше належала його батькові, Йоахиму Ксаверійовичу Богомольцю (№44) і налічувала станом на 1796 р. 25 душ кріпаків (стать не уточнюється. – Ред.

Станом на лютий-липень 1815 р. шамбелан Ципріан Йоахимович Богомолець володів селами Засілля, Вереб’я, Заболоття, Харчаки, Рокаче і Жарносіки, які відносилися до Ветжинської парафії Полоцької греко-католицької духовної консисторії («Акты Виленской археографической комиссии», Т. XVI. – Вильна, 1889. – С. 307, 308). 

Даних про сім'ю і потомство немає. 

67. Антоній Йоахимович Богомолець 

Роки життя: 1778 - ? 

Згадується в Першому розписі (НИАБ. Ф. 2512. – Оп.2. – Сп.№. 2. – Л. 11 (зв.)).

Станом на червень 1796 р. жив при батькові (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп. №218. – Л. 120 (зв.), 243(зв.)). 

Під 1799 р. згадується як власник маєтку Ветжин у полоцькому воєводстві (Boniecki A. Herbarz Polski. T. I – Warszawa, 1899. – S. 360). 

Даних про сім'ю і потомство немає.

 

Діти 45: 

68. Вінсентій Юзефович Богомолець 

Роки життя: 40-50 рр. XVIII ст. – 1-а половина XIX ст. (?) 

Згадується в заставній від 14 квітня 1772 р. на маєток Рамшин із п'ятьма селами як королівський хорунжий, син бублевского старости Юзефа Ксаверійовича Богомольця («старостич бублевський»). Маєток Вінсентій Юзефович Богомолець прийняв у заставу на чотири роки від власного батька («Акты, издаваемые Виленской комиссиею для разбора древних актов». Т. XXXV. – Вильна, 1910. – С. 201-203).

13 травня 1778 р. вітебський хорунжий Вінсентій Юзефович Богомолець призначений у 1-й департамент полоцького верхнього земського суду (посада не уточнюється) (Анищенко Я. К. «Ураднікі беларускіх земляў ВКЛ пры Станіславе Панятоўскім». – Минск, 2008. – С. 46).  

Даних про сім'ю і потомстві немає. 

 

Діти 46: 

69. Марія Вінсентівна Богомолець 

Роки життя: 1774 - ? 

У «Списку Невельського повіту дворян» від 1 червня 1787 р. вказується, що на момент його складання Марії Вінсентівні Богомолець було 13 років (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп. №. 79. – Л. 1 (зв.), 2 ). Звідси і виведена дата її народження. 

У «Списку поміщиків Полоцького намісництва із зазначенням належних їм селян» за 1796 р. не згадується. 

Інших даних про неї немає. 

70. Францішка Вінсентівна Богомолець 

Роки життя: 1776 - ? 

На момент складання «Списку поміщиків Полоцького намісництва із зазначенням належних їм селян» за 1796 по запису від 12-14 липня того року по Невельському повіту Францішка Вінсентовна Богомолець значилася як має 20 років (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 218. – Л. 148 (зв.)). Отже, вона народилася в 1776 р. 

У «Списку Невельського повіту дворян» від 1 червня 1787 р. ця дата підтверджується (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 79. – Л. 1(зв.), 2). 

Інших даних про неї немає. 

71. Анна Вінсентівна Богомолець 

Роки життя: між 1777 і літом 1783 рр. – ? 

З датою народження Анни Вінсентовни Богомолець не всі ясно. У «Списку Невельського повіту дворян» від 1 червня 1787 вказується, що на момент його складання Ганні було 10 років (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 79. – Л. 1 (зв.), 2). За цією логікою, вона народилася в 1777 році. 

Однак в «Списку поміщиків Полоцького намісництва із зазначенням належних їм селян» за 1796 р. по запису від 12-14 липня того року по невельскому повіту Анна Вінсентовна Богомолець значилася як має 12 років, а по пізнішому записи щодо люцинського повіту проходить як 13-річна (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 218. – Л. 148(зв.), 227 (зв.)). 

Інших даних про неї немає. 

72. Ян (Іван) Вінсентович Богомолець 

Роки життя: 1778 - ? 

Згадується в Першому розписі (НИАБ. Ф. 2512. – Оп.2. – Сп. №. 2. – Л. 11 (зв.)).  

На момент складання «Списку поміщиків Полоцького намісництва із зазначенням належних їм селян» за 1796 по запису від 12-14 липня того року по Невельському повіту Ян Вінсентовіч Богомолець значився як такий, що має 18 років (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 218. – Л. 148 (зв.)). 

У «Списку невельського повіту дворян» від 1 червня 1787 р. не згадується. 

В юності навчався в «єзуїтських» (? – В оригіналі нерозбірливо. – Ред.) школах (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 218. – Л. 227(зв.)). 

Після смерті батька – власник маєтку Дмитрово невельського повіту («господин дмитревской»), села Забелевиця, «ізбаєвської вотчини», ще якоїсь вотчини в Могилевській губернії, а також співвласник родового маєтку Погостище з 30 душами кріпаків чоловічої статі (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 218. – Л. 245; Сп.№ 222. – Л. 3, 9, 11, 35).   

Станом на 1797 р. – шамбелан польського двору, дворянський засідатель вітебського нижнього земського суду (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 222. – Л. 10, 37). 

У 1797 р. Іван Вінсентович Богомолець та його сусід, поміщик опоченського повіту Псковської губернії, колезький радник Василь Лобачов вели судову війну за вирубку лісу на спірній території. У скарзі, що зберігається в матеріалах судової справи, позивач повідомляв, що його староста застав п'ятьох селян поміщика Богомольця, які вирубували його ліс. Ті забрали старосту з собою і, протримавши його під замком цілу добу, відпустили, при цьому «поносили и старосту и владельца именем своего господина». З невельського нижнього земського суду, писав Лобачов, він через нарочного отримав повідомлення, що Ян Вінсентович Богомолець оголосив через його, Лобачова, управителя, «що він приїхав з підводами висікти свій ліс». Василь Лобачов звернувся за захистом в Полоцьке намісницьке правління, вимагаючи повернути награбоване і скаржачись на бездіяльність з боку невельського нижнього земського суду – в якому, до речі сказати, служили представники роду Богомольців. Сам Ян Вінсентовіч Богомолець у пояснювальній на ім'я невельського справника Антона Непокончинського писав, що він рубав ліс не в чужих володіннях, а на території спільного користування («в общей даче»). При цьому він дав письмову підписку справникові, що ні раніше, ні тепер в чужі «дачі» не в'їжджав і не має наміру цього робити. Однак, на думку Непокончинського, ця територія не може бути спільною, оскільки розташована не в невельському повіті Полоцького намісницького правління, а в опочкинському Псковської губернії (Там же. – Л. 1, 1(зв.), 2, 3, 5, 7, 10). 

Загалом, російські поміщики після приєднання Білорусії до Російської імперії змогли на собі відчути анархічний характер тамтешньої шляхти. 

Поки йшла суперечка, селяни Яна Богомольця продовжували рубати ліс і досить скоро, повідомляв Лобачов, кількість вирубаних дерев на спірній території досягла півтори тисячі. Набагато меншу цифру наводив сам Ян Богомолець. У березні 1797 р. він визнав, що для рубки дерев організував зі своєї «ізбаєвської вотчини» сто з гаком підвід і тепер на його подвір'ї в тій вотчині лежить 200 колод. Однак вирубка відбувалася, запевняв шамбелан Ян Богомолець, не на землях Лобачова, а на тій ділянці при корчмі Вирві, яка нібито була віддана в спільне користування надвірним радником Вінцентієм Богомольцем (№48). Василь Лобачов, навпаки, запевняв, що Вінцентій Богомолець поступився спірною ділянкою лісу якраз саме йому (в іншому документі він писав, що ту спірну ділянку від Вінцентія Богомольця він купив) – «следовательно, нигде я не имею общего леса с господином Иваном Богомольцем». Пізніше селяни Яна Вінсентовіча Богомольця з дозволу свого пана почали заорювати спірну територію під озимий посів (Там же. – Л. 8, 11, 12 (об.), 39).  

Чим закінчилася справа - невідомо. 

Даних про сім'ю і потомство немає. 

73. Стефан Вінсентович Богомолець 

Роки життя: 1778 - ? 

У «Списку невельського повіту дворян» від 1 червня 1787 вказується, що на момент його складання Стефану Вінсентовічу Богомольцеві було 9 років (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 79. – Л. 1 (зв.), 2 ). На підставі цього був виведений рік його народження. 

У «Списку поміщиків Полоцького намісництва із зазначенням належних їм селян» за 1796 р. не згадується. Можливо, до того часу він помер. 

Інших даних про нього немає. 

74. Юзеф (Йосип) Вінсентович Богомолець 

Роки життя: 1780 – ?  

Згадується в Першому розписі (НИАБ. Ф. 2512. – Оп.2. – Сп. №. 2. – Л. 11 (зв.)).

На момент складання «Списку поміщиків Полоцького намісництва із за/pзначенням належних їм селян» за 1796 р. по запису від 12-14 липня того року по Невельському повіту Юзеф (Йосип) Вінсентовіч Богомолець значився як такий, що має 16 років (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 218. – Л. 148(зв.)). На підставі цього був виведений рік його народження. Цю ж дату підтверджує «Список невельського повіту дворян» 1787 р. (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 79. – Л. 1(зв.), 2).

У ранні роки навчався в «єзуїтських» (? – В оригіналі нерозбірливо. – Ред.) школах (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 218. – Л. 227(зв.))  

Після смерті батька – співвласник родового маєтку Погостище з 30 душами кріпаків чоловічої статі (Там же. – Л. 245). 

Даних про сім'ю і потомстві немає. 

75. Дем'ян Вінсентович Богомолець 

Роки життя: 1782 - ? 

У «Списку невельського повіту дворян» 1787 р. вказується, що на момент його складання Дем'яну Вінсентовичу Богомольцю було 5 років (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 79. – Л. 1 (зв.), 2). На підставі цього був виведений рік його народження. 

У «Списку поміщиків Полоцького намісництва із зазначенням належних їм селян» за 1796 рік не згадується. Можливо, помер у дитинстві. 

Інших даних про нього немає. 

76. Ігнацій Вінсентович Богомолець 

Роки життя: 1783/1784 -? 

Згадується в Першому розписі (НИАБ. Ф. 2512. – Оп.2. – Сп. №. 2. – Л. 11 (зв.)).

На момент складання «Списку поміщиків Полоцького намісництва із зазначенням належних їм селян» за 1796 р. по запису від 12-14 липня того року по невельському повіту Ігнацій Вінсентович Богомолець значився як такий, що має 13 років (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп. №218. – Л. 148(зв.)).

Згідно з «Списком невельського повіту дворян» 1787 р., Ігнацій Вінсентовіч Богомолець народився на рік пізніше (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 79. – Л. 1(зв.), 2).

У ранні роки навчався в «єзуїтських» (? – В оригіналі нерозбірливо. – Ред.) школах (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп. №218. – Л. 227(Дати життя: 1759 - ? зв.)).

Пилипівна?

Після смерті батька – співвласник родового маєтку Погостище з 30 душами кріпаків чоловічої статі (Там же. – Л. 245).   

У «Списку дворян Вітебської губернії» за 1836 р. повідомляється, що в сімействі Ігнація Вінсентовіча Богомольця на той час було двоє осіб - по одному обох статей (хто саме – не уточнюється), а в невельському повіті за ними числилося 307 селян чоловічої статі (НИАБ. Ф. 2626. – Оп. 1. – Д.№ 13. – Л. 25(об.), 33(об.)). Найімовірніше, йдеться про маєтність Дмитрове в невельському повіті, що раніше належала його батькові і налічувала 254 душі чоловічої статі. 

Даних про сім'ю і потомство немає.

 

Діти 47: 

77. Тереза Іосафатівна Новацька 

Роки життя: невід. 

Ми вважаємо, що у Йосафата Бартоломійовича Новацького була дочка Тереза, яка згодом  вийшла заміж за городничого оршанського Казимира Шкультецького. 

Непрямим підтвердженням цього, на нашу думку, служить заставний документ на маєток Оскресення з двома селами з наданим до нього заставним інвентарем, складений 15 травня 1772 р. і зареєстрований в актових книгах оршанського повітового суду 21 травня 1772 р. Документ даний подружжям Казимиром і Терезою («з Новацьких») Шкультецькими Іоанні Новацькій (Богомолець) (№36), яка, до речі, в заставної угоді проходить як «старостина захоранська» – очевидно, по уряду, даному її чоловікові, оршанському судді Бартоломію Новацькому («Акты, издаваемые Виленской комиссиею для разбора древних актов». Т. XXXV. – Вильна, 1910. – С. 199-201). 

Можливо також, що на момент укладення заставної угоди Іоанна Новацька вже була вдовою. Якщо вона була тут не випадковою людиною, то припадала Терезі Новацькій бабусею. 

Шкультецькі – відомий кальвіністський рід у Великому князівстві Литовському (Konarski S. Szlachta kalwińska w Polsce. – Warszawa, 1936). Чи довелося внучці Іоанни Богомолець змінити віросповідання, або ж вона залишилася католичкою – встановити не вдалося. 

Даних про потомство немає.

 

Діти 48: 

78. Антоній Станіславович Богомолець 

Роки життя: 2 квітня 1807 р. - ? 

Чиновник комісії з ревізії та оновленнy законів Королівства Польського. Власник маєтку Яунмуйжа дінабурзького повіту Вітебської губернії (ныне на территории Латвии) (Boniecki A. Herbarz Polski. T. I. – Warszawa, 1899. – S. 360-361; «ДК». – С. 26). 

Дружина: Маріанна Качановська (роки життя – невід.) гербу Остоя (Dunin-Borkowski J. S. Rocznik szlachty polskiej. T. II. – Lwów, 1883. – S. 422; Boniecki A. Herbarz Polski. T. I. – Warszawa, 1899. – S. 360). 

Потомство: Олексій (№119), Франц-Ксаверій-Антоній (№120), Юзеф-Марій-Ципріан-Миколай (№121), Марія-Магдалена-Ангела-Катерина (№122) 

79. Францішек (Франциск, Франц) Станіславович Богомолець 

Роки життя: 21 жовтня 1807 р. – після 1863 р. 

Судячи з дати народження, порівняно з датою народження його старшого брата, народився недоношеним. 

Поручик артилерії. Кавалер орденів св. Володимира 4 ст. з бантом, св. Анни 4 ст. з написом «За хоробрість». Був також нагороджений срібною медаллю за штурм Варшави в 1831 році і медаллю Virtuti Militari 4 ст. Служив у кінно-артилерійській роті царських військ. Під час придушення Листопадового повстання 1830-1831 рр. в лютого 1831 року в генеральній битві з повстанцями отримав контузію правої сторони голови. У серпні 1831 року призначений ад'ютантом начальника артилерії 1-го корпусу генерал-майора Перрена. В особовій справі поручика Франца Богомольця повідомляється, що під час штурму Варшави, 24-25 серпня, генерал посилав його «в небезпечні пункти з наказами, які (Ф. Богомолець. – Ред.) передавав з точністю і необхідною поспішністю». 26 серпня під час штурму Варшави Франц Богомолець був поранений у ліву руку кулею з рушниці навиліт. У 1833 році був відправлений у відпустку для лікування на кавказькі мінеральні води. В листопаді 1834 року був звільнений з армії з правом носіння мундиру. Вільно володів російською, німецькою, французькою та польською мовами (НИАБ. Ф. 2626. – Оп. 1. – С. 16. – Л. 1-2 (об.)).

У 1863 р. – мировий посередник 3-ї ділянки вітебського повіту («ДК». – С. 28). 

Даних про сім'ю і потомство немає. 

80. Пауліна Станіславівна Богомолець 

Роки життя: бл. 1808 - ?

(«ДК». – С. 28). 

Інших даних про неї немає. 

81. Елеонора Станіславівна Богомолець 

Роки життя: бл. 1810 - ? 

(«ДК». – С. 28). 

Інших даних про неї немає. 

82. Станіслав Станіславович Богомолець

Роки життя: бл. 1811 - ? 

(Boniecki A. Herbarz Polski. T. I. – Warszawa, 1899. – S. 361; «ДК». – С. 28). 

Інших даних про нього немає. 

83. Тереза Станіславівна Богомолець 

Роки життя: бл. 1812 -? 

(Boniecki A. Herbarz Polski. T. I – Warszawa, 1899. – S. 361; «ДК». – С. 28). 

Чоловік: Антоній Хелховський (дати життя невід.) гербу Любич (Boniecki A. Herbarz Polski. T. I. – Warszawa, 1899. – S. 361). 

Очевидно, нащадок Хелховських, пов'язаних з вітебським воєводством (Niesiecki K. Herbarz Polski. T. III. – Lipsk, 1839. – S. 22). 

Даних про потомство немає. 

84. Марія Станіславівна Богомолець 

Роки життя: бл. 1813 - ? 

(«ДК». – С. 28). 

Інших даних про неї немає. 

85. Євгенія Станіславівна Богомолець  

Роки життя: бл. 1815 - ? 

 (Boniecki A. Herbarz Polski. T. I. – Warszawa, 1899. – S. 361) 

В довіднику Єжи Севера Дуніна-Борковського наводиться подвійний варіант її імені – Євгенія-Марія (Dunin-Borkowski J. S. Rocznik szlachty polskiej. T. II. – Lwów, 1883. - S. 591). 

Чоловік: Михаїл Нітославський (дати життя невід.) гербу Доленга (Boniecki A. Herbarz Polski. T. I. – Warszawa, 1899. – S. 361). Власник маєтків Скшидлевця й Аніскова у вітебському повіті; повітовий предводитель дворянства (Dunin-Borkowski J. S. Rocznik szlachty polskiej. T. II. – Lwów, 1883. – S. 591). 

Даних про потомство немає. 

86. Юлій-Ігнацій (Ігнатій) Станіславович Богомолець 

Роки життя: 1819/1820 р. – після 1854 р. 

Народився в маєтку Должа вітебського повіту і губернії. Служив офіцером уланського Його Імператорської Високості Спадкоємця Цесаревича полку. У відставку пішов 14 березня 1850 р. в званні ротмістра. З 1852 р. – акцизний наглядач у Віленській губернії. 5 жовтня 1854 р. Ігнатію Станіславовичу Богомольцеві присвоєно цивільний ранг титулярного радника («ДК». – С. 29). 

Дружина: Юліанна (Юлія Михайлівна) Котлубай (роки життя невід.) гербу Кіт (Boniecki A. Herbarz Polski. T. I – Warszawa, 1899. – S. 360; «ДК». – С. 29). 

Ймовірно, є прямим нащадком Самуеля Котлубая, вітебського підчашого в 1674 р. (Niesiecki K. Herbarz Polski. T. V – Lipsk, 1840 – S. 329). 

Потомство: Михайло-Станіслав (№123), Євген-Станіслав (№124) 

87. Станіслав-Ян-Павел (Іван) Станіславович Богомолець 

Роки життя: 12 липня 1821 р. - 20 червня 1894 р.

Служив в армії, у відставку вийшов 5 жовтня 1881 р. у званні ротмістра. З 1881 по 1894 рр. – архіваріус канцелярії одеського поліцмейстера. 13 жовтня 1891 р. Івану Станіславовичу Богомольцю присвоєно ранг надвірного радника («ДК». – С. 29). 

Дружина: Терезія ...  (роки життя і рід невід.), в другому шлюбі Потоцька, в першому Білинська (Dunin-Borkowski J. S. Rocznik szlachty polskiej. T. II. – Lwów, 1883. – S. 422). 

Потомство: Анна (№125), Ігнатій (№126) 

88. Валентина Станіславівна Богомолець 

Роки життя: близько 1825 –?

(Boniecki A. Herbarz Polski. T. I – Warszawa, 1899. – S. 361;  «ДК». – С. 29). 

Чоловік: Євген Келпш (роки життя невід.) гербу Прус I (Boniecki A. Herbarz Polski. T. I – Warszawa, 1899. – S. 361). 

Шлюб укладений, згідно з повідомленням А. Бонецького, «в першій половині XIX століття» (Boniecki A. Herbarz Рolski. – T. X. – Warszawa, 1907. – S. 36). 

Даних про потомство немає.

 

Діти 51: 

89. Софія Євсебіївна Корсак 

Роки життя: невід. 

А. Бонецкий повідомляє, що «померла в дівоцтві» ("zmarła panną") (Boniecki A. Herbarz Polski. T. XI. – Warszawa, 1907. – S. 187). 

90. Марія-Терезія Евсебіївна Корсак 

Роки життя: близько 1810 р. – 1869 р.

(Boniecki A. Herbarz Polski. T. XI. – Warszawa, 1907. – S. 187). 

Чоловік: Михайло Юзефович граф фон дер Борх (1806-1881). В 1850-1852 рр. – Вітебський губернський предводитель дворянства. Син Анни Богомолець (№56) і графа Юзефа-Генріха Івановича фон дер Борха (1753-1835) (Boniecki A. Herbarz Polski. T. XI. – Warszawa, 1907. – S. 187; Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009) 

Чоловік і дружина були двоюрідними братом і сестрою, оскільки їх матері, відповідно Тереза Петрівна (№51) і Анна Петрівна (№54) Богомольці були рідними сестрами. 

Потомство: див. по № 102. 

91. Анель Евсебіївна Корсак 

Роки життя: невід. 

(Boniecki A. Herbarz Polski. T. XI. – Warszawa, 1907. – S. 187)

Чоловік: Францішек Юзефович Карницький (роки життя невід.) гербу Косцєша (Boniecki A. Herbarz Polski. T. XI. – Warszawa, 1907. – S. 187; Dunin-Borkowski J. S. Rocznik szlachty polskiej. T. II. – Lwów , 1883. – S. 155). 

Його батько: Юзеф Францішковіч Карницький (роки життя: невід.), маршалок шляхти луцинського повіту (Dunin-Borkowski J. S. Rocznik szlachty polskiej. T. II. - Lwow, 1883. - S. 155). 

Його мати: Амелія Ленкевич (роки життя: невід.) гербу Котвіч (Там же). 

Батько Юзефа Францішковича Карницького: Францішек Карницький (роки життя невід.), королівський підкоморій і маршалок луцинської шляхти (Там же). 

Мати Юзефа Францішковича Карницького: Анна Бениславська (роки життя невід.) гербу Побог, дочка підкоморія луцинського (Там же)

Потомство: Амелія (№127), Юзеф (№128), Броніслав (№129). 

92. Пьотр Евсебієвич Корсак 

Роки життя: невід. 

Успадкував по батькові маєток Аннінськ. Був обраний себежським повітовим предводителем дворянства (Boniecki A. Herbarz Polski. T. XI. - Warszawa, 1907. - S. 187).

Дружина: Марія Корсак (роки життя: невід.) (Boniecki, там же). 

Наскільки подружжя було близькими родичами – сказати важко. Можливо, вони були з різних гілок роду. 

Потомство: Броніслав (№130)  

 

Діти 52: 

93. Ігнацій-Ксаверій-Вінсент (Ігнатій) Ромуальдович Богомолець 

Роки життя: 1816 – 1871

Служив у Корпусі інженерних шляхів сполучення. У відставку пішов у званні інженер-капітана 21 грудня 1840 р. З 23 червня 1846 р призначений у Департамент державного майна з присвоєнням рангу губернського секретаря. У відставку пішов 30 квітня 1842 р. Успадкував від матері, Терезії фон Фелькерзам (Богомолець), її маєток Розентово (режицький повіт, Вітебська губернія; нині частина сел. Малта, Малтська волость, Резекненський край, Латвія) ), а від батька - частину маєтку Лужиного з роздільного акту від 2 травня 1840 р. («ДК». – С . 30-32). 

За деякими даними, помер, не залишивши потомства, після чого Розентово перейшло до його молодшого брата – Антонія-Петра-Міхала (Михайла) Ромуальдовича Богомольця (№96) (Соколова М. «Розентово. История одного имения». – «Резекненские вести», №35-36. – 9 марта 1996 г.). 

Похований на цвинтарі Розентовського Хрестовоздвиженського римо-католицького приходу (сел. Малта, Латвія) поряд з матір'ю.  

94. Бенедикт-Юзеф-Калястний Ромуальдович Богомолець 

Роки життя: 21 березня 1814 р. – після 1 лютого 1876 р.

Успадкував від батька частину маєтку Лужине з роздільного акту від 2 травня 1840 р. («ДК». – С. 30). 

В деяких джерелах повідомляється, що «помер молодим» (Соколова М. «Розентово. История одного имения». – «Резекненские вести», №35-36. – 9 марта 1996 г.), однак це не підтверджується листами Бенедикта Богомольця. В одному з них, датованому 1 лютого 1876 р., він повідомляє, що йому на момент написання був 61 рік і стан його здоров'я був поганим. Його батьки й він сам входили до кола спілкування князя Яна-Тадеуша Любомирського (1826-1908). В останні роки життя проживав у Ризі; мабуть там і помер (Kosieradzki M. "Książę Jan Tadeusz Lubomirski". http://www.cbr.edu.pl/rme-archiwum/2004/rme2/strony/2.html). 

Даних про сім'ю і потомство немає. 

95. Юзефа Ромуальдівна Богомолець 

Роки життя: між 1810 і 1818 рр. – 19 серпня 1902 р.

Померла у Ризі.

(Boniecki A. Herbarz Polski. T. I – Warszawa, 1899. – S. 361; http://www.sejm-wielki.pl/b/1.1326.55)

Чоловік: Юстиніан Немирович-Щит (11 січня 1814 р. – ?) гербу Ястшебєц. Дрисненський повітовий предводитель дворянства.

Шлюб укладений 25 серпня 1836 р.

(Boniecki A. Herbarz Polski. T. I – Warszawa, 1899. – S. 361; Dunin-Borkowski J. S. Rocznik szlachty polskiej. T.II. – Lwów, 1883. – S. 422; http://www.sejm-wielki.pl/b/1.1326.56). 

Серед графічних робіт Наполеона Орди є підфарбований аквареллю малюнок олівцем палацу Юстиніана Немировича-Щита в маєтку Юстиніанові (нинішній верхньодвинський район Вітебської області, Білорусія). Палац був побудований в першій половині XIX в. в стилі класицизму. Біля палацу знаходилися каплиця та костел Пресвятої Трійці. Навколо палацу був пейзажний парк. На жаль, палац не зберігся до наших днів. Фахівці датують малюнок 1875-1876 рр. На ньому напис: «24 червня. Юстиніанів. Щит Юстиніан одружений на Богомолець. Станіслава Шадзерська». 

За деякими даними, у подружжя була донька. 

96. Антоній-Пьотр-Міхал (Михайло) Ромуальдович Богомолець 

Роки життя: 29 вересня 1817 р. – 1879 

За резолюцією Герольдії від 1 серпня 1835 р. рід Богомольців, в тому числі Антоній-Петро-Міхал Богомолець, «затверджений у дворянстві із внесенням до 6-ї частини Дворянської родовідної книги» (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 2. – Сп.№ 22. – Л. 73-73 звб.)).

Інженер шляхів сполучення. З 27 вересня 1854 р. – помічник начальника 5-го відділення Миколаївської залізниці. 22 травня 1856 р. пішов у відставку в званні полковника. Успадкував від батька частину маєтку Лужино і маєток Манулки з селами по роздільному акту від 2 травня 1840 р. Придбав у рідного брата, Ромуальда-Вікентія Ромуальдовича Богомольця (№103), його частину Лужинського маєтку по купчій, затвердженій у вітебській палаті цивільного суду 7 вересня 1864 р. («ДК». – С. 30-31). 

Володів маєтком Антонополь (біля залізничного вокзалу) поблизу Розентова (нині обидва входять до складу селища Малта, Малтська волость, Резекненський край, Латвія). Джерело помилково вміщує його в Україну (http://www.tschaikowsky-gesellschaft.de/index_htm_files/Mitt19Sundkvist3.pdf). 

Успадкував після смерті свого старшого брата, Ігнація-Ксаверія-Вінсентія (Ігнатія) Ромуальдовича Богомольця (№ 93) маєток Розентово, який згодом було розділено між його синами, Філіпом-Олександром (№134) і Михайлом (№135) Богомольцями («ДК» . – С. 30-32). 

Можливо, тривалий час проживав у Парижі.

Похований на цвинтарі Розентовського Хрестовоздвиженського римо-католицького приходу (сел. Малта, Латвія) поряд з матір'ю і старшим братом Ігнацієм (№93).  

Дружина: Жозефіна-Аделія Депре (1832 – травень 1897 р). Народилася в Москві. Власниця капіталу в 100 тис руб., кількох будинків в Санкт-Петербурзі і двох кам'яниць у Парижі. За купчою придбала в 1874 р. маєток Горікольн режицкого повіту Вітебської губернії (нині Гаркалне, Латвія) (Boniecki A. Herbarz Polski. T. I. – Warszawa, 1899. – S. 361; «ДК». – С. 31). 

За деякими даними, ця покупка мала місце незабаром після смерті її чоловіка. Маєток Горікольн мав 668 десятин землі й липову алею. Однак, не схильна до сільського життя, Жозефіна-Аделія переїжджає до Парижу, де й залишалася до кінця життя (Соколова М. «Розентово. История одного имения». – «Резекненские вести», №35-36. – 9 марта 1996 г.). 

Була присутня в колі спілкування російських письменників І. Тургенєва і Л. Толстого, а також композитора П. Чайковського. З ним вона познайомилася під час перебування останнього в Парижі, в червні 1886 р. і 19 червня організувала його вечір у своєму паризькому будинку – в салоні за адресою Boulevard Malesherbes Nr. 144. На ньому виконувався один з квартетів Чайковського і його романси, про що композитор згадував у листі до свого брата Модеста. Відома також як перекладачка творів Льва Толстого на французьку мову – саме вона першою первела його оповідання «Поликушка» і роман «Анна Кареніна». Перекладами його творів почала займатися на початку 1870-х рр., не афішуючи однак свого імені. Її переклад «Анни Кареніної» вийшов у світ в 1885 р, однак ім'я перекладачки вказано не було (http://www.tschaikowsky-gesellschaft.de/index_htm_files/Mitt19Sundkvist3.pdf) 

Її брат: Камілл Депре (роки життя невід.). Бельгійський віце-консул у Москві. Як і його сестра, входив до кола спілкування композитора Петра Чайковського. Успадкував від батька його бізнес – торгівлю французькими винами та тютюном. У 1872 році удостоєний ордена Почесного легіону. Помер у Парижі (Соколова М. «Розентово. История одного имения». – «Резекненские вести», №35-36. – 9 марта 1996 г.).; http://www.tschaikowsky-gesellschaft.de/index_htm_files/Mitt19Sundkvist3.pdf) 

Їхній батько: Філіп-Жозеф Депре (1789-1858). Народився в місті Турне. За деякими данням, офіцер наполеонівської армії, учасник походу на Москву. У 1820 році знову з'явився в Москві, де почав торгівлю французькими винами та тютюном і став домовласником. Його магазин на Петрівці мав прекрасну репутацію серед московського дворянства і неодноразово згадувався в творах і листах Толстого, Чехова, Тургенєва і Герцена. Бізнес потім перейшов до його сина Камілла (Соколова М. «Розентово. История одного имения». – «Резекненские вести», №35-36. – 9 марта 1996 г.). 

Їхня мати: Кароліна-Модеста Руж (1808-1885), уродженка Антверпена (http: / /www.tschaikowsky-gesellschaft.de/index_htm_files/Mitt19Sundkvist3.pdf). 

Потомство: Ромуальд-Пьотр-Андрій (№131), Марія-Пауліна-Філіппіна (№132), Аделія-Єлена (№133), Філіп-Олександр (№134), Михаїл (№135). 

97. Ромуальд-Вінсентій (Вікентій) Ромуальдович Богомолець 

Роки життя: 5 серпня 1819 р. – після 1864 р. 

З 6 грудня 1841 р. – поручик Корпусу інженерних шляхів сполучення. У відставку пішов 15 грудня 1844 р. Успадкував від батька частину маєтку Лужино за роздільним актом від 2 травня 1840 р., проте в 1864 році продав свою частину старшому брату, Антонію-Петру-Михайлу (№96) («ДК». – С. 32). 

Даних про сім'ю і потомство немає. 

 

Діти 54: 

98. Елеонора (Леонора) Юзефівна фон дер Борх 

Роки життя: 1793 – ? 

(НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп. № 218. – Л. 39, 40 (зв.)) 

Чоловік: граф Михайло Тиман (бл. 1800 – ?), генерал-лейтенант (Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009; http: //www.sati.archaeology.nsc.ru/encyc_top/encyc15/term.html?act= list&term= 379) 

Даних про потомство немає. 

99. Людовика (Луїза) Юзефівна фон дер Борх  

Роки життя: 1794 – ?  

(НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 218. – Л. 39, 40 (зв.)) 

Примітка. В гербовнику М. Є. Мінаковського наводиться інший варіант її імені - Еліза (Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009).

Чоловік: Август Соколовський (близько 1800 -?), польський ротмістр (Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009; http://www.sati.archaeology.nsc.ru/encyc_top/encyc15 /term.html?act=list&term=379). 

Даних про потомство немає. 

100. Софія Юзефівна фон дер Борх 

Роки життя: 1 травня 1795 р. - 2 березня 1840 р. 

(НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 218. – Л. 39, 40 (зв.))  

Похована в місцевості Ландскорона (Латвія).

Чоловік: Мартін Сестшанек-Карницький з Карниць (бл. 1800 – ?) гербу Косцєша. З 1826 г. – вітебський губернський предводитель дворянства. Статський радник (Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009). 

Потомство: Емілія (№136) 

101. Вікторія (-Олександра?) Юзефівна фон дер Борх 

Роки життя: середина жовтня 1795 р. - ? 

Можливо, мала подвійне ім'я – Вікторія-Олександра чи Олександра-Вікторія. У «Списку поміщиків Полоцького намісництва ...» за 1796 р. подається як Вікторія, в розписі фон дер Борхів у М. Є. Мінаковського проходить під ім'ям Олександра (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 218. – Л. 39, 40 (зв.), 101 (зв); Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009). 

Чоловіки: 

1. Мартін Боніславський (Броніславскій?) (роки життя невід.). 

2. Бенедикт Гринцевич (бл. 1800 - ?) (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 218. – Л. 39, 40 (зв.); http://www.sati.archaeology.nsc.ru/encyc_top /encyc15/term.html?act=list&term=379). 

Даних про потомство від обох шлюбів немає. 

102. Михайло Юзефович фон дер Борх 

Роки життя: 1806-1881 

У 1850-1852 рр. - вітебський губернський предводитель дворянства (Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009; http://www.sati.archaeology.nsc.ru/encyc_top/encyc15/term.html?act=list&term=379). 

Поет, перекладач, історик, бібліофіл.

Власник маєтку Прелі в динабурзькому повіті Вітебської губернії.

Дружина: Марія-Терезія Евсебіївна Корсак (бл. 1810 – 1869) (Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009; http://www.sati.archaeology.nsc.ru/encyc_top /encyc15/term.html?act=list&term=379). 

Оскільки їх матері, відповідно Терезія і Анна (в дівоцтві Богомольці), були рідними сестрами, Михайло та Марія-Терезія були двоюрідні брат і сестра. 

Потомство: Евсебій (Євген?) (№137), Марія (№138), Августина (№139), Стефанія (№140), Текла (№141)

 

Діти 57 від першого шлюбу: 

103. Станіслав Ігнатійович Богомолець 

Роки життя: 1776/1778 – 4 вересня 1854 р.  

Про його існування повідомляють Перший розпис, а також «Список поміщиків невельського повіту» за 1787 р. Причому в «Списку ...» Станіслав Ігнатійович Богомолець згадується разом з чотирма дітьми свого батька від другого шлюбу. З цього ж списку випливає, що на момент його складення Станіславу Ігнатійовичу Богомольцю було 11 років (НИАБ. – Ф.2512. – Оп.2. – Сп.№ 2. – Л. 12; Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 79. – Л. 1 (зв.), 2). Але збірник «Століття Військового міністерства. 1802-1902» подає як дату його народження 1778 р. («Столетие Военного министерства. 1802-1902». – СПб, 1909. – С. 519)

Починав військову службу в лейб-гвардії Семенівському полку, куди був зарахований 7 листопада 1797 р. 13 травня 1798 р. був підвищений до прапорщика з подальшим переведенням до гарнізонного полку генерал-майора Орлова (15 травня того ж року). У 1800 р. був відставлений від служби з присвоєнням цивільного рангу 12 класу. 23 вересня того ж року був зарахований до герольдії. 31 серпня 1801 р. призначений у гофро-інтендантської контору. Станом на 26 лютого 1802 р. – помічник смотрителя при «мастерской команде» («Столетие Военного министерства. 1802-1902». – СПб, 1909. – С. 519, 946). 

Після розділу з братом, Алоїзієм-Йосипом Ігнатійовичем Богомольцем (№79), батькової спадщини 1 лютого 1804 р. отримав у володіння маєток Коробцове невельського повіту Вітебської губернії («ДК». – С. 22-23). 

31 грудня 1808 р. Станіславу Гнатовичу Богомольцеві присвоєно ранг колезького асесора. 11 травня 1809 – переведений членом комісії Вітебського провіантського депо. 24 січня 1812 р. отримав дозвіл носити на мундирі нашивки. Звільнений зі служби 22 вересня 1821 р., але вже 17 травня 1822 р. визначений у комісаріатський штат комісіонером. З 4 червня того ж року по 26 жовтня 1824 р. – обер-кріг-комісар Гвардійського корпусу (від посади відрахований). 24 травня 1827 р. – отримав чин 5 класу. 1830 рік для Станіслава Гнатовича Богомольця був відзначений кар'єрним зростанням. 11 травня він був призначений чиновником для особливих доручень при генерал-крігс-комісарі, 25 червня отримав ранг дійсного статського радника, а 22 серпня нагороджений відзнакою за 25 років бездоганної служби (в тому ж джерелі, проте, повідомляється, що цю відзнаку Станіслав Гнатович Богомолець отримав 22 серпня 1834 р.). 22 січня 1832 р. нагороджений орденом св. Анни 2 ст. 1 квітня 1834 зарахований знову до Військового міністерства із залишенням на колишній посаді. 5 листопада 1835 р. нагороджений орденом св. Володимира IV ст. за вислугу 35 років в офіцерських чинах («Столетие Военного министерства. 1802-1902». – СПб, 1909. – С. 519, 946).

У «Списку дворян Вітебської губернії» за 1836 р. повідомляється, що в невельському повіті за ними числилося 89 селян чоловічої статі, хоча він у цьому повіті не жив (НИАБ. Ф. 2626. – Оп. 1. – Сп.№ 13. – Л. 25(зв.), 33(зв.)). Найімовірніше, йдеться про саме маєтності Коробцова. 

Звільнений зі служби з пенсією 27 листопада 1841 р. До самої смерті зберігав вірність римо-католицькій церкві («Столетие Военного министерства. 1802-1902». – СПб, 1909. – С. 519, 946).

 Дружини: 

1. Катерина Іванівна Лаврова (роки життя невід.), дворянка («ДК». – С. 23). 

Потомство від першого шлюбу: Миколай (№142), Єлизавета (№143) 

2. Дар'я Антонівна ... (? – можл. до квітня 1853 р., рід невід.). Власниця маєтку Буяни Вітебського повіту і губернії («ДК». – С. 23). 

Потомство від другого шлюбу: Михаїл-Костянтин (№144). 

104. Алоїзій-Юзеф (Алоїзій-Йосиф, Алоїзій) Ігнатійович Богомолець 

Роки життя: задовго до 1792 р. – не пізніше 1850 р. 

Перший розпис (22 жовтня 1792 р.) називає Юзефа одним з двох синів Ігнатія Йосиповича Богомольця і якоїсь Даровськой (НИАБ. – Ф.2512. – Оп.2. – Сп.№ 2. – Л. 12). 

Під подвійним ім'ям – Алоїзій-Йосиф – згадується в дворянській родовідній книзі Вітебської губернії (IV частина) (НИАБ. Ф. 2512. – Оп.1. – Сп.№ 355. – Л. 14 (зв.), 15). 

Служив підсудком невельського повіту Вітебської губернії з 1804 р. Потім – чиновником для особливих доручень відомства шляхів сполучення. Перебував у ранзі губернського секретаря. Власник маєтку Купидвор (або Єватине) невельського повіту Вітебської губернії, який раніше числився за його батьком, Ігнатієм Юзефовичем Богомольцем і дісталася йому після розділу з братом, Станіславом Ігнаційовичем Богомольцем (№103), батьківської спадщини 1 лютого 1804 р. («ДК». – С. 22, 24). 

У «Списку дворян Вітебської губернії» за 1836 р. повідомляється, що в сімействі Алоїзія Ігнатійовича Богомольця на той час було 4 людини – по двоє обох статей (хто саме – не уточнюється), а в невельському повіті за ним числилося 99 селян чоловічої статі (НИАБ. Ф. 2626. – Оп. 1. – Сп.№ 13. – Л. 25 (зв.), 33 (зв.)). Найімовірніше, йдеться саме про маєтність Купидвор (або Єватине). 

Потомство: Пьотр-Фабіан (№145).

 

Діти 57 від другого шлюбу: 

105. Елеонора Ігнатівна Богомолець 

Роки життя: літо 1779/1782 -? 

На момент появи запису по невельському повіту від 12-14 липня в «Списку поміщиків Полоцького намісництва із зазначенням належним їм селян» за 1796 р., Елеонорі Гнатівні Богомолець було 16 років. У записі по люцинському повіту від 8-10 серпня того ж року їй 17 років (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 218. – Л. 148, 227(зв.)).  

Питання в тому, чому цей запис з'явився – адже в люцинському повіті у її батька, невельського повітового предводителя дворянства, титулярного радника Ігнатія Йосиповича Богомольця, маєтностей не було. 

У більш ранньому «Списку поміщиків Невельського повіту» за 1787 р. вона згадується як така, що має 5 років від роду (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 79. – Л. 1(зв.), 2). 

Інших даних про неї немає. 

106. Олександр Ігнатійович Богомолець 

Роки життя: перша половина 1780/1783 -? 

Про Олександра Ігнтійовича Богомольця повідомляється в «Списку поміщиків Полоцького намісництва із зазначенням належним їм селян» за 1796 р. в записі по невельському повіту від 12-14 липня. На момент появи повідомлення йому було 16 років. Цей же вік підтверджується в записі того ж «Списку ...» по люцинському повіту (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 218. – Л. 148; 227 (зв.)). 

У більш ранньому «Списку поміщиків невельського повіту» за 1787 р. він згадується як той, хто має 4 роки від народження (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1.. – Сп.№ 79. – Л. 1 /p (зв.), 2). Інших даних про нього немає 

107. Рожа (Ружа) Ігнатівна Богомолець 

Роки життя: 1783/1784 -? 

Про Рожу Ігнатівну Богомолець повідомляється у записі по невельському повіту від 12-14 липня в «Списку поміщиків Полоцького намісництва із зазначенням належним їм селян» за 1796 р. Згідно з цим записом, їй тоді було 13 років. Згадується вона і в записі по люцинському повіту, але яким числом там позначений її вік, встановити важко через погану збереженість запису (вдалося тільки розібрати першу цифру - 1) (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 218. – Л. 148, 227(зв.)).  

У більш ранньому «Списку поміщиків Невельського повіту» за 1787 вона згадується як така, що має 3 роки від народження (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 79. – Л. 1(зв.), 2).  

Інших даних про неї немає. 

108. Анна Ігнатівна Богомолець 

Роки життя: 1785 - до 1796 (?) 

У «Списку поміщиків Невельського повіту» за 1 червня 1787 Анна Ігнатівна Богомолець числиться серед дітей Ігнація Юзефовича Богомольця (НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 79. – Л. 1 (зв.), 2). Однак у більш пізньому, за 1796 р., вона вже не згадується. Ймовірно, померла в дитинстві. 

 

Діти 58: 

109. Михайло Францевич Бобятинський 

Роки життя: 1788 – ? 

(НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 218. – Л. 149) 

Інших даних про нього немає. 

110. Анна Францівна Бобятинська 

Роки життя: 1792 -? 

(НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 218. – Л. 149) 

Інших даних про неї немає. 

 

Діти 59: 

111. Олександр Юзефович (Йосипович, Осипович) Богомолець 

Роки життя: 1787 - ?

(НИАБ. Ф. 2567. – Оп.1. – Сп.№ 203. – Л. 2(зв.), 3) 

Інших даних про нього немає. 

112. Йоахім Юзефович (Юхим Осипович) Богомолець 

Роки життя: 1790 – після 1834 р. 

Народився в селищі Біле невельського повіту Вітебської губернії. Служив офіцером у Каргопольському драгунському і 5-м єгерському полках. У відставку вийшов 29 січня 1821 в чині капітана (НИАБ. Ф. 2567. – Оп.1. – Сп.№ 203. – Л. 2(зв.), 3; «ДК». – С. 41). 

Дружина: Анна Петрівна Булгакова (роки життя невід.). Дочка поміщика Петра Авдійовича Булгакова. Власниця села Грязная Потудань Новооскольського повіту Курської губернії («ДК». – С. 41). 

Потомство: Гавриїл (№146), Євгенія (№147), Петро (№148), Михайло (№149), Олексій (№150), Миколай (№151).

 

Діти 60: 

113. Францішек Юзефович Огінський 

Роки життя: 1789 - ?

(НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 218. – Л. 15(зв.), 16)

Інших даних про нього немає. 

114. Міхал Юзефович Огінський 

Роки життя: 1791 - ? 

(НИАБ. Ф. 2567. – Оп. 1. – Сп.№ 218. – Л. 15(зв.), 16)

Дружина: Анна Юзефівна Лускина-Зарановська (бл. 1820-1840) гербу Лускина (Там же). 

Даних про потомство немає. 

 

Діти 61: 

115. Йоахим (Ефимій, Юхим) Ігнатійович Богомолець 

Роки життя: ? – до 19 серпня 1860 р. 

Офіцер. У відставку вийшов у чині полковника не пізніше 1839 р. Власник маєтку Любимове (варіанти: Любашове, Любатове) із селом Волосаново і маєтком Пєтушки рикшинської волості невельського повіту Вітебської губернії («ДК». – С. 33). 

Даних про сім'ю і потомство немає. 

116. Даниїл Ігнатійович Богомолець 

Роки життя: невід. - до 24 березня 1863 р.

Офіцер. У відставку вийшов у званні поручика. У «Списку дворян Вітебської губернії» за 1836 р. повідомляється, що в сімействі Данила Ігнатійовича Богомольця на той час було 2 людини обох статей (хто саме – не уточнюється), а в невельському повіті за ними числилося 14 селян чоловічої статі (НИАБ. Ф. 2626. – Оп. 1. – Д.№ 13. – Л. 25 (зв.), 33 (зв.)). 

Найімовірніше, мова йде про маєток Ільїне з селом Силкиним рикшинської волості цього повіту («ДК». – С. 33). 

Дружина: Агата (Агафія) Семенівна ...  (рід і роки життя невід.) («ДК» – С. 33). 

Даних про потомство немає 

117. Павло Ігнатійович Богомолець 

Роки життя: близько 1800 – 22 жовтня 1863 р. 

Як повідомляє запис в Дворянській родовідній книзі Вітебської губернії 1905 р. (Частина II), Павло Ігнатійович Богомолець виховувався «у приватному навчальному закладі» (де саме – не уточнюється), потім обрав військову службу. З 1 жовтня 1818 р. – кадет у Дворянському кавалерійському ескадроні. З 7 липня 1820 р. – корнет, призначений на службу до Сибірського уланського полку. У 8-му кавалерійському окрузі Новоросійського військового поселення підвищений до поручика 10 квітня 1823 р .; до штаб-ротмістра – 14 квітня 1829 р .; до штабс-капітана – 18 грудня 1830 р .; до капітана «за заслуги» – 16 жовтня 1831 р .; в майори – 21 березня 1837 р. (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 3. – Сп.№ 13. – Л. 156, 156 (зв.)). 

«ДК» повідомляє, що з 1840 по 1853 рр. Павло Ігнатійович Богомолець був волосним начальником в 7-му окрузі Новоросійських військових поселень, а з 1853 по 1858 рр. – виконуючий обов’язки неодмінного члена комітету управління Черкаських лісів («ДК». – С. 33). 

Підвищений до підполковника «за заслуги» 1 січня 1850 р. «Височайшим наказом звільнений від служби відповідно до прохання, з нагородженням чином полковника» – 27 вересня 1858 р. Кавалер орденів св. Станіслава 4 ст. (14 грудня 1834 р.), св. Анни 3 ст. (20 грудня 1842 р.), ордена Virtuti Militari 4 ст .; нагороджений відзнакою «За сумлінну службу (15 років)». Очевидно, брав участь у Кримській війні 1853-1856 рр., за що відзначений світло-бронзовою медаллю в пам'ять про цю подію, яку давали тільки її учасникам. Стягнень не мав (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 3. – Д.№ 13. – Л. 156, 156 (об.)); Кузнецов А. А., Чепурнов Н. И. «Наградная медаль». В 2-х т. – Т.1: 1701 — 1917; рік вид. не вказаний.). 

За даними, наведеними «ДК», успадкував 19 серпня 1860 р. від старшого брата, Юхима Ігнатійовича Богомольця (№115), маєток Любимове (варіанти: Любашове, Любатове) з селом Волосанове і маєток Пєтушки рикшинської волості невельського повіту Вітебської губернії. 

Крім того, 24 березня 1863 р. отримав за заповітом від іншого старшого брата, Данила Ігнатійовича Богомольця (№116), маєток Ільїно з селом Силкиним рікшинської волості невельського повіту Вітебської губернії («ДК». – С 33). 

Зберігав вірність католицькій церкві – похований на кладовищі Сокольничівського костьолу невельського повіту Вітебської губернії («ДК». – С 33). 

Онук Павла Ігнатійовича Богомольця, Костянтин Сергійович Богомолець (№210) у своїх записках повідомляє про свого діда зі слів свого батька наступне: «Він жив у своєму маєтку «Басаки» і вів простий спосіб життя. Кріпаки, яких він відпустив у 1860 р., любили його. Тато розповідав мені про нього, як він в одному халаті, в туфлях на босу ногу влітку і взимку ходив з ними в лазню через весь великий двір, а по дорозі грав з дітьми, штовхав їх у кучугури, а вони, борсаючись у снігу, червоні, як варені раки, також босоніж – бігли додому і грілися на грубці» (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Життя людське» (рукопис).  –Т. I. - Зош. І. – Л. 14 (зв.)). 

Примітка. Костянтин Сергійович Богомолець повідомляє зі слів своїх батьків, що Павло Ігнатійович Богомолець дослужився навіть до генерала, брав участь у закордонному поході російської армії 1813-1814 рр., в тому числі у взятті Парижа (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Життя людське» (рукопис). – Т. I. – Зош. І. – Л. 13 (зв.)). Документи НІАБ, однак, цієї інформації не підтверджують. Можливо, в даному випадку К. С. Богомолець переповідає якусь сімейну легенду.

К. С. Богомолець залишив опис портрету свого діда. За словами К. С. Богомольця, він бачив цей портрет, намальований дворовим художником із селян, у своєї тітки – Катерини Сергіївни Богомолець (№ 161), коли гостював у неї в 1901 р. «Портрет дідуся ... – у військовому мундирі з орденами і «жирними» еполетами ... Він бравого вигляду, худорлявий, із суворим виразом очей, з великим високим чолом і глибокими залисинами на скронях, без бороди але з невеликими вусами, опущеними вниз. Ніс тонкий з горбинкою. Незважаючи на сивину, він красивий» (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця« Життя людське» (рукопис). – Т. I. – Зош. І. – Л. 14 (зв.)). 

Після смерті Павла Ігнатійовича Богомольця його маєток «Басаков» залишався нерозділеним остаточно ще в 1901 році (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Життя людське» (рукопис).  – Т. I. – Зош. ІІІ. – Л. 141 (зв.)). 

Дружина: Олександра Львівна Рябикова (? – після 1863). 

Примітка. Костянтин Сергійович Богомолець (№207) у своїх записках повідомляє зі слів своїх батьків, що Олександра Львівна, мати його батька, була уродженной Вітте, померла не після 1863 р., а в 1858 р. Документи НИАБ, однак, цієї інформації не підтверджують.

Костянтин Сергійович Богомолець у своїх записках наводить опис Олександри Львівни на основі баченого їм портрета. «... Вона була красива і дуже добра. Її портрет, намальований олійними фарбами її селянином – дворовим художником, коли їй було 18 років, зберігся у тата зі злегка потемнілими фарбами – і висить у нас на стіні ... Вона намальована в бюст, в яскраво-червоній прозорій, ніби серпанковій сукні з великим декольте, з голими руками і з такими ж красивими, сильно скошеними, відкритими плечима. На маленькій круглій голівці, в темному каштановому волоссі лежить невеликий вінок з колосся пшениці. Під великим гарним лобом сидять великі круглі і добрі очі. Прямий, тонкий ніс, маленькі, але повні губи з круглим підборіддям складають щось одне гармонічно ціле, витончене, ніжне. У вухах висять великі сережки у вигляді грона винограду або крупної малини і кожна, як зберіг переказ, коштувала по дві тисячі рублів. Плаття в талії затягнуто «в чарочку», а рукава – начебто маленькі ліхтарики» (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Життя людське» (рукопис).  – Т. I. – Зош. І. – Л. 13 (зв .), 14).

Її батько: Лев Рябиков (роки життя невід.). Титулярний радник, білостокський поштмейстер.

Її мати: Олександра Олександрівна ... (рід і роки життя невід.) 

(НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 3. – Сп.№ 13. – Л. 156(зв.); «ДК». – С. 33) 

Потомство: Павел (№152), Олександра (№153), Костянтин (№154), Лев (№155), Софія (№156), Миколай (№157), Ананій (№158), Володимир (№159), Олена (№160), Катерина (№161), Сергій (№162) 

118. Домна Ігнатіївна Богомолець 

Роки життя: невід. 

Як повідомляє «ДК», в 1866 р. Домна Ігнатіївна Богомолець вела справу по викупній угоді з тимчасовозобов'язаними селянами в маєтку Любимовому невельського повіту Вітебської губернії, що належав її померлому братові, Павлу Ігнатійовичу Богомольцю (№117) («ДК». – С. 40). 

Даних про сім'ю і потомство немає.

 

Діти 78: 

119. Олексій Антонович Богомолець 

Роки життя: бл. 1828 р. – після 1863 р. 

Штабс-капітан. Мировий посередник 4-ї дільниці дінабургской повіту Вітебської губернії (в 1863 г.) (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 1. – Сп. 355. – Л. 14(зв.), 15; Boniecki A. Herbarz Polski. T. I. – Warszawa, 1899. – S. 361; «ДК». – С. 26).

Дружина: ... Саєва (роки життя невід.). Дочка царського генерала (Dunin-Borkowski J. S. Rocznik szlachty polskiej. T. II. – Lwów, 1883. – S. 422) 

Потомство: Олексій (№163). 

120. Франц-Ксаверій-Антоній Антонович Богомолець 

Роки життя: 17 січня 1844 р. – ? 

Підполковник царської армії. 

(НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 1. – Сп.№ 355. – Л. 15(зв.); Boniecki A. Herbarz Polski. T. I. – Warszawa, 1899. – S. 361). 

Дружина: Ідалія Олександрівна Здроєвська (Здройовська) (роки життя невід.) (За даними внучки Франца-Ксаверія-Антонія Богомольця – Ельжбети Богомолець (№219)) 

Потомство: Олександр (№164) 

121. Юзеф (Йосип)-Марій-Ципріан-Миколай Антонович Богомолець 

Роки життя: 9 грудня 1851 р. - ? 

(НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 1. – Сп. № 355. – Л. 15 (зв.))

Інших даних про нього немає. 

122. Марія-Магдалена-Ангела-Катерина Антонівна Богомолець 

Роки життя: 30 березня 1853 р. - ? 

(НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 1. – Сп.№ 355. – Л. 15 (зв.); Boniecki A. Herbarz polski. – T. I. – Warszawa, 1899. – S. 361).

Інших даних про неї немає.

 

Діти 86: 

123. Михайло-Станіслав Юлійович Богомолець 

Роки життя: 23 серпня 1851 р. - ? 

(НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 1. – Сп.№ 355. – Л. 15(зв.))

Інших даних про нього немає. 

124. Євген-Станіслав Юлійович (Юліанович) Богомолець 

Роки життя: 22 грудня 1853 р. - після вересня 1897 р. (?) 

(НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 1. – Сп.№ 355. – Л. 15 (зв.); Boniecki A. Herbarz Polski. T. I. – Warszawa, 1899. – S. 360). 

 Можливо, був випускником Віленського піхотного юнкерського училища в 1877 р.; по закінченню училища по 1-му розряду був призначений до 105-го Оренбурзького піхотного полку. 

23 березня 1889 р. нагороджений орденом св. Станіслава 3 ст. У 1892 р. – командир 7-ї роти 161-го Александропольского піхотного полку; з 6 травня того ж року – в званні капітана («ДК». – С. 29). 

Можливо, згадується в дитячому листі Костянтина Сергійовича Богомольця (№ 207) до батька від 27.09.1897 р. як «дядя Женя» з проханням передати йому привіт (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Життя людське» (рукопис). – Т. I. – Зош. ІI. – Л. 93 (хв.)). 

Даних про сім'ю і потомстві немає.

 

Діти 87: 

125. Анна Іванівна Богомолець 

Роки життя: 27 листопада 1863 р.  - ? 

(«ДК». - С. 29). 

Інших даних про неї немає. 

126. Ігнатій Іванович Богомолець 

Роки життя: 12 квітня 1866 р. - ? 

(«ДК». - С. 29). 

Інших даних про нього немає.

 

Діти 91: 

127. Амелія Францішковна Карницька 

Роки життя: невід. 

Чоловік: ... Хувальд (роки життя невід.)

Даних про потомство немає. 

(Boniecki A. Herbarz Polski. T. IX. – Warszawa, 1906. – S. 260) 

128. Юзеф Францішкович Карницький 

Роки життя: невід. 

Інших даних про нього немає. 

(Boniecki A. Herbarz Polski. T. IX. – Warszawa, 1906. – S. 260) 

129. Броніслав Францішкович Карницький 

Роки життя: невід. 

Інших даних про нього немає. 

(Boniecki A. Herbarz Polski. T. IX. – Warszawa, 1906. – S. 260) 

 

Діти 92: 

130. Броніслав Петрович Корсак 

Роки життя: бл. 1850 р. – ? 

Дружина: Емілія Станіславівна Солтан (1847-1908) (Boniecki A. Herbarz Polski. T. XI. – Warszawa, 1907. – S. 187; Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009)). 

Потомство: Богдан (№165), Олена (№166), Володимир (№167) 

 

Діти 96: 

131. Ромуальд-Пьотр-Андрій (Петро) Михайлович Богомолець 

Роки життя: 29 листопада 1854 р. – після 1901 р.

(НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 1. – Сп.№ 355. – Л. 15 (зв.): Boniecki A. Herbarz Polski. T. I. – Warszawa, 1899. – S. 361; «Алфавитный указатель жителей города Санкт-Петербурга, Кронштадта, Царского Села, Павловска, Гатчины и Петергофа». – СПб, 1901. – С. 60)  

Купець 1-ї гільдії. Від свого діда, Філіпа Депре, успадкував виноторгівлю («Справочная книга Санкт-Петербургского купечества». – СПб., 1895. – С. 8).

Народився, ймовірно, в Москві, оскільки там же був і хрещений 22 січня 1855 р. («ДК» – С. 31). 

У березні 1860 р. за указом Його Імператорської Величності Правлячий сенат слухав справу по рапорту Вітебського дворянського депутатського зібрання від 5 листопада 1859 р. №2505 «про сопричислення до роду Богомольців» Ромуальда-Петра-Андрія та його сестри Марії-Пауліни-Філіппіни. Законне походження Ромуальда-Петра-Андрія від свого батька, йдеться в указі Його Імператорської Величності з Правлячого сенату, підтверджено метрикою, завіреною Могилівською римсько-католицькою духовною консисторією. Надалі Ромуальд-Петро-Андрій Богомолець зберігав католицьке віросповідання - очевидно, так само, як і його батьки, і більш далекі предки. Указ Правлячого сенату від 15 березня 1860 р. затвердив постанову Вітебського дворянського депутатського зібрання від 20 жовтня 1859 р. про причислення Ромуальда-Петра-Андрія до роду Богомольців (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 2. – Сп.№ 22. – Л. 73-73 (зв.); «Справочная книга Санкт-Петербургского купечества». – СПб., 1895. – С. 8). 

З 1880 р. Ромуальд-Петро-Андрій Богомолець жив у Санкт-Петербурзі, де співпрацював з фірмою «Я. А. Фохтс», торгуючи вином і колоніальними товарами. Гільдейску повинність платив з 1889 року. Станом на 1895 р. жив за адресою: Катерининський канал, буд. 121 (Казанської частини 3 уч.); за цією адресою в 1912-1913 рр. був побудований новий будинок, яким володіли його брати, Філіп-Олександр (№134) і Михаїл (№135) Богомольці. Станом на 1901 р. проживав по вул. Митнинській, 11; був домовласником («Справочная книга Санкт-Петербургского купечества». – СПб., 1895. – С. 8; «Алфавитный указатель жителей города Санкт-Петербурга, Кронштадта, Царского Села, Павловска, Гатчины и Петергофа». – СПб, 1901. – С. 60). 

Ромуальду-Петру-Андрію Михайловичу Богомольцеві приписується раптове і безслідне зникнення з «більшою частиною сімейних грошей»; при цьому Ромуальд-Петро-Андрій очевидно помилково названий Романом (Соколова М. «Розентово. История одного имения». – «Резекненские вести», №35-36. – 9 марта 1996 г.).  

Даних про сім'ю і потомстві немає. 

132. Марія-Пауліна-Філіппіна (Марія) Михайлівна Богомолець 

Роки життя: 8 вересня 1856 р. – 1885 р.

(НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 1. – Сп.№ 355. – Л. 15(зв.); Boniecki A. Herbarz Polski. T. I. – Warszawa, 1899. – S. 361; http://www.tschaikowsky-gesellschaft.de/index_htm_files/Mitt19Sundkvist3.pdf)

Народилася у Франції. Враховуючи наявність нерухомості в Парижі – можливо, що й там. Або в Батіньоле (деп. Сена), де пізніше з'явився на світ її молодший брат Філіп-Олександр (№138). 

Указ Правлячого сенату від 15 березня 1860 р. про затвердження в дворянстві її старшого брата, Ромуальда-Петра-Андрія Михайловича Богомольця, згідно з постановою Вітебського дворянського депутатського зібрання від 20 жовтня 1859 р., не поширювався на Марію-Пауліну-Філіппін Богомолець, оскільки, згідно з текстом указу, «метрика про народження її, видана у Франції, не завірена міністерством закордонних справ» (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 2. – Сп.№ 22. – Л. 73 (зв.), 74). 

Чоловік: Ежен д'Ейшталь (3 листопада 1844 р. – 28 лютого 1936 р.). Директор Вільної школи політичних наук (http://www.tschaikowsky-gesellschaft.de/index_htm_files/Mitt19Sundkvist3.pdf) 

Шлюб укладений в 1877 р. Причому на той момент у Марії-Пауліни-Філіппіни Богомолець та Ежена д'Ейшталя вже було двоє дітей (http://gw4.geneanet.org/index.php3?b=phcoste&lang=fr;p=eugene;n = d + eichthal). 

Отже, до укладення офіційного шлюбу якийсь час Марія і Ежен проживали у вільному союзі. Випадок унікальний для того часу. 

Його батько: Густав д'Ейшталь (1804-1886), барон. Публіцист, учень Огюста Конта – основоположника соціології. Еллініст. Член Паризького Етнологічного товариства.

Його мати: Фелисите Сесілія Родрігес (1823-1877)

(http://gw4.geneanet.org/index.php3?b=phcoste&lang=fr;p=eugene;n=d+eichthal)

Потомство: Анрі (№168), Джульєтта-Юдіт (№169) 

133. Аделія-Єлена Михайлівна Богомолець 

Роки життя: 8 травня 1862 р. – 1889 р.

(НІАБ. Ф. 2512. – Оп. 1. – Сп.№ 355. – Л. 15 (зв.); Boniecki A. Herbarz Polski. T. I. – Warszawa, 1899. – S. 361; http://www.tschaikowsky-gesellschaft.de/index_htm_files/Mitt19Sundkvist3.pdf ) 

Чоловік: Ежен д'Ейшталь (3 листопада 1844 р. – 28 лютого 1936 р.). 

Шлюб укладений 17 січня 1887 р. після смерті рідної сестри Аделі – Марії-Пауліни-Філіппіни Богомолець (д'Ейшталь) (http://gw4.geneanet.org/index.php3?b=phcoste&lang=fr;p=eugene; n = d + eichthal; http://gw.geneanet.org/pierfit?lang=en;p=adele;n=bohomoletz). 

Єдиний відомий на сьогодні в роду Богомольців випадок шлюбу з чоловіком покійної сестри. 

Потомство: Адель (№170) 

134. Філіп-Олександр (Філіп) Михайлович Богомолець

Роки життя: 27 жовтня 1865 р. - 1926 (?)

В деяких джерелах вказується помилкова дата смерті – 1896 р.

Народився у Франції в Батіньоле (деп. Сена). Отримав домашню освіту (найнятий його батьками вчитель був також богословом). По смерті батька успадкував частину маєтку Розентово режицького повіту Вітебської губернії (нині частина сел. Малта, Малтська волость, Резекненський край, Латвія) (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 1. – Сп.№ 355. – Л. 15 (зв.); Boniecki A. Herbarz Polski. T. I. – Warszawa, 1899. – S. 361; Соколова М. «Розентово. История одного имения». – «Резекненские вести», №35-36. – 9 марта 1996 г.; http://www.tschaikowsky-gesellschaft.de/index_htm_files/Mitt19Sundkvist3.pdf; «ДК». – С. 31).

Станом на 1901 р. проживав у Санкт-Петербурзі за адресою: Катерининський канал, 119. У 1913 році жив на Єкатерингофському проспекті, 14 з телефоном. Домовласник. 

В маєтку Розентово (до речі, телефонізованому) тримав молочну ферму і завод, звідки поставлялося в Петербург вершкове масло; в Петербурзі ж мав свої молочні склади, а також власне представництво в «срібних рядах» (Невський пр.31) («Алфавитный указатель жителей города Санкт-Петербурга…». – СПб, 1901. – С. 60; «Алфавитный указатель жителей города Санкт-Петербурга…». – СПб, 1913. – С. 62). 

Асортимент молочної продукції Розентовського заводу був широким - стерилізоване молоко, масло, сир, вершки і ін. Для підвозу молокопродуктів від ферми до залізничної станції Антонополь (зараз частина сел. Малта, Латвія), звідки вона потім йшла на Петербург, була прокладена мощена каменем дорога і закуплена французька вантажівка. Продукція заводу мала міжнародне визнання - з Петербурга вона розходилася в Лондон, Варшаву та інші міста Європи. У 1903 році на сільськогосподарській виставці в Лондоні її зразки були відзначені золотою медаллю (Афанасьев Е. «Розентовские сливки пили в Лондоне». «Резекненские вести», №83-84. – 8 июня 1996 г.).       

За повідомленнями тамтешніх старожилів, Філіп Богомолець володів земельними угіддями і фермами великої рогатої худоби в селах Шпелі, Гаркалне (Горікольн), Черность і Бички. Коли не вистачало робочих рук під час посівної чи жнив, наймали селян із сусідніх сіл (Там же). 

У Філіпа Богомольця в селі Черность була велика молочна ферма. Вода на неї подавалася з озера, також званого Черность, за допомогою насоса, що приводився в дію за допомогою коней. На острові посеред озера була побудована літня дача, де відпочивала вся родина. Однією з розваг було катання на моторному човні. З човном був пов'язаний інцидент, який ледь не коштував Філіпу Богомольцеві життя. Одні стверджують, що човен перекинувся, інші – що мотор загорівся. Так чи інакше, Філіп Богомолець опинився у воді. Врятував його один з браконьєрів, який таємно ловив рибу в озері. Справа в тому, що для лову риби в озері Черность потрібно було купити квиток, а «безбілетників» карали. Але вдячний Філіп Богомолець дозволив своєму рятівникові ловити рибу без квитка (Там же). 

Разом з братом, Михайлом Михайловичем Богомольцем (№135), Філіп-Олександр володів у Петербурзі прибутковими будинками по Набережній каналу Грибоєдова (кол. Катерининського каналу), 121 і нинішньому проспекту Римського-Корсакова, 14. Будинки ці були відомі як «будинки Фохтса» або «будинки Богомольців ». Перше назва пов'язана з власником фірми, з якою співпрацював їх старший брат – Ромуальд-Пьотр-Андрій (Петро) Михайлович Богомолець (№131) – з 1866 по 1875 рр. належали Я. А. Фохтсу, а з 1891 по 1916 г. – Філіпу та Михайлу Богомольцям; з 1917 р - Головному інтендантському управлінню (Приказ №15 от 20 февраля 2001 года Комитета по государственному контролю, использованию и охране памятников истории и культуры администрация Санкт-Петербурга « Об утверждении Списка вновь выявленных объектов, представляющих историческую, научную, художественную или иную культурную ценность (с изменениями на 14 июня 2006 года). – П. 87; Архітектурний сайт Санкт-Петербурга City Walls http://www.citywalls.ru/house9422.html#) 

Дружина: Шарлотта (Кароліна) Артуровна Сенкевич (1864-1959) (http://www.myheritage.pl/person-1000452_113731532_113731532/charlotte-sienkiewicz). 

Шлюб, за деякими даними, був укладений в Парижі (Соколова М. «Розентово. История одного имения». – «Резекненские вести», №35-36. – 9 марта 1996 г.). 

Її батько: Владислав-Артур Сенкевич (1834-1896) (http://www.myheritage.pl/person-1000454_113731532_113731532/władysław-artur-sienkiewicz). За деякими даними, відомий свого часу польський банкір, директор банківської установи «Кредит і фінанси» (Соколова М. «Розентово. История одного имения». – «Резекненские вести», №35-36. – 9 марта 1996 г.)

Її мати: Кароліна Раковська (1840-1885). Похована на кладовищі Ле Шампо в містечку Монморансі під Парижем  (http://www.sejm-wielki.pl/album.php?b=psb.29315.3&obrazek=068e90fda1b8df75ff2ac94f7795d525)

Брати Владислава-Артура Сенкевича:

Роберт Сенкевич (1826-1886). Полковник італійської армії. Похований на кладовищі Ле Шампо в містечку Монморансі під Парижем (http://www.sejm-wielki.pl/album.php?b=psb.29315.3&obrazek=068e90fda1b8df75ff2ac94f7795d525; http://www.sejm-wielki.pl/b/psb.29325.1)

Адам Сенкевич (25 грудня 1836 р. - 10 жовтня 1898 р.). Французький дипломат. Народився і помер у Парижі.  Похований на кладовищі Ле Шампо в містечку Монморансі під Парижем (Polski Słownik Biograficzny. -Т. 37. - S. 199) 

Батько Владислава-Артура Сенкевича, Роберта і Адама Сенкевичів: Кароль-Казимир Сенкевич (20 січня 1793 р. - 7 лютого 1860 р.) Поет, перекладач, історик, публіцист, видавець.

Народився в селі Калинівці в Україні. Освіту отримав у василіанському кляшторі в Умані, потім у початковій школі у Вінниці та в Кременецькій Волинській гімназії. Служив секретарем у Філіпа Плятера - інспектора шкіл Волинської, Подільської та Київської губерній, водночас брав участь у літературних зустрічах, організовуваних Плятером, входив до місцевого письменницького клубу. Потрапив під покровительство видатного польського політика і громадського діяча, князя Адама Єжи Чарторийського. Той спочатку бачив у юнакові гувернера в сім'ї свого молодшого брата, князя Костянтина Адама Чарторийського, однак потім затримав його у себе. Завдяки Адаму Єжи Чарторийському, Кароль Сенкевич отримав хорошу освіту за кордоном, побував у Швейцарії, Італії, Німеччині. Брав участь у впорядкуванню бібліотеки Чарторийських. 13 жовтня 1819 року відправився коштом князя Адама Єжи в другу закордонну подорож по Європі для поповнення княжої бібліотеки, а також продовження освіти. Вивчив економіку і бібліотечну справу. З січня 1822 року - особистий секретар князя, а приблизно через рік отримав посаду директора бібліотеки Чарторийських у Пулаві.       

Учасник Листопадового повстання 1830-1831 рр. Після його поразки емігрував до Франції, де брав участь у діяльності паризького осередку польської політичної еміграції "Отель Ламбер", очолюваного Адамом Єжи Чарторийським.

Переклав з французької на польську мову вірш "Варшавянка" Жана-Франсуа-Казимира Делавіня, котрий став однією з найпопулярніших польських патріотичних пісень ("Hej, kto Polak, na bagnety!") 

Рідний брат (імовірно) діда польського письменника Генріка Сенкевича (1846-1916). 

Джерела:

1. Bibliografia Literatury Polskiej. T. 6, cz. 1. - Warszawa: Państwowy Instytut Wydawniczy. -1970. - S. 165-170.

2. Соколова М. «Розентово. История одного имения». – «Резекненские вести», №35-36. – 9 марта 1996 г.).  

3. http://www.sejm-wielki.pl/b/psb.29324.1

Мати Владислава-Артура, Роберта і Адама Сенкевичів: Святослава Боженцька (1807-1886).

Шлюб із Каролем-Казимиром Сенкевичем був укладений близько 1823 року в Любліні.

Похована на кладовищі Ле Шампо в містечку Монморансі під Парижем (http://www.sejm-wielki.pl/b/sw.402036; http://www.sejm-wielki.pl/album.php?b=psb.29315.3&obrazek=068e90fda1b8df75ff2ac94f7795d525 ) 

Батько Кароля-Казимира Сенкевича: Антоній Сенкевич (бл. 1760 - ?) гербу Сенюта. Таращанський коморник.

Мати Кароля-Казимира Сенкевича: Юзефа Танішевська (бл. 1760 - ?) 

Філіп і Кароліна Богомольці поховані на кладовищі Ле Шампо в містечку Монморансі під Парижем (поховання С759) (http://plastyk.kielce.pl/en/important-projects/renovation-of-the-tombstones-of-the-great-poles-in-montmorency-france-and-at-observantine-graveyard-in-vilnius-lithuania) 

Потомство: Аделія-Марія-Кароліна (№171), Марія-Кароліна-Рене (№172), Анджей (№173), Анна-Марія (№174). 

135. Михайло Михайлович Богомолець 

Роки життя: 28 липня 1869 р. – після 1916 р.

(Boniecki A. Herbarz Polski. T. I – Warszawa, 1899. – S. 361). 

Земський гласний режицкого повіту, член повітової землевпорядної контори. Член режицкой повітової управи, член-представник від землевласників у Вітебському губернському комітеті в справах земського господарства. По смерті батька успадкував частину маєтку Розентово режицкого повіту Вітебської губернії (нині частина сел. Малта, Малтська волость, Резекненський край, Латвія) («ДК». – С. 32).

Згадується в «Алфавітному покажчику жителів Санкт-Петербурга ...» за 1901 і за 1913 рр. як домовласник, який жив за адресою Ливарний, 13. Рід занять в Петербурзі через незрозумілості скорочень залишається нез'ясованим(«Алфавитный указатель жителей Санкт-Петербурга…». – СПб, 1901. – С. 60; «Алфавитный указатель жителей Санкт-Петербурга…». – СПб, 1913. – С. 62).

Разом з братом, Філіпом-Олександром Михайловичем Богомольцем (№134) володів прибутковими будинками по Набережній каналу Грибоєдова, 119-121 і проспекту Римського-Корсакова, 14, відомими як «будинки Фохтса» або «будинки Богомольців» (архітектори - І. Цім і О. Шульц (?)). Перше назва пов'язана з власником фірми, з якою співпрацював їх старший брат – Ромуальд-Петро-Андрій (Петро) Михайлович Богомолець (№131) – з 1866 по 1875 рр. будинки належали Я. А. Фохтсу, а з 1891 по 1916 рр. – Філіпу та Михайлу Богомольцям; з 1917 р - Головному інтендантського управлінню.

(Приказ №15 от 20 февраля 2001 года Комитета по государственному контролю, использованию и охране памятников истории и культуры администрация Санкт-Петербурга « Об утверждении Списка вновь выявленных объектов, представляющих историческую, научную, художественную или иную культурную ценность (с изменениями на 14 июня 2006 года). – П. 87; Архитектурный сай Санкт-Петербурга City Walls http://www.citywalls.ru/house9422.html#)

За деякими даними, Михайло Михайлович Богомолець помер в 1911 р. (http://www.tschaikowsky-gesellschaft.de/index_htm_files/Mitt19Sundkvist3.pdf), проте наведена вище інформація цього не підтверджує. 

Даних про сім'ю і потомство немає. 

 

Діти 100: 

136. Емілія Мартинівна Сестшанек-Карницька з Карниць (Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009) 

Роки життя: невід.

Примітка. В електронному гербовнику Мінаковского дата народження Емілії Сестшанек-Карницької подана як «близько 1810», що є абсурдним - виходить, що різниця у віці у дочки з матір'ю становить 15 років, а з батьком 10.

Чоловік: Ян Миколаєвич Сестшанек-Карницький з Карниць (1813-1879) гербу Косцеша (змін.). 

Таємний радник, державний секретар, сенатор (Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009)

Ступінть родства між подружжям залишається нез’ясованим. 

Потомство: Софія (№175), Марія (№176), Людвіка (№177), Юзеф (№178), Міхал (№179) 

 

Діти 102: 

137. Евсебій (або Євген?) Михайлович, граф фон дер Борх 

Роки життя: 1833 -? 

Випускник Московського університету. До 1866 р. – чиновник для особливих доручень при петербурзькому губернаторі. У 1866 р. мав цивільний чин титулярного радника, служив губернським стряпчим у Петербурзькій губернії (Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009; http://www.sati.archaeology.nsc.ru/encyc_top/encyc15/term.html?act=list&term=379) 

Даних про сім'ю і потомство немає. 

138. Марія Михайлівна, графиня фон дер Борх 

Роки життя: 13 липня 1836 р. - ? 

Інших даних про неї немає. 

Чоловік: Ян Адамович граф Мишка-Холоневський гербу Корчак (бл. 1836 р. –?). 

По материнській лінії – нащадок князів Святополк-Четвертинських. 

Шлюб укладений в 1862 році (Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009). 

Даних про потомство немає. 

139. Августина Михайлівна, графиня фон дер Борх

(http://www.sati.archaeology.nsc.ru/encyc_top/encyc15/term.html?act=list&term=379). 

Роки життя: невід. 

Згадується тільки в зазначеному джерелі. 

Інших даних про неї немає. 

140. Стефанія Михайлівна, графиня фон дер Борх 

Роки життя: 1847-? 

Чоловік: Владислав Миколайович Шадурский (близько 1840 -?) гербу Цьолек. 

Шлюб укладений 5 травня 1866 р. (Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009) 

Потомство: Михайлина (№180), Маріан-Євген-Владислав (№181) 

141. Текла Михайлівна, графиня фон дер Борх 

Роки життя: бл. 1850-1892 (Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009) 

Чоловік: Станіслав-Ян-Ігнацій Ігнаційович Лопатинський з Лопатина (1851-?) гербу Любич. 

Потомство: Євсебій-Маріан-Ян (№182)

 

Діти 103 від першого шлюбу: 

142. Миколай Станіславович Богомолець 

Роки життя: 5 грудня 1805 р. – після 1841 р. 

Народився в Санкт-Петербурзі. Служив в армії. До 1841 р. вийшов у відставку в званні штабс-капітана («ДК». – С. 23). 

Даних про сім'ю і потомстві немає. 

Примітка. У додатку до першої частини збірника «Матеріали до історії римсько-католицької парафії в ім'я Відвідування Пресв. Дівою Марією св. Єлизавети і до історії католицького кладовища Виборзької сторони в Санкт-Петербурзі» (Гатчина, 2010) наводяться дані метричних екстрактів з книг Виборзького римсько-католицького кладовища Маріїнської церкви в Санкт-Петербурзі про померлих за 1888 р. (ЦГИА, СПб. Ф. 1921. – Оп.1. – Сп.№ 2. – Л. 1-107). В них згадується Миколай Станіславович Богомолець – відставний колезький асесор, померлий в Петербурзі 1 серпня 1888 р. «від старечої хвороби» у віці 92 років; був одружений, дружина – Катерина Йосипівна («Матеріали ...». – С. 77) Якщо віе і той, хто загаданий у «Дворянському календарі», одна й та сама особа, то дата його народження зміщується до 1796 року.

143. Єлизавета (Ельжбета) Станіславівна Богомолець 

Роки життя: бл. 1809 – до 1841

(«ДК». – С. 23). 

Чоловік: очевидно, їм був Юзеф Морич-Качановський (роки життя невід.) гербу Остоя (Boniecki A. Herbarz Polski. T. IX. – Warszawa, 1906. – S. 128; Dunin-Borkowski J. S. Rocznik szlachty polskiej. T. I – Lwów, 1881. – S. 482.). 

Ні в кого до неї з жінок роду Богомольців ім'я Єлизавета не зустрічалося. 

Потомство: Людвіг (№183), Миколай (№184) Олександра (№185), Марія (№186)

 

Син 103 від другого шлюбу: 

144. Міхал-Костянтин (Михайло) Станіславович Богомолець 

Роки життя: 1815/1819 – 15 квітня 1865 р. 

Народився в Петербурзі. У ранні роки навчався в Санкт-Петербурзькому вищому училищі (пізніше – 2-я Гімназія). Очевидно, не без батьківської протекції призначений понад штат до канцелярії Військового міністерства з затвердженням у цивільному ранзі колезького реєстратора (15 лютого 1836 р.). 

14 вересня 1839 р. призначений виконуючим обов’язки помічника секретаря 1-го відділення міністерської канцелярії, а вже 31 грудня затверджений у цій посаді («Столетие Военного министерства. 1802-1902». – СПб, 1909. – С. 170, 171, 540). 

У 1843 р. викупив частину материнського маєтку Буяни (вітебського повіту і губернії) з селами, про що свідчить купча кріпость від 18 березня того року від Вітебського указу громадського піклування («ДК». - С. 23). 

15 квітня 1845 р. отримав ранг колезького асесора. Підвищення відбулося напередодні призначення виконуючим обов’язки секретаря 1-го відділення міністерської канцелярії 24 травня того ж року. Затверджений на секретарській посаді 6 травня 1847 р. У зв'язку з необхідністю участі Михайла Станіславовича Богомольця в роботі над Зведенням військових постанов, 10 червня 1847 р. переведений до 4-го відділення міністерської канцелярії. 6 грудня 1848 р. колезький асесор Михаїл Станіславович Богомолець нагороджений орденом св. Анни 3 ст. 

19 лютого 1849 отримав подяку Військового міністра за збір відомостей про ціни на хліб і огляд Тамбовської комісаріатської комісії. 16 серпня того ж року – призначений чиновником Військового міністра для доручень із присвоєнням цивільного рангу колезького радника (військового радника). 

19 січня 1850 р. відряджений Військовим міністерством у діючу армію для іспектування її постачання з Брест-Литовської комісаріатської комісії. За виконання цього доручення Михайлу Станіславовичу Богомольцю була оголошена «досконала вдячність Військового міністра» 12 червня того ж року. 

25 жовтня того ж року колезький радник Михаїл Станіславович Богомолець був відряджений для інспекції військових шпиталів. Всього ним було оглянуто 11 військово-лікувальних установ – у Нарві, Дінабурзі, Смоленську, Ковно, Гродно, Брест-Литовську, Луцьку, Києві, Житомирі, Могильові та Вітебську. За виконання цих доручень Михаїл Станіславович Богомолець був нагороджений 7 квітня 1851 р. орденом св. Анни 2 ст. («Столетие Военного министерства. 1802-1902». – Там же). 

З 3 квітня 1853 р. у спадок від матері отримав іншу частину маєтку Буяни. Від батька успадкував маєток Коробцова Невельського повіту Вітебської губернії («ДК». - С. 23). 

21 квітня 1854 р. Михаїл Станіславович Богомолець нагороджений орденом св. Анни 2 ст. з імператорською короною і підвищений в цивільним ранзі до статського радника. 26 серпня 1856 р. – нагороджений бронзовою медаллю в пам'ять про Кримську війну 1853-1856 рр. У 1857 р. відряджений до Могильовської губернії для провадження слідства в округах орних солдатів, а також для інспекції шпиталів Смоленського, Могилевського і Вітебського. Пізніше брав участь у роботі комісії з перевірки розрахунків та кошторисів на роботи в Херсонській і Таврійській губерніях. 

У березні 1857 р. вів слідство у справі зловживань полковника Островинського при закупівлі лісу для севастопольських укріплень. 17 квітня 1857 р. нагороджений орденом св. Станіслава 2 ст. з імператорською короною. 22 серпня того ж року – Знаком бездоганної служби за 20 років. 

У тому ж 1857 р. статський радник Михаїл Станіславович Богомолець виконував секретне доручення у Війську Донському, за що був удостоєний 18 листопада «щирої вдячності Військового міністра». 28 листопада того ж року був призначений членом комісії з розслідування помилок у перевірці і затвердженнї кошторисів на роботи в Департаменті військових поселень. 

Зберігав вірність римо-католицькій церкві. 

(«Столетие Военного министерства. 1802-1902». – Там же).

Дружина: Генрієтта Вікторівна ... (роки життя і рід невід.). 

Класна дама. Після смерті чоловіка успадкувала від нього маєток Коробцова Невельського повіту Вітебської губернії. У 1876 р претендувала на посаду головної наглядачки Вітебської гімназії імператриці Марії. («ДК». – С. 23). 

Потомство: Марія (№187), Анна (№188) 

Син 104: 

145. Пьотр-Фабіан (Петро) Алоїзієвич Богомолець 

Роки життя: 10 січня 1815 р. – не пізніше 1864 р. 

За повідомленням «ДК», служив канцеляристом. У 1833 р. подавав прохання про призначення на військову службу до Павлоградського гусарського полку. У 1850 р. отримав від батька в спадок маєток Купидвір (або Єватине) з селами невельського повіту Вітебської губернії. Після його смерті маєток перейшов в нероздільне володіння його дітей («ДК». – С. 24). 

Дружина: Роза Миколаївна ... (роки життя і рід невід.) 

Потомство: Олександра (№189), Мечислав-Троян (№190), Пьотр-Павел (№191)

 

Діти 112: 

146. Гавриїл Юхимович Богомолець 

Роки життя: 26 березня 1823 р. – після 1866 р. 

Народився в селі Грязная Потудань новооскольського повіту Курської губернії – родовому гнізді Богомольців, починаючи з Йоахіма Юзефовича (Юхима Йосиповича) Богомольця (№112), який отримав його як придане від дружини, Ганни Петрівни Булгакової. За даними «ДК», командував ротою в 15-му стрілецькому батальйоні (полк не уточнюється). 20 квітня 1862 отримав звання майора. Вийшов у відставку в 1866 р Нагороди: орден св. Станіслава 3 ст. (27 червня 1861 р.), орден св. Анни 4 ст. «За хоробрість» (дата нагородження не уточнюється) («ДК». - С. 41). 

Можливо, брав участь у придушенні Січневого повстання (1863-1864) у Польщі. 

Дружина: Марія Андріївна Бабина (роки життя невід.). Дочка капітана («ДК». - С. 41).

Потомство: Софія (№192), Євген (№193) 

147. Євгенія Юхимівна Богомолець 

Роки життя: 1823 - ? 

Місце народження – село Грязная Потудань Новооскольського повіту Курської губернії («ДК». – С. 42) (нині – с. Новоречье, Чернянський район, Білгородська обл. Росія). 

Інших даних про неї немає. 

148. Петро Юхимович Богомолець 

Роки життя: 1824 - ? 

Місце народження – село Грязная Потудань Новооскольського повіту Курської губернії («ДК». – С. 42). 

Інших даних про нього немає. 

149. Михайло Юхимович Богомолець 

Роки життя: 4 листопада 1825 р. – ?  

Місце народження - село Грязная Потудань Новооскольського повіту Курської губернії («ДК». – С. 42). 

Полковник, інженер шляхів сполучення, один з директорів-засновників залізниці Сергієв Посад – Нижегородська гілка – Ярославське шосе (травень 1860 р. – липень 1862 р.). 

22 липня 1862 р. очолював випробувальну групу, яка здійснювала пробний рейс по цій магістралі (http://www.xcnuoj.pp.ua/2007/12/07/dorogu-razdelili-na-5-otdelenij.html).

Дружина: Марія Степанівна ... (рід і роки життя невід.) («ДК». - С. 42). 

Потомство: Петро (№194), Василь (№195). 

150. Олексій Юхимович Богомолець 

Роки життя: 5 жовтня 1830 р. – ? 

Місце народження – село Грязная Потудань Новооскольського повіту Курської губернії («ДК». – С. 43). 

Інших даних про нього немає. 

151. Микола Юхимович Богомолець 

Роки життя: 9 травня 1834 р. – ? 

Місце народження – село Грязная Потудань Новооскольського повіту Курської губернії («ДК». – С. 43). 

Інших даних про нього немає. 

 

Діти 117: 

152. Павло Павлович Богомолець 

Роки життя: 1 січня 1833 р. – до липня 1901 р.

(НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 3. – Сп.№ 13. – Л. 156 (зв.); Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис). – Т. I. – Зош. IV. – Л. 155(зв.)).

Штабс-капітан у відставці («ДК». – С. 34). 

Даних про сім'ю і потомство немає. 

153. Олександра Павлівна Богомолець 

Роки життя: близько 1834 р. – після 1847 р. не згадується 

(Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Жизнь Человеческая» (рукопис). – Т. I. – Зош. IV. – Л. 155 (зв.); «ДК». – С. 34). 

Можливо, померла в дитинстві 

154. Костянтин Павлович Богомолець 

Роки життя: 7 листопада 1837 р. – після 30 червня 1901 р. 

(НИАБ. В. 2512. – Оп. 3. – Сп. №13. – Л. 156 (зв.); «ДК». – С. 34).

Полковник (з 2 березня 1892 р.), командир Усть-Двінського фортечного піхотного батальйону (з 8 жовтня 1892 р.). 

Нагороди: орден св. Анни 4 ст. з написом «За хоробрість» (10 червня 1864 році) (можливо, за участь в придушенні Січневого 1863-1864 рр. повстання. – Ред.), св. Володимира 4 ст. (22 вересня 1880), св. Станіслава 2 ст. (25 лютого 1885), св. Анни 2 ст. (22 березня 1889), св. Володимира 3 ст. (9 червня 1895) («ДК». - С. 34). 

Згадується у листі Костянтина Сергевич Богомольця до батьків від 30 червня 1901 р. у зв'язку з переговорами з братом Володимиром (№ 159) про продаж так і не розділеного маєтку «Басаков» (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис). – Т. I. – Зош. ІІІ. – Л. 144 (зв.)). 

Дружина: Стефанида Петрівна Яковлєва (роки життя невід.). 

Дочка відставного помічника наглядача корпусу прикордонної варти («ДК». – С. 34).

Потомство: Ксенія (№196) 

155. Лев Павлович Богомолець 

Роки життя: 21 квітня 1839 р. – між 9 грудня 1904 р. і 13 січня 1905 р. 

Як повідомляє запис в дворянській родовідній книзі Вітебської губернії 1905 р. (частина II), Лев Павлович Богомолець був вихованцем 1-го Московського кадетського корпусу. Службу почав 6 червня 1857 р. в Житомирському внутрішньому (пізніше – губернському) батальйоні прапорщиком. 24 жовтня 1859 р. переведений до Віленського піхотного полку, де й продовжував службу. 

Просування по службі: 27 квітня 1860 р. присвоєне звання  підпоручика; 7 листопада 1863 р. – поручика. Пішов у відставку через хворобу з нагородженням чином штабс-капітана 16 травня 1868 р. (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 3. – Сп.№ 13. – Л. 156 (зв.)).

Після відставки і до 1879 р. Лев Павлович Богомолець служив судовим приставом у Сімферопольському окружному суді («ДК». – С. 34). 

Запис в дворянській родовідеій книзі Вітебської губернії 1905 р. (частина II) свідчить, що після цього Лев Павлович Богомолець за пропозицією начальника Таврійської губернії призначений приставом 3-го етапу Бердянського повіту цієї губернії 7 березня 1885 р., про що губернське правління винесло відповідну резолюцію. Указом Правлячого сенату по департаменту герольдії від 27 січня 1887 р. Льву Павловичу Богомольцю був присвоєний цивільний ранг губернського секретаря, відповідний військовому чину армійського поручика. Того ж року він почав службу становим приставом бердянського і ялтинського повітів, а пізніше – поліцмейстером міст Єлисаветграда та Херсона. 

Просування по рангової сходах: 10 квітня 1869 р. – колезький секретар зі старшинством; 10 квітня 1872 р. – титулярний радник; 10 квітня 1875 р. – колезький асесор; 8 липня 1891 р. – надвірний радник; 8 липня 1895 р. – колезький радник. У відставку з поста херсонського поліцмейстера пішов за станом здоров'я 21 травня 1902 р. по резолюції херсонського губернського правління з правом отримання знаку про бездоганну службу (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 3. – Сп.№ 13. – Л. 156 (зв.), 157). 

Костянтин Сергійович Богомолець (№207), описуючи в своїх записках свій візит до Катерини Павлівні Богомолець (№161) 19 червня 1901 р., називає його «полковником» (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис). – Т. I. - Зош. ІІІ. – Л. 141). Очевидно, на той момент він уже жив у Єлисаветграді Херсонської губернії. 

Нагороди: орден св. Володимира 4 ст., св. Анни 3 ст., св. Станіслава 2 і 3 ст.; пам'ятні медалі – срібна в пам'ять про імператора Олександра III, бронзова в пам'ять про царювання імператора Миколи I. У 1897 р. брав участь у проведенні 1-го перепису населення в Російській імперії, за що був відзначений бронзовою медаллю (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 3. – Сп.№ 13. – Л. 156 (зв.)).  

Зберігся опис його зовнішності (червень 1901), складений Костянтином Сергійовичем Богомольцем: «... великий, пухкий старий, повний, високий, сивий. Малоповороткий і на перший погляд суворий, повільний, говорив мало, тихо, спокійно, серйозно, вдумливо». 

(Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис). – Т. I. - Зош. ІІІ. – Л. 141).

Помер Лев Павлович Богомолець в місті Єлисаветграді Херсонської губернії. 

Дружини: 

1. Катерина Костянтинівна Альбанська (? – не раніше 1885). Дочка майора («ДК». – С. 34). 

Потомство від першого шлюбу: Сергій (№197), Олександр (№198), Євгенія (№199) 

2. Надія Олександрівна Писарева (роки життя невід.) 

Її батько: Олександр Миколайович Писарєв (роки життя невід.). Відставний капітан, статський радник (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 3. – Сп.№ 13. – Л. 157; «ДК». – С. 34).

Потомство від другого шлюбу: Володимир (№200). 

 

156. Софія Павлівна Богомолець 

Роки життя: 17 листопада 1840 р. – після липня 1901 р. 

(НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 3. – Сп.№ 13. – Л. 156 (зв.)).  

Її племінник, Костянтин Сергійович Богомолець (№207) пише у своїх спогадах, що вона була «багата поміщиця» і завідувала маєтком Павла Ігнатійовича Богомольця (№117) (яким саме – не уточнюється) після його смерті, а також володіла «величезним маєтком» Полібіне біля Великих Лук (Псковська губернія), що дістався їй від чоловіка – «чудовий величезний дім». Характеризується як «на рідкість скупа» – поселила брата, який переїхав до неї, Сергія Павловича Богомольця (№ 162) і його сім'ю в холодну кімнату зі щурами, завалювала його дружину рукоділлям, а на ніч не давала свічок; незважаючи на це, її племінник, Костянтин Сергійович Богомолець (№ 207), передавав їй вітання, чому свідчення один з його листів до батька (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис). – Т. I . – Зош. І. – Л. 19 (зв.), 20; зош. II. – Л. 93 (зв.); зош. ІІІ. – Л. 141). 

Була заміжня. Даних про чоловіка і потомство немає. 

157. Миколай Павлович Богомолець 

Роки життя: 21 квітня 1845 р. – 22 березня 1904 р. 

Народився в 7-му окрузі Новоросійських військових поселень («ДК». – С. 36). 

Навчався у 2-й київській гімназії, але курсу не закінчив. 

У 1862 році переїздить з Києва до Невеля, де вступає на службу писарем у невельському земському суді. Надалі служив у Вітебській палаті державних маєтностей, а після цього, як повідомляє запис в дворянській родоводу книзі Вітебської губернії 1905 р. (частина II) – «по міських поліціях Вітебської і Астраханської губернії в різних посадах» (НИАБ. Д. 2512. – Оп. 3. – Сп.№ 13. – Л. 157). 

Деталі не уточнюються. Однак, за даними «ДК», з 1870 по 1873 рр. Микола Павлович Богомолець служив приставом р Дінабург (зараз – Даугавпілс, Латвія), з 1873 по 1874 рр. – приставом 1-го стану царевского повіту Астраханської губернії, а з 1874 р – приставом 4-ї ділянки м Астрахані («ДК». - С. 36). 

Костянтин Сергійович Богомолець (№ 207) у своїх записках повідомляє, що Микола Павлович підтримував дружні стосунки з революціонером і письменником Миколою Чернишевським, приймав його у себе в гостях. Він влаштував М. Чернишевського до себе в канцелярію, коли той в 1883 році повернувся з заслання (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис).  – Т. I. – Зош. І. – Л. 15 (зв.)). 

Просування по рангової сходах: колезький реєстратор зі старшинством – з 16 серпня 1867 р., губернський секретар – з 16 серпня 1870 р., колезький секретар – з 9 квітня 1874 р., титулярний радник – з 9 квітня 1877 р., колезький асесор – з 9 квітня 1880 р. Звільнений у відставку за власним проханням. Прохання було задоволене резолюцією Астраханського губернського правління 2 липня 1882 р. (НИАБ. Д. 2512. – Оп. 3. – Сп.№ 13. – Л. 157). 

Станом на кінець вересня 1897 р був винний Олександрі Олександрівні Крушельницькій (Богомолець), дружині свого брата, Сергія Павловича Богомольця (№162) якусь суму грошей, але не віддавав. Через те, що його син, Микола Миколайович Богомолець (№203) зв'язався з його домашньою прислугою Тетяною, відмовився від нього і не один раз виганяв його з дому (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис). – Т. I. – Зош. ІІ. – Л. 93 (зв.); Зош. ІІІ. – Л. 104). Був членом правління та секретарем Астраханського товариства мисливців. Помер в Астрахані. Похований на Духосошественском кладовищі («ДК». – С. 36). 

Згадується в записках Костянтина Сергійовича Богомольця ще й у зв’язку з тим, що до нього був завезений на тимчасове зберігання музичний автомат «Симфоньєн», який його брат, Сергій Павлович Богомолець (№ 162), купив в розстрочку в Архангельську, щоб після прибуття до Томська закласти в ломбард (Особистий архів Ольги Богомолець . Записки К. С. Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис).  – Т. I. – Зош. І. – Л. 8 (зв.)). 

Дружини: 

1. Олена Прокопівна Цвєткова (? – після 1882 р.), дочка колезького радника. 

Потомство від першого шлюбу: Констянтин (№201), Серафима (№202), Микола (№203) 

2. Юстина Андріївна* Григор'єва (бл. 1872 р. – після 1904 р.), дочка астраханського міщанина. Шлюб укладений 10 вересня 1897 р. («ДК» – С. 36) 

* Примітка. По-батькові другої дружини Миколи Павловича Богомольця подається тут за записками Костянтина Сергійовича Богомольця (№207) (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис). – Т. I. – Зош. ІIІ. – Л. 113 (зв.)). У «Дворянському календарі» воно значиться як «Василівна» («ДК». – С. 36)

Потомство від другого шлюбу: Павел (№204), Георгій (№205) Міліца (№206). 

158. Ананій Павлович Богомолець 

Роки життя: 14 січня 1847 р. – ? 

(НИАБ. Д. 2512. – Оп. 3. – Сп.№ 13. – Л. 156 (зв.); Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис). – Т. I. – Зош. IV. – Л. 155(зв.)).

Можливо, помер в дитинстві. 

Інших даних про нього немає. 

159. Володимир Павлович Богомолець 

Роки життя: 4 січня 1849 р. – після 1910 р. 

(НИАБ. Д. 2512. – Оп. 3. – Сп.№ 13. – Л. 156 (зв.); «ДК». – С. 37) 

Згадується в дитячому листі Костянтина Сергійовича Богомольця (№207) до батька від 27.09.1897 р з проханням передати йому привіт (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Життя людське» (рукопис). – Т. I. – Зош. ІI. – Л. 93 (зв.)). Служив судовим приставом невельського повіту Вітебської губернії з 1884 р. по 1890 рр. З 7 лютого 1900 р. – помічник справника лепельського повіту («ДК». – С. 37). 

У 1901 р. – становий пристав м. Полоцька (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис). – Т. I. – Зош. ІІІ. – Л. 146 (зв.)). Згадується у листі Костянтина Сергійовича Богомольця до батьків від 30 червня 1901 р. у зв'язку з переговорами з братом Костянтином (№ 154) про продаж не розділеного між спадкоємцями Павла Гнатовича Богомольця (№ 117) маєтку «Басаки» (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис). – Т. I. – Зош. ІІІ. – Л. 144 (зв.)). 

Станом на 1910 р. мав ранг надвірного радника («ДК». – С. 37). 

Даних про сім'ю і потомство немає. 

160. Олена Павлівна Богомолець 

Роки життя: 8 травня 1850 р. – ? 

(НИАБ. Д. 2512. – Оп. 3. – Сп.№ 13. – Л. 156 (зв.);  Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис). – Т. I. – Зош. IV. – Л. 155 (зв.)).

Можливо, померла в дитинстві. 

Інших даних про неї немає. 

161. Катерина Павлівна Богомолець 

Роки життя: 20 липня 1853 р. – після 1902 р.

(НИАБ. Д. 2512. – Оп. 3. – Сп.№ 13. – Л. 156 (зв.))

Станом на серпень 1897 р., володіла маєтком «Бор» за 12 верст від Великих Лук (Псковська губернія) - «невеликим, але надзвичайно красиво розташованим у лісі». Здавала його в оренду за 500 рублів на рік (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Жизнь чеолвеческая» (рукопис). – Т. I. – Зош. ІІ. – Л. 85, 90 (зв.); Зош. ІІІ. – Л. 136, 141, 141 (зв.), 143 (зв.); Зош. IV. – Л. 153 (зв.)). 

Згадується в записках її племінника, Костянтина Сергійовича Богомольця (№ 210) у зв'язку з направленим до неї в червні 1902 р. листом про необхідність отримання через неї 300 рублів з належної його батькові, Сергію Павловичу Богомольцеві (№ 162), частини маєтку їх спільного батька, Павла Гнатовича Богомольця (№ 117) для переїзду з Архангельська і облаштування в Томську. Однак гроші не були надіслані. Очевидно, мова йде про маєток «Басаки» біля Великих Лук (Псковська губернія), хоча у Павла Гнатовича Богомольця маєтків було кілька, в основному в невельському повіті Вітебської губернії. Маєток «Басаки» залишався остаточно не розділеним між спадкоємцями ще в 1901 році, але Катерина Павлівна здавала його в оренду. У тому ж 1901 р. велися переговори про його продаж, у яких брали участь брати Катерини Павлівни – Володимир Павлович і Костянтин Павлович Богомольці (№№ 159 і 154). Станом на другу половину липня була досягнута домовленість про продаж має/pтку приблизно за 25 тисяч рублів із розділом порівну вирученої суми між спадкоємцями. Було також вирішено, що продажем займатимуться посередники-євреї за 300 рублів комісійних на початку жовтня; причому Катерина Павлівна збиралася отримати завдаток в 7000 рублів, розділивши його за 1000 рублів на кожного з 5 братів і 2 сестер наприкінці серпня – на початку вересня (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис). – Т . I. – Зош. ІІІ. – Л. 141 (зв.); 149 (зв.); Зош. IV. – Л. 155 (зв.), 156). 

Згадується там же як власниця портрета свого батька – Павла Ігнатійовича Богомольця (№117). Портрет намальований кріпаком художником – тим же, який написав портрет його дружини, Олександри Львівни (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис). – Т. I. – Зош. І. – Л. 14 (зв.)). 

Свого брата, Сергія Павловича Богомольця (№162), Катерина Павлівна не любила, пам'ятаючи його п'яні візити, що супроводжувалися скандалами. Але до його сина, Костянтина Сергійовича Богомольця, ставилася добре. Той любив їздити до тітки в гості. Описує її як «вже стару, сиву, невелику, живу»; курила цигарки (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С.p Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис). – Т. I. – Зош. ІІІ. – Л. 141; Зош. IV. – Л. 182 (зв.), 183 (зв.)). 

Чоловік: Євген Чижевський (? – до червня 1901 р.). Спадковий дворянин (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис). – Т. I. – Зош. ІV. – Л. 153 (зв.)). 

Потомство: Валентин (№207), Лідія (№208), Адель (№209)

162. Сергій Павлович Богомолець 

Роки життя: 6/14 лютого 1856 р. –  1913 г. 

(НИАБ. Д. 2512. – Оп. 3. – Д.№ 13. – Л. 156 (об.)); Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис). Т. I. – Зош. І. – Л. 13 (зв.); «ДК». – С. 37). 

Місце народження точно невідомо – можливо, батьківський маєток «Басаки». 

Рано осиротів. Його син, Костянтин Сергійович Богомолець (№ 207), повідомляє в своїх записках, що після смерті батька (№ 117) Сергій Павлович жив у Басаках «зі своїми старшими сестрами, братами і тітками, потім його, маленького товстогубого карапуза, відвезли в Гатчинский сирітський імператорський Миколи І інститут». Навчаючись в інституті, дав ляпаса вчителю арифметики «за те, що той при всіх наважився взяти його за вухо і стукнути чолом об класну дошку». Через цей випадок не зміг закінчити IV клас інституту. Отримав спадщину 9 тис. рублів «якихось селянських грошей» (про які гроші йдеться, в записках не уточнюється), яке прогуляв у Варшаві та Одесі. У 1878 р. приїхав до Астрахані до свого брата, Миколи Павловича Богомольця (№ 157) – на той момент пристава 4-ї поліцейської дільниці. За його допомогою влаштувався помічником пристава в іншspan style=ій поліцейській дільниці. Брав участь у облавах і розшуку кримінальних злочинців. Влітку 1879 р., будучи разом зі своїм братом на вечірці у поліцмейцстера, познайомився зі своєю майбутньою дружиною – Олександрою Олександрівною Крушельницької і зробив їй пропозицію (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис). – Т. I. – Зош. І. – Л. 14 (зв.), 15, 15 (зв.), 17, 17 (зв.); Зош. ІІІ. – Л. 141 (зв.)). 

Через нещасний випадок (перед вінчанням внаслідок необережного поводження з револьвером прострелив собі коліно) змушений був піти з поліції і поступити на роботу до астраханського купця Сапожникова конторщиком і касиром на його лісопильний завод. Однак був звільнений. Причина – ляпас керуючому заводу (англійцю), до якого Сергій Павлович приревнував свою дружину. Потім поступив довіреним у скобяну крамницю на скромну платню і зняв квартиру біля Свято-Троїцької церкви (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис). – Т. I. – Зош. І. – Л. 18 (зв.), 19). 

Через рік після народження сина Костянтина Сергій Павлович Богомолець переїхав з ним, прийомною дочкою Поліною і з дружиною до своєї багатої старшої сестри – Софії Павлівні Богомолець (№ 156). Але через постійні сварки з сестрою і через її скупість оселився з родиною у Вітебську «в номерах». Там сімейство прожило близько трьох років. Отримавши нарешті частину грошей зі своєї долі спадщини (сума не уточнюється), виїхав з родиною в подорож. Богомольці відвідали Варшаву, Крим, Київ, побували в Лаврі і в печерах. Оскільки гроші закінчувалися, Сергій Павлович після повернення з родиною в Астрахань поступив на службу урядником в повітове місто Царьов. Він відправив дружину, сина і прийомну дочку до тещі, а коли влаштувався і оселився в гарній квартирі, викликав сім'ю до себе (близько 1887 р.). Близько 1888-1889 рр. Богомольці переїжджають з Царьова назад до Астрахані – Сергій Павлович поступає на службу «кимось у міську управу». Але, за розповідями матері Костянтина Сергійовича Богомольця, недовго служив там «і, посварившись з кимось, пішов зі служби». З 1889 по 1896 рр. займався адвокатурою. В цей час відбуваються часті переїзди з дружиною і дітьми з одного місця проживання на інше; Сергій Павлович багато п'є (схильність до пияцтва та скандалам з дружиною, втім, почала проявлятися у нього ще в Цареві); сварки на грунті ревнощів відбуваються майже щодня, нерідко супроводжуючись побоями дружини і дітей. Одного разу, будучи п'яним, він побив дружину, коли та була вагітна третьою дитиною – Ананієм. В адвокатській практиці, за спогадами сина, Костянтина Сергійовича Богомольця, Сергій Павлович нерідко вдавався до махінацій, вимагаючи з клієнтів гроші і пропиваючи їх, наймаючи підставних свідків, проте майже завжди виграючи справи. «Такими доходами, і при цьому далеко не постійними, ми і жили», – згадував Костянтин Сергійович Богомолець. У тверезому ж вигляді просив пробачення у дружини, грав з дітьми, допомагав по господарству, брав старшого сина на полювання і риболовлю – загалом, поводився нормально. Іноді періоди тверезості тривали рік і більше. Тому спогади сина про батька носять неоднозначний характер (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис). Т. I. – Зош. І. – Л. 19 (зв.), 20, 20 (зв.), 21 (зв.), 22 (зв.), 23, 25 (зв.), 26, 30 (зв.), 31, 32, 35 (зв.), 36, 45; Зош. ІІ. – Л. 66). 

В серпні 1897 р. їздив до Великих Луків до своєї сестри Катерини Павлівни Богомолець в питаннях отримання грошей зі своєї частини батьківського маєтку. Надсилав звідти родині гроші (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис). – Т. I. – Зош. ІІ. – Л. 90 (зв.)). 

В листопаді 1899 р. за клопотанням своєї дружини поступив наглядачем на соляні озера «Баси» в ста верстах від Астрахані. Але після сварки зі смотрителем був звільнений (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис).  –Т. I. – Зош. ІІ. – Л. 70 (зв.), 71; Зош. ІІІ. – Л. 106, 106 (зв.)). 

Приблизно в 20-х числах червня 1901 р. «поступив повіреним від Європейського готелю», про що повідомляла Євгенія Сергіївна Богомолець (№211) в листі до свого брата Костянтина (№210) (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С . Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис). – Т. I. – Зош. ІІІ. – Л. 143). 

Був час, коли він з дружиною і чотирма дітьми жили настільки бідно, що харчувалися краденими в астраханських магазинах продуктами, котрі їм тягав приятель Сергія Павловича – Митрофан Васильович Аметистов, «чиновник, який зпився, син воронезького священика», улюбленець родини. 4 липня 1902 р. Сергій Павлович Богомолець разом з дружиною і дітьми переїжджає до Томська (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис). – Т. I. – Тетр. І. – Л. 1, 1 (зв.), 4, 4 (зв.), 5, 10). Ї

Станом на 1900 р. мав цивільний чин надвірного радника (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис). – Т. I. – Зош. ІІІ. – Л. 106). 

Після смерті молодшої дочки Марії (№214) пережив у результаті психічного потрясіння нервовий параліч (тимчасово оніміла рука). Знову запив. Кілька разів просив нового поліцмейстера Нікітського (з колишніх лакеїв) дати йому місце, але безуспішно. У жовтні 1901 р. хотів покінчити з собою і навіть написав передсмертну, в якій звинувачував у всьому Нікітського, але цього не відбулося (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис). – Т. I. – Зош. IV. – Л. 154, 164 (зв)). 

У липні 1902 р. виїхав разом з родиною з Астрахані до Томська, куди прибули 16 серпня (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис). – Т. I. – Зош. IV. – Л. 200). 

Помер в містечку Бійськ Томській губернії («ДК». – С. 37). 

Був завзятим мисливцем і рибалкою, вмів грати на роялі і навіть трохи навчав цьому сина Костянтина (№ 207) (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис). – Т. I. – Зош. І. – Л. 35 (зв.); Зош. ІІІ. – Л. 115 (зв.)). 

Дружина: Олександра Олександрівна Крушельницька (27 квітня 1864 р. – близько 1927 р.). (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис). – Т. I. – Зош. І. – Л. 15 (зв.), 16). 

Шлюб укладений 22 жовтня 1879 р. в астраханської парафіяльній церкві Іллі Пророка (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис). – Т. I. – Зош. І. – Л. 18). 

Костянтин Сергійович Богомолець (№ 210) повідомляє у своїх записках, що Олександра Олександрівна Крушельницька народилася в Астрахані. Від бабусі – Єлизавети Олексіївни Яблоновської – мала дитяче прізвисько «Шанічка». В 10 років була влаштована до пансіону при гімназії. В юності була «красива брюнетка»; на момент знайомства зі своїм майбутнім чоловіком вона була неповнолітньою – «щойно перейшла з п'ятого класу в шостий», причому їй, гімназистці, тоді не було навіть повних 16 років (15 з половиною). Тому для весілля (яка сталося всупереч волі її матері, яка наполягала, щоб дочка спершу хоча б закінчила гімназію) був потрібний архієрейський дозвіл. Через кілька років, маючи на руках п'ятьох дітей і безробітного чоловіка, змушена була звертатися з листами про допомогу до багатих людей Астрахані. Померла в Новосибірську (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис). – Т. I. – Зош. І. – Л. 15 (зв.), 16, 16 (зв.), 17 ; Зош. ІІ. – Л. 69 (зв.)). 

Її брат: Степан Олександрович Крушельницький (? – після 1902). Через кілька років після смерті батька був призначений в Нижегородський кадетський корпус. Брав участь у підготовці та відкритті Всеросійської виставки в Нижньому Новгороді (1896 г.), на яку привозив сестру та її дітей. Потребував грошей, які постійно брав у своєї матері. У 1901 році жив у Москві, куди до нього переїхала жити його мати, Олександра Олександрівна Яблоновська (Крушельницька). Станом на 1902 р. займав «якусь велику посаду» в пароплавстві «Кавказ і Меркурій», що дозволило йому дістати безкоштовні квитки до Самари сімейству Сергія Павловича Богомольця та його сестри, Олександри Олександрівни Крушельницької (Богомолець), коли ті переїжджали до Томська (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис). – Т. I. – Зош. І. – Л. 16, 16 (зв.), 45 (зв.); Т. ІІ. – Тетр. І. – Л. 68 (зв.); Тетр. ІІІ. – Л. 138 (зв.)). 

Перебував у цивільному шлюбі з актрисою Ольгою Север’янівною (прізвище невідоме), у якої від першого шлюбу була дочка Марія (1886?). 

Син Степана Олександровича Крушельницького і Ольги Северьянівни: Олександр Степанович Крушельницький (літо 1894 –?) 

(Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Життя людське» (рукопис). – Т. I. – Зош. І. – Л. 46; Зош. IV. – Л. 193). 

Батько Олександри і Степана Крушельницьких: Олександр Степанович Крушельницький (1829 – І-а пол/ середина 1860-х рр.). 

Уродженець Кам'янець-Подільська. Піхотний поручик. Брав участь у Кримській війні (1853-1856), «мав кілька багнетних ран, контужений, лікувався в Петербурзі у військовому лазареті». Як опинився в Астрахані – невідомо. Там і одружився (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис). – Т. I. – Зош. І. – Л. 16) 

Мати Олександри і Степана Крушельницьких: Олександра Олександрівна Яблоновська (І-а половина 1830-х рр. – не раніше листопада 1905 р.). 

Дочка астраханського протоієрея. На момент смерті чоловіка, О. С. Крушельницького, мала близько 23-24 років. Отримала домашнє виховання. Вміла грати на роялі, навчила грати внука – Костянтина Сергійовича Богомольця (№ 207). Любила театр. Після смерті чоловіка жила з матір'ю і двома дітьми. Отримувала пенсію 21 рубль, підробляла уроками музики в купецьких будинках, а також здаючи квартирантам свій будинок на Криуші (пізніше в ньому жило сімейство Сергія Павловича Богомольця). Давала також уроки в будинку астраханського поліцмейстера, куди одного разу на прохання останнього вивезла на вечір свою дочку – очевидно, перед черговим походом в театр. 

Там відбулося знайомство гімназистки Сашеньки Крушельницької з Сергієм Павловичем Богомольцем. За словами Сергія Павловича, її мати, Олександра Олександрівна Яблоновська-Крушельницька, була проти цього шлюбу не тільки через неповноліття дочки, але й тому, що він, поки не познайомився з Сашенькою, впадав за закоханою в нього її матір'ю (втім, сама пані Яблоновська (Крушельницька) це заперечувала). Ймовірно цим частково пояснюється рукоприкладство О. О. Яблоновської (Крушельницької) стосовно своєї 15-річної дочки, коли мова заходила про шлюб з С. П. Богомольцем. Але після народження первістка – Костянтина Сергійовича Богомольця (№ 210) начебто помирилася з дочкою та її чоловіком і навіть трохи допомагала матеріально. 

Не любила неофіційну дружину свого сина Степана. Мала «худу фігуру з очами будиночком». Іноді зловживала алкоголем. Неодноразово закладала свій маєток (5-квартирний будинок з садом та господарськими спорудами), щоб підтримати матеріально сина і дочку, але в підсумку воно було продано «з молотка». Після цього поневірялася по чужих кутках, перебиваючись пенсією і уроками музики, проте потім жила у Сергія Павловича Богомольця. Нарешті влітку 1901 р. виїхала до сина, Степана Олександровича Крушельницького в Москву на постійне проживання (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис). – Т. I. – Зош. І. – Л. 16, 17, 17(зв.), 19, 19 (зв.), 46; Зош. ІІ. – Л. 56, 59, 68 (зв.), 93); Зош. ІІІ. – Л. 138 (зв.)). 

Мати Олександри Олександрівни Яблоновської: Єлизавета Олексіївна Яблоновська (? –1881). 

У записках Костянтина Сергійовича Богомольця (№207) згадується як добра і турботлива бабуся його матері, яку та в дитинстві кликала «Баїнька». Похована на міському (архенгельському?) кладовищі (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Життя людське» (рукопис). – Т. I. – Зош. І. – Л. 16 (зв.), 17; Зош. ІІІ. – Лист в кінці зошита помічений червоним олівцем цифрою 5). 

Потомство: Костянтин (№210), Євгенія (№211), Ананій (№212), Надія (№213), Марія (№214)

 

Діти 119: 

163. Олексій Олексійович Богомолець 

Роки життя: 1 серпня 1856 р. – ? 

(НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 1. – Сп.№ 355. – Л. 15 (зв.)) 

Інших даних про нього немає. 

Потомство: Володимир (№224), Марія (№225). 

 

Діти 120: 

164. Олександр Францевич Богомолець 

Роки життя: 20 липня 1886 – після 1945 р. 

(НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 1. – Сп.№ 355. – Л. 15 (зв.))

За даними, які повідомила його дочка, Ельжбєта-Малгожата Богомолець (№219), Олександр Францевич Богомолець народився в маєтності Севастьяново Віленської губернії. Служив військовим інженером-зв'язківцем в 1-й роті зв'язку (т.зв. «іскровий» роті або «роті іскрового телеграфу») телеграфного батальйону. У 1908 році мав звання підпоручика. Станом на 1913 р. проживав у Петербурзі по вул. Ропшинській, 24. З початком першої світової війни, від серпня 1914 р., брав участь у будівництві Ковенської фортеці.

Нагороди: орден св. Станіслава 3 ст. (6 грудня 1910 р.), св. Анни 3 ст. (12 травня 1913 р.). 6 грудня 1913 р. йому було присвоєне звання штабс-капітана («Алфавитный указатель жителей города Санкт-Петербурга, Кронштадта, Царского Села, Павловска, Гатчины и Петергофа»» - СПб, 1913. – С. 62; «Общий список офицерских чинов русской императорской армии. Составлен по 1-ое января 1909 г.». – СПб, 1909. – столбец 762; «ДК», - С. 27-28).

В 1920-х гг. проживав в Асунсьйоні (столиця Парагваю). Після другої світової війни перебував у Польщі. За словами його доньки,  Ельжбєти-Малгожати Богомолець, помер від серцевого нападу після того, як у нього вдома побували представники комуністичних служб безпеки, намагаючись схилити його до співробітництва.

Дружини: (за даними його дочки, Ельжбєти-Малгожати Богомолець): 

1. Катерина (Катажина) Масленникова (15 квітня 1907 р. - 7 червня 1981 р.). 

Дочка царського генерала. За словами її внука, Збігнєва, котрий посилається на розповідь Катерини (Катажини), шлюб був розірваний. Дата не уточнюється. 

В 1960-х рр., за розповідями Збігнєва, жила в Щецині у дочки Ідалії. Там же й померла. Похована на міському центральному кладовищі.

(http://cmentarze.szczecin.pl/Cmentarze/chapter_11975.asp?smode=1&fnazwisko=Bohomolec&fimie=&fdataurodzenia=&fdatazgonu=)

Потомство від першого шлюбу: Олександра (Кайя) (№217), (Лідія-) Ідалія (№218)

2. Галина Дзвонковська (? - 24 червня 1980 р.) 

Можливо, походить з ломжинський шляхти й належала до гербу Пшегиня 

За словами її дочки, Ельжбєти-Малгожати, її мати була набагато молодша за батька.

(Niesiecki K. Herbarz Polski. T. III. – Lipsk, 1839. – S. 476; http://www.nekrologi-baza.pl/?page_id=1149&nazwisko=Bohomolec&imie=&nazwisko_rodowe=&data_smierci=&search=Szukaj&_wpnonce=72e751c03a&_wp_http_referer=%2F%3Fpage_id%3D1149&paged=1)

Потомство від другого шлюбу: Ельжбєта-Малгожата (№219). 

 

Діти 130: 

165. Богдан Броніславович Корсак 

Роки життя: 2 березня 1875 р. – ? 

Дружина: ... Яжинська (бл. 1890 р. – ?) 

(Boniecki A. Herbarz Polski. T. XI. – Warszawa, 1907. – S. 187; Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009).

Даних про потомство немає. 

166. Олена Броніславівна Корсак 

Роки життя: 25 червня 1876 р. – 1935 р. 

Чоловік: Владислав-Євген Владиславович Солтан (1870-1943)  

Шлюб укладений у 1902 р. 

Олена Броніславівна Корсак вийшла заміж за двоюрідного брата своєї матері. Спільний предок Владислава-Євгенія та Емілії Солтан – їх дід, Станіслав Солтан (1756-1836), одружений бл. 1820 р. другим шлюбом з Констанцією Топлицькою (ок.1790-?) гербу Наленч, для якої це також був другий шлюб. 

(Boniecki A. Herbarz Polski. T. XI. – Warszawa, 1907. – S. 187; Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009). 

Потомство: Констанція-Марія-Пія (№220), Марія (№221), Єжи (Юрій) (№222). 

167. Володимир (Влодзімеж) Броніславович Корсак 

Роки життя: 1886 – 22 вересня 1973 р. 

(Boniecki A. Herbarz Polski. T. XI. – Warszawa, 1907. – S. 187). 

Дружини: 

1.Людвіка Ломан (бл. 1880 – ?) 

Потомство від першого шлюбу: Анджей (№223) 

2. Феліція Рихловська (1890-1969) 

Потомство від другого шлюбу: Володимира (№224) 

 

Діти 132: 

168. Анрі д'Ейшталь 

Роки життя: до 1874 р. – ?

(http://gw4.geneanet.org/index.php3?b=phcoste&lang=fr;p=eugene;n=d+eichthal) 

Народився до офіційного одруження батьків. 

Інших даних про нього немає. 

169. Джульєтта-Юдіт д'Ейшталь 

Роки життя: 1874 р. – ?

(http://gw4.geneanet.org/index.php3?b=phcoste&lang=fr;p=eugene;n=d+eichthal) 

Народилася до офіційного одруження батьків. 

Інших даних про неї немає.

 

Діти 133: 

170. Адель д'Ейшталь 

Роки життя: 1888-1955

(http://gw4.geneanet.org/index.php3?b=phcoste&lang=fr;p=eugene;n=d+eichthal) 

Чоловік: Поль Афасса (1876-1949)

(http://gw4.geneanet.org/index.php3?b=phcoste&lang=fr;p=eugene;n=d+eichthal) 

Даних про потомство немає.

 

Діти 134: 

171. Аделія-Марія-Кароліна (Мися) Філіпівна Богомолець (Желенська) 

Роки життя: 9 липня 1897 р. – 24 листопада 1997 р. 

(НИАБ. Ф. 2512. – Оп.1. – Сп.№ 355. – Л. 15(зв.); http://www.nekrologi-baza.pl/zmarly/340926)

Народилася в маєтку Горикольн режицкого повіту Вітебської губернії (нині Гаркалне, латвія). Після другої світової війни була інтернована разом з другим чоловіком, потім подружжя залишилося жити у Франції. Аделія-Марія-Кароліна Богомолець займалася перекладами польською наукової літератури на французьку мову. Серед переведених нею праць - дослідження Марії Чапського «Сім'я в Центральній Європі, 1772-1914 гг.» (1972 г.) (Genealogies in the Library of Congress. A Bibliography Supplenent 1972-1976. Ed. By M. Kaminkow. – Genealogical Publishing Co., 1977 – P. 58).

Після війни Аделія-Марія-Кароліна Богомолець активно співпрацювала з Товариством опіки над польськими історичними пам'ятниками і похованнями у Франції. Завдяки її діяльності було відреставровано багато пам'ятників, пов'язаниз з історією Польщі. 

У лютому 1993 р. президент Польщі Лех Валенса нагородив Аделію Богомолець рицарським хрестом ордена Відродження Польщі – «за видатні заслуги в полонійний діяльності» (Postanowienie Prezydenta Rzeczypospolitej Polskiej z dnia 10 lutego 1993 r., №13 / 93). 

Одна із довгожителів в роду Богомольців – прожила сто років. 

Померла в Парижі. Похована на кладовищі Ле-Шампо в Монморенсі під Парижем. 

Чоловіки: 

1. Здіслав Дзядульський (5 грудня 1896 р. – 1940). 

(http://www.myheritage.pl/person-1000986_113731532_113731532/zdzisław-dziadulski#!events). 

Народився в Кракові. Був членом «Польських стрілецьких дружин» в Жешові. Під час першої світової війни воював у складі 1-го полку уланів Легіонів Польських. Учасник польсько-більшовицької війни 1920 р. За відвагу, проявлену в боротьбі з більшовиками, був нагороджений срібним хрестом Virtuti Militari і чотири рази відзначений «Хрестом відважних» (такі випадки зустрічалися досить рідко). Після війни служив в 1-му полку шволежерів ім. Юзефа Пілсудського. У 1938 р. призначений першим заступником командира полку. 

Учасник Олімпійських ігор 1924 р. Парижі (кінний спорт). 

Під час другої світової війни - заступник командира Варшавського полку уланів. 

Загинув в застінках НКВС у Харкові. Похований на харківському цвинтарі жертв тоталітарного режиму П'ятихатки. (Banaszek K., Roman W. K, Sawicki Z., «Kawalerowie orderu Virtuti Militari w mogiłach katyńskich». – Warszawa 2000. – S. 66).

Даних про потомство від першого шлюбу немає.

2. Казимир Скаржинський (15 грудня 1887 р. - 10 червня 1962 р.) 

Генеральний секретар Польського Червоного Хреста під час другої світової війни. Автор першого репортажу про злочин радянського режиму в Катині (Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009; http://www.sejm-wielki.pl/b/1.1326.60; Przewoźnik A. «Nieznany bohater»//"Tygodnik Powszechny" – №38/2007). 

Шлюб імовірно був розірваний (дата невідома). 

Даних про потомство від другого шлюбу немає.

3. Владислав-Марцелій Желенський (11 липня 1903 р. – 25 червня 2006 р.) гербу Цьолек.

Шлюб укладений, за деякими даними, в 1959 р.

Юрист, онук відомого польського композитора з таким же ім'ям. 

Уродженець України (село Пархач, нині Межиріччя, Сокальський р-н Львівської області; за його власними словами, проте, народився у Львові). Племінник розстріляного німецькими нацистами у Львові письменника і журналіста Тадеуша Бой-Желенського. Був молодший за свою другу дружину, Адель-Марію-Кароліну Богомолець, на шість років і два дні. 

Служив прокурором у Варшавському окружному суді. У 1935 році Владислав Желенський виступав в якості учасника сторони обвинувачення (прокурором) у процесі про вбивство українськими націоналістами міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького. На лаві підсудних тоді був не хто інший, як лідер ОУН Степан Бандера. Під час судового процесу піддавався тиску з боку українських націоналістів. 

Владислав Желенський воював добровольцем проти нацистів у Польській армії у Франції. Після війни був інтернований, а потім разом з дружиною залишився у Франції. 

Подружжя Желенських довгий час товаришувало з відомим польським гуманістом, прихильником українсько-польського примирення Єжи Гедройцем, з яким Владислав познайомився ще в роки навчання в гімназії. Владислав Желенський друкував свої публіцистичні замітки в його виданні «Культура» і поділяв погляди свого друга на необхідність примирення українців і поляків. Був одним із засновників Польсько-українського товариства в Парижі.

Помер у Парижі. Похований на кладовищі Ле-Шампо в Монморенсі під Парижем. 

Його перша дружина: Галина (Дзідка)... (? – 17 червня 1987 р.). Шлюб укладений в 1936 р., згодом розпався (http://www.myheritage.pl/person-1000985_113731532_113731532/halina-żeleńska-dzidka#!events). 

Даних про дітей від першого шлюбу нема.

Джерела: 

1. http://fakty.interia.pl/swiat/news-wladyslaw-zelenski,nId,810613 

2. NIEPOSPOLITY UMYSŁ GIEDROYCIA http://gu.us.edu.pl/node/242011 

3. Матрашек Т. «ОУН і вбивство Броніслава Пєрацького». http://zaxid.net/home/showSingleNews.do?oun_i_vbivstvo_bronislava_pyeratskogo&objectId=1110318 

 

172. Марія-Кароліна-Рене (Кароліна) Філіпівна Богомолець 

Роки життя: 3 червня 1899 р. – ? 

(НІАБ. Ф. 2512. – Оп.1. – Сп. №355. – Л. 16)

Народилася в Парижі, там же постійно жила.

(http://www.audiovis.nac.gov.pl/obraz/203175/ded5d784d3d54c5b35cd2312c241be49/) 

Одна з перших (можливо, навіть перша) польських спортивних льотчиць. У другій половині 1930-х гг. була вже досить відомою своїми перельотами з Парижа до Варшави і назад. Один з відомих нам перельотів був здійснений у жовтні 1937 року, (тоді був зроблений фотознімок, де Кароліна стояла поруч зі своїм літаком), другий – 21 (22?) червня 1938 р. (Dziennik "Goniec Częstochowski"//22 czerwca 1938 r. – # 140. – S. 4) Потомство: Кшиштоф (№ 225) 

173. Анджей (Андрій Філіпович) Богомолець 

Роки життя: 9 листопада 1900 р. – 12 грудня 1988 р. 

Один з найбільш яскравих представників «вітебської лінії» роду Богомольців, чиє життя могла б послужити сюжетом для кіносценарію. 

Анджей Богомолець народився в маєтку Горикольн режицкого повіту Вітебської губернії (зараз Гаркалне, Латвія). Постановою Вітебського губернського дворянського зібрання від 24 листопада 1901 був зарахований до роду Богомольців. Постанова була затверджена указом уряду сенату №1503 від 26 квітня 1902 р. 

Про ранні роки Анджея Богомольця нічого не відомо. Під час першої світової війни (в липні 1918 р.) Анджей Богомолець вступив до уланського полку польської Добровольчої армії Юзефа Галлера. Був величезного зросту – майже двох метрів. В серпні 1920 року 19-річний Анджей брав участь у боях за Варшаву («Чудо над Віслою»), а також в інших боях польсько-більшовицької війни. З неї Польща вийшла переможцем. Завдяки цій перемозі, просування більшовизму в Західну Європу було зупинено. За участь в боях проти більшовиків Анджей Богомолець був нагороджений орденом «Хрест відважних» (Krzyż walecznych), заснованим буквально за два дні до початку Варшавської операції. Таким чином, він був одним з перших, удостоєних цього ордена. 

Після війни Анджей Богомолець кілька років продовжував службу в уланах. В "Офіцерському щорічнику» за 1923 рік проходить як поручик (звання присвоєно 1 серпня 1921) розквартированого в Білостоці та Августовому 1-го Креховецького уланського полку. Відзначений французької Пам'ятною медаллю про першу світову війні (MCGG) і Межальянсовой медаллю (MI – Medaille Interalliee). 

Пізніше перейшов у 26-й Великопольський уланський полк ім. Яна Кароля Ходкевича, дислокований в Барановичах, де командував 3-м ескадроном. 

Перебуваючи ще на військовій службі, захоплювався яхтовим спортом. Плавав із Маріушем Заруським – відомим польським яхтсменом, командиром 11 уланського полку, талановитим письменником. Плаваючи з Заруським, познайомився з Яном Вітковським і Єжи Свєховським. Пізніше вони увійшли до складу екіпажу яхти «Даль» (довжина 8,5 м, водотоннажність 4,5 т, парусність 45 м2) і стали першими поляками, які перетнули на яхті Атлантичний океан (1933-1934 рр.). 

Яхта була мало пристосована для великих океанських подорожей. Опинившись в центрі циклону, судно втратило щоглу. Зимівлю екіпаж провів на Бермудських островах. Перезимувавши і відремонтувавши «Даль», мандрівники продовжили плавання, але вже вдвох – Богомолець та Свєховський. Вітковський потім повернувся до Польщі, важко хворів і наклав на себе руки ще перед війною. 

Решта двоє дісталися до Нью-Йорка, а звідти яхта, супроводжувана захопленою публікою, особливо американцями польського походження, попрямувала до Великих Озерах і в Чікаго на Всесвітню виставку. 

Про цю подорож Анджей Богомолець написав книгу «Подорож на яхті« Даль »». Книга витримала кілька перевидань і вважається понині настільною книгою кожного польського яхтсмена. 

Яхта «Даль» залишилася в Чікаго. Анджей Богомолець, який був власником яхти, продав її за 1623 долара польській громаді міста. Звичайно, яхта коштувала дорожче, але Анджей Богомолець хотів, щоб вона залишилася в США в якості символу Польщі як морської держави. Якийсь час вона перебувала там в Морському музеї, потім була видалена з експозиції і лише в серпні 1980 році була перевезена до Польщі, в Гдиню, звідки свого часу вийшла в похід. Зараз яхта перебуває у Музеї Вісли в р Тчеві. 

Незабаром після подорожі Анджей Богомолець залишив військову службу. У відставку вийшов у чині ротмістра. У 1936-1939 рр. служив по дипломатичній лінії – тимчасовим повіреним у справах Польщі в Шанхаї. Там його застала друга світова війна. 

Під час війни Анджей Богомолець бився добровольцем у складі Польських Збройних сил у Франції (офіцером зв'язку, 1940 р.); після капітуляції французької армії опинився з евакуацією у Великобританії. За деякими даними, служив у британській розвідці, за іншими – в британських командос, але деталі невідомі. Потім воював добровольцем у Північній Африці. У Лівії під Тобруком був важко поранений. Після одужання – на Близькому Сході, в Італії в складі Польських Збройних Сил під командуванням відомого воєначальника, національного героя Польщі, генерала Владислава Андерса. За мужність у війні проти гітлерівців удостоєний польського орденаp Virtuti Militari і вищої нагороди Франції – ордена Почесного Легіону. 

Після війни емігрував до Канади. Жив у провінції Альберта. 17 жовтня 1962 р. королева Англії Єлизавета II присвоїла підполковнику Анджею Богомольцеві звання почесного полковника (Honorary Lieutenant Colonel) 19-го драгунського полку провінції Альберта (19th Alberta Dragoons). 

В історії полку на його офіційному сайті повідомляється, що він був «великою удачею» для з'єднання. Крім того, колишній кавалерійський офіцер зі своєю дружиною володів великим ранчо в районі Кардстон і Кроузнест Пасс, яке часто відвідували офіцери - канадські товариші по службі Анджея Богомольця. Це ранчо потім належало різним власникам, останні з яких передали його державі. Зараз там національний заповідник, який так і називається – Bohomolec ranch. 

Анджей Богомолець активно цікавився подіями на батьківщині. Причому він пам'ятав не тільки про своє польське, але й про білоруське походження. У 1954 р. він подарував «Дому Марії» (Marian House) в Лондоні, де збиралися білоруські національні емігрантські об'єднання, ікону-деїсіс «Святі заступники білоруського народу». Ікону написала українська художниця Ірина Коростовець. 2 серпня того ж року ікону освятив архієпископ Вільям Годфрі. На ній зображені Ісус Христос, Діва Марія, Іоанн Хреститель і п'ятеро білоруських святих. Серед цих п'ятьох – Йосафат Кунцевич, Полоцький греко-католицький архієпископ, убитий під час конфліктів між православними та греко-католиками у Вітебську в 1623 р. 

Подарунок Анджея Богомольця викликав негативну реакцію у деяких представників білоруської діаспори в Лондоні. Зав'язалася полеміка в емігрантській пресі. У відповідь титулярний єпископ маріанський Чеслав Сипович написав статтю «Лев Сапєга і св. Йосафат», в якій виклав свій погляд на особистість Йосафата Кунцевича та його діяльність. Нині ікона висить за вівтарем каплиці святих Петра і Павла в Marian House. Анджей Богомолець надавав фінансову підтримку лідеру профспілкового об'єднання «Солідарність» Леху Валенсі. 

По поверненню яхти «Даль» до Польщі Анджей Богомолець заснував у Гданську каплицю на честь тих, хто ходить під вітрилом, при костелі Святої Марії. Каплицю прикрашає гравюра із зображенням яхти «Даль» і написом «Матері Божій, покровительці дальніх морів і океанів, каплицю цю заклав моряк Анджей Богомолець» (Matce Bożej, patronce dalekich mórz i oceanów, kaplicę tę ufundował żeglarz Andrzej Bohomolec). 

Помер Анджей Богомолець 12 грудня 1988 р. в Едмонтоні, провінція Альберта (Канада). Похований на католицькому кладовищі Святої Трійці в Едмонтоні (25521 Highway 19 Nisku Edmonton Census Division Alberta Canada). 

Дружина: Корнелія-Гертруда ... (1903-1984) 

Можливо, був одружений двічі. 

Даних про потомство немає. 

Джерела: 

1. НИАБ. Ф. 2512. – Оп.1. – Сп.№ 355. – Л. 16. 

2. emRocznik oficerski. – WarszawTygodnik Powszechnya, 1923 – S. 601, 688. 

3. Bohomolec A. "Wyprawa na jachtu Dal". – Warszawa. Towarzystwo wydawnicze "Rój", 1936. – S. 256. 

4. Dziennik "Goniec Częstochowski"//22 czerwca 1938 r. – # 140. – S. 4. 

5. Wywiad z Wojciechiem Jakobsonem. – "Zeszyty Żeglarskie", 23 sierpnia 2005 r. http://www.jkazs.szczecin.pl/archiwum/dal2/wdx.htm 

6. Strona internetowa "Spacery po Gdańsku" http://www.spacery.gdansk.pl/gdansk/index.php?dzial=spacery&miasto=gdansk&id=madonny 7. Strona internetowa Bazyliki Marjackiej w Gdańsku. http://bazylikamariacka.pl/019.html 

8. Radio Vatican. http://storico.radiovaticana.org/bie/storico/2007-04/129478______-.html 

9. The 19th Alberta Dragoons History webpage http://sites.google.com/site/the19thalbertadragoons/1946-1964 

10. Instytut Józefa Piłsudskiego w Ameryce http://www.pilsudski.org/Polish/Zbiory/Archiwum/Archiwum-131.html 

11. Місце поховання Анджея Богомольця. http://www.findagrave.com/cgi-bin/fg.cgi?page=gr&GScid=2360239&GRid=75120575& 

12. Місце поховання Корнелії Богомолець. http://www.findagrave.com/cgi-bin/fg.cgi?page=gr&GScid=2360239&GRid=75120576& 

 

174. Анна-Марія Філіпівна Богомолець (Фарман) 

Роки життя: 15 серпня 1904 р.*– 7 грудня 2003 р. 

(НИАБ. Ф. 2512. – Оп.1. – Сп.№ 355. – Л. 16)

Народилася в маєтку Розентово режицкого повіту Вітебської губернії (зараз частина сел. Малта, Малтська волость, Резекненський край, Латвія). Під час другої світової війни брала участь у французькому Опорі. Працювала також у французькій і польській організаціях Червоного Хреста. Як представниця французького Червоного Хреста працювала в Товаристві опіки над поляками у Франції, Соціальній службі допомоги емігрантам, в Інформаційному центрі французького Червоного Хреста для військовополонених. Після війни емігрувала в США і вдруге вийшла заміж. Вела листування з французьким Домом польської книги, з Владиславом Желенським, за яким була заміжня її старша сестра – Аделія-Марія-Кароліна (№180). Після смерті свого брата Анджея передала частину його речей в Центральний морський музей. У своєму заповіті переписала майно і заощадження на Інститут Юзефа Пілсудського в США, а також передала туди архів свій і свого брата Анджея Богомольця.

Чоловіки: 

1. Карел Форстельман (Carel Vorstelman) (роки життя невід.), голландський підданий. 

2. Елберт Фарман (Elbert Farman) (роки життя невід.). 

Майор (1921), а потім полковник армії США. Перший американський військовий аташе у Варшаві в 1919-1923 рр .; військовий журналіст. 

Шлюб укладений після 1945 року. 

Даних про потомство від обох шлюбів немає.

Джерела: 

1. http://www.pilsudski.org/portal/pl/donacje/spadki       

2. http://www.pilsudski.org/Polish/Zbiory/Archiwum/Archiwum-131.html 

3. The Cavalry Journal, vol. XXX, July, 1921 No. 124 

Примітка.* За даними Інституту Пілсудського, датою народження Анни-Марії Богомолець є 28 серпня 1906 р. В дні народження поправка явно була зроблена на новий стиль. Рік народження вимагає додаткового уточнення.

 

Діти 136: 

175. Софія Янівна Сестшанек-Карницька з Карниць гербу Косцєша (змін.). 

Роки життя: близько 1840 р. – ? 

 (Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009) 

Інших даних про неї немає.

176. Марія Янівна Сестшанек-Карницька з Карниць гербу Косцєша (змін.). 

Роки життя: близько 1840 р. – ? 

(Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009) 

Інших даних про неї немає.

177. Людвіка Янівна Сестшанек-Карницька з Карниць гербу Косцєша (змін.). 

Роки життя: близько 1840 р. – ? 

 (Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009) 

Інших даних про неї немає.

Можливо, № 175, 176 і 177 складали трійню.

178. Юзеф Янович Сестшанек-Карницький з Карниць гербу Косцєша (змін.). 

Роки життя: 1841-1914 

Сенатор. 

(Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009). 

Даних про сім'ю і потомство немає. 

179. Міхал Янович Сестшанек-Карницький з Карниць гербу Косцєша (змін.). 

Роки життя: 1844 – ? 

Камер-юнкер. 

(Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009) 

Дружина: Констанція Романівна Солтик (близько 1840 р. – ?) гербу власного. 

Шлюб укладений в 1867 р. 

(Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009) 

Потомство: Роман (№226), Людвіка (№227)

 

Діти 140: 

180. Михайлина Владиславівна Шадурська гербу Цьолек

Роки життя: 1867 – ? 

(Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dlz MS Windows). – Krakow, 2009)

Інших даних про неї немає. 

181. Маріан-Євген-Владислав Владиславович Шадурський гербу Цьолек (Телець) 

Роки життя: 25 листопад 1877 р. – ? 

(Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dlz MS Windows). – Krakow, 2009)

Інших даних про нього немає.

 

Діти 141: 

182. Евсебій-Маріан-Ян Станіславович Лопатинський 

Роки життя: 1882-1961 

Народився в Києві. 

Дружини: 

1. Ядвіга Ксаверівна Потворовська з Сенна (1885-1963) гербу Дембно. 

Потомство: Текла (№228). 

2. Олександра ... Челущенко (бл. 1890 – ?) 

Даних про потомство від другого шлюбу немає. 

(Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dlz MS Windows). – Krakow, 2009)

 

Діти 143: 

183. Людвіг Юзефович Морич-Качановський 

Роки життя: 1840-і рр. – ? 

(Boniecki A. Herbarz Polski. T. IX. – Warszawa, 1906. – S. 128) 

Потомство: Марек (№229). 

184. Миколай Юзефович Морич-Качановський 

Роки життя: невід. 

Ротмістр гусарської гвардії. Власник маєтків Кордзловецьких у вінницькому повіті Подільської губернії (Boniecki A. Herbarz Polski. T. IX. – Warszawa, 1906. – S. 128; Dunin-Borkowski J. S. Rocznik szlachty polskiej. T. I. – Lwów, 1881. – S. 482.). 

Дружина: Октавіана (Октавія) Раковська (роки життя невід.) гербу Тшивдар (Boniecki A. Herbarz Polski. T. IX. – Warszawa, 1906. – S. 128; Dunin-Borkowski J. S. Rocznik szlachty polskiej. T. I. – Lwów, 1881. – S. 482.). 

Потомство: Октавій (№230), Ян (№231), Володимир (№232), Ельжбета-Ванда (№233), Марія (№234). 

185. Олександра Юзефівна Морич-Качановська 

Роки життя: 1840-і рр. – ? 

(Boniecki A. Herbarz Polski. T. IX. – Warszawa, 1906. – S. 129; Dunin-Borkowski J. S. Rocznik szlachty polskiej. T. I. – Lwów, 1881. – S. 482.). 

Чоловік: Юзеф-Бартоломей-Хіларій Янович Бейзим на Бейзимах (1825-?) гербу Бейза. Народився в Новоселицях (Boniecki A. Herbarz Polski. – T. IX. - Warszawa, 1906. – S. 129; Dunin-Borkowski J. S. Rocznik szlachty polskiej. – T. I. – Lwów , 1881. – S. 482; Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009). 

Потомство: Анна-Марія (№235) 

186. Марія Юзефівна Морич-Качановська 

Роки життя: 1840-і рр. – ? 

(Boniecki A. Herbarz Polski. T. IX. - Warszawa, 1906. – S. 129; Dunin-Borkowski J. S. Rocznik szlachty polskiej. T. I. – Lwów , 1881. – S. 482)

Чоловік: граф Юзеф-Людвік Хауке (1834 р. – 12 лютого 1871 р.) гербу Босак. Генерал угорської армії (за Бонецьким – бригадний генерал фрацузской армії) (Boniecki A. Herbarz Polski. T. IX. – Warszawa, 1906. – S. 129 ; Dunin-Borkowski J. S. Rocznik szlachty polskiej. T. I. – Lwów, 1881. – S. 482; Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009). 

Потомство: Маврикій (№236) 

 

Діти 144: 

187. Марія Михайлівна Богомолець 

Роки життя: 25 вересня 1861 р. – ?  

Вихованка Імператорського виховного товариства шляхетних дівиць. Співвласниця маєтку Коробцове невельського повіту Вітебської губернії («ДК». С. 23-24). 

Чоловік: можливо, їм був Станіслав Вінсентовіч Лесневський (близько 1860 р. – ?) гербу Гриф (Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009). 

Даних про потомство немає. 

188. Анна Михайлівна Богомолець 

Роки життя: 1 червня 1863 р. – ? 

З 1875 р. – вихованка Імператорського виховного товариства шляхетних дівиць. Пансіонерка імператора. Співвласниця маєтку Коробцова Невельського повіту Вітебської губернії («ДК». С. 24). 

Даних про сім'ю і потомство немає.

 

Діти 145: 

189. Олександра Петрівна Богомолець 

Роки життя: 28 березня 1842 р. – ? 

(НИАБ. Ф. 2512. – Оп.1. – Сп.№ 355. – Л. 15 (зв.)) 

Інших даних про неї немає. 

190. Мечислав-Троян (Мечислав) Петрович Богомолець 

Роки життя: 12 серпня 1843 р. – після 1904 р. 

Єдиний відомий нам медик в «вітебській» гілці роду Богомольців. 

Народився або у Вітебську, або в батьківському маєтку Купидвор (Єватине) невельського повіту Вітебської губернії. У 1861 р. закінчив Вітебську семикласну гімназію зі срібною медаллю (в гімназії навчалися в основному католики). Можливо, брав участь в Січневому повстанні 1863 року, оскільки згодом опиинвся в Костромі, де жило багато його учасників, відправлених на заслання (в основному – поляків). Закінчив Петербурзьку імператорську медико-хірургічну академію (справа №752). Звання лікаря отримав в 1872 р. Надвірній радник, ординатор Костромської повітової земської лікарні, автор, щонайменше, двох робіт, опублікованих в спеціалізованому виданні "Медичний огляд". 

У той час, коли Мечислав Богомолець служив у лікарні, стався неприємний інцидент. Якось в його відділення поклали семінариста – очевидно, щось у нього було не в порядку з кишечником, тому що Мечислав Богомолець призначив йому клізму. Але через халатність доглядальниць та чергового фельдшера пацієнту ввели клізму з сірчаної кислоти. Внутрішні опіки виявилися смертельними. Сам Мечислав Богомолець не був винним у трагедії. Але, оскільки це сталося в його відділенні, він подав у відставку. Однак на його кар'єрі це не позначилося. У доктора Мечислава Богомольця була бездоганна професійна репутація, що забезпечувало йому приплив клієнтів. 

Доктор також брав активну участь у громадському житті міста: був членом Костромського губернаторства у земських і міських справах присутствія, гласним Костромської міської думи, очолював правління Костромського товариства «Допомога дітям». 

Незважаючи на православне оточення, залишався вірним римської церкви, був старостою приходу Костромського костелу. 

Володів будинком на вулиці Іванівській. 

У 1901 році увійшов до складу попечительської ради першої в Костромі жіночої прогімназії. 

У 1904 році разом з дружиною перебував почесним членом Благодійного товариства для допомоги нужденним католикам (статут Товариства затверджений на загальних зборах 30 квітня 1904 р.) Головною метою товариства стало «діставання коштів до поліпшення матеріального і морального стану бідних римо-католицького віросповідання без різниці статі, звань і станів». 

Дружина: Олімпіада Фортунатівна ... (роки життя і рід невідомі). 

Даних про потомство немає. 

Джерела:

1. НИАБ. Ф. 2554. – Оп. 1. – Сп. №146. – Л. 8. 

2. НИАБ. Ф. 2512. – Оп.1. – Сп. №355. – Л. 15(зв.).

1. "Русские врачи писатели". Сост. Лев Фед. Змеев. – СПб, 1868-1888. – Тетр. 4. – С. 34; 

2. «Дворянский календарь». Тетрадь 11. – СПб., 2003. – С. 24-25.

3. Бадьина Н.В. «Костромские поляки»//Страницы времен. – 2011. – № 4 (11) – С. 87-94.

4. Сизинцева М.В. «Смольяниновы: Из истории Смольяниновской гимназии»// Губернский дом. 2002. – №3-4. – С.54-58.

5. Крылов-Толстикович А. «Русские врачи ХVIII – начала ХХ вв. Приложения» http://www.proza.ru/2013/08/26/1373

6. «Исторические анекдоты от Старого Ворчуна» http://www.abhoc.com/arc_an/2004_02/234/. 

 

191. Пьотр-Павел (Петро) Петрович Богомолець 

Роки життя: 28 червня 1847 р. – не раніше 1914 р. 

Старший помічник наглядача 2-го округу акцизних зборів Новгородської губернії. 

1 лютого 1890 р. отирмав ранг колезького асесора («ДК». – С. 25). 

У 1914 р. – колезький радник, скарбник попечительства дитячих притулків міста Борович Новгородської губернії (Памятная книжка Новгородской губернии на 1914 год. – Новгород, 1914. – С. 166).  

Дружина: Віра Миколаївна Арнольді (роки життя невід.) 

Потомство: Пьотр (№237)

 

Діти 146: 

192. Софія Гаврилівна Богомолець 

Роки життя: 28 липня 1858 р. – ? 

(«ДК». – С. 41). 

Чоловік: ... Іванов (роки життя невід.) 

Шлюб укладений до 1890 р., після чого подружжя жило в Новому Осколі Курської губернії. («ДК». – С. 41). 

Даних про потомство немає. 

193. Євген Гаврилович Богомолець 

Роки життя: 15 лютого 1860 р. – ? 

За даними «ДК», народився в Акермані Бессарабської губернії; неслужачий дворянин. Власник села Грязная Потудань Новооскольського повіту Курської губернії. («ДК». – С. 41).

Дружина: Анна Іудівна (?. – Ред.) ... (рід і роки життя невід.) («ДК». – С. 41). 

Потомство: Гавриїл (№238), Миколай (№239) Сергій (№240), Федір (№241), Марія (№242), Петро (№243), Іван (№244), Ольга (№245).

 

Діти 149: 

194. Петро Михайлович Богомолець 

Роки життя: 8 жовтня 1850 р. – ? 

Народився в Новому Осколі Курської губернії («ДК». – С. 42). 

Інших даних про нього немає. 

195. Василь Михайлович Богомолець 

Роки життя: 1 січня 1852 р. – ?  

Народився в Новому Осколі Курської губернії («ДК». – С. 42). 

Інших даних про нього немає. 

 

Діти 154: 

196. Ксенія Костянтинівна Богомолець 

Роки життя: 12 травня 1876 р. – ? («ДК». – С. 34). 

Інших даних про неї немає.

 

Діти 155 від першого шлюбу: 

197. Сергій Львович Богомолець 

Роки життя: 26 вересня 1864 (1874?) *р. – після 1905 р. 

(НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 3. – Сп.№ 13. – Л. 157, 157 (зв.); «ДК». – С. 35 ) 

Початкову освіту здобув у Херсонській класичної гімназії, де закінчив шість класів. Навчання продовжив у Одеському піхотному юнкерському училищі, яке закінчив по другому розряду. Військову службу почав як вільнонайманий у 60-му Замостському піхотному полку 14 серпня 1893 р., ще продовжуючи навчатися в училищі. Після його закінчення зарахований підпрапорщиком в 136-й піхотний Таганрозький полк. Звідти Сергій Львович Богомолець був переведений до 134-го Феодосійського піхотного полку, де 27 квітня 1897 р. йому було присвоєне звання підпоручика, а 27 квітня 1901 р. – поручика зі старшинством (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 3. – Сп.№ 13. – Л. 157, 157 (зв.). 

З 1902 по 1904 рр. – виконуючий обов'язки ад'ютанта командира 1-го батальйону і полковий скарбник, командир 4-ї роти (якого полку – не уточнюється. – Ред.). 

20 вересня 1905 р. Сергію Львовичу Богомольцеві присвоєно звання штабс-капітана («ДК». – С. 35). 

Нагороджений медаллю в пам'ять про загальний перепис населення Російської імперії (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 3. – Сп.№ 13. – Л. 157).

*Примітка. З роком народження Сергія Львовича Богомольця плутанина: одне й те саме джерело вказує різну цифру. В аркуші 157 дворянської родовідної книги Вітебської губернії 1905 р. (частина II) вказується 1864, а в аркуші 157 (зв.) тієї ж книги – 1874 р. при тих же місяці і дні народження (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 3. – Сп.№ 13. – Л. 157, 157 (зв.)).

Питання залишається відкритим.

Дружина: Глафіра Василівна Сербінова (28 квітня 1878 р. – ?) 

Дочка спадкового дворянина, колезького асесора, власниця двох будинків в Катеринославі по вулиці Лагерній, №23 («ДК». – С. 35). 

Потомство: Ангеліна (№246), Василь (№247), Лев (№248). 

198. Олександр Львович Богомолець 

Роки життя: 23 березня 1868 р. – після 1874 і до 1902 р.

(«ДК». – С. 35) 

Інших даних про нього немає. 

199. Євгенія Львівна Богомолець 

Роки життя: 15 червня 1873 р. – до 1902 р. 

(НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 3. – Сп.№ 13. – Л. 157; «ДК». – С. 35)

Згадується в записках Костянтина Сергійовича Богомольця (№207), який зустрів її в маєтку «Бор» своєї тітки, Катерини Павлівни Богомолець (№161). Євгенія Львівна Богомолець перебувала там разом зі своїм батьком, Львом Павловичем Богомольцем, 19 червня 1901 р. За словами автора записок, була «рум'яною, видною, красивою» жінкою (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис). Т. I. – Зош. ІІІ. – Л. 141, 141 (зв.)). 

Чоловік: ... Кузічев (роки життя невід.), офіцер (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис). Т. I. – Зош. ІІІ. – Л. 141 (зв.); Зош. IV. – Л . 182 (зв.)). 

Потомство: Катерина (№249)

 

Діти 155 від другого шлюбу: 

200. Володимир Львович Богомолець 

Роки життя: 28 квітня 1897 р. – після 1915 р. 

Народився в Єлисаветграді Херсонської губернії. У 1915 р. перебував на військовій службі (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 3. – Сп.№ 13. – Л. 157; «ДК». – С. 35, 36). 

Інших даних про нього немає. 

 

Діти 157 від першого шлюбу: 

201. Костянтин Миколайович Богомолець 

Роки життя: 4 Червня 1871 р. – після 1914 

(НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 3. – Сп. № 13. – Л. 157)

Навчався на юридичному факультеті Казанського університету. Вирізнявся високим зростом, силою, любив полювання; нерідко полював разом зі своїм дядьком – Сергієм Павловичем Богомольцем (№162) і його сином – Костянтином Сергійовичем (№207), якому, між іншим, допомагав в навчанні, в тому числі – писати твори (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С . Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис). – Т. I. – Зош. І. – Л. 38; Зош. ІІ. – Л. 57; Зош. ІІІ. – Л. 103). 

За даними «ДК», служив судовим слідчим 6-го ділянки верхньоудинську повіту Забайкальської області з 1905 по 1909 рр. З 8 жовтня 1909 р. виконував обов'язки судового слідчого з найважливіших справ Саратовського окружного суду. 29 жовтня 1912 р. Костянтину Миколайовичу Богомольцю присвоєно ранг надвірного радника. Нагороджений орденом св. Анни 3 ст. (1 січня 1914) («ДК». – С. 36). 

Дружина: Софія Павлівна Шоболова (2 квітня 1880 р. – ?). Дочка астраханського купця («ДК». – С. 36). 

Даних про потомство немає. 

202. Серафима* Миколаївна Богомолець 

Роки життя: 31 січня 1875 р. – ? 

Станом на 1900 рік – курсистка (в Казані?), «дуже красива дівчина» (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис). – Т. I. – Зош. ІІІ. – Л. 113 (зв.)). 

Чоловік: Гайк Павлович Хандамиров (роки життя невід.) («ДК». – С. 36) 

Даних про потомство немає. 

Примітка*. З Серафимою маємо курйозний випадок. Згідно з записом у дворянській родовідній книзі Вітебської губернії 1905 р. (частина II), друга дитина Миколи Павловича Богомольця була хлопчиком, тобто, Серафимом (НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 3. – Сп.№ 13. – Л. 157). Однак К. С. Богомолець у своїх записках згадує старшу дочку свого дядька на ім'я «Сіма» (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис). Т. I. – Зош. ІІІ. – Л . 113 (зв.)). Оскільки живе свідчення має в даному випадку більшу вагу, ми дійшли висновку, що, очевидно, в дворянській родовідній книзі була допущена помилка.

203. Микола Миколайович Богомолець 

Роки життя: 24 cічня 1877 р. – ? 

(НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 3. – Сп.№13. – Л. 157) 

Згадується в записках Костянтина Сергійовича Богомольця (№207) як гість удома, під 1897 р. 

Кинув гімназію в V класі. Зійшовся з прислугою свого батька, Миколи Павловича Богомольця (№ 157), на ім'я Тетяна, за що батько відмовився від нього. Відомо, що станом на 1899 р. у них були діти. Близько 1899 р. жив з Тетяною вкрай бідно. Тетяна продала куплені для Миколи батьком чоботи і калоші, щоб прогодувати дітей. За цей Микола Павлович відібрав у сина одяг, а самого його вигнав з дому. Миколі Миколайовичу кілька разів доводилося ночувати в родині свого дядька – Сергія Павловича Богомольця (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис). – Т. I. – Зош. ІI. – Л. 92 (зв.); Зош. ІІІ. – Л. 104).

 

Діти 157 від другого шлюбу: 

204. Павло Миколайович Богомолець 

Роки життя: 9 січня 1897 р. – ? 

Народився в Астрахані. 

(НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 3. – Сп.№13. – Л. 156, 157(зв.); «ДК». – С. 37). 

Інших даних про нього немає. 

Примітка. Можливо, помер в дитинстві, в кінці червня – на початку липня 1901 р. В листі Олександри Олександрівни Крушельницької (Богомолець) синові, Костянтину Сергійовичу Богомольцю (№ 207), говориться наступне: «Вчора Миколай Павлович (ймовірно, №157) ховав маленького сина» (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис). – Т. I. – Зош. ІІІ. – Л. 145).

205. Георгій (Юрій) Миколайович Богомолець 

Роки життя: 12 березня 1901 р. – 1970 

Народився в Астрахані 

(НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 3. – Сп.№13. – Л. 156, 157(зв.); «ДК». – С. 37). 

Потомство: Ксенія (№250). 

206. Мілица Миколаївна Богомолець 

Роки життя: 23 лютого 1904 р. – ? 

Народилася в Астрахані.

(НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 3. – Сп.№13. – Л. 156, 157(зв.); «ДК». – С. 37). 

Інших даних про неї немає. 

 

Діти 161: 

207. Валентин Євгенович Чижевський 

Роки життя: невід. 

Згадується в записках Костянтина Сергійовича Богомольця (№ 207) як студент юридичного факультету Петербурзького університету («худорлявий брюнет, енергійний, веселий – напружений, як пружина, хоча і розв'язний, балакучий, живий ... в повному розумінні слова аристократ»). Автор листа про відсутність грошей з частки батьківського маєтку, належної Сергію Павловичу Богомольцю (№ 162) і неможливості вислати затребувані 300 рублів з його частки. Університету, проте, не закінчив – залишив його з невідомих причин за два роки до випуску. До того ж, згадує в одному з листів Костянтин Сергійович Богомолець, «в Петербурзі знайшов якусь вдовицю», що, на додачу до його пристрасті до карт, лягло фінансовим тягарем на його мати, Катерину Павлівну Богомолець (№161). Втім, як пише Костянтин Сергійович Богомолець в одному з листів до батька, Валентин в маєтку своєї матері готувався до іспитів, які повинен був тримати в кінці серпня. В момент переїзду сім'ї Сергія Павловича Богомольця (№162) з Астрахані до Томська допомагав їм грошима та одягом (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис).  – Т. I. – Зош. І. – Л. 3, 3 (зв.); Зош. ІІІ. – Л. 141, 143 (зв.), 149 (зв.); Зош. IV. – Л. 153, 184, 186). 

За спогадами Костянтина Сергійовича Богомольця, дуже добре грав на роялі, був мисливцем (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис). – Т. I. – Зош. ІІІ. – Л. 144 (зв. ), 145 (зв.)). 

Даних про сім’ю і потомство нема.

208. Лідія Євгенівна Чижевська 

Роки життя: невід. 

Згадується в одному з листів Костянтина Сергійовича Богомольця (№ 207) до батьків від 30 червня 1901 р. На той час жила з чоловіком у маєтку в селі Церковищі (Псковська губернія?). 

За описом Костянтина Сергійовича Богомольця, була «проста, тараторка, невисокого росту, повна» (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис). – Т. I. – Зош. ІІІ. – Л. 144 , 144 (зв.)). 

Чоловік: ... (роки життя невід.). Поміщик, власник маєтку в селі Церковищі – 15-кімнатного будинку. Серед його рідні згадується «вчителька Великолуцького училища» (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис). – Т. I. – Зош. ІІІ. – Л. 144 (зв.), 150). 

Потомство: Юрій (№251) 

209. Адель Євгенівна Чижевська 

Роки життя: невід. 

Про «сестру Одель» згадується в листі Костянтина Сергійовича Богомольця (№ 207) одразу після «брата Валі» від 27.09.1897 р. 

Станом на серпень 1901 р. Адель Євгенівна Чижевська жила на Уралі з чоловіком (Осtext-decoration: underline; strong«сестру Одель»обистий архів Ольги Богомолець. Записки К . С. Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис). – Т. I. – Зош. ІI. – Л. 93 (зв.); Зош. IV. – Л. 164). 

Чоловік: ... Успенський (роки життя невід.), гірський інженер (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис). – Т. I. – Зош. IV. – Л. 164; 190 (зв.)). 

Даних про потомство немає.

 

Діти 162: 

210. Костянтин Сергійович Богомолець 

Роки життя: 4 вересня 1883 р. - 29 жовтня 1951 р. 

(«ДК». – С. 38) 

Народився в Астрахані. В дитинстві мріяв стати священиком. За його словами, дитинство було «занадто сумне, занадто сумне, важке ... сімейні сцени, татове пияцтво і злидні, злидні...». Ріс хворобливою дитиною. У Вітебську, куди сім'я переїхала через рік після його народження, мало не помер у віці близько 4-х років від круппа і дифтериту, проте був вилікуваний молодим лікарем-євреєм за допомогою нововинайденого тоді апарату – інгалятора і купань у Північній Двині. У 1892 році переніс холеру. Два роки навчався в приватному пансіоні сестер Бржезовських, в серпня 1894 був прийнятий до астраханського реального училища, про яке тепло згадував. Через перенесений дифтерит (заразився в листопада 1894 р.) був залишений у 2-му класі училища на другий рік; дійшов до шостого. Навчався непогано, але нерідко голодував. З четвертого класу давав приватні уроки. В училищі любив літературу і музику. У липні 1902 р. сім'я вирушає з Астрахані в Томськ, де Костянтин Сергійович збирався по закінченні реального училища вступити до технологічного інституту (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис). – Т. I. – Зош. І. – Л. 1, 1 (зв.), 2 (зв.), 8 (зв.), 10, 10 (звДіти 146:.), 12 (зв.), 19 (зв.), 20, 20(зв. ), 24 (зв.), 45, 45 (зв.), 46 (зв.); Зош. ІІ. – Л. 51 (зв.), 56, 62, 62 (зв.)). Після прибуття до Томська (16 серпня 1902 р.) вступив до тамтешнього реального училища (Там же. – Т. I. – Зош. IV. – Л. 200, 200 (зв.)).

Служив понадштатним чиновником Томськ-Семипалатинського акцизного управління. З 16 листопада 1911 р. виконував посаду акцизного наглядача 5-го акцизного округу. Після революції займався учительством (викладав математику) і працював редактором (преси? – Ред.) в різних містах Сибіру («ДК». – С. 38). 

Залишив після себе записки про своє життя в період з 1897 по 1909 г. (збирався описати своє життя за 50 років, але не встиг). 

Збереглося його оповідання «Поет», надруковане невідомим видавництвом під псевдонімом «Костянтин Одинокий». Під тим же псевдонімом він вів і свої щоденники, які переписав заново з 1 серпня 1947 р. на основі розпочатих ще в 1897 році. 

У дитинстві грав на роялі, в юності займався фотографією (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис). – Т. I. – Зош. І. – Л. 12 (зв.); Зош. ІІ. – Л. 56). 

Дружини: 

1. Валентина Лаврентіївна Редкіна (Редькіна?) (? - 1914). 

Дочка селянина з Полтавської губернії. Померла в місті Змеіногорске Томській губернії («ДК». - С. 38). 

Потомство від першого шлюбу: Лев (№252), Галина (№253) 

2. Анна Калениківна ... (? – 10 січень 1975). Рід невідомий – судячи з по-батькові, можливо, українка. 

Її батьки: мати померла в 1927 р, батько – в 1929 р. 

Працювала вчителькою в місті Зміїногірську Томській губернії. Померла в Рівному (Україна) («ДК». – С. 38). 

Потомство від другого шлюбу: Вікторія (№254) 

211. Євгенія Сергіївна Богомолець 

Роки життя: 20 грудня 1889 – бл. 1983 

Народилася в Астрахані. Навчалася в гімназії. Померла в Рязані (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис). – Т. I. – Зош. І. – Л. 2 (зв.), 18, 22; Зош. ІІІ. – Л. 103 (зв.) «ДК ». – С. 40).

Чоловік: Іларіон Харлампійович Дем’янник (роки життя невід.), офіцер (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис). Т. I. – Зош. ІІІ. – Л. 141 (зв.); Зош. IV. – Л . 182 (зв.)).  Репресований у 2-й половині 1920-х рр. («ДК». – С. 40).  

Даних про потомство немає. 

212. Ананій Сергійович Богомолець 

Роки життя: квітень 1893 р. – 1919 р. 

Народився в Астрахані. Служив офіцером. Ймовірно, загинув під час громадянської війни. Похований на кладовищі під Новомиколаївськом (зараз Новосибірськом) Томського повіту і губернії (Особистий  архів Ольги Богомолец. Записки К. С. Богомольца «Жизнь человеческая» (рукопис). – Т. I. – Зош. І. – Л. 2(зв.), 18; «ДК». – С. 40).. 

Дружина: Ольга ... (рід і роки життя невід.). 

Шлюб укладений в Москві в 1918 р. Учениця балетної школи («ДК». – С. 40). 

Даних про потомство немає. 

213. Надія Сергіївна Богомолець 

Роки життя: серпень-вересень 1898 р. – 1924 р

Народилася в Астрахані. Померла в містечку Верхнеудинск Забайкальської області (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис). – Т. I. – Зош. І. – Л. 2 (зв.), 18; «ДК». – С. 40). 

Чоловік: Дмитро Олександрович Алексєєв (26 жовтня 1894 р. - ?) 

Син міщанина з Вінниці Подільської губернії (Україна). Військовослужбовець. Під час першої світової війни перебував у розпорядженні штабу Омського військового округу з 6 жовтня 1915 р. 21 квітня 1916 р. отримав звання прапорщика. На Надії Сергіївні Богомолець одружився другим шлюбом («ДК». – С. 40). 

Даних про потомство немає. 

214. Марія Сергіївна Богомолець 

Роки життя: січень – 14 липня 1901 р. 

Народилася в Астрахані. Померла в дитинстві у віці 6 місяців від хвороби шлунка. Похована там же, в сімейному склепі Яблоновських, разом з прабабусею – Єлизаветою Олексіївною Яблоновською (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис). – Т. I. – Зош. І. – Л. 9; Зош. ІІІ. – Л. 138 (зв.), 147 (зв.); лист в кінці зошита, позначений червоним олівцем цифрою 5; Зош. IV. – Л. 154).

 

Діти 163: 

215. Володимир Олексійович Богомолець 

Роки життя: 17 травня 1882 р. – після 1911

(НИАБ. Ф. 2512. – Оп.1. – Сп.№ 355. – Л. 15 (зв.)) 

У 1911 р. – власник фільварку Яунмуйжа двінського повіту Вітебської області («ДК». – С. 26). 

Потомство: Галина (№255), Сабіна (№256), Здіслав (№257) 

216. Марія Олексіївна Богомолець 

Роки життя: 29 червня 1886 р. – після 1913 

(НИАБ. Ф. 2512. – Оп.1. – Сп.№ 355. – Л. 15 (зв.)) 

У 1913 році жила в Петербурзі за адресою: Катерининський канал, 69 («Алфавитный указатель жителей Санкт-Петербурга…». – СПб, 1913. – С. 62). 

Даних про сім'ю і потомство немає.

 

Діти 164 від першого шлюбу: 

217. Олександра Олександрівна («Кайя») Богомолець (Якубовська) 

Роки життя: 5 серпня 1927 р. – 3 березня 2000 р. 

Художниця, іконописець. Учасниця Варшавського повстання 1944 р. Капрал Армії Крайової. 

Народилася в Парагваї, в місті Асунсьйоні (столиці країни). Обставини повернення Олександри до Польщі достеменно невідомі. 

Отримала домашню освіту, в тому числі з французької мови та малювання (у сім'ї була гувернантка). Перед другою світовою війною жила в Варшаві за адресою: алея Незалежності, 221/4. 

З 14 років (1941 г.) брала участь в антинацистської русі. Служила в жіночому санітарному корпусі взводу під командуванням поручика Тадеуша Гаворського («Лави») при авіаційному департаменті Bociany («Лелеки») 3-го відділу (оперативно-навчального) Головного Командування АК. Під час Варшавського повстання – у складі IV взводу 2-й льотної роти «Юра» (Jura) батальйона «Заремба-Пьорун» ("Zaremba-Piorun") Армії Крайової. Під час бойових дій перебувала в Південному Середмісті (Śródmieście Południe). Мала військове звання капрала. 

«Кайя» (Kaja) був один із псевдонімів Олександри під час Варшавського повстання, який потім став її другим ім'ям. Інший її псевдонім був «Ягенка» (Jagenka). 

Після поразки повстання перебувала в полоні в таборах Stalag XB Sandbostel і Stalag VI C Oberlangen. Табірний № 224214. Звільнена 12 квітня 1945 р. комбінованим патрулем 3-го ескадрону 10-го полку кінних стрільців 1-й бронетанкової дивізії під командуванням генерала Станіслава Мачка ((База даних учасників Варшавського повстання: http://www.1944.pl/ historia/powstancze-biogramy/Aleksandra_Bohomolec). 

Серед визволителів, за розповідями її сина Збігнєва, був її майбутній чоловік, Зигмунт Якубовський. Після війни подружжя деякий час жило у Варшаві, потім переїхало до Щецина. 

За словами її сина, Збігнєва Богомольця, Олександра Богомолець була жінкою небалакучою. Прекрасно малювала, особливо коней. «Вона завжди говорила, що після смерті хотіла б бути конем», - згадував її син Збігнєв. У 1991 р. Олександра Богомолець написала безкоштовно ікону Ісуса Пантократора («деїсіс») для костелу Христа-Короля (кінець XIII ст.) В Щеціні (район Скольвін, вул. Інвалідських, 15). Ікона ця, написана на полотні, натягнутому на липову дошку, і обрамлена різьблений дерев'яної рамою малахітового кольору, до теперішнього часу розташована над головним вівтарем костьолу. Створена ікона на прохання місцевого ксьондза-пробоша, а також за дорученням місцевого зберігача старовини професора Кустимовича. 

Кайя померла в Щеціні в результаті нещасного випадку – впала вдома зі сходинок. Судячи з розповіді її сина Збігнєва, це трапилося в 1995 р. незабаром після Нового Року (Сильвестра). В результаті падіння стався крововилив у мозок; Олександра перенесла дві трепанації черепа. 

Після цього випадку проте прожила ще п'ять років і два місяці, завдяки відходу за нею батька, сина Збігнєва і його сестер. «Як тихо жила, так тихо і пішла, в понеділок вранці», - згадував Збігнєв Богомолець. 

Похована в Щецині на центральному кладовищі міста. 

Чоловік: Зигмунт Якубовський (21 березня 1924 р. - 24 червня 2006 р.) 

(http://cmentarze.szczecin.pl/Cmentarze/chapter_11975.asp?smode=2&p1oid=A7798AFEE0D043E599726FDA16642F2E)

Має українське походження по батьку чи по матері - невідомо). З майбутньою дружиною познайомився при звільненні табору Stalag VI C Oberlangen, де містилися полонені учасники Варшавського повстання. 

Шлюб укладений з дозволу командира полку – всупереч волі діда (очевидно, мова йде про батька «Кайі» – Олександра Францевича Богомольця (№173). – Ред.). 

Воював у складі 3-го ескадрону 10-го полку кінних стрільців 1-й бронетанкової дивізії під командуванням генерала Станіслава Мачка (армія Владислава Андерса). 

Після війни працював в Щецинському порту директором бази. 

Живучи з сім'єю у Варшаві, деякий час працював у газеті «Dziennik Warszawski" на якійсь, за словами його сина, Збігнєва Богомольця, «керівній посаді». 

Збігнєв Богомолець згадував, що його батько «був досить різким чоловіком», дисциплінованим, вимогливим і твердим. Був дуже вимогливим до нього особисто, хоча і прищепив багато хорошого. «Може бути, з тих пір якась образа на батька в мені залишилася. Але земля йому пухом », - говорив Збігнєв (взагалі про батька він розповідав неохоче). 

Помер від раку печінки. Похований у Щецині на центральному кладовищі міста

Потомство: ... (№258), Яніна (№259), Галина (№260), Яцек (№261), Антоній (№262), Кшиштоф (№263), Тереза (№264), Збігнєв (№265) 

218. Лідія-Ідалія Олександрівна Богомолець (Кашубовська) 

Роки життя: 30 жовтня 1929 р. – 21 липня 2003 р.

Жила в Щецині. За словами її племінника, Збігнєва Богомольця, була дуже товариською жінкою – на відміну від своєї небалакучої сестри. 

Померла на операційному столі - імовірно від передозування наркозу під час операції на щитовидній залозі.

Похована в Щецині на міському центральному цвинтарі.  

Чоловік: Вацлав Кашубовський (22 січня 1924 р. - 24 липня 1984 р.). Капітан далекого плавання. В 1970-х гг. був капітаном першого польського танкера Kasprowy Wierch (за розповідями Збігнєва Богомольця (№265)). 

Похований у Щецині на центральному міському цвинтарі.

(http://cmentarze.szczecin.pl/Cmentarze/chapter_11975.asp?smode=2&p1oid=73A7BD90D67743849B46F18BF10568D6)

Потомство: Іоанна (№266), Войцех (№267)

 

Дочка 164 від другого шлюбу: 

219. Ельжбета-Малгожата Олександрівна Богомолець 

Нар. бл. 1946 р. 

За словами Ельжбети Богомолець, вона дитя досить пізнього шлюбу її батька. 

Доктор психіатрії, професійний психоаналітик. Почала вивчати психоаналіз ще в 1970-і рр., через що піддавалася переслідуванням комуністичної влади. 

Ліцензований член Польського психоаналітичного суспільства (Polskie Towarzystwo Psychoanalityczne), прямий асоційований член Міжнародної психоаналітичної асоціації (IPA) з 1989 р. Одна з перших польок, обраних в цю Асоціацію на конгресі в Римі, коли з психоаналізу зняли табу після політичних змін у Польщі. (http://www.ptpp.pl/index.php?strona=wizytowka&id=17; http://psychoanaliza.org.pl/) 

У 2006 році Ельжбета Богомолець підписала лист на захист пам'яті діяча "Солідарності" Яцека Куроня, якого міністр внутрішніх справ Роман Гертих звинуватив посмертно у співпраці з комуністичними службами безпеки (http://www.hfhrpol.waw.pl/pliki/protest_en.pdf).

Займається викладацькою діяльністю.  

Потомство: Магдалена-... (№268)

 

Діти 166: 

220. Констанція-Марія-Пія Владиславівна Солтан 

Роки життя: 1902-1992 

Потомства не мала (Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009) 

221. Марія Владиславівна Солтан 

Роки життя: 1905-1996 

Потомства не мала (Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009)  

222. Юрій (Єжи) Владиславович Солтан 

Роки життя: 6 лютого 1916 р. – 16 вересня 2005 р. 

Дружина: Ханна Михайлівна Боруцинська (1911-1987). 

Шлюб укладений близько 1940 р. 

(Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009)

Потомство: Іоанна (№269), Кароль-Едвард (№270)

 

Син 167 від першого шлюбу: 

223. Анджей Володимирович Корсак 

Роки життя: 1913 - ? 

(Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009)

Інших даних про нього немає.

 

Донька 167 від другого шлюбу: 

224. Володимира Володимирівна Корсак 

Роки життя: 1924-1971 

(Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009)

Інших даних про неї немає.

 

Діти 172: 

225. Кшиштоф ... 

Роки життя: 1922 - ? 

У віці 16 років був присутній на зустрічі своєї матері, Марії-Кароліни-Рене Богомолець (№181), під час її приземлення на варшавському аеродромі Окенцє після перельоту з Парижа до Варшави 21 (22?) Червня 1938 р. (Dziennik "Goniec Częstochowski"//22 czerwca 1938 r. – # 140. – S. 4). 

На жаль, невідомо, на якому прізвищі він був у той час. 

Інших даних про нього немає.

 

Діти 179: 

226. Роман Михайлович Сестшанек-Карницький з Карниць гербу Косцєша (змін.). 

Роки життя: 1868 – ? 

(Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009)

Інших даних про нього немає. 

227. Людвіка Михайлівна Сестшанек-Карницька з Карниць гербу Косцєша (змін.). 

Роки життя: бл. 1870 – ? 

(Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009)

Інших даних про неї немає.

 

Діти 182 від першого шлюбу: 

228. Текла Євсебіївна Лопатинська з Лопатина гербу Любич 

Роки життя: 28 марта 1907 р. – 15 квітня 2004 р. 

Народилася в Леонполе. Померла в Мєєрбуші. 

Чоловік: Францішек-Ксаверій Юрійович, граф Якса-Конарський з Конар (1 квітня 1913 - 12 березня 1945) гербу Гриф. 

Народився в Гроховці. 

Шлюб укладений 12 липня 1934 р. у Кракові. 

Помер у м. Геліополісі біля Каїра. 

(Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009)

Потомство: Генрик-Станіслав-Антоній (№271), Анна-Марія-Софія (№272), Дорота (№273)

 

Діти 183: 

229. Марек Людвигович Морич-Качановський (Boniecki A. Herbarz Polski. T. IX. - Warszawa, 1906. - S. 128) 

Роки життя: бл. 1870 – ?

(Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009) 

Інших даних про нього немає.

 

Діти 184: 

230. Октавий Миколаєвич Морич-Качановський 

Роки життя: 1870-ті рр. – ? 

Інших даних про нього немає. 

231. Ян Миколаєвич Морич-Качановський 

Роки життя: 1870-ті рр. – ? 

Інших даних про нього немає. 

232. Володимир Миколаєвич Морич-Качановський 

Роки життя: 1870-ті рр. – ? 

Інших даних про нього немає 

233. Ельжбета-Ванда Миколаевна Морич-Качановська 

Роки життя: 1870-ті рр. – ? 

Інших даних про неї немає. 

234. Марія Миколаевна Морич-Качановська

Роки життя: 1870-ті рр. – ? 

Інших даних про неї немає 

(Boniecki A. Herbarz Polski. T. IX. – Warszawa, 1906. – S. 128-129; Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009)

 

Діти 185: 

235. Анна-Марія Юзефівна Бейза на Бейзимах гербу Охота 

Роки життя: 1870-1944 

Чоловік: граф Казимир Казимирович Стадницький зі Жмігрод (близько 1870 р. – 1 грудня 1936 р.) гербу Дружина. 

Граф як по батьківській, так і по материнській лініях. Помер у Варшаві (Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009) 

Потомство: Казимир (№274), Марія-Клементина (№275), Ядвіга (№276)

 

Діти 186: 

236. Маврикій Людвігович, граф Хауке 

Роки життя: бл. 1870 р. – ? 

(Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009)

Інших даних про нього немає.

 

Син 191: 

237. Петро Петрович Богомолець 

Роки життя: 18 вересня 1883 р. – не раніше 1913 р. 

(НИАБ. Ф. 2512. – Оп.1. – Сп.№ 355. – Л. 15 (зв.)) 

Цивільний інженер. З 1 березня 1909 р. - помічник контролера Державного селянського поземельного банку («ДК». – С. 25). 

У 1913 р. проживав у Петербурзі за адресою: Морська, 29 («Алфавитный указатель жителей Санкт-Петербурга…». – СПб, 1913. – С. 62). 

Даних про сім'ю і потомство немає.

 

Діти 193: 

238. Гавриїл Євгенович Богомолець 

Роки життя: 26 березня 1883 р. – ? 

Народився в маєтку Грязная Потудань Новооскольського повіту Курської губернії («ДК». – С. 41). 

Інших даних про нього немає. 

239. Микола Євгенович Богомолець 

Роки життя: 11 грудня 1886 р. – ? 

Народився в маєтку Грязная Потудань Новооскольського повіту Курської губернії («ДК». – С. 42). 

Інших даних про нього немає. 

240. Сергій Євгенович Богомолець 

Роки життя: 7 жовтня 1888 р. – ? 

Народився в маєтку Грязная Потудань Новооскольського повіту Курської губернії («ДК». – С. 42). 

Інших даних про нього немає. 

241. Федір Євгенович Богомолець 

Роки життя: 22 грудня 1890 р. – ? 

Народився в маєтку Грязная Потудань Новооскольського повіту Курської губернії («ДК». – С. 42). 

Інших даних про нього немає. 

242. Марія Євгенівна Богомолець 

Роки життя: 3 червня 1893 р. – ? 

Народилася в маєтку Грязная Потудань Новооскольського повіту Курської губернії («ДК». – С. 42). 

Інших даних про неї немає. 

243. Петро Євгенович Богомолець 

Роки життя: 20 січня 1896 р. – ?  

Народився в маєтку Грязная Потудань Новооскольського повіту Курської губернії («ДК». – С. 42). 

Інших даних про нього немає. 

244. Іван Євгенович Богомолець 

Роки життя: 29 липня 1898 – ? 

Народився в маєтку Грязная Потудань Новооскольського повіту Курської губернії («ДК». – С. 42). 

Інших даних про нього немає. 

245. Ольга Євгенівна Богомолець 

Роки життя невід. 

Народилася в маєтку Грязная Потудань Новооскольського повіту Курської губернії («ДК». – С. 42). 

Інших даних про неї немає.

 

Діти 197: 

246. Ангеліна Сергіївна Богомолець 

Роки життя: 1 червня (1 липня?) 1900* р. – ? 

Запис про народження, очевидно, зроблений в церкви 136-го Таганрозького піхотного полку («ДК». – С. 35). 

Примітка*. З роком народження Ангеліни Сергіївни Богомолець плутанина: один і той же джерело вказує різну цифру. В аркуші 157 (об.) Дворянській родоводу книги Вітебської губернії 1905 (Частина II) вказується 1 червня 1900, але там же зустрічається і Дата 1 липня того ж року (НИАБ. Ф. 2512. –Оп. 3. –Сп. 13. –Л. 157 (об.)). Питання залишається відкритим

Даних про сім'ю і потомстві немає. 

247. Василь Сергійович Богомолець 

Роки життя: 21 червня 1901 р. – 1965 (?) 

(НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 3. – Сп.№ 13. – Л. 157 (об.)).  

«ДК» згадує про хрещення Василя Сергійовича Богомольця в церкві 133-го Симферопольського піхотного полку, розквартированого в бахмутському повіті Катеринославської губернії («ДК». – С. 35). 

Вихованець Полтавського Петровського кадетського корпусу (випуск 1919 р.). Воював у Врангеля в 1-му армійському корпусі, захищав Крим від більшовиків. У листопаді 1920 р був евакуйований на кораблі «Сцегед» разом з братом, Львом Сергійовичем Богомольцем (№248), до Туреччини. Разом з іншими врангелівцями вступив до «Товариство Галліполійців». Товариство було названо так на ім'я півострова Галліполі і однойменного міста в Туреччині, де розташувалися частини 1-го армійського корпусу після відступу з Криму. Товариство було створено 22 листопада 1921 року. 

Потім переїхав до Парижа. Там в 1923 році закінчив емігрантське Миколаївське кавалерійське училище. Працював декоратором. Похований в Ніцці (Сборник воспоминаний бывших питомцев Петровского Полтавского Кадетского Корпуса, издаваемый Объединением в Париже по случаю 125-летия со дня основания Корпуса. – Париж, 1965. – С. 209, 216; http://rosgenea.ru/?alf= 2 & page = 2 & serchcatal =% C1% EE% E3% EE% EC% EE% EB% E5% F6 & radiobutton = 4). 

Даних про сім'ю і потомство немає. 

248. Лев Сергійович Богомолець 

Роки життя: 21 листопада 1902 р. – 30 вересня 1984 р. 

(НИАБ. Ф. 2512. – Оп. 3. – Сп.№ 13. – Л. 157 (об.)); «ДК». – С. 35). 

Хрещений у церкві 134-го Феодосійського піхотного полку, де служив його батько, Сергій Львович Богомолець. 

Вихованець Полтавського Петровського кадетського корпусу. Служив підпоручиком в лейб-гвардії Литовському полку. Воював у Врангеля в 1-му армійському корпусі, захищав Крим від більшовиків. У листопаді 1920 р був евакуйований на кораблі «Сцегед» разом з братом, Василем Сергійовичем Богомольцем, до Туреччини. Потім емігрував до Франції. З 1929 по 1939 рр. завідував спорудженням швидкохідних відетт (сторожових машин) в Антібі (курортне місто на Лазурному Березі, Франція). 

Під час другої світової війни бився у складі французьких збройних сил як лейтенант-артилерист в 1939-1940 рр. Нагороджений в червні 1940 року Військовою Медаллю з бронзовою зіркою «За Хоробрість» (Сборник воспоминаний бывших питомцев Петровского Полтавского Кадетского Корпуса, издаваемый Объединением в Париже по случаю 125-летия со дня основания Корпуса. – Париж, 1965. – С. 209).

Був віце-головою Об'єднання кадетів російських корпусів у Франції. 

Похований на кладовищі Сент-Женев'єв-де-Буа. 

Дружина: Катерина Миколаївна Нечаєва (1 листопада 1903 р. – 19 жовтня 1982 р.). Дочка Миколи Івановича (1875-1954) та Марії Іванівни (1877-1946) Нечаєвих. Потомства не мали («ДК». – С. 35).

 

Дочка 199: 

249. Катерина ... Кузічева 

Роки життя: 1896-? 

Згадується у листі Костянтина Сергійовича Богомольця від 30 червня 1901 р. (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис). – Т. I. – Зош. ІІІ. – Л. 144). 

Інших даних про неї немає. 

Примітка. У записках Костянтина Сергійовича Богомольця (№207) згадується, що у Євгенії Львівни Богомолець (Кузічевої) (№199) було кілька дітей, але точна їхня кількість не наводиться (Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис). – Т. I. – Зош. ІV. – Л. 183 (зв)).

 

Дочка 205: 

250. Ксенія Георгіївна Богомолець 

Роки життя: невід. 

Чоловік: ... Пастольник (роки життя невід.) 

(«ДК». – С. 37) 

Даних про потомство немає.

 

Син 208: 

251. Юрій ... ... 

Роки життя: 1899-? 

Згадується в записках Костянтина Сергійовича Богомольця (№207) у зв'язку з його приїздом разом з матір'ю в маєток Катерини Павлівни Богомолець (№161) в липні 1901 р. 

(Особистий архів Ольги Богомолець. Записки К. С. Богомольця «Жизнь человеческая» (рукопис). – Т. I. – Зош. ІІІ. – Л. 149).

Даних про сім'ю і потомство немає.

 

Діти 210 від першого шлюбу: 

252. Лев Костянтинович Богомолець 

Роки життя: 29 грудня 1910/11 січня 1911 р. (за радянськими документами) – 9 липня 2009 р. 

Лев Костянтинович Богомолець – один з кращих російських художників-мариністів, учень видатних представників російської класичної школи живопису і один з останніх представників цієї школи. Його роботи зберігаються в багатьох колекціях країн СНД і Європи і до сьогодні виставляються на міжнародних аукціонах. 

Лев Костянтинович Богомолець народився в місті Бійську Томській губернії 29 грудня 1910 р. (11 січня 1911 р. за новим стилем) від першого шлюбу акцизного наглядача Костянтина Сергійовича Богомольця (№210). Першою дружиною його була селянка Валентина Лаврентіївна Редькіна, що походила по батькові з Полтавської губернії. Коли хлопчикові було близько чотирьох років, мати померла. 

Малюванням майбутній художник почав займатися ще в дитинстві і батько, який після революції працював учителем математики, всіляко заохочував захоплення свого сина. Але про творчість, здавалося б, взагалі не могло бути й мови. У 1931 році Лев Костянтинович Богомолець закінчив Новосибірський зоотехнікум, працював за фахом у сибірських і уральських радгоспах. Потім вступив до радіотехнічний технікум. За новою спеціальністю працював в Уфі. Відслужив у Червоній Армії. 

Після армії Лев Костянтинович Богомолець повернувся до живопису. У 1935 р, з'являються його перші після тривалої перерви етюди. У наступному, 1936 році він був зарахований на підготовчі курси факультету живопису Ленінградського інституту живопису, скульптури та/p архітектури. По їх закінченню Лев Богомолець був зарахований студентом, причому одразу на другий курс. Його вчителями були найвідоміші художники свого часу – портретист Ісаак Бродський (колишній «передвижник», який писав колись портрет Олександра Керенського, а потім комуністичних вождів), Олександр Любимов (який навчався колись у Іллі Рєпіна). Але найбільший вплив, на думку самого Льва Костянтиновича, на нього мав як педагог і як людина великий художник Михайло Нестеров. 

Під час навчання Лев Богомолець відрізнявся впертістю характеру і неймовірною працездатністю – не жалів себе, залишав собі від сили шість годин на сон. Так тривало три роки. Опинившись на межі нервового виснаження, Лев Костянтинович був змушений на деякий час залишити інститут і серйозно зайнятися своїм здоров'ям. Щоб не сидіти без діла і мати засоби до існування, Лев Костянтинович Богомолець за сприяння Ісаака Бродського влаштувався на роботу екскурсовода в музеї-садибі Іллі Рєпіна. Паралельно він співпрацює з Ермітажем. 

На це період припадає одне з видатних відкриттів художника. У 1940 р., створюючи на замовлення Ермітажу копію полотна Паоло Веронезе «Pieta» (XVI ст.), 29-річний Лев Богомолець відтворив рецепт і технологію виготовлення фарби для отримання пурпурно-рожевого кольору, якою користувався італійський художник, зображуючи одяг одного з персонажів картини. Льва Богомольця тут же запрошують прочитати курс лекцій для реставраторів Ермітажу. 

У ті ж роки він познайомився з Аллою Ніколаєвою – теж художницею. Їх весілля відбулося буквально на наступний день після нападу Німеччини на СРСР – 23 червня 1941 р. За станом здоров'я художника не взяли на фронт. Саме це зробило можливим його творчий дебют, який стався в евакуації в Уфі. 

Столиця Башкирії у воєнний час перетворилася на своєрідний центр радянської богеми, ставши пристанищем для евакуюйованих художників, літераторів і музикантів. Втім, в евакуації відпочивати не доводилося. Йшла війна, і партійні органи замовляли художникам агітплакати. Лев Костянтинович працював у «Вікнах ТАСС» і продовжував навчатися. Нарешті в 1942 році він вирішим, що дозрів до виставки. 

Це, однак, не була персональна виставка – в Уфі в одному із залів були виставлені роботи місцевих живописців і «евакуантів». Цінителі жанру відразу звернули увагу на роботи молодого Льва Богомольця. Там же він познайомився з Олександром Олександровичем Богомольцем (1881-1946) – президентом АН УРСР, який разом з усією академією знаходився в евакуації в Уфі. 

Наступна його виставка відбулася тільки через три роки – в 1945 р., після перемоги СРСР над Німеччиною. Цього разу Лев Богомолець виставився з Олександром Тюлькіним у Московському Будинку архітекторів. О. Тюлькін був другою людиною, якого Л. Богомолець вважав своїм великим учителем через його розуміння колористики. Після цієї виставки Лев Костянтинович був прийнятий у члени Московського Союзу художників і відновив навчання в петербурзькому інституті, залишеному ним перед війною. 

У 1948 році Лев Костянтинович Богомолець нарешті закінчує інститут. Його дипломна робота «Розвідники-балтійці» експонується зараз у Військово-морському музеї Росії.

Через п'ять років після закінчення інституту, в 1953 р., нарешті відбулася його персональна виставка. На той момент художнику було вже 42 роки. 

Основними темами Льва Костянтиновича Богомольця були портрети, квіти і море. Ще в евакуації він написав портрет композитора Дмитра Шостаковича (1943). Не без самоіронії був написаний «Автопортрет з хворим зубом» (1944). Із задоволенням художник писав портрети своїх рідних і друзів. 

Багато його робіт, зокрема, жіночі портрети, в 80-і роки ХХ в. успішно продавалися на міжнародних аукціонах живопису (наприклад, на Балтійському аукціоні, на Rabourdin & Choppin de Janvry). В США було продано 24 його роботи, в Японії – 10, у Франції – 66. Цікаво, що на французьких аукціонах картини Льва Костянтиновича Богомольця продавалися в півтора рази дорожче за картини Айвазовського та Сєрова за квадратний сантиметр. Всі продані картини розійшлися як по музеях, так і по приватних зібраннях. Роботи Льва Костянтиновича Богомольця зберігаються також в 12 європейських музеях (зокрема, в Латвії, Англії, Фінляндії, Німеччини, Швейцарії, Швеції, Естонії та ін.), в музеях і приватних зібраннях Ізраїлю, в Державному Російському музеї, музеї Арктики, в музеях Житомира та Львова. 28 «морських» робіт художника вміщено в картинній галереї ім. Айвазовського у Феодосії. Це найбільше зібрання картин Льва Костянтиновича Богомольця на території України. 

У 1985 р. Лев Богомолець написав картину «Океан», яку подарував в 1997 році президенту Франції Жаку Шираку під час його візиту в Санкт-Петербург. Подарунок був зроблений в пам'ять про видатного дослідника океану Жака-Іва Кусто, який помер того року. 

Морська серія займає особливе місце у творчості Льва Костянтиновича Богомольця. Похмура велич водної стихії служила для нього джерелом натхнення. Море, до речі, художник знав не з чуток – він сам проектував і будував яхти, виходив на них в море, плавав по Фінській затоці, Онезі, Ладозі. У цьому він був схожий зі свом далеким родичем, також представником вітебської гілки роду – поляком Анджеєм Богомольцем, який перетнув Атлантику на яхті «Даль». 

Чорне море і Крим давали для Льва Костянтиновича Богомольця не менше натхнення, ніж його рідна Балтика. За словами директора галереї Айвазовського, Тетяни Гайдук, між галереєю і художником встановилася справжня творча дружба. «Він приїжджав до нас в галерею, коли відпочивав у Криму. І ми до нього теж їздили в майстерню в Петербург, – розповідає вона. – Він малював етюди з пейзажами Коктебеля, видами Судакської і Феодосійської фортець, і все це дарував нам». 

До останніх днів життя Лев Костянтинович Богомолець малював і навіть переступивши 90-річний рубіж продовжував працювати. В останні роки життя у нього була паралізована права рука, але художник навчився працювати лівою. Він часто любив повторювати: «Якщо можеш працювати – працюй, якщо не можеш працювати – все одно працюй, а якщо зовсім не можеш – все одно працюй». 

Лев Костянтинович Богомолець нерідко жартував, що на цьому світі його утримують дві речі: незавершені справи і чисто обивательська цікавість - а що буде далі? 

Помер Маестро в 99 років – 9 липня 2009 року, залишивши після себе більше 4 тисячі картин. Його прах покоїться в колумбарії Волковського цвинтаря. 

Дружини: 

1. Алла Миколаївна Ніколаєва (13 вересня 1916 р. – 27 лютого 1991 р.). 

Шлюб укладено 23 червня 1941 р., в шлюбі зберегла дівоче прізвище. 

Художниця. Член Спілки художників СРСР. Народилася в селі Тіткине Рильського повіту Курської губернії. 

Її батько: Микола Сергійович Ніколаєв (1887-1920/21) 

Її мати: Анна Германівна Генкель (Хенкель?) (1889-1942). 

Померла в Ленінграді. Її прах спочиває в колумбарії Санкт-Петербурзького крематорію («ДК». – С. 38). 

Потомство від першого шлюбу: Олексій (№277) 

2. Ірина Сергіївна Рєпіна (нар. 5 вересня 1962 р.). 

Шлюб укладений 5 січня 1994 р., в шлюбі зберегла дівоче прізвище. 

Економіст. Народилася в Нальчику. 

Її батько: Сергій Якович Рєпін (1938-1994), інженер-будівельник.

Її мати: Ольга Леонідівна Бушуєва (рід. 1938) («ДК». – С. 38-39). 

Дітей у другому шлюбі не було.

Джерела:

1. «Дворянский календарь». Тетрадь 11. «ВИРД», СПб., 2003. – С. 38-39.

2. Художники народов СССР. Биографический словарь. – Т. І. – М., «Искусство», 1970.

3. Справочник членов Союза художников СССР. – Т. І. – М., «Советский художник», 1979.

4. Справочник членов Ленинградской организации Союза художников РСФСР. – Л., «Художник РСФСР», 1987.

5. Лев Богомолец. Живопись. Акварели. Этюды. Миниатюры. – С.-Петербург, 1992.

6. Иванов С. В. Неизвестный соцреализм. Ленинградская школа. – С.-Петербург, «НП-Принт», 2007.

7. L' Ecole de Leningrad. Auction Catalogue. – Paris, «Drouot Richelieu», 12 Mars 1990.

8. http://www.gazeta.spb.ru/174333-0/.

9. Балаева А. «Создавая вечное». – «Бореальная зона», №1 (18), 2006. – С. 4.

 

253. Галина Костянтинівна Богомолець 

Роки життя: 30 серпня/12 вересня 1912 р. – 2002 р. 

Працювала завідуючою лабораторією молочного заводу в Уфі («ДК». – С. 39). 

В останні роки жила в с. Павлово (Колтуши) Всеволожського району Ленінградської області. (http://rosgenea.ru/?alf=2&page=2&∓serchcatal=%C1%EE%E3%EE%EC%EE%EB%E5%F6&radiobutton=4) 

Чоловіки: 

1. Теодор Едуардович Озолін (1910-2001). Шлюб укладений в Уфі, там же і розірваний («ДК». – С. 39). 

Даних про потомство від першого шлюбу немає. 

2. Олександр Кіндратович Альохін (1916-?) 

Шлюб укладений в Уфі 10 жовтня 1943 р. 

Технолог. 

У шлюбі Галина Костянтинівна зберегла дівоче прізвище («ДК». – С. 39). 

Потомство від другого шлюбу: Олександр (№278)

 

Дочка 210 від другого шлюбу: 

254. Вікторія Костянтинівна Богомолець 

Роки життя: 31 серпня 1916 р. – 12 травня 2001 р. 

Народилася в селі Рубцовка Томського повіту і губернії. Викладала російську мову в Рівненському педінституті. Кандидат філологічних наук. 

Померла в селищі Павлово (Колтуши) всеволожського району Ленінградської області. Прах Вікторії Костянтинівни Богомолець покоїться в колумбарії Санкт-Петербурзького крематорію («ДК». – С. 40). 

Чоловік: Сергій ... (роки життя невід.). Артист. 

В шлюбі зберігала дівоче прізвище. Шлюб розпався. («ДК». – С. 40). 

Даних про потомство немає.

 

Діти 215: 

255. Галина Володимирівна Богомолець 

Роки життя: невід. 

(«ДК». – С. 27)

Інших даних про неї немає 

256. Сабіна Володимирівна Богомолець 

Роки життя: ? - 22 лютого 1991 р.

Чоловік: ... Бужинський (Burzyński)

(«ДК». – С. 27; http://www.nekrologi-baza.pl/zmarly/28556)

Даних про потомство немає. 

257. Здіслав Володимирович Богомолець 

Роки життя: невід. 

(«ДК». – С. 27)

Жив у Гдині. Склав генеалогічне дерево роду Богомольців від середини XVIII століття, хоча й не зовсім точне (зараз знаходиться у його кузена Збігнєва). 

За словами свого кузена Збігнєва (через істотну різницю у віці з ним, Збігнєв називає його «дядьком»). Здіслав Богомолець підтримав його в суді в справі про зміну прізвища на «Богомолець». 

Потомство: Конрад (№279), Здіслав (№280)

 

Діти 217: 

258. ... Зигмунтовна Якубовська 

Роки життя: невід. 

За розповідями Збігнєва Богомольця, померла в дитинстві від жовтяниці чи то в рік його народження, чи дещо раніше. Імені її не пам'ятає. 

259. Яніна Зигмунтовна Якубовська 

Дата народження: невід. 

За розповідями Збігнєва Богомольця, найстарша з його сестер і старша серед дітей Кайі Богомолець (№226) і Зигмунта Якубовського. 

Значиться в родовідному дереві, надісланому Здіславом Богомольцем (№260) своєму кузену Збігнєву Богомольцю (№268). 

Потомство: Міхал (№281), Томаш (№282), Іоанна (№283) 

260. Галина Зигмунтовна Якубовська 

Дата народження: невід. 

Згадується в розповіді Збігнєва Богомольця (№265), а також значиться в родовідному дереві, надісланому Здіславом Богомольцем (№260) своєму кузену Збігнєву Богомольцю.

Потомство: Мацей (№284), Міхал (№285) 

261. Яцек Зигмунтович Якубовський 

Дата народження: невід. 

Згадується в розповіді Збігнєва Богомольця (№265), а також значиться в родовідному дереві, надісланому Здіславом Богомольцем (№260) своєму кузену Збігнєву Богомольцю.  

Потомство: Мартін (№286), Марта (№287) 

262. Антоній Зигмунтович Якубовський 

Дата народження: невід. 

Згадується в розповіді Збігнєва Богомольця (№265), а також значиться в родовідному дереві, надісланому Здіславом Богомольцем (№260) своєму кузену Збігнєву Богомольцю.

Потомство: Катажина (№288) 

263. Кшиштоф Зигмунтович Якубовський 

Дата народження: невід. 

Згадується в розповіді Збігнєва Богомольця (№265), а також значиться в родовідному дереві, надісланому Здіславом Богомольцем (№260) своєму кузену Збігнєву Богомольцю.  

Потомство: Пьотр (№289) 

264. Тереза Зигмунтовна Якубовська 

Дата народження: невід. 

Згадується в оповіданні Збігнєва Богомольця (№265), а також значиться в родовідному дереві, надісланому Здіславом Богомольцем (№260) своєму кузену Збігнєву Богомольцю.

Потомство: Роберт (№290), Адам (№291) 

265. Збігнєв Зигмунтович Якубовський (Богомолець) 

Народився 24 лютого 1958 р.

Художник, ілюстратор, радіожурналіст, письменник. Веде програму Słowo malowane («Слово мальоване») на інтернет-радіо Radio WNET. Співпрацює з журналом Imperium Kobiet як фотограф і автор текстів. 

Народився в Щецині. Хрещений в Русинові в парафіяльному костелі Богородиці – Помічниці Вірних 10 січня 1959 р. (Свідоцтво про хрещення Збігнєва Якубовського №22/59 від 27 січня 1959 р., видане Русиновським парафіяльним бюро, повіт Свідвин, Західнопоморське воєводство). 

Навчався в художній школі в Торуні, але після двох років навчання через хворобу очей за порадою викладачів змушений був її залишити. Деякий час працював в операційному блоці у професора медицини Міраковского, де, за його словами, зміг краще вивчити анатомію, що пізніше стало в нагоді йому в написанні картин. 

За його словами, ніколи не був у хороших стосунках з батьком. Можливо, це послужило причиною того, що через кілька років після смерті матері подав документи на прийняття її дівочого прізвища. На момент бесіди з ним у квітні 2013 Збігнєв Богомолець повідомляв, що чекає відповідного рішення суду. Крім того, його кузен Здіслав Богомолець (№260), підтримував Збігнєва в цьому питання в суді. Проте Збігнєв уже давно використовує прізвище «Богомолець» публічно. 

Картини Збігнєва Богомольця знаходяться в приватних колекціях США і європейських країн. 

Збігнєв Богомолець – активний учасник благодійних акцій. Наприклад, на початку 2013 р. взяв участь в користь дітей, хворих на рак. 

В квітні 2013 року повідомляв, що пише автобіографічну книгу «По той бік дзеркала» про своє життя у Варшаві в роки юності. 

Має будинок в Щецині. У Варшаві живе або в редакції Radio WNET або в готелі «Європейському» біля Краківського Передмістя. 

Неодружений. Про наявність дітей не згадував.

(Життєпис Збігнєва Богомольця складено на основі його оповідання, записаного 12 квітня 2013 при особистій бесіді в Варшаві).

 

Діти 218: 

266. Іоанна ... Кашубовська 

Дата народження: невід. 

Значиться в родовідному дереві, надісланому Здіславом Богомольцем (№260) своєму кузену Збігнєву Богомольцю (№268). 

Потомство: Даріуш (№292), Катажина (№293) 

267. Войцех ... Кашубовський 

Дата народження: невід. 

Згадується в розповіді Збігнєва Богомольця (№268), а також значиться в родовідному дереві, надісланому Здіславом Богомольцем (№260) своєму кузену Збігнєву Богомольцю. За словами Збігнєва Богомольця, Войцех, як і його батько, є капітаном далекого плавання і «працює на кораблях біля узбережжя Бразилії».

Потомство: Павел (№294), Марта (№295)

 

Діти 219: 

268. Магдалена-... Богомолець 

Дата народження - невід. 

Студентка (за словами матері – Ельжбети-Малгожати Богомолець (№228)) станом на 2010 рік. 

В даний час – дизайнер. 

Перебуває в цивільному шлюбі. 

Даних про потомство немає. 

Примітка. За словами Ельжбєти-Малгожати Богомолець, її донька, так само як і вона сама, має подвійне імя.

 

Діти 222: 

269. Іоанна Юріївна Солтан 

Нар. 12 грудня 1946 р.

Чоловік: Серджіо Скарантіно (нар. бл. 1940) 

(Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009)

Потомство: Джулія (№296)

270. Кароль-Едвард Юрійович Солтан 

Нар. 25 листопад 1950 р. 

Народився у Варшаві. 

Дружина: Маргарет Репп (нар. 15 серпня 1953 р.)

Народилася в США. 

(Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009) Потомство: Анна-Лівія (№297)

 

Діти 228: 

271. Генрик-Станіслав-Антоній Францішкович, граф Якса-Конарський з Конар 

Нар. 5 квітня 1935 р. 

Народився в Кракові. 

Дружина: Моніка-Антоніна Казимирівна Обниська (нар. 20 вересня 1945 р.) гербу Ястшебец. 

Народилася в Кракові. Шлюб укладений 2 вересня 1967 р. в Кракові (Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009)

Потомство: Францішек-Ксаверій-Міхал (№ 298), Марія-Анна-Агнєшка (№299), Анна-Марія (№300), Міхал-Шимон-Ігнацій (№301) 

272. Анна-Марія-Софія Францішківна, графиня Якса-Конарська з Конар 

Нар. 2 лютого 1937 р.

Народилася в Кракові 

Чоловік: Франц-Антон-Паскаль Баттьяні фон Немет-Уйвар (нар. 1 серпня 1939 р.) Шлюб укладений 17 вересня 1966 р. в Кракові. 

(Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009)

Потомство: Ніколаус-Франц-Антон (№302), Люкас-Франц-Костянтин (№303), Маттіас-Франц-Маркус (№304) 

273. Дорота Францішковна, графиня Якса-Конарська з Конар 

Нар. 9 червня 1939 р.

Народилася в м. Тополя. 

Чоловік: Курт Грубер (26 квітня 1944 р. – 12 червня 1983 р.). Народився у Відні (Австрія). Помер в Йоганнесбурзі (ПАР) 

Шлюб укладений 28 грудня 1968 р. в Кракові.

 (Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009)

Даних про потомство нема.

 

Діти 235: 

274. Граф Казимир Казимирович Стадницький зі Жмигроду 

Роки життя: 7 листопада 1899 р. – 13 липня 1962 р. 

Народився в селищі Стара Сенява літинського повіту Брацлавської губернії. Помер у Кракові. 

Дружина: Ізабелла Станіславівна Орда (1912-?) гербу Остоя.

 Шлюб укладений в 1935 р.

(Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009)

Даних про потомство немає. 

275. Графиня Марія-Клементина Казимирівна Стадницька зі Жмигроду 

Роки життя: 24 березня 1902 р. – 1977 р. 

Народилася в селищі Стара Сенява літинського повіту Брацлавської губернії. Померла в США (можливо, в Нью-Йорку) 

Чоловік: граф Владислав Юзефович Тишкевич-Логойський (7 червня 1894 р. – 1 лютого 1972 р.) гербу Леліва. 

Народився в Войнова. Помер в Нью-Йорку. 

Шлюб укладений 16 лютого 1937 р. у Варшаві. 

(Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009)

Даних про потомство немає. 

276. Графиня Ядвіга Казимирівна Стадницька зі Жмигроду 

Роки життя: 20 листопад 1903 р. – ? 

Народилася в селищі Стара Сенява літинського повіту Брацлавської губернії. 

Чоловік: Влодзімеж Руліковський (1892-?) гербу Корабель.

Шлюб укладений 9 квітня 1941 р. у Варшаві. 

(Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009)

Даних про потомство немає.

 

Син 252 від першого шлюбу: 

277. Олексій Львович Богомолець 

Нар. 21 березня 1950 р. 

Народився в Ленінграді. Закінчив Інститут мистецтва і архітектури ім. Рєпіна. Емігрував до США. Працював в різних будівельних компаніях. В даний час (з квітня 2008 р. ) – старший архітектор проектно-консалтингової компанії Donley Construction Consultants Член Американського союзу архітекторів (http://www.donleycc.com/_aboutpopups/bogomolets.html). Живе в Сан-Франциско.

Дружина: Галина Василівна Федорова (нар. 10 червня 1948 р.). Архітектор. Народилася в Пскові.  

Шлюб укладений 19 вересня 1973 в Ленінграді.

У 2003 р. – співробітниця фірми Carter & Burges («ДК». - С. 39). 

Її батько: Василь Федорович Федоров (нар. 1917 р. – ?). Начальник відділу кадрів Псковського машинобудівного заводу 

Її мати: Лідія Павлівна Ігошина (нар. 1927 р. – ?) 

Потомство: Анна (№305)

 

Син 253 від другого шлюбу: 

278. Олександр Олександрович Богомолець 

Роки життя: 1952-1974 

(«ДК». – С. 39) 

Інших даних про нього немає.

 

Діти 257: 

279. Конрад Здіславовіч Богомолець 

(Розпис з особистих документів Збігнєва Богомольця) 

Дата народження: невід.

Потомство: Владислав (№306) 

280. Здіслав Здіславовіч Богомолець 

(Розпис з особистих документів Збігнєва Богомольця) 

Дата народження: невід. 

Потомство: Харальд (№307)

 

Діти 259: 

281. Міхал ... 

Дата народження: невід. 

Значиться в родовідному дереві, надісланому Здіславом Богомольцем (№280) своєму кузену Збігнєву Богомольцю (№265). 

Інших даних про нього немає. 

282. Томаш ... 

Дата народження: невід. 

Значиться в родовідному дереві, надісланому Здіславом Богомольцем (№280) своєму кузену Збігнєву Богомольцю (№265). 

Інших даних про нього немає. 

283. Іоанна ... 

Дата народження: невід. 

Значиться в родовідному дереві, надісланому Здіславом Богомольцем (№280) своєму кузену Збігнєву Богомольцю (№265). 

Інших даних про неї немає.

 

Діти 260: 

284. Мацей ... 

Дата народження: невід. 

Значиться в родовідному дереві, надісланому Здіславом Богомольцем (№260) своєму кузену Збігнєву Богомольцю (№268). 

Інших даних про нього немає. 

285. Міхал ... 

Дата народження: невід. 

Значиться в родовідному дереві, надісланому Здіславом Богомольцем (№260) своєму кузену Збігнєву Богомольцю (№268). 

Інших даних про нього немає.

 

Діти 261: 

286. Мартін Яцкович Якубовський 

Дата народження: невід. 

Значиться в родовідному дереві, надісланому Здіславом Богомольцем (№260) своєму кузену Збігнєву Богомольцю (№268). 

Інших даних про нього немає. 

287. Марта Яцківна Якубовська 

Дата народження: невід. 

Значиться в родовідному дереві, надісланому Здіславом Богомольцем (№260) своєму кузену Збігнєву Богомольцю (№268). 

Інших даних про неї немає.

 

Діти 262: 

288. Катажина Антонівна Якубовська 

Дата народження: невід. 

Значиться в родовідному дереві, надісланому Здіславом Богомольцем (№260) своєму кузену Збігнєву Богомольцю (№268). 

Інших даних про неї немає.

 

Діти 263: 

289. Петро Кшиштофович Якубовський 

Дата народження: невід. 

Значиться в родовідному дереві, надісланому Здіславом Богомольцем (№260) своєму кузену Збігнєву Богомольцю (№268). 

Потомство: Павел (№308)

 

Діти 264: 

290. Роберт ... 

Дата народження: невід. 

Значиться в родовідному дереві, надісланому Здіславом Богомольцем (№260) своєму кузену Збігнєву Богомольцю (№268). 

Інших даних про нього немає. 

291. Адам ... 

Дата народження: невід. 

Значиться в родовідному дереві, надісланому Здіславом Богомольцем (№260) своєму кузену Збігнєву Богомольцю (№268). 

Інших даних про нього немає.

 

Діти 266: 

292. Даріуш ... 

Дата народження: невід. 

Значиться в родовідному дереві, надісланому Здіславом Богомольцем (№260) своєму кузену Збігнєву Богомольцю (№268). 

Інших даних про нього немає. 

293. Катажина ... 

Дата народження: невід. 

Значиться в родовідному дереві, надісланому Здіславом Богомольцем (№260) своєму кузену Збігнєву Богомольцю (№268). 

Інших даних про неї немає.

 

Діти 267: 

294. Павел Войцехович Кашубовський 

Дата народження: невід. 

Значиться в родовідному дереві, надісланому Здіславом Богомольцем (№260) своєму кузену Збігнєву Богомольцю (№268). 

Інших даних про нього немає. 

295. Марта Войцехівна Кашубовская 

Дата народження: невід. 

Значиться в родовідному дереві, надісланому Здіславом Богомольцем (№260) своєму кузену Збігнєву Богомольцю (№268). 

Інших даних про неї немає.

 

Діти 269: 

296. Джулія Скарантіно 

Нар. 22 червня 1973 р. 

(Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009) 

Інших даних про неї немає.

 

Діти 270: 

297. Анна-Лівія Карлівна Солтан 

Нар. 18 вересня 1990 р.

Народилася в м. Вашингтоні, США 

(Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dlz MS Windows). - Krakow, 2009) 

Інших даних про неї немає.

 

Діти 271: 

298. Францішек-Ксаверій-Міхал Генриковіч, граф Якса-Конарський з Конар 

Нар. 11 вересня 1968 р. 

Народився в Кракові. 

Дружина: Олександра Моорс (нар. 21 лютого 1970 р.). Уродженка Голландії (м. Хенгело), по матері – полька з роду Боровських гербу Ястшебєц.  

В шлюбі зберігала дівоче прізвище. Шлюб розпався. («ДК». – С. 40).  

Шлюб укладено 4 вересні 1993 р. в Кракові. 

(Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009) 

Потомство: Ігнацій (№309), Ружа-Кароліна (№310), Ізабелла (№311) 

299. Марія-Анна-Агнешка Генриківна, графиня Якса-Конарська з Конар 

Нар. 1 жовтня 1969 р.

Народилася в Кракові. 

Чоловік: Петро Оплавський (нар. 1 липня 1969 р.) 

Народився в Кракові. 

Шлюб укладений 19 березня 1994 р. в Кракові. 

(Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009) 

Даних про потомство немає. 

300. Анна-Марія Генриківна, графиня Якса-Конарська з Конар 

Нар. 30 вересня 1976 р.

Народилася в Кракові. 

(Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009) 

Даних про сім'ю і потомство немає. 

301. Міхал-Шимон-Ігнацій Генрикович, граф Якса-Конарський з Конар 

Нар. 27 листопада 1981 р.

Народився в Кракові. (Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009) 

Даних про сім'ю і потомство немає.

 

Діти 272: 

302. Ніколаус-Франц-Антон Баттьяні фон Немет-Уйвар 

Нар. 2 квітня 1968 р. 

Народився в Лондоні. 

Даних про сім'ю і потомство немає. 

(Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009) 

303. Люкас-Франц-Костянтин Баттьяні фон Немет-Уйвар 

Нар. 5 жовтня 1969 р. 

Народився в Лондоні 

Даних про сім'ю і потомство немає 

(Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009) 

304. Маттіас-Франц-Маркус Баттьяні фон Немет-Уйвар 

Нар. 23 жовтня 1972 р. 

Народився в Цюріху (Швейцарія) 

 (Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009) 

Даних про сім'ю і потомство немає.

 

Дочка 277: 

305. Анна Олексіївна Богомолець 

Нар. 4 квітня 1974 р.

Народилася в Ленінграді. Разом з батьками емігрувала до США. Доктор філософії та математики університету м Рено (штат Невада) («ДК». – С. 39). 

Чоловік: Кларк Девіс (Clark Davis) (нар. 20 грудня 1972 р.). 

Шлюб укладений 19 серпня 1997 р. в місті Колдуелл (штат Айдахо) («ДК». – С. 39). 

Його батько: Уільям Девіс (нар. 1948), менеджер 

Його мати: Ізабелла Конверс-Девіс (нар. 1947) («ДК». – С. 39). 

Даних про потомство немає.

 

Діти 279: 

306. Владислав Конрадович Богомолець 

(Розпис з особистих документів Збігнєва Богомольця) 

Роки життя: невід. 

Інших даних про нього немає.

 

Діти 280: 

307. Харальд Здіславович Богомолець 

(Розпис з особистих документів Збігнєва Богомольця) 

Роки життя: невід. 

Інших даних про нього немає.

 

Діти 289: 

308. Павло (Петрович) Якубовський 

Дата народження: невід. 

Значиться в родовідному дереві, надісланому Здіславом Богомольцем (№260) своєму кузену Збігнєву Богомольцю. 

Інших даних про нього немає.

 

Діти 298: 

309. Ігнацій Францішкович, граф Якса-Конарський з Конар 

Нар. в 2000 р. 

Народився в Кракові. (Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009) 

310. Ружа-Кароліна Францішковна, графиня Якса-Конарська з Конар 

Нар. 27 червня 2003 р. 

Народилася в Кракові (Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009) 

311. Ізабелла Францишківна, графиня Якса-Конарська з Конар 

Нар. у серпні 2006 р. 

Народилася в Кракові (Wielka genealogia Minakowskiego. Wydanie 4 (wersja 4.0 dla MS Windows). – Kraków, 2009).

em