Походження роду
History of family

Коротка історія роду Богомольців

Версії походження роду і фамілії Богомольців

 «Храмова» - вона ж канонічна

 

«Княжа» версія

 

Коротка історія роду Богомольців

 

Рід Богомольців походить з Вітебської землі (територія сучасної Білорусі). Історію роду нам вдалося простежити з кінця XIV - початку XV ст. Саме тоді, згідно з проведеними підрахунками, народився протопласт роду - служилий боярин Великого князівства Литовського на ім'я Оліфер. Про його існування відомо з повних імен його дітей - Івана та Семена Оліферовичів, власників родового маєтку Погостище. Про братів згадується в «Книзі пожалувань» Литовської метрики в середині XV в. 

Цілком імовірно, що або сам Оліфер, або його (невідомий нам) батько брав участь у Грюнвальдській битві в липні 1410 р. в складі Вітебської хоругви. Лицарське звання, шляхетський герб і всі супутні привілеї бояри Оліферовичі, отримали або після так званого «Віленського привілею» польського короля і великого князя литовського Казимира Ягеллончика від 2 травня 1447 р., або ще раніше - після привілею великого князя литовського Сигізмунда Кейстутовича (1365-1440) від 6 травня 1434 р. В обох випадках процедура отримання шляхетства боярами Великого князівства Литовського спрощувалася, причому незалежно від конфесії. Однак, тільки після Казимирового привілею становлення шляхетського стану в Литовсько-Руській державі набуло масового характеру. Молодий король Казимир був зацікавлений у підтримці малого і середнього боярства для протистояння польсько-литовській магнатерії. Для цього було потрібно нейтралізувати сепаратистські настрої серед православної частини того ж боярства. Саме тому він видав «Віленський прівілей» і почав щедро обдаровувати нову шляхту землею і слугами. 

Так чи інакше, але Оліферовичі є одним з найдавніших шляхетських родів Великого князівства Литовського, оскільки нобілітація цього роду припадає на період початку формування лицарського стану в Литовсько-Руській державі. Оліферович були зараховані до гербової сім’ї зі спільним гербом «Богорія». Надалі цим гербом печаталися шляхтичі, що належали до двох гілок роду - Богомольців та Погоських.

З часом рід Богомольців розщепився на дві гілки - так звану «вітебську» («материнську») і «чернігівську». Коли і хто в роду став першим, хто вирішив «шукати щастя» на Чернігівщині, поки залишається загадкою. Найстарший з «чернігівських» Богомольців, що згадується в історичних документах - Василь Богомолець (нар. бл. 1690 р.), який жив у Козельці. Але виділення «чернігівської» гілки могло статися і раніше - між серединою XVI в. і серединою другою половиною XVII в. 

З середини XVIII ст. «чернігівські» Богомольці почали печататися іншим гербом - «Помян». В гербовнику Юзефа Гайла згадуються також Богомольці гербу «Косцєша», але про них поки нічого невідомо. 

Глуха вимова звуку «г» в родовому імені «Богомолець» видно з його написання латиною - Bohomolec. Це написання відображає прононс, характерний для двох сучасних мов східнослов'янських народів - українського та білоруського (в польській і російській мовах глухого «г» не існує). Таке написання родового імені зберігали всі Богомольці, чия доля була надалі пов'язана з Великим князівством Литовським, Річчю Посполитою, а пізніше - з Польщею і Україною. Частина представників роду Богомольців, що живуть в Західній і Центральній Європі, зберегли його й донині.

 

«Вітебська» гілка

 

Військова служба була основним заняттям служилих бояр Оліферовичів, а згодом і шляхтичів Богомольців. У військовому реєстрі Великого князівства Литовського від 1528 р. згадуються троє братів Оліферовичів, а також Сенько Юшкович (Семен Юрійович) Богомолець, які ставилися до служби кінно. 

Онук СенькаГригорій Іванович Богомолець, служив у елітній кавалерії Речі Посполитої – крилатих гусарах. 

Троє синів Григорія Богомольцябрати Дмитро, Олександр і Ян – брали участь у обороні Вітебська від московських військ у 1654 р. Після падіння міста брати були взяті в полон. Причому наймолодшому, Янові, не було на той момент навіть 15 років. В неволі брати провели близько 14 років.

Серед онуків Яна Богомольця троє обрали духовну кар’єру, вступивши в орден єзуїтів. Найвідомішим з них став Францішек Богомолець (1720-1784) – відомий діяч польського і білоруського Просвітництва, основоположник польської драматургії і професійного театру. Його п’єси досі йдуть з успіхом на театральних сценах Польщі. Він також був талановитим поетом, головним редактором перших польських періодичних видань, у тому числі літературних і педагогічних. Францішек Богомолець упорядкував і видав польсько-литовські історичні хроніки, заклав основи польської історичної біографістики. Його брат, Ян-Хризостом-Антоній Богомолець (1724-1795) - відомий богослов, мораліст, релігійний філософ, астроном і математик. Боровся проти забобонів, поширених в народі. Цій темі присвячена його найбільш відома робота – "Диявол у своєму обличчі". Їхній брат, Ігнацій Богомолець (1726 - після 1780), служив настоятелем римо-католицької церкви в Москві.

Їхній рідний брат, Пьотр-Тадеуш Богомолець (1729 – після 1789) – депутат сейму і Головного Литовського трибуналу. Довгий час чинив опір втручанню Росії у внутрішні справи Речі Посполитої, так що навіть російські дипломати вважали його «дурним», тобто безнадійним для переговорів. Однак після розподілів країни змушений був прийняти присягу на вірність імператриці Катерині ІІ.

Сини Петра-Тадеуша розпочинали свою кар’єру в царському війську. Один з них, Ромуальд Богомолець (1783-1840) служив у лейб-гвардії Кінному полку. Був мером Вітебська при Наполеоні (1812), протягом трьох років (1816-1819) обирався вітебським губернським маршалком. Серед його заслуг – побудова у губернії поштових станцій із залученням коштів місцевої шляхти, вітебського Свято-Покровського кафедрального собору, опікування справами першої Вітебської чоловічої гімназії. 

Одним із кращих випускників цього закладу став Мечислав-Троян Богомолець (1843-після 1904) – імовірно учасник Січневого постання (1863-1864). Служив у земській лікарні в Костромі, куди були заслані багато учасників повстання. Мав бездоганну професійну репутацію, керував Костромським товариством допомоги дітям, був старостою місцевого римо-католицького приходу. А в 1901 році увійшов до складу опікунської ради першої в Костромі жіночої гімназії.

ХІХ століття принесло перші трагічні наслідки розпаду родових зв’язків. Національні рухи «весни народів» розхитували імперії. Богомольці опинилися на різних воюючих сторонах. Шляхтич сенненського повіту Могильовської губернії Ігнацій Богомолець брав участь у січневому 1863 року польсько-литовському повстанні проти царської влади, був засуджений на позбавлення майна і заслання до Сибіру. В цей же час офіцер царської армії Костянтин Богомолець (1837-1897) отримав орден Святої Анни 4 ст. «За хоробрість». Орден був вручений за участь у придушенні цього ж повстання. Так втілювалися слова «брат пішов на брата».

Прямий нащадок Ромуальда Богомольця – мореплавець-яхтсмен Анджей Богомолець (1900-1988) служив в уланському полку польської армії, воював проти Червоної Армії, брав участь у битві під Варшавою, що увійшла в історію як «Чудо над Віслою». У 1933-34 рр. Анджей Богомолець разом зі своїми товаришами стали першими поляками, які перетнули Атлантичним океан на вітрильній яхті. В роки другої світової війни він воював проти нацистів  добровольцем у Франції, Північній Африці, на Близькому Сході. Кавалер Ордену Почесного Легіону. Після війни Анджей Богомолець емігрував до Канади. Володів ранчо, яке зараз є частиною національної паркової спадщини Канади. 

З прямих нащадків Яна Богомольця заслуговує також на згадку видатний російський художник, мистецтвознавець і реставратор Лев Костянтинович Богомолець (1910-2009), останній з представників класичної школи російського живопису.  Найулюбленішими темами митця були море і квіти. В 29 років Лев Богомолець відкрив секрет фарби, якою користувався великий італійський художник XVII ст. Паоло Веронезе для отримання пурпурово-рожевого кольору. 28 картин Льва Богомольця експонуються в галереї ім. Айвазовського в Феодосії. Є його картини в Києві, у Львові, в Житомирі і Феодосії. Чимало їх прикрашають приватні і національні галереї США, Франції, Ізраїлю, Латвії, Росії. 

 

«Чернігівська» гілка

 

Згаданий нами Василь Богомолець або сам переселився на підросійську Гетьманщину з Литви (Білорусі), або був нащадком переселенців з Литви. Колишні литовські шляхтичі йшли на службу в козацькі полки значковими товаришами, отримували натомість землі з підданими, чини і ордени. Їхні нащадки в принципі йшли тим самим шляхом. 

Онук Василя Богомольця, Остап Петрович Богомолець (бл.1750-1755 – 1805\1806), служив військовим товаришем, вийшов у відставку і став бургомістром Козельця. На відміну від своїх попередників гербу «Богорія» він уже користувався гербом «Помян». Його онук, Михайло Федорович Богомолець (1811-1898), дослужився в Ніжинському повітовому суді до титулярного радника. Але далеко не всіх із його шести дітей влаштовувало рутинне життя. Дві доньки і син Михайла Федоровича – Анна, Єлизавета і Олександр – захопилися революційною діяльністю. Сестри були вислані з Петербургу за участь у студентських зібраннях, а Єлизавета навіть заарештована за неблагонадійність. Більш драматично склалася доля Олександра Михайловича Богомольця (1850-1935), який зазнав арештів і заслань. В 1875 р. він закінчив з відзнакою медичний факультет університету Св. Володимира, а наступного року одружився на Софії Миколаївні Присецькій (1855-1892) гербу Новина. Від цього шлюбу народився видатний український вчений, президент Академії Наук УРСР, академік Олександр Олександрович Богомолець (1881-1946).

Двоюрідний брат академіка Олександра Богомольця - Вадим Михайлович Богомолець (1878-1936), генерал-хорунжий Української Держави, автор першого закону про український флот – «Тимчасового закону про флот Української Народної Республіки». Цей документ як історичний і юридичний прецедент потім наводився українською стороною під час переговорів з Росією про розподіл Чорноморського флоту СРСР в 1992-1993 рр. 

Головний військово-морської прокурор Української Держави при гетьмані Скоропадському, Вадим Богомолець за часів Директорії Симона Петлюри був військово-морським аташе України в Румунії. Після поразки УНР емігрував до Константинополя, де два роки очолював організацію «Комітет порятунку України». Помер у Парижі.

Його рідна сестра – Наталя Михайлівна Богомолець (Лазурська) (1880-1959), театральна актриса, колега і подруга Марії Костянтинівни Заньковецької (1854-1934), авторка спогадів про неї.

Ще один представник "чернігівської" гілки роду – Микола Федорович Богомолець (1871-1951), офіцер Російської імператорської армії, а пізніше – білої гвардії. Син бойового офіцера, учасника російсько-турецької війни 1877-1878 рр. Брав участь у першій світовій війні. Єдиний георгіївський кавалер серед усіх Богомольців, які служили в російськілму війську. У адмірала Колчака служив у чині генерал-майора, у отамана Семенова командував бронедивізіоном. Після громадянської війни емігрував у США. Мав чотирьох дітей. Його син, Борис Миколайович, був розстріляний у 1937 р. як ворог народу.

 

Документи і література:

 

1. Национальный исторический архив Республики Беларусь (НИАБ). Ф.2512. – Оп. 2. – Сп. № 2. – Л. 7-14.

2. Державний архів Чернігівської області (ДАЧО). Ніжинський філіал. Ф. 101. – Оп. 21. – Л. 1-29. 

3. Литовская метрика. Книга №3. – Vilnius, 1998. – C. 31.

4. «Перапіс войска Вялікага князтва Літоўскага». – Мінск, «Беларуская Навука», 2003. – С. 156.

5.Акты, издаваемые Виленской археографической комиссией (АВАК). Т. XIII. – Вильна, 1886. – С. 93-98; Т. XXXIV. – Вильна, 1909. – С. 64, 390.

6. Историко-юридические материалы, извлеченные из актовых книг губерний Витебской и Могилевской (ИЮМ). Вып. 17. – Витебск, 1888. – С. 213-216; Вып. 22. – Витебск, 1891. – С. 455-457; Вып. 23. – Витебск, 1892. – С. 320-326, 492, 493; Вып. 24. – Витебск, 1893. – С. 244-248, 248-251, 493; Вып. 25. – Витебск, 1894. – С. 335-336; Вып. 26. – Витебск, 1895. – С. 120-131. 

7. «Адрес-календарь и справочная книжка Полтавской губернии на 1904 год». – Полтава. 1904.

8. «Установление Российского господства в Речи Посполитой 1756-1768 гг.». Сборник документов. – М.,  2004

9. Особистий архів Ольги Вадимівни Богомолець.

10. Спогади Володимира Олександровича Лазурського – онука Наталії Михайлівни Богомолець-Лазурської.

11. Блинова Т. «Иезуиты в Беларуси (их роль в организации образования и просвещения)». – Гродно, 2002. – С. 113-115.

12. Кот С., Кучерук О. «Національний пантеон». «Зовнішні справи», №9, 2007 р. – С. 50-52.

13. Литвин М. Р., Науменко К. Є. «Збройні сили України першої половини XX ст. Генерали і адмірали»/ Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН  України. – Львів, Харків. «Видавництво Сага», 2007. - 244 с. – С.44-45.

14. Мамчак М. «Україна. Шлях до моря. Історія українського флоту». http://ukrlife.org/main/prosvita/hist_flotua5.htm

15. Boniecki A. Herbarz polski. T. I. – Warszawa, 1899. – S. 360.

16. Boniecki A. Herbarz Polski. Uzupełnienia i sprostowania do części I. – Warszawa, 1901. – S. 231.

17. Niesiecki K. Herbarz Polski. T. II. – Lipsk, 1839. –– S. 206).

18. Rocznik oficerski. – Warszawa, 1923 – S. 601, 688.

19. Wojcicki K. Cmientarz Powązkowski pod Warszawą. T.II. – Warszawa, 1856. –– S. 158-160.

20. Wywiad z Wojciechiem Jacobsonem. – “Zeszyty Żeglarskie”,  23 sierpnia 2005 r.

21. Виленский Ю. «Неизвестный Богомолец». – «Зеркало недели», №14\1999 г.

22. “Immigration: Mme Perkins' Problems”. – “TIME”, 1938, Sep. 26.

23. “Semenoff, Cossack Chief, Is Arrested On Arrival Here” - The New York Times, 1922, Apr. 7.