Наталя Михайлівна Богомолець (Лазурська)

Деталі: Категорія: Uncategorised; Опубліковано: Середа, 22 жовтня 2014, 06:16; Перегляди: 1300

Союз сцени і книги

Наталя Михайлівна Богомолець (Лазурська) – молодша сестра генерал-хорунжного Вадима Михайловича Богомольця і двоюрідна сестра академіка Олександра Олександровича Богомольця. Актриса театру, письменниця-мемуаристка.

Народилася 9 листопада 1880 р. в Петербурзі. Після переїзду батьків до Кишинева пішла вчитися в Кишинівську гімназію.

Надзвичайно красива, товариська жінка, що мала ще в юності масу шанувальників, у тому числі серед викладачів Кишинівської гімназії, де вона вчилася. У сімейному фотоархіві збереглося багато фотознімків, подарованих Наталі Михайлівні шанувальниками її акторського таланту. Її батько, Михайло Михайлович, як і його брат Олександр (батько академіка О. О. Богомольця) дружив з Марією Костянтинівною Заньковецької. Ця дружба перенеслася і на його дочку Наталю. Незважаючи на різницю у віці, обидві актриси, які грали на одній сцені в театрі Садовського, були прив'язані одна до одної.

Уже після радянсько-німецької війни Наталя Михайлівна написала цілу книгу спогадів про М. К. Заньковецьку. Книга була видана в 1961 р. Крім того, після смерті Марії Заньковецької у Наталі Михайлівни залишалася частина її архіву.

Знала французьку та читала в оригіналі твори французьких авторів. Цікавилася педагогічної літературою. Добре відгукувалася про книгу Христини Алчевської «Передумане і пережите».

Була членом Бібліографічного товариства при Новоросійському (Одеському) університеті. Секретарем товариства був її чоловік – Володимир Федорович Лазурський (1869-1947). На його засіданнях виступала з доповідями і Наталя Михайлівна. Деякі з них були надруковані в «Известиях Библиографического общества».

В будинку подружжя Лазурських часто відбувалися літературні читання, збиралися люди мистецтва. За словами лікаря Альберта Цесарського, Наталя Михайлівна дружила з відомим на початку століття поетом-символістом Володимиром Пестовським (Пястом) кола З. Гіппіус і А. Блока.

Любов до театру у Наталі Михайлівни Богомолець (Лазурської) збереглася до кінця життя. За спогадами її онука, Володимира Олександровича Лазурського, бабусю мало цікавило кіно, зате вона не пропускала жодної вистави, а потім обговорювала всі п'єси зі своїм сином Олександром.

Під час першої світової війни була сестрою милосердя, шила білизну пораненим солдатам для госпіталю в Козельці.

У Наталі Михайлівни було двоє синів – Вадим (Діма) і Олександр. Після народження Вадима і перед народженням Олександра мала бути ще одна дитина, але трапився викидень.

Наталія Михайлівна однаково добре говорила українською та російською мовами. Але, очевидно, більше відчувала себе українкою, хоча була, мабуть, політично нейтральна. Наприклад, у одному з листів з Одеси до Єлизавети Михайлівні Богомолець, написаному наприкінці 1917 р., вона згадує про військове зіткненні між «більшовиками» і «українцями». Така стилістика може свідчити про те, що політично вона не солідаризувалася ні з тими, ні з іншими. Але й радянську владу, як розповідає Володимир Олександрович, ні вона, ні її чоловік, не шанували.

За спогадами Володимира Олександровича Лазурського, в київському будинку, де жила Наталя Михайлівна, з'являлися відомі люди мистецтва – композитор Костянтин Данькевич (1905-1984), віолончеліст Мстислав Ростропович (1927-2007) та ін.

За пару років до смерті Наталя Михайлівна перенесла інсульт. Померла в 1958 році. Похована на Байковому кладовищі в Києві.

Джерела й література:

1. Особистий архів Ольги Вадимівни Богомолець.

2. Коциевский А. Тарантулы и Пушкин (http://www.paco.net/odessa/media/odessa/070898/34.htm)

3. Лазурский В. Путь к книге (Воспоминания художника).—M., "Книга",1985.

4. «Одеські історики». Енциклопедичне видання. – Одеса. Друкарський дім, 2009. – Т. І. – С. 195-197.