Іван Миколайович Присецький

Деталі: Категорія: Uncategorised; Опубліковано: Середа, 22 жовтня 2014, 09:59; Перегляди: 1392

Депутат Держдуми

Іван Миколайович Присецький – молодший брат Софії Миколаївни Присецької, дядько академіка Олександра Олександровича Богомольця. Революціонер-народник, пізніше депутат І Держдуми від фракції «кадетів».

Народився в с. Ковалівці зіньківського повіту Полтавської губернії. У 1875 р. закінчив Полтавський кадетський корпус (на той момент – військову гімназію), потім до 1878 року навчався в Миколаївському Інженерному училищі (Санкт-Петербург). Але від військової кар'єри відмовився і офіцерське звання не отримав. Замість цього зарахувався вільним слухачем на юридичний факультет Київського університету, почав займатися революційною діяльністю. Його інженерна освіта допомагала йому знаходити контакт з солдатами саперної бригади, дислокованої в Києві, і вести серед них пропаганду. Агітація велася також в інших київських військових частинах.

Іван Миколайович Присецький став одним із засновників і керівників «Південно-Російського робітничого союзу». Переховувався від переслідувань царської охранки. Під виглядом хворого на туберкульоз виїхав у супроводі шурина, Олександра Михайловича Богомольця, до Румунії, звідки потім перебрався до Парижа (1880 р). Там І. М. Присецький писав статті для емігрантської газети «Вільне слово». Жив також у Сербії під прізвищем Байдаковський.

У вересні 1882 р. Іван Миколайович Присецький повертається до Російської імперії, де проживає спочатку в Києві, а потім на Кавказі по сербському паспорту на ім'я Говановича. 2 вересня 1883 р. був заарештований в Києві прямо на Хрещатику. Незважаючи на пред'явлений паспорт на ім'я Івана Миколайовича Петрова, був опізнаний. При арешті у Івана Миколайовича Присецького були вилучені шифри і начерки до програмних документів задуманої ним разом з іншим народовольцем-українофілом, Володимиром Мальованим, політичної партії - Української соціально-революційної партії соціалістів-федералістів. Два роки (1883-1885) провів у київській в'язниці, після чого був засланий до Східного Сибіру на 5 років - як відзначає відомий полтавський краєзнавець Іван Павловський, «за поширення ідеї звільнення Малоросії». Входив до «Української громади».

Перебуваючи у в'язниці, 11 жовтня 1884 р. одружився на вихрещеній єврейці Софії Львівні Дорфман (1859 р. – після 1933 р.; у хрещенні - Віра Миколаївна). Вінчання відбувалося в тюремній церкві.

На заслання їхав через Московську пересильну в'язницю (Бутирку) разом з дружиною, яка вирішила піти за ним. У Московській в'язниці навесні 1885 р. їх бачив Лев Миколайович Толстой. За спогадами політкаторжанина Єгора Лазарева, російського письменника вразив той факт, що молодятам не дають спати разом; він назвав це «варварством».

На засланні подружжя жило з липня 1885 р. в селі Тунка (Тункінському), звідки було переведене спочатку до Іркутська, потім у 1886 р. до села Тесинського (Мінусинський округ, Єнісейська губернія), а з 1887 р. проживало в Мінусинську.

У 1889 р. повернувся із заслання і оселився в батьківському маєтку Климовому (зіньківський повіт, Полтавська губернія), де до цього вже проживала його дружина, яка вернулася з Сибіру роком раніше. Після повернення із заслання продовжував займатися громадською діяльністю. Обирався губернським і повітовим гласним. «Багато працював на користь земства», як зазначав місцевий краєзнавець І. Павловський. Зокрема, очолював Зіньківський відділ Полтавського сільськогосподарського товариства. Ініціював створення у Зінькові школи садівництва і земського сільськогосподарського складу.

Іван Присецький вступив до Конституційно-демократичної партії («кадетів»), увійшов до складу Полтавського губернського комітету партії. Був обраний делегатом 1-ї Державної думи від загального складу виборщиків Полтавських губернських виборчих зборів. (вибори до Першої думи проходили по всій імперії в основному в лютому-березні 1906 р.). Входив до фракції конституційних демократів («кадетів») – найбільшої фракції Думи. Працював у фінансовій комісії. Був активним депутатом: за короткий термін роботи Думи (з 27 квітня по 9 липня 1906 р.) підписав 16 заяв за запитами, два законопроекти – один (разом з 42 депутатами) з аграрного питання, інший (разом з 151 депутатом) «Про громадянську рівність»; багато виступав з аграрного питання.

Подружжя Присецьких було знайоме з письменником Володимиром Галактіоновичем Короленком, у 1911 р. бували у нього на дачі в Хатках (хутір недалеко від Великих Сорочинців). Там же бував і їх племінник – Олександр Олександрович Богомолець. Іван Миколайович Присецький помер 12 вересня 1911 р. в Алупці, де через хворобу жив в останні роки на дачі. Ймовірно, там же і похований. Чи збереглася його могила, на сьогодні невідомо.

Після смерті Івана Миколайовича Присецького його дача в Алупці була передана Полтавському товариству боротьби з туберкульозом. На базі дачі був влаштований санаторій для вчителів земських шкіл Полтавської губернії.

Джерела й література:

1. Спогади Ольги Костянтинівни Буланової-Трубникової http://narovol.ru/Person/bulanova.htm

2. Лист Софії Мотовилової до І. Р. Классона. Травень 1962-го. РГАЭ. Ф. 9508.

3. Лазарев Е. Е. «Моя жизнь. Воспоминания — статьи — письма — материалы». Прага, 1935 – С. 324-326

4. Павловский И. Ф. "Исторический очерк Петровского Полтавского Кадетского Корпуса". – Полтава, 1890

5. Павловский И. Ф. «Полтавцы: Иерархи, государственные и общественные деятели и благотворители». – Полтава, 1914. – Стр. 73-87.

6. «Государственная дума Российской империи: 1906-1917: Энциклопедия». – М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2008. – С. 499.

7. Деятели революционного движения в России : Био-библиогр. словарь : От предшественников декабристов до падения царизма. - М., 1927 - 1934. Т. 3 : Восьмидесятые годы : Вып. 2 : Г - З / Составлен Р. М. Кантором, П. Г. Любомировым, А. А. Шиловым, Е. Н. Кушевой. - 1934. - стб. 1223-1224.

8. «Революционно-народнические кружки и организации». Сайт «История Киева». http://kiev-history.com.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=221:2011-07-04-19-51-41&catid=39:2011-07-02-23-03-07&Itemid=53

9. Сайт «Школы военных инженеров в 1701-1960 годах». http://viupetra2.3dn.ru/publ/priseckij_i_n/13-1-0-1857

10. Козирєв О.С.«Громадсько-політична діяльність українського народолюбця Володимира Мальованого на початку 80-х рр. ХІХ ст.»//«Історичні науки». Наукові праці. Вип. 75. Т. 88. – Миколаїв, 2008. – С. 140-148