Тихоцькі (Cichocki)
History of family

Тихоцькі (Cichocki)

Тихоцькі (Cichocki)

 

Другий рід, з яким Богомольці, а саме – їх чернігівська гілка – двічі пов'язані спорідненістю. 

Президент Академії наук УРСР Олександр Олександрович Богомолець (1881-1946) був одружений на Ользі Георгіївні Тихоцький гербу Наленч, а його двоюрідний брат, генерал-хорунжий Української Держави Вадим Богомолець (1878-1936) - на її рідній сестрі Софії

Першу документальну згадку про Тихоцьких Каспер Несецький фіксує під 1611 р. При цьому називається Каспер Тихоцький – можливо, релігійний полеміст, оскільки згадується кілька книг його авторства. Більше жодних деталей про нього не повідомляється. 

Під 1630 роком згадується якийсь Тихоцький (без уточнення імені), який виконував обов'язки коронного маршалка Миколи Вольського після його смерті (K. Niiesiecki. Herbarz Polski. T. III. - Lipsk, 1839. - S. 103-104). 

Серед Тихоцьких були релігійні діячі. Один з них - Людвіг Тихоцький, член ордену францисканців, керував провінцією Польською в 1654 р., а потім – конвентами Варшавським і Пьотрковським. Поставив у Варшаві дерев'яний костел. Помер у 1683 р. (Ibidem. - S. 104). Інший, Микола Тихоцький, єзуїт, видав цілий ряд книг з питань богослов'я. Полемізував з аріанами. 

К. Несецький пише, що Софія Тихоцька (можливо, сестра того невідомого Тихоцького, згаданого під 1630 р.), була першою дружиною Єжи Осолінського, воєводи сандомирського, померла в 1628 році (Ibidem). Оссолінський – майбутній великий коронний канцлер Речі Посполитої.  Однак у відомих біографіях канцлера (Ф. Богомолець, В. Томкевич) ця інформація не підтверджується. Навпаки, обидва автори повідомляють, що Єжи Оссолінський був одружений єдиний раз на Ізабеллі Даниллович (Bohomolec F. Życie Jerzego Ossolińskiego. - Kraków, 1860; Tomkiewicz W. Jerzy Ossoliński. - Lwów, 1939). Це ж визнає й офіційна інтернет-сторінка роду Оссолінських (http://www.ossolinski.info). 

Починаючи з XVIII століття, доля роду Тихоцьких пов'язана з Російською імперією. Основним заняттям у роду була військова служба. Андрій Янович Тихоцький і всі його п'ятеро синів служили в Харківському та Ізюмському козацьких полках, брали участь у військових походах. Власники великих маєтків у Харківській, Воронезькій губерніях і Могилевської губерніях. Багато Тихоцьких жили в Санкт-Петербурзі. 

Тихоцькі причетні до заснування Харківського університету. Серед них полковник Павло Андрійович Тихоцький (задовго до 1763 – після 1809) – учасник російсько-турецьких воєн, походу на Кубань, георгіївський кавалер. У 1802 р. полковник Павло Тихоцький підписав прохання імператору Олександру І про затвердження Харківського університету. До нього приєднався ротмістр Іван Якович Тихоцький (1772 – до 1860), який за старанність у цій благородній справі отримав іменний подарунок від імператора. Університет був відкритий в 1805 на гроші, зібрані дворянством і купецтвом. 

Облаштуванням університету активно займався генерал-майор Сергій Георгійович Тихоцький (1807-1872), учасник кампанії з турками (1828-1830), угорського походу (1849 р.), Кримської війни (1853-1856). Був одружений на Серафимі Петрівні Рікорд (до 1824 - між 1877-79 рр.), доньці відомого російського адмірала Петра Рікорда, і мав від неї 12 дітей. 

Один з них – Георгій Тихоцький, був батьком Ольги та Софії Тихоцьких. Сестри вийшли заміж за двоюрідних братів Богомольців: Ольга – за Олександра Олександровича, академіка, президента АН УРСР. Прямим спадкоємцем цього шлюбу є правнучка Ольги ТихоцькоїОльга Вадимівна Богомолець, доктор медицини, заслужений лікар України. Софія Тихоцька стала дружиною Вадима Михайловича Богомольця, генерал-хорунжого Української Держави. У них народилася єдина донька Ніна (1911 р.). 

Сергій Павлович, Федір Олександрович, Василь Олександрович і Олексій Михайлович Тихоцькі брали участь у російсько-французькій (Вітчизняній) війні 1812 р. 

В поколінному розписі роду Тихоцьких, складеному Анатолієм Ігоровичем Тихоцьким, згадується  кілька георгіївських кавалерів. Крім уже згаданого Павла Андрійовича – генерал-лейтенант Іван Єгорович Тихоцький, учасник Кавказьких воєн, який двічі був удостоєний Георгіївського хреста і отримав землі в Кубанському краї. Серед інших – генерал-майор Євген Сергійович, полковник Яків Михайлович, полковник Миколай Львович і майор Олександр Федорович Тихоцькі. Капітан Олександр Львович Тихоцький нагороджений Георгіївською зброєю. 

Олександр Олександрович Тихоцький (1853-1919) – учасник демократичного руху, перебував під впливом декабристів. Проживав у Харкові. За доносом провокатора був заарештований. Проходив за звинуваченням у «бунті проти влади верховної». Після двох років в'язниці був відправлений у п'ятирічне заслання до Східного Сибіру. Запит щодо його звільнення подавав письменник Л. Толстой. Після відбуття заслання якийсь час жив у Курську, потім переселився в Єкатеринбург. Там разом з дружиною, Софією Дмоховською (Тихоцькою) (1848-1919), відкрив приватну публічну бібліотеку. На момент відкриття бібліотека налічувала 16 тис томів. Бібліотека стала зосередженням прогресивно мислячих людей того часу. Вона існує досі – там працює музей рідкісної книги і «Літературна вітальня». 

Олександр Сергійович Тихоцький (1886-1916) – один з перших російських військових льотчиків. Чудовий стрілець, який отримував призи за відмінну стрільбу. Льотній справі навчався в Санкт-Петербурзі на теоретичних курсах при Інституті імені Петра Великого і в офіцерською школі авіації. Звання військового льотчика отримав у грудні 1912 р., служив у 7-й повітроплавальній роті. Брав участь у першій світовій війні. Дослужився до звання штабс-капітана. Командував 3-м корпусним авіазагоном. Кавалер орденів св. Станіслава 3 ст., Св. Володимира 4 ст. з мечами та бантом, св. Анни 4 ст. з написом «За хоробрість» і св. Анни 2 ст. Загинув у результаті аварії літака, злітаючи в сильний вітер. Похований у Москві на братському кладовищі. 

Ігор В'ячеславович Тихоцький (1918-1974) - архітектор, закінчив з відзнакою Московський інститут інженерів комунального будівництва. У 1943 р. пішов добровольцем на німецько-радянський фронт. Воював в Уральському добровольчому танковому корпусі на Центральному, Брянському і 1-му Українському фронтах. Від радиста-кулеметника танка Т-34 дослужився до начальника штабу танкового батальйону. Нагороджений орденами Червоної Зірки і Вітчизняної війни, багатьма медалями. Після війни працював у проектному інституті в Челябінську. З 1964 р. – заступник начальника управління державної експертизи Держбуду при Раді Міністрів Казахської РСР. Член спілки архітекторів СРСР. Його дружина, Галина Іванівна – Заслужений вчитель Російської Федерації. 

Їх син – Анатолій Ігорович Тихоцький (р. 1949). Після закінчення з відзнакою Уральського політехнічного інституту був залишений на кафедрі молодшим науковим співробітником. Достроково закінчив аспірантуру Інституту математики і механіки Уральського наукового центру АН СРСР, захистивши кандидатську дисертацію. Працював старшим науковим співробітником в Уральському політехнічному інституті, доцентом кафедри обчислювальної техніки Уральського лісотехнічного інституту. З 1985 р. працює у Всесоюзному НДІ телебачення в Петербурзі. Автор понад 50 наукових і методичних робіт. Має 10 патентів на винаходи. Дійсний член Російського географічного товариства. У жовтні 1999 року брав участь у проекті почесного професора Окаямского університету Коїчи Ясуда «Зустріч нащадків трьох дійових осіб "Інциденту Головніна"». У зустрічі брали участь: Такада Касіта (нащадок Такада Кахи), П. А. Головнін (нащадок В. М. Головніна) і А. І. Тихоцький (нащадок П. І. Рікорда). Готував разом з іншими фахівцями переклад на японську мову записок свого прямого предка, адмірала Петра Рікорда, про плавання до Японії, а також записок капітана Головніна про роки, проведені в японському полоні. Ініціював підготовку і підписання договору про побратимські відносини між містами Госікі-чьо і Кронштадтом.