Російсько-французька війна 1812 р.
History of family

Російсько-французька війна 1812 р.

Російсько-французька війна 1812 р.

 

У російській історіографії проходить як Вітчизняна війна, в якій Російська імперія протистояла армії імператора Франції Наполеона Бонапарта. У ній брав участь поручик Псковського піхотного полку Іван Васильович Богомолець. Але Богомольці були і по інший бік війни. Так, Станіслав Богомолець був призначений подпрефектом правлячої комісії у Вітебську, сформованої генералом Шарпентьє – вітебським губернатором, призначеним імператором Наполеоном. У ту ж комісію входив його молодший брат Ромуальд, який був мером Вітебська в період наполеонівської окупації, і чоловік їхньої сестри Анни – Юзеф-Генріх фон дер Борх.

Чисельність армії Наполеона разом з союзниками становила близько 600 тисяч чоловік. До цього російська армія билася з французькими військами досить успішно за О. Суворова. Але битви з Наполеоном під Аустерліцем (2 грудня 1805 р.) і Фрідландом (14 червня 1807 р.) Росія програла.

Однією з цілей війни, яку Наполеон проголошував, затіваючи війну з Росією в 1812 р., було відтворення польсько-литовсько-руської держави, що припинила існування з третім розподілом Речі Посполитої (1795 р.). Це дозволило залучити в наполеонівську армію багато поляків і литвинів (у національному гімні Польщі досі зберігаються рядки: «Дай нам приклад, Бонапарте, як перемагати») – тим більше, що саме Наполеон став на якийсь час відновником польської державності, створивши Князівство Варшавське. Вторгнення Наполеона в Російську імперію розглядали як шанс на відтворення державності деякі аристократичні кола України.

24 червня 1812 р. війська Наполеона вступили на територію Російської імперії через Литву і Білорусію. Розкиданість російських військових гарнізонів по величезній території і відсутність координації між частинами не дозволили створити єдиний фронт проти наполеонівської армії. Через чотири дні після вторгнення Наполеон увійшов у Вільно.

30 червня частини наполеонівської армії під командуванням Жерома Бонапарта, брата імператора Франції, перетнули кордон з Російською імперією в районі Гродно. До кінця липня були зайняті Бобруйськ, Мінськ, Полоцьк, Могилів, Вітебськ.

Однак 3-й західній армії Росії під командуванням генерала кавалерії графа Олександра Тормасова вдалося звільнити від французьких і саксонських військ Брест, Пінськ і Кобрин. У відповідь Наполеон кинув на допомогу саксонцям австрійський корпус під командуванням князя Карла Шварценберга. О. Тормасов був відкинутий на Волинь до Луцька. Наполеон рушив з Вітебська на Смоленськ. До кінця серпня 1812 армія Наполеона зайняла північно-східну частину історичних земель Великого князівства Литовського (Литва, Білорусь, частина Волині, Смоленськ, Дорогобуж, Вязьма).

7 вересня 1812 р. почалася знаменита Бородинська битва. Сили противників були майже рівними, але російська армія була гірше озброєна. Більшість її складали ополченці, у деяких з них навіть не було рушниць. В результаті двох днів оборонних боїв росіяни відійшли зі своїх позицій в центрі й на лівому крилі, але це в цілому успішна для Наполеона битва коштувала йому втрати близько чверті особового складу армії.

14 вересня Наполеон увійшов до Москви, але через пожежу довго в ній не пробув. Далася взнаки і відсутність достатніх запасів продовольства – інтенданти в спустошеній місцевості не могли дістати провіанту. А 18 жовтня російська армія перейшла в контрнаступ під Тарутиним. Наступного дня французи почали йти з Москви.

Щоб не допустити відходу Наполеона по незачепленій війною Калузькій губернії, Кутузов переслідував противника фланговим маршем з південного боку. Ар'єргарди французької армії, що розтягнулися на кілька кілометрів, сильно пошарпали росіяни під Вязьмою. До моменту повторного входження в Смоленськ армія Наполеона налічувала менше половини боєздатного особового складу, який брав участь у Бородінській битві. Решта були хворі або втратили зброю.

Сяк-так поповнивши продовольчі припаси в Смоленську і прочекавши з тиждень відсталі частини, Наполеон продовжив марш в умовах загрози двох флангових ударів. З півночі – від корпусів генерала Петра Вітгенштейна, який до 7 листопада зміг відбити у французів кілька білоруських міст, у тому числі Вітебськ, і позбавив тим самим французів ще однієї продовольчої бази. З півдня готовий був ударити генерал Павло Чичагов зі своєю дунайської армією.

14 листопада М. Кутузов спробував блокувати відступ Наполеона під селом Красним, але французи в результаті триденних боїв прорвали блокаду. Цей прорив, однак, коштував їм втрати більшої частини артилерії.

Тим часом, дунайська армія П. Чичагова захопила Мінськ і Борисів. З Борисова, однак, росіяни були знову вибиті, оскільки в тих місцях готувалася переправа через річку Березину. Генералам Наполеона вдалося відвернути на деякий час росіян від переправи, але все ж 28 листопада Чичагов і Вітгенштейн атакували фланговими ударами війська Наполеона, які переправлялися. З тилу тим часом підходила армія М. Кутузова. Наполеон наказав знищити переправи. У результаті близько 30 тисяч його людей були перебиті або потрапили в полон до росіян.

До кінця 1812 р. на території Східної Пруссії зібралися залишки військ Наполеона, чисельність яких, за різними підрахунками, становила в межах 23-27 тисяч чоловік. Близько 150 тисяч французів та їхніх союзників потрапили в полон.

У 1813-1814 рр. російська армія і її союзники вели бойові дії на території Пруссії та Франції. Наступного року після розгрому під Лейпцигом (жовтень 1813 р.) Наполеон зрікся трону.