Єдиний медик у «вітебській» гілці роду Богомольців.

У російському місті Костромі довгий час існувала чималенька польська діаспора, яка складалася переважно із учасників Січневого повстання 1863 року, засланих у російську глибинку. Одним з них був Мєчислав Богомолець.

Народився він на Вітебщині, скоріше за все – у батьківському маєтку Купидвор (Єватине) невельського повіту Вітебської губернії. У 1861 р. закінчив Вітебську семикласну гімназію зі срібною медаллю (в гімназії навчалися в основному католики). У двадцять років приєднався до повстанців, серед яких були не лише поляки, але й литвини (так тоді називали білорусів) і меншою мірою українці. На засланні вирішив зайнятися медициною. Закінчив Петербурзьку імператорську медико-хірургічну академію, звання лікаря отримав в 1872 р., а пізніше – цивільний ранг надвірного радника. 

Зі спогадів про Мєчислава Богомольця відомо, що його лікарська репутація була бездоганною. Служачи ординатором у Костромській повітовій земській лікарні, він дбав про підвищення якості лікування пацієнтів. І на власному досвіді зіткнувся з типовим для того часу медичним нехлюйством. Якось через недбалість чергового фельдшера одному пацієнту замість лік ввели в організм соляну кислоту. Пацієнт помер. Хоча в тому не було вини Мєчислава Богомольця, він подав у відставку. Проте на його авторитеті лікаря це не відбилося. Перейшовши на приватну практику, Мєчислав Богомолець не мав відбою від пацієнтів.

Пан Мєчислав також брав активну участь у громадському житті міста: був членом Костромського губернаторства у земських і міських справах присутствія, гласним Костромської міської думи, очолював правління Костромського товариства «Допомога дітям». У 1901 році увійшов до складу попечительської ради першої в Костромі жіночої прогімназії. Незважаючи на православне оточення, залишався вірним римської церкви, був старостою приходу Костромського костьолу.

Цікаво, чи пам’ятають нині жителі Костроми «свого» доктора Богомольця?