Помер президент АН УРСР, академік Олександр Олександрович Богомолець, мій прадід.

Парадокс, але Олександр Олександрович, котрий все життя присвятив боротьбі за продовження життя, сам був тяжко хворий і не беріг себе. Туберкульоз, яким він заразився після подорожі з батьком до Сибіру на каторгу до матері, так и не полишив прадіда.. Але не лише в туберкульозі справа. Олександр Олександрович був з тих, котрі заради науки, заради громадянського обов’язку, заради людей не щадять себе. Наукова праця, керівництво заснованими ним науково-дослідними інститутами, потім Академією Наук УРСР…

Що залишав після себе Олександр Олександрович, ідучи з життя? Реорганізовану Академію Наук. Нову медичну науку – патофізіологію, котра й донині викладається в усіх медичних вузах світу. Перші в Росії і Україні науково-дослідні інститути медичного профілю – до нього їх не було (в Україні це насамперед Інститут експериментальної біології і патології та Інститут клінічної фізіології – після війни на їх базі виник єдиний Інститут фізіології ім. О. О. Богомольця). Інститут геронтології, котрий до війни починався з невеличкого Київського диспансеру по боротьбі з передчасною старістю. Методику переливання крові та її консервації – це те, що використовується й донині без принципових змін. Цілу наукову школу, представники якої виховали цілі покоління медиків України й заснували нові науково-дослідні заклади (серед них Інститут ендокринології та обміну речовин). Нарешті, свій головний винахід – антиретикулярну цитотоксичну сиворотку (АЦС), завдяки якій у фронтових шпиталях були врятовані життя і здоров’я тисячам поранених бійців Червоної Армії. А ще – переконання, що людина може жити 100 і більше років, викладені в книзі «Подовження життя». «Нормальне довголіття… наука дозволяє визначити в 125-150 років. Нема однак підстав вважати і ці цифри за межу», - писав академік Богомолець.

А ще парк із рідкісних дерев, висаджений у Києві разом із його учнями. В ньому Олександр Олександрович любив зустрічатися з відомими киянами – поетом Павлом Тичиною, істориком Михайлом Грушевським, актрисою Марією Заньковецькою…

В середині жовтня 1943 року у академіка Богомольця стався прорив плеври і мимовільний пневмоторакс на тлі давнього туберкульозу. Ситуація ускладнювалася тим, що Олександр Олександрович, незважаючи на туберкульоз, багато курив. Повторний пневмоторакс стався в липні 1946 року на дачі. Спроби друзів і колег зупинити хворобу виявилися безуспішними. 17 липня 1946 р. академік Олександр Богомолець продиктував останні розпорядження синові, Олегу Олександровичу, а 19 липня о 22 годині 15 хвилин його не стало.

Похований академік у парку, який посадив ним і його учнями, біля будинку, де він жив. До місця поховання академіка везли по вулицях ще не відновленого після бомбувань Києва, з військовими почестями – на артилерійському лафеті. Так віддавалася шана людині, чий внесок у перемогу над нацизмом був не менший, ніж бойових генералів і адміралів.

Я часто приходжу до того самого парку – до могили прадіда. Аби не він – не було би й родини Богомольців у тому вигляді, в якому вона сьогодні існує. Не було би лікарської династії й моєї упевненості в тому, що сім’я сповнить усі заповіти прадіда. Ми знайдемо в собі сили й мужність донести людям і залишити їм у спадок програму зі збільшення життя українців. Філософія здорової нації – це те, що дозволить українцям вижити, попри всі війни й проблеми. Цю філософію закладено в громадянській платформі «Україна 80+», мета якої – збільшення тривалості гідного, здорового життя людини до 80 і більше років. Українці гідні того, аби жити довго і щасливо. Саме заради цього працював мій прадід.