Третій чоловік Аделі-Марії-Кароліни Богомолець. Правник, історик, активний учасник процесу українсько-польського примирення.

Я вже якось писала про блискучу перекладачку польської літератри на французьку мову Адель-Марію-Кароліну Богомолець, про її двох чоловіків – Здіслава Дзядульського і Казимира Скаржинського. Один – улан, спортсмен, пізніше замордований в НКВС. Інший – Генеральний секретар Польського Червоного Хреста під час другої світової війни, який перший повідомив світові про катинський злочин більшовиків. Третім чоловіком був Владислав Желенський.

Жінки в роду Богомольців – гарні, розумні і сильні. І чоловіків обирали собі гідних.

Онук відомого польського композитора – також Владислава Желенського. Племінник не менш відомого польського журналіста Тадеуша Бой-Желенського, розстріляного нацистами у Львові. Друг Єжи Гедройца – редактора польського емігрантського журналу «Культура», осередку вільної думки в умовах комуністичної диктатури в Польщі.

В історії Желенський відомий насамперед тим, що представляв сторону звинувачення на Варшавському процесі проти Степана Бандери і його однодумців за звинуваченням у вбивстві міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького.

Народився у Львові (за іншими даними – в містечку Пархач на Львівщині). За його спогадами, змалечку був свідком українсько-польських конфліктів. Але були перед його очима й інші приклади. "Мій дядько був війтом у селі, де переважну більшість становили українці, відтак умів розмовляти українською. Цю школу співжиття я проходив під час канікул, які там проводив", — говорив Владислав Желенський у своєму інтерв’ю вже на схилі літ. Як і Адель Богомолець, Владислав Желенський брав участь у антинацистському русі опору. А після війни написав книгу спогадів про «процес Пєрацького».

Книга ця викликала шквал критики як з боку українців, так і поляків. але змусила і тих, і інших переглянути своє ставлення до цієї події і взагалі до українсько-польського конфлікту. Обидві сторони в емігрантських колах почали шукати шляхів до порозуміння. По всій Європі створювалися українсько-польські товариства, одне з яких виникло в Парижі, і Владислав Желенський очолив його. Сталося неймовірне: прокурор на одному з найгучніших довоєнних процесів проти українських націоналістів став бажаним гостем в українських емігрантських націоналістичних колах! Ті, хто в 1930-х роках перебували по різні боки барикад, цього разу були об'єднані, за словами відомого діяча українського підпілля Володимира Яніва, який добре знав Владислава Желенського, бажанням працювати заради майбутнього — "щоб уникнути ситуації, в якій вирішують зверхність і ненависть". "Наші народи... розташовані поблизу сусідами, мають одинакові цілі: свободу і незалежність, повинні об'єднатися дружбою і взаємоповагою…. Дорога до цього веде через знаходження спільної моральної мови і однакової етичної позиції", – писав пан Владислав до відомої діячки українського жіночого руху Мілени Рудницької. Цьому принципу від був завжди вірним.

Владислав Желенський помер у Парижі у віці 103 років. Похований на польському цвинтарі Ле-Шампо в Монморансі. А відспівували його в тому ж костьолі, де проходив організований ним спільний молебень поляків і українців за упокій душі кардинала УГКЦ Йосипа Сліпого…