8 липня 1869 р. – народився Володимир Лазурський
History of family
« Березень 2024 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
        1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30 31

8 липня 1869 р. – народився Володимир Лазурський

Літературознавець, філолог, чоловік Наталі Богомолець.

Його батько був священиком і викладачем грецької мови в полтавській церковно-приходській школі і духовному училищі. На фоні решти місцевого православного кліру Федір Лазурський відзначався незвично високою для свого середовища культурою й ерудицією, а ще любив і знав багато українських пісень. Захоплення українським фольклором перейшло від батька до сина.

В 1888-1892 рр. Володимир навчався на історико-філологічному факультеті Московського університету. Після цього декілька років жив в родині великого російського письменника Льва Толстого, виховував його дітей. Якраз у цей проміжок часу, точніше в 1890-1891 рр., письменник активно втручався у справу Олександра і Софії Богомольців, використовуючи свої знайомства в уряді, аби домогтися для Олександра Богомольця-старшого права на побачення з дружиною на каторзі в Забайкаллі. Тоді ще молодий студент-гувернер навіть не підозрював, що племінниця того чоловіка, за якого клопотав граф Толстой, стане його дружиною.

Видатний лінгвіст, дослідник західноєвропейської, зокрема англійської літератури, Володимир Лазурський також цікавився життям і творчістю Жуковського, Гоголя, Шевченка, Толстого, Короленка, театром і навіть працював над написанням історії українського театру. Захоплення театром виникло явно під впливом дружини – Наталі Богомолець, двоюрідної сестри академіка Олександра Олександровича Богомольця – мого прадіда.

Стосунки Володимира й Наталі почалися в славному і визначному для роду Богомольців місті – Одесі – як історія кохання студентки й викладача. Володимир Федорович викладав західноєвропейську літературу на Одеських вищих жіночих курсах. Однією з курсисток якраз була Наталя Богомолець. На той момент Володимир Лазурський уже був вдівцем. Так би можливо й лишився ним, попри те, що Наталя йому явно подобалася, але до одруження на своїй студентці його підштовхнула не хто інша, як Марія Заньковецька.

Подружжя Лазурських було відомо своєю проукраїнською культурною діяльністю. Вони мали взаємний вплив одне на одного: Наталя, як уже згадувалося, загострила цікавість Володимира до театру, а Володимир зародив у дружині цікавість до літературної й театральної критики. Наталя невдовзі починає брати активну участь у засіданнях Бібліографічного товариства при Новоросійському (Одеському) університеті, пише рецензії, пропагує український театр та ще й критикує українців за пасивність у відродженні своєї культури. Подружжя Лазурських входило до товариства «Просвіта», а в роки УНР Наталя і Володимир розгорнули активну культурно-просвітницьку діяльність у Одесі. Проводили лекторії, вистави, концерти, літературні вечори, причому не лише в Одесі, але й у навколишніх селах.

В колі друзів Лазурських було багато діячів культури, які після приходу до влади більшовиків емігрували за кордон. Серед них – відомий візантист і іконознавець Нікодим Кондаков, письменник Іван Бунін. Останній навіть пропонував Володимиру Лазурському емігрувати разом з ним на англійському кораблі. Але, оскільки у Буніна для Лазурського був тільки один квиток, а не на всю його сім'ю, Володимир Федорович залишився з дружиною й дітьми в Одесі. Невдовзі був заарештований ЧК. Проте слідчий, який вів його справу, був освіченою людиною, шанувальником Льва Толстого і читав спогади Володимира Федоровича про його перебування у письменника. Тому Володимир Лазурський невдовзі був відпущений на волю.

Під час румунської окупації 1941-1944 рр. Володимир Лазурський дружив з італійським послом, був деканом історико-філологічного факультету Одеського університету, в якому продовжував викладати, а також бібліографом у Публічній бібліотеці. Опублікував у цей час кілька статей, причому в деяких відверто критикував марксизм. Ці дві обставини, ймовірно, стали причиною того, що після закінчення окупації Володимир Лазурський був заарештований НКВС. Допомогла його врятувати лише та обставина, що Наталя Михайлівна була двоюрідною сестрою академіка Олександра Олександровича Богомольця. Академік зробив неймовірне – зміг витягнути вченого з підвалів НКВС, звідки в період війни і в перші роки після неї мало хто повертався.

Онуки досі пам’ятають фразу Володимира Лазурського, сказану своєму молодшому сину Олександру: «Запам’ятай, синку, на світі є дві найгірші речі – війна і радянська влада». Ані Володимир Федорович, ані Наталя Михайлівна ніколи не сприймали комуністичний режим і як могли чинили йому культурний спротив.

Наслідки цих двох найгірших речей – війни й радянської влади, котрі породили корупцію й злодіїв, які нищать країну – діють, на жаль і досі…