Дружина академіка Олександра Олександровича Богомольця. Саме на її честь мене й назвали Ольгою.

Оля Тихоцька народилася в Харкові. Була наймолодшою з шести дітей Георгія Тихоцького, сина генерала Сергія Тихоцького (директора Полтавського Петровського кадетського корпусу). Тихоцькі гербу Наленч належали до вищого російського дворянства – досить сказати, що восприємником Георгія Тихоцького при хрещенні був рідний брат імператора Миколая І, великий князь Михаїл Павлович. Генерал Тихоцький брав участь у російсько-турецькій (1828-1829 рр.) та Кримській війнах (1853-1856 рр.). Бабусею Ольги Тихоцької була Серафима Рікорд – єдина донька повного адмірала російського флоту Петра Рікорда, військового діяча, мандрівника і вченого, одного зі співзасновників Російського географічного товариства. Мати, Ніна Олександрівна, походила з роду Беклемішевих, відомого ще з часів московського царя Івана Грозного. До речі, її рідний брат, скульптор Володимир Беклемішев – автор першого скульптурного зображення Тараса Шевченка.

Проте походження не рятує від випробувань. Коли Олі було 11 років, помер її батько, а через рік пішла з життя мати.

Старша сестра Софія забрала меншу сестру з собою Ольгу до Кишинева, де мешкали батьки її чоловіка Вадима Богомольця – дійсний статський радник Михайло Богомолець та його дружина Юлія. Там же, в Кишиневі, Ольга познайомилася з двоюрідним братом Вадима – Олександром Богомольцем. Олександр, котрого всі родичі називали по-українськи «Сашко», був тоді студентом медичного факультету Новоросійського університету в Одесі, а до Кишинева приїздив на канікули. Незабаром в Одесі опинилася й сама Ольга, коли вступила до тамтешньої жіночої гімназії Міністерства народної освіти. У 1908 році Ольга закінчила гімназію зі срібною медаллю. Через рік Олександр Богомолець захищає докторантуру, а в 1910 році Олександр Богомолець та Ольга Тихоцька беруть шлюб. Це був другий шлюб, який поєднав два дворянські роди – Тихоцьких гербу Наленч і Богомольців гербу Помян.

Коли чоловік отримав призначення в Саратов, Ольга вступила на вищі жіночі курси медичного факультету Саратовського університету за спеціальністю «лікар-педіатр». На той момент Олександр Богомолець вже завідував кафедрою загальної патології цього університету і одночасно був деканом цих жіночих курсів. Але до власної дружини Олександр Богомолець був не менш вимогливим екзаменатором, аніж до своїх студентів.

Після призначення Олександра Богомольця завідувачем кафедрою патофізіології медичного факультету 2-го Московського університету, Ольга переїхала з чоловіком до Москви. Там вона довгий час працювала дитячим невропатологом в лікарнях Москви.

Квартира на Сивцевому Вражку 4, де жили Богомольці в Москві, була відкрита для друзів і родичів, там на будинку і зараз висить меморіальна дошка пам'яті великого вченого.

Про доброту й чуйність Ольги Тихоцької згадували її колеги-медики. Хірург Юрій Вікторович Шапіро, який тривалий час працював у Таджикистані, в 1949 році важко захворів на малярію. "Врятувала мене Ольга Георгіївна Богомолець, приславши мені бігумаль, куплений у кремлівській аптеці", – писав він у своїх спогадах. Як колись Ольга Георгіївна знайшла притулок і співчуття в сім'ї Михайла Михайловича Богомольця і подружилася з його дітьми, так само вона була готова надати допомогу тим, хто цього потребував…

Жили в квартирі на Сивцевому Вражку окрім родини Богомольців і їх онуки Катерини - ще дві Олени. «Олена Велика» і «Олена Маленька». Олена Велика – вона ж Олена Петрівна Бегільдєєва, подруга Ольги Тихоцької з часів навчання у Одесі. Отримавши лікарську освіту, працювала в Інституті акушерства та гінекології. Під час війни працювала в польовому шпиталі, котрий в 1941 році був захоплений німцями, і Олена Бегільдєєва на чотири роки потрапила до нацистського концтабору в місті Торні. Але навіть там продовжувала з ризиком для життя піклуватися про в’язнів.

«Оленою Маленькою» звали Олену де Парма. Її батько, Миколай де Парма, доводився Ользі Георгіївні племінником, був сином царського генерала, правнуком російського письменника-сатирика Михайла Салтикова-Щедрина і прямим нащадком герцога Пармського (того самого, про якого писав Стендаль у «Пармському кляшторі»). Коли батьки Олени померли від туберкульозу, родина Богомольців усиновила й залишила дівчинку жити в квартирі на Сивцевом Вражку. Прізвище Богомолець Олені дали, щоб захистити її від репресій. Катерина й Олена-маленька виховувалися Ольгою Георгієвною разом як сестри, а коли дівчата одружилися й народили своїх доньок, то на честь бабусі, яка їх виростила назвали їх Ольгами. Одна з цих Ольг – я, а друга Ольга живе в Москві в історичній квартирі Богомольців і разом з своїм чоловіком Борисом Пастернаком (онуком письменника і поета Бориса Пастернака) виховує 5 дітей. А Історію наших родин ми продовжуємо добрими справами.