Так буває, що вчинок одного з синів стає прикладом для всієї сім’ї, в тому числі для батьків. Всупереч прізвищу й версіям про його походження, в роду Богомольців було мало священників. Першим, хто ним став, був старший син вітебського стольника (земського урядовця) Павла-Юзефа Богомольця – Францішек.

Францішек мало був схожим на свого батька. Павел-Юзеф займався державними справами, брав участь у шляхетських конфедераціях. Мав конфлікти з вітебськими єзуїтами у фінансових справах. Францішка ж з дитинства вабили книжки. Навчання у Віленському конвікті (католицькому навчальному закладі рівня колегії) остаточно визначило його подальший життєвий шлях, котрий відтоді нерозривно був пов’язаний з орденом «Товариства Ісусового». На той час Францішкові було 17 років.

Приклад старшого брата наслідували двоє молодших. В 1739 році, у віці 15 років до ордену приєднався Ян-Хризостом-Антоній Богомолець, а в 1754 році – Ігнацій Богомолець. Обидва стали відомими релігійними діячами: Ян Богомолець, так само, як і Францішек, займався просвітницькою роботою, а Ігнацій Богомолець з часом очолив римо-католицьку церкву в Російській імперії.

Близько 1755 року помирає дружина Павла-Юзефа Богомольця – Францішка. З того часу він стає дуже набожним. Невдовзі його обирають вітебським підкоморієм. Подякувавши за честь, Павел-Юзеф, однак, оголосив про бажання вступити в орден єзуїтів, із якими на той час уже давно примирився. У 1758 р. після проходження короткого курсу з філософії та теології пройшов рукопокладення на ксьондза.

Так колишній державний посадовець з роду, котрий успадковував свою урядову позицію протягом трьох поколінь, знайшов свій шлях служіння людям через служіння Богу й пішов по стопах …власних синів. І таке буває в житті.