Член-кореспондент Академії Наук УРСР…

Олег Олександрович і Олександр Олександрович Богомольці були не просто сином і батьком. Вони були найкращими друзями. Займалися однією справою, мали одні й ті ж самі захоплення – полювання, мисливських собак і класичну музику.

Після смерті батька Олег Олександрович очолив Інститут експериментальної біології і патології Міністерства охорони здоров'я УРСР. То були важкі роки для Інституту. Діду довелося очолити його в момент посмертного цькування його батька. В Києві відбулося виїзне "партійне" засідання «Наукової ради з питань фізіологічного вчення Павлова». На ньому Олександра Богомольця посмертно звинувачували в тому, що його наукові вчення не відповідають "політиці партії"... Інститут опинився під загрозою закриття. Загроза ця зникла лише після смерті Сталіна.

Поки Інститут перебував у стані «анабіозу», Олег Олександрович займався питаннями токсикології та створення антидотів. Пізніше брав активну участь у розробці перших вітчизняних апаратів штучного кровообігу. Він мав дві вищі освіти - медичну і радіофізичну і одним з перших зрозумів перспективи застосування комп’ютерних технологій у медицині і був активним прибічником їх впровадження.

А ще мій дідусь мав абсолютний слух і феноменальну музичну пам'ять - міг наспівати і "насвистіти" будь-який музичний твір, сонату чи концерт Бетховена, Баха, Рахманінова, Гершвіна і багатьох інших. А ще знав поіменно голоси всіх лісових пташок - пам'ятаю, як маленькою я забігала на балкон нашого будинку в парку на вулиці Богомольця і дідусь мені казав: Олюшка, зупинись - чуєш? це співає соловей, а це голос горлиці, а це -..., а далі я вже не чула, бо не мала коли зупинитися і просто постояти поряд з ним і послухати як співають пташки... Тепер так жалкую про це... 

Інколи за метушнею і калавертю сучасного шаленого темпу життя, ми крутимось, як білки в колесі, а зупинитися, понюхати квіти, відчути вітер, подивитися на зорі, чи послухати пташок - не встигаємо...