Черниця жіночого київського Свято-Флорівського монастиря. Одна з найвидніших місцевошанованих православних святих Києва.

Ця дивовижна жінка походила з роду Бехтєєвих, посвояченого з Богомольцями через Тихоцьких. Вона була донькою генерал-майора Олексія Дмитровича Бехтєєва і племінницею Федора Бехтєєва – першого вчителя цесаревича Павла Петровича (в майбутньому імператора Павла).

Рідною сестрою Катерини Олексіївни була Варвара Олексіївна Бехтєєва – в заміжжі Феніна. Варвара Олексіївна народила доньку Прасковію, котра вийшла заміж за Георгія Яковича Тихоцького – прямого предка Ольги Георгіївни Тихоцької, дружини академіка Олександра Олександровича Богомольця. До лику святих Катерина Олексіївна зарахована порівняно недавно – в 2009 році.

До духовного життя Катерина Бехтєєва відчувала потяг з юності – заради цього навіть втекла з батьківського дому до воронезького жіночого Покровського монастиря. Молодій послушниці довелося пережити багато чого – і любов простих людей, і заздрість настоятельки монастиря, і зраду вихованки. У київському Флорівському монастирі Катерина оселилася за допомогою ієромонаха Антонія, котрий згодом став ігуменом Києво-Печерської лаври. Там же, у віці 65 років вона була нарешті пострижена в черниці під іменем Олени. Добротою і благочестям Олена здобула шану сестер-черниць і киян. Духовний авторитет інокині був настільки великим, що до неї приїжджали за словами втіхи, порад та з проханнями святих молитов паломники із різних куточків тодішньої Російської імперії. По молитвам подвижниці відбувалося багато чудес.

«Весною 1834 года, в половине марта месяца, она заболела, Но болезнью она не смутилась, душою не скорбела, а бодрствовала, наподобие счастливого путешественника, знающего, что, прибыв на родину, он встретит там нежный привет и ласку… Трудно описать, с какою величайшею радостью и трепетом она произносила слова предпричастной молитвы: “Верую, Господи!” Елена с миром отошла к Господу и была положена во гроб святителя Тихона Задонского, согласно последней воле ее» – читаємо в записах її біографа. 

З цією труною пов’язана ціла історія. Свого часу святитель Тихон беріг її для себе, але вона виявилася затісною для нього в повному облаченні. Коли після смерті святителя почали роздавати його майно, труна дісталася Олені (тоді вона ще була послушницею Катериною). Цю труну вона возила з собою 50 років всюди, куди закидала її доля. Тому на іконах св. Олену Флорівську нерідко зображують із нею.

Свідки розповідали,що коли діставали гріб для отримання мощей святої, то із землі вилетів білий метелик і довго літав над розритою могилою. Благодать відчувалася неймовірна. Зараз мощі св. Олени зберігаються в раці головного Флорівського храму, куди щодня приходять сотні киян та паломників.

Св. Олену часто називають берегинею Києва. Сьогодні, в наш прагматичний вік, багатьом важко зрозуміти, навіщо протягом півстоліття, блукаючи, переживаючи різноманітні нещастя, інокиня Олена як коштовний скарб берегла стару домовину. Не гроші, не золото і навіть не коштовну ікону, а просту, із дощок зроблену труну. "Пам'ятай про останні дні твої, і вовік не згрішиш”, - говориться у Святому Письмі. Якщо б ми насправді пам’ятали про те, що не сьогодні-завтра нам прийдеться залишити цей світ і тримати відповідь за все, що ми зробили чи не зробили у нашому житті, то ми б не вчинили багато поганих і необдуманих вчинків. Подвиг інокині Олени полягав саме в збереженні пам’яті смертної, у уважному ставленні до життя, в безкінечній любові до Бога, із котрою зароджується любов до ближнього. 

Свята мати Олено, моли Бога за нас!