Це було сьогодні. Тільки 123 роки тому. Софії було 35 років.

За три дні до смерті - 20 січня 1892 року, безнадійно хвора на туберкульоз Софія Богомолець була звільнена від усіх видів робіт на Нижній Карі (де відбувала каторгу) з правом жити в поселенні. Із в’язниці на руках її виніс чоловік - Олександр Богомолець. Сама вона вже ходити не могла.

Чоловік разом із сином Олександром приїхали до Софії на Кару і встигли попрощатися з улюбленою дружиною і матір'ю. Допоміг звільнити її від робіт і перевести з каторги на поселення граф Лев Миколайович Толстой. Він же домігся, щоб Софії дали побачення з чоловіком - Олександром Михайловичем Богомольцем. Через три дні після переведення на поселення Софія померла. Олександр Богомолець намагався вивезти тіло дружини, щоб поховати її в Україні. Марно ... Не дозволили. Софія Богомолець була похована на Усть-Карійському тюремному кладовищі. Точне місце її поховання невідомо.

Олександр та Софія познайомились в 70-ті роки XIX століття. Обоє належали до народницького руху, обоє прагнули свободи для свого народу і були опорою один для одного в тяжкі години від початку і до кінця. Справжня пасіонарія та терплячий, відданий, принциповий чоловік, соратник по боротьбі і друг. На нього очікувало трьохрічне заслання в Казахстан, на неї - десять років каторги в Забайкаллі. Термін каторги пізніше виріс до 18 років - через бунтарський характер Софії, яка всіляко чинила опір царському режиму, котрий закрив її у в'язниці та відняв чоловіка і сина.

Тільки в останні місяці життя Софія змогла нарешті побачити сина, якого забрали у неї в перший же день народження. Маленькому Сашкові вона передала подарунок - «Кобзар» Тараса Шевченка, переплетений тюремною мішковиною з трьома вишитими на ньому волошками, а чоловікові - вишитий волошками гаманець, теж із тюремної мішковини. Але, мабуть, головне, що Софія Богомолець передала всім поколінням Богомольців - це фантастичну силу волі, віру в свої цілі і перемогу, незламність духу - здатність не згинатися за будь-якої ситуації.