13 лютого 1882 р. – народився В’ячеслав Павлович Снєжков.
Батько Зої В’ячеславівни Снєжкової (Богомолець), дружини Олега Олександровича Богомольця.
В’ячеcлав Павлович був унікальною й багатогранною людиною. Музикант, медик, художник – за щоб він не брався, все робив добре.
Народився в Одесі, там же закінчив медичний факультет Новоросійського університету, в якому потім працював професором. Не виключено, що під час навчання в університеті вже був знайомий із Олександром Олександровичем Богомольцем, від якого був усього лише на рік молодшим.
Сучасники його пам’ятали як дитячого лікаря і хірурга-отоларинголога. Особливо він цінувався серед оперних співаків, яким відновлював голосові зв’язки. А для будь-якого співака це головний інструмент. Та й сам В’ячеслав Павлович не був чужим музиці– до революції був скрипалем Імператорського оркестру в Одесі.
Загальновідомо, що перев’язки в медицині відіграють не останню роль. Правильно накладена перев’язка здатна врятувати життя. Але мало хто знає, що саме В’ячеслав Снєжков поставив цю справу на наукову основу, написавши перший український посібник з десмургії (наука про перев'язки).
Ну і нарешті талант художника. Свої етюди й акварелі В’ячеслав Снєжков почав виставляти ще в 1917 році. Був членом Товариства південно російських художників, а в 1925 роц увійшов до Художнього товариства ім. К. Костанді. До 1929 року, коли під тиском комуністичних ідеологів товариства змушене було саморозпуститися, то був один з останніх острівців неполітичного, афактично - незбільшовиченого мистецтва. Мистецтво знавці говорять про це товариство як осередком мистецького явища, відомого як «одеський імпресіонізм». Секретарем товариства і одним з його співзасновників був Володимир Лазурський – чоловік Наталі Михайлівни Богомолець. Обидва, Лазурський і Снєжков, пережили цькування з боку провладної критики за відсутність зв’язку з «революційною сучасністю».
Після розпуску товариства В’ячеслав Снєжков неодноразово експонував свої картини на всеукраїнських виставках. Аще залишив після себе коротку історію товариства К. Костанді. Вона вийшла друком лише в 2007 році.