13 січня 1882 р. - через рік і один день після арешту Софії Богомолець, але вже не у Києві, а в Ніжині, вночі на вулиці, недалеко від їх родового маєтку заарештовують її чоловіка, Олександра Михайловича Богомольця. Лікаря, дворянина, революціонера-народника ...

Під час арешту своєї дружини, вагітної їхнім сином, Олександр перебував у Парижі. Саме туди він вивозив під виглядом лікування її рідного брата Івана, також революціонера-народника. Життя Івана Присецького, кадета, депутата першої Держдуми, брата Софії, завдяки рішучості і безстрашності Олександра Михайловича було врятовано. Нащадки Івана тепер живуть у Франції. Довідавшись, що замість Івана заарештували Софію, Олександр повертається на батьківщину, переховується в Кишиневі, в Ніжині, у Гродненській губернії, в рідного брата, титулярного радника Віталія Богомольця. Як можна залишатися в Парижі, коли тут - в Російській імперії - у в'язниці дружина, і вже новонароджений син, а значить - душа і серце.

Земського лікаря, кучерявого красеня Олександра Богомольця, мого пра-прадіда, батька академіка Олександра Олександровича Богомольця протримають півтора роки у в'язниці, потім відправлять на три роки на заслання під поліцейським наглядом без права побачення і навіть листування з коханою дружиною. Тієї єдиною жінкою, якій він буде вірним усе своє життя.

Олександр Михайлович Богомолець - родоначальник наших шести поколінь лікарської династії Богомольців. Після нього будуть академіки, професори, заслужені й відомі ... Ми намагалися бути гідними продовжувачами сімейної професії. Але земський лікар для мене назавжди залишиться вище всіляких звань та регалій. Це лікар, який служить людям за покликом серця, не добираючи собі пацієнтів і кабінети. Він схожий на фронтового лікаря .... Він там, внизу, з людьми, яким важко і яких треба врятувати. Тому що вони не вміють допомогти собі самі. У них немає освіти, немає грошей, але вони прийшли на цей світ тим же шляхом, що і багаті та всемогутні. І тому мають право - ЖИТИ.