134 роки тому в Києві, в такий же холодний січневий день, дванадцятого числа 1881 року на квартирі, що належала організації народовольців "Південно-руський робітничий союз" була заарештована його ідеолог - 24- річна Софія Богомолець - на п'ятому місяці вагітності .. . Під час обшуку знайдені "револьвери, сокири, ножі, фальшиві та облікові документи, готові печатки двадцяти видів, пропагандистська література, друкарські шрифти, шифровані листи".

Софію доставили спочатку у Старокиївську жандармську ділянку, а потім конвоювали до Лук'янівської в'язниці. Там вона в камері народила мого прадіда, який згодом став геніальним вченим, Президентом АН УРСР Олександром Олександровичем Богомольцем. Не зрікшись своїх ідей і боротьби за волю народу, політв'язень Софія вже через три тижні після пологів пішла в кайданах по етапу в Сибір, а прадіда винесли з в'язниці в кошику для білизни, не давши матері навіть попрощатися з дитиною, та передали його в дворянський маєток батьків Софії. Тепер ім'я Олександра Богомольця носить наш медичний університет і вулиці в різних містах України. А ім'я Софії  носить тепер моя наймолодша дочка, котра днями відзначила своє 9-річчя ...

Мабуть, саме образ Софії мав найбільший вплив на моє становлення як особистості. Ні, неправильно. Продовжує впливати і досі - як камертон або мірило. Софія - одна з найбільш яскравих представниць нашого роду. Бунтарка, революціонер-народник, ідеолог з незламним духом, що понад усе цінувала ідеї гідності, честі роду, свободи і братерства. 11 років в'язниці, з них 8 років в карцерах суворого режиму, 4 невдалих спроби втечі. Її образ для мене, як жоден інший, співзвучний нинішньому часу. Скільки сьогодні ще є політв'язнів, постраждалих від незгоди з режимами влади у в'язницях України?

Патріотам і героям того часу, які боролися за свободу свого народу, було не просто важко. Вони йшли в підпілля, їх кидали в тюрми без суду і слідства, відправляли в заслання, саджали в карцери, позбавляли можливості бачитися з коханими і близькими, забирали дітей ... Але вони в більшості випадків точно знали, де друг і соратник, а де ворог і зрадник. Наш час породив важкі гібридні революції. Коли тобі посміхаються в обличчя, а за спиною "дістають ніж" і заказуху. Обіцяють дружбу і співробітництво, а на ділі прагнуть обдурити, вкрасти, обмовити. Але така видно еволюція історії і наша доля. Ми повинні залишатися незломлені духом і продовжувати йти до своєї мети - проводити реформи, нещадно боротися з внутрішніми і зовнішніми ворогами ... Як показує досвід поколінь, буде важко, будуть жертви і втрати. Але саме, заради них, які віддали життя за наші ідеали - за волю народу, гідність, справедливість і Майдан, варто обтруситися, підбадьоритися, взяти себе в руки і йти, йти, йти вперед. Бо дорогу здолає той, хто йде ...