Громадянська війна у Великому князівстві Литовському (1432-1438 рр.)

Деталі: Категорія: Uncategorised; Опубліковано: Понеділок, 20 жовтня 2014, 06:29; Перегляди: 1929

Громадянська війна у Великому князівстві Литовському (1432-1438 рр.)

Війна, в якій могли брати участь Семен та Іван Оліферовичі – сини протопласта роду Оліфера, предки Богомольців.

У 1430 році великий князь Вітовт, який тяготився унією з Польським королівством, мав намір оголосити себе королем литовським, руським і жемайтським. Це давало йому можливість вивести Литву з підпорядкування польському престолу. Корону Вітовту запропонував німецький імператор. Коронацію призначили на 8 вересня 1430 року. Посланці імператора вже везли у Вільно корону. Але по дорозі її перехопили поляки. Поки вирішувалося питання щодо виготовлення нової корони, Вітовт помер (27 жовтня). Через два роки країна занурилася у вир громадянської війни за престол.

Війна загострила протиріччя, що виникли між боярством Великого князівства в результаті жорсткої політики Вітовта з ліквідації сепаратизму на нинішніх українських землях. Удільні князі, які зрослися з місцевими елітами, замінялися намісниками Вітовта. Це посилювало позиції в державі литовців і білорусів – вихідців з Чорної Русі (нині – північно-західна Білорусь), католиків за віросповіданням, і викликало невдоволення русинів.

За умовами Городельської унії (1413), після смерті Вітовта влада в країні повинна була встановлюватися за безпосередньої участі короля польського. Але аристократи Великого князівства, очевидно, відчуваючи ще післясмак невдалої коронації Вітовта, без узгодження з Краковом обрали своїм правителем Свидригайла Ольгердовича – чоловіка відважного, харизматичного, але амбітного і неврівноваженого.

Свидригайло був молодшим братом Владислава-Ягайла і знаходився в гострому конфлікті з ним. Можливо, це і вплинуло на вибір литовсько-руської знаті.

У 1432 році Свидригайло, однак, втрачає трон в результаті внутрішньої змови, організованої не без допомоги польського двору і колишніх сановників Вітовта, усунених від влади Свидригайлом. Польща була кровно зацікавлена у зміщенні Свидригайла – адже той мало не одразу після обрання великим князем почав війну з Польщею за Поділля, а, крім того, щоб послабити противника, підігрівав сепаратизм мазовецьких князів і укладав договори з Ливонським орденом і кримським ханом.

Князем литовсько-руським став молодший брат Вітовта – Сигізмунд Кейстутович. Його владу визнали в Литві, Жемайтії (Жмуді) і Чорній Русі. Русь і землі Центральної та Східної Білорусії (Полоцьк, Вітебськ) залишилися вірні Свидригайлові. У Полоцьку прихильники Свидригайла оголошують його «великим князем руським». Між ним і Сигізмундом розгорається війна, яка довгий час не дає перевагу жодній стороні.

Нарешті Сигізмунд видає два привілеї (1432 і 1434 рр.), якими зрівнює в правах руську шляхту з литовсько-білоруською (вірніше – чорноруською) шляхтою. Такий хід виявляється вдалим: від Свидригайла починають відходити його прихильники. Результат не забарився: у грудні 1432 Свидригайло зазнав поразки під Ошмянами, а у вересні 1435 – у битві під Вількомежем (зараз – місто Укмерге в Литві). Від Свидригайла починають відходити міста. 1436 р. владу Сигізмунда Кейстутовича визнали Полоцьк і Вітебськ.

Для Свидригайла це був моральний удар: в Полоцьку його за чотири роки до цього проголосили «великим князем руським», а Вітебськ він вважав своєю родовою вотчиною – доменом, що дістався йому від матері як «вдовин наділ».

Останній свій похід Свидригайло організовує в Києві. На його боці тоді залишалися Сіверщина разом з Черніговом і татари. Свидригайлові вдалося захопити східну частину спірної Подолії, в результаті чого на його бік перейшли волиняни. Але з цього нічого не вийшло. Волиняни відійшли від Свидригайла після того, як він запропонував князю Сигізмунду мир на умовах інкорпорування Волині до Польщі.

У 1440 році князь Сигізмунд був убитий в результаті змови. Хроніки розповідають, що князь оточив себе абсолютно новими людьми, більш низького походження, ніж стара аристократія. Це якоюсь мірою помирило литовську і руську знать.

Новим великим князем був обраний 13-річний Казимир Ягайлович, син Владислава-Ягайла (у майбутньому – король Польщі і великий князь литовський Казимир Ягеллончик). Свидригайло визнав малолітнього Казимира – можливо тому, що той був знову обраний без узгодження з Краковом, а також в обхід претензій сина Сигізмунда Кейстутовича – Михайла. Свидригайло ж до кінця днів задовольнявся Волинню, відвойованим Східним Поділлям і деякими містами в Білорусії. Він також зберіг за собою номінальний титул «великого князя руського».