Російсько-турецька війна (1877-1878 рр.)
History of family

Російсько-турецька війна (1877-1878 рр.)

Російсько-турецька війна (1877-1878 рр.)

 

 Учасником цієї війни був штабс-капітан Федір Борисович Богомолець – батько білогвардійського генерала Миколая Федоровича Богомольця.

У 60-70 рр. ХІХ в. в Болгарії та інших балканських країнах спостерігався підйом націоналістичного руху. Цим скористалася Російська імперія, щоб зміцнити свій вплив на Балканах, а заодно денонсувати Паризький договір, що закріплював територіальні втрати, понесені в ході Кримської війни. Крім того, Петербург розраховував здійснити свій давній проект, що зародився ще за часів імператриці Катерини II: створити на території Туреччини під виглядом відновлення Візантійської імперії маріонеткову державу зі столицею в Константинополі і посадити на її троні «свого» правителя.

Приводом для війни послужило придушення турками Квітневого повстання 1876 р. в Болгарії. Ця обставина сприяла різкому зростанню симпатій до болгар тодішніх цивільних і військових інтелектуалів як Заходу, так і Російської імперії. Їх настрій і наміри царського двору збіглися якнайкраще.

12 квітня 1877 р. Росія оголосила війну Туреччині. Це стало можливим після того, як Стамбул відкинув пропозиції європейських держав, які підтримували його раніше, про поліпшення становища християн на території Османської імперії. Таким чином, Петербург отримав карт-бланш з боку Заходу.

Напад на Османську імперію Росія здійснила через територію Румунії, яка пропустила російські війська. У серпні того ж року Румунія, що входила тоді до складу Об'єднаного князівства Волоського і Молдавського, і сама вступила у війну. Росію також підтримали Сербія і Чорногорія. Кількісна перевага союзників над Османською імперією була майже чотириразовою.

Росіяни форсували Дунай в декількох місцях, нейтралізувавши кораблі, які охороняли підступи до річки, і наземні укріплення турків. Потім передові загони росіян наприкінці червня зайняли Тирново і перейшли Шипкинський перевал.

Тоді ж була зроблена спроба взяти з ходу Плевну, але невдала. Облога Плевни затягнулася до кінця листопада. Це стало однією з причин, чому російська армія не змогла рушити на Константинополь – росіяни і їх союзники були змушені перейти до оборони, яка тривала весь листопад. В цілому вона була успішною для російської армії, якщо не рахувати прориву турків під містом Єленою із загрозою виходу на Тирново. Але і цей прорив був ліквідований.

Капітуляція Плевенського турецького гарнізону дозволила союзникам перейти в наступ. 23 грудня 1877 р. війська генерала Йосипа Гурка, переправившись через Балкани, увійшли в Софію. Водночас корпуси генералів Федора Радецького, Михайла Скобелєва та Миколи Святополк-Мирського взяли в оточення тридцятитисячну турецьку армію. У січні 1878 р. росіяни і їх союзники розбили турецькі війська під Пловдивом і увійшли до Адріанополю.

У цей час на азіатському театрі військових дій російська армія вела успішні бої в Закавказзі і на сході Туреччини.

Результати війни були закріплені Берлінським трактатом, підписаним влітку 1878 р. Крім відновлення болгарської державності, її результатом стали нові територіальні придбання Росії – Бессарабія, а також значні території на Кавказі.