9 травня 1909 р. – мій прадід Олександр Олександрович Богомолець захистив докторську дисертацію
History of family
« Березень 2024 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
        1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30 31

9 травня 1909 р. – мій прадід Олександр Олександрович Богомолець захистив докторську дисертацію

Мій прадід Олександр Олександрович Богомолець захистив докторську дисертацію, ставши наймолодшим доктором медицини за всю історію Російської імперії. На момент захисту йому було 28 років.

Сказати, що студент медичного факультету Новоросійського університету в Одесі Олександр Богомолець був фанатично відданий науці – це не сказати нічого. Ще в університеті він захопився ендокринологією. Його перша наукова робота, яка вийшла в 1902 році, була присвячена будові і мікрофізіології брунерових залоз (залози дванадцятипалої кишки, які відіграють значну роль у процесі травлення їжі). Прадіду йшов тоді 21 рік. Під кінець навчання Олександра Богомольця в його послужному списку налічувалося вже п'ять значних наукових робіт.

Тема докторантури Олександра Олександровича Богомольця звучала наступним чином: «До питання про мікроскопічну будову і фізіологічне значення надниркових залоз у здоровому і хворому організмі». Науковим керівником молодого вченого був професор Володимир Воронін – один з найулюбленіших викладачів студента Богомольця. Саме він вплинув на подальші розробки свого учня у патофізіології.

Захист докторантури відбувався у петербурзькій Імператорській військово-медичній академії. Опонентом при захисті був відомий російський фізіолог, академік Іван Петрович Павлов. Він високо оцінив працю Богомольця. «Я бачу у Вас не звичайного дисертанта, а майбутнього вченого», - сказав Павлов, порадивши водночас Богомольцю вести ретельніше протоколи дослідів.

Того ж року Олександр Богомолець був обраний приват-доцентом кафедри загальної патології медичного факультету Новоросійського університету. За спогадами його вчителя Володимира Вороніна, то був рідкісний випадок, коли такого молодого віку вчений став приват-доцентом, а в неповні тридцять років очолив кафедру в Саратовському университеті.

На жаль, мені не пощастило познайомитися з прадідом, бо помер він задовго до мого народження. Мама і дідусь часто переповідали мені про надзвичайно велику повагу прадіда до людей, незалежно від їх посад і звань. Навіть така дрібниця, як почерк при написанні листів, статей, заключень чи звернень - був дуже важливим і Олександр Олександрович писав дрібним, але каліграфічним почерком. Він казав - потрібно пам'ятати, що коли ви щось пишете, хтось це має прочитати і витратити свій час, тому, з поваги до іншої людини, ваш почерк має бути чистим і зрозумілим. 

Це і ставало вагомим аргументом від моєї мами Катерини Олегівни - чому я мала в дитинстві переписувати шкільні тексти до тих пір, поки кожну літеру в них не можна були добре розпізнати. Ох, не легка це була робота. Ще й досі, коли друзі бачать мій почерк, їм складно повірити в те, що такими каліграфічними літерами може писати лікар.