Олександр Михайлович Богомолець
History of family

Олександр Михайлович Богомолець

Медицина, революція і любов

 

Олександр Михайлович Богомолець – земський лікар, революціонер-народник. Родоначальник всесвітньо відомої української медичної династії Богомольців. Батько президента АН УРСР Олександра Олександровича Богомольця. 

Народився в Ніжині. Закінчив Ніжинську гімназію. Не раніше 1867 р. вступив на медичний факультет Київського університету ім. Св. Володимира (згідно з університетськими правилами, в студенти Володимирського університету приймали з 17-річного віку), який закінчив в 1874 році з відзнакою. 

У 1876 р. одружився на Софії Миколаївні Присецькій (1856-1892) гербу «Новина» – колишній учениці Київської Фундуклеївської жіночої гімназіі. 

В 1878 р. подружжя виїхало на Кубань. У станиці Усть-Лабунська вони займалися лікарською практикою і поширювали серед станичників політичну літературу. За молодими лікарями був встановлений негласний поліцейський нагляд. У 1879 році вони виїхали до Харкова. У тому ж році Софія Богомолець за розпорядженням харківського генерал-губернатора була вислана з Харкова до Полтавської губернії під негласний нагляд як політично неблагонадійна. 

Олександр Богомолець тим часом переїхав до Києва і там брав участь у діяльності київського революційного гуртка. Незабаром до Києва переїздить Софія Богомолець і приєднується до «Південно-російського робітничого союзу» – ліворадикальної народницької організації. 

Восени 1880 р. Олександр Богомолець переправив брата своєї дружини, Івана Присецького, також революціонера-народника (пізніше – депутата першої Держдуми від партії кадетів), до Франції. Формально – нібито для лікування. Насправді – щоб сховати його від російської поліції. 

У Парижі в лютому 1881 р. Олександр Богомолець дізнався про арешт дружини в Києві. Він нелегально переправився в Російську імперію, через Гродненську губернію в Ніжин. Там і був заарештований – прямо на вулиці в ніч на 13 січня 1882 р. 

Оскільки прямих доказів участі Олександра Богомольця у діяльності радикальних народницьких спілок, які сповідують насильницькі методи боротьби, слідство не знайшло, він відбув півторарічне тюремне ув'язнення, а потім був відправлений за рішенням Київської військово-окружного суду в трирічне заслання під наглядом. Софія Богомолець отримала набагато суворіший вирок – десять років каторги в Забайкаллі. 

З 1883 року Олександр Богомолець відбуває заслання у Тобольську, потім в Акмолинську (Акмоллах, територія сучасного Казахстану). Там в січні 1884 року він отримав дозвіл займатися лікарською практикою і подає клопотання про своє переведення за місцем проживання дружини. Клопотання відхиляється. 

В лютого 1885 р. Олександр Богомолець переведений до Семипалатинсьу. В квітня 1886 року звільнений з-під гласного нагляду і переведений під негласний із забороною проживання в столицях і в губерніях Київській, Катеринославській, Харківській, Херсонській і Таврійській. 

З того часу і до 1890 року Олександр Богомолець живе в різних містах імперії – в Твері, Гомелі, Тифлісі, Нижньому Новгороді. В Твері губернатор не дозволяв йому займатися лікарською практикою. Направлене з Гомеля чергове клопотання про дозвіл побачення з дружиною в Сибіру і про полегшення її долі через хворобу (Софія на той момент була хвора на туберкульоз) було залишено без задоволення. 

У 1889 році Олександр Михайлович Богомолець переїздить з Нижнього Новгорода до Полтави, а через рік – до Ніжина. Там він, нарешті, побачив сина Олександра, який до цього жив в маєтку Климове свого діда по матері, Миколи Максимовича Присецького. 

У 1891 році, після втручання письменника Льва Толстого, Олександр Михайлович отримує дозвіл на побачення з дружиною і поїздку до неї на каторгу на Нижню Кару. Подружжя отримали право побачення два рази на тиждень. Син міг входити до матері в будь-який час. Після смерті Софії Богомолець (23 січня 1892 року) батько і син Богомольці повернулися в Ніжин, заражені туберкульозом. 

З 1895 року Олександр Богомолець із сином переїжджають до Кишинева, де живуть у рідного брата Олександра Михайловича – Михайла Михайловича Богомольця, акцизного чиновника, дійсного статського радника. В Кишиневі він бере участь в розробці санітарних і антиепідемічних заходів, протистоїть місцевій владної та медичної бюрократії. Після відрахування з Кишинівської гімназії Богомольця-молодшого за вільнодумство, в 1899 році батько і син повертаються до Ніжина. 

Поки Сашко Богомолець доучувався на останньому курсі 1-ї Київської чоловічої гімназії, Олександр Михайлович служив земським лікарем в остерському, ніжинському та інших повітах Чернігівської губернії. На державну службу Олександра Михайловича прийняли незважаючи на те, що за ним зберігався негласний нагляд – який, втім, був знятий 12 листопада 1902 р. 

У зв'язку з соціальними заворушеннями 1905-1907 рр. з ініціативи чернігівського губернатора земським службовцям ніжинського повіту було запропоновано підписати за встановленим зразком розписку про неналежність до політичних організацій «протизаконного характеру» (йшлося про соціал-демократичні партії та організації різного спрямування – від ліберальних до радикальних). Однак Олександр Михайлович Богомолець відмовився це зробити. 

У 1910 році Олександр Михайлович Богомолець переїздить до Одеси до сина. На той момент Олександр Богомолець-молодший працював приват-доцентом в Новоросійському університеті. В Одесі Олександр Михайлович працював вільнопрактикующими лікарем. 

У 1914 році Олександр Михайлович Богомолець несподівано вирішив вступити на історико-філологічний факультет Московського університету. Був дуже старанним слухачем і відвідував всі лекції. Проте вже восени 1914 року розпочинає замислюватися про те, щоб залишити навчання. Син радив не кидати університет зовсім, а перевестися в вільні слухачі. Правда, в одному з листів Богомолець-молодший зізнався, що «ніколи не бачив сенсу» в прагненні папи отримати філологічну освіту. Однак готовий був фінансувати навчання батька. 

Уже на схилі віку, в 1922 році Олександр Михайлович вирушив у подорож містами України. Про це згадується в одному з листів Олександра Олександровича Богомольця до нього. Про деталі поїздки не повідомляється, але в тому ж листі Олександр Олександрович просить батька привезти книг українською мовою і, по можливості, словник. 

Останні роки життя Олександр Михайлович Богомолець провів у Москві. Помер там же 11 лютого 1935 р. Похований на Новодівичому кладовищі. 

 

Джерела й література: 

1.Державний архів Чернігівської області (ДАЧО). Ф. 127. – Оп. 14. – Сп.№ 3494

2.ДАЧО. Ніжинський філіал. Ф. 101. – Оп. 21. – Сп.№ 1907. – Л. 1-29; Ф. 386. – Оп. 5. – Сп.№ 457. – Л. 1-7 (зв.).

3.Особистий архів Ольги Вадимівни Богомолець.

4.Богомолец О. А. «Воспоминания об отце». — К., 1981.

5.Ковальская Е. «Южно-Русский рабочий союз». 1880—1881. — М., 1926.

6.Хурса В. «Славетні у гоголівському краї». — Полтава, 2009

7.«Энциклопедический словарь по истории Кубани с древнейших времен до октября 1917 года». — Краснодар, 1997.