Григорій Богомолець
History of family

Григорій Богомолець

Крилатий гусар

 

«Земянин його королівської милості», Григорій Богомолець служив у гусарській хоругві військ Речі Посполитої (точніше – Великого князівства Литовського) в першій половині XVII століття. Це встановлено з тексту заповіту, написаного ним 22 травня 1640, в якому перераховуються елементи броні та озброєння; більшість із них – типово гусарські: шишак (szyszak, тобто, шолом), кончар або польською koncerz (типовий гусарський довгий меч з гардой і вузьким лезом), прапорці (довгі прапори для гусарських копій), древки для копій, палаш (заточений з одного боку меч або шабля зі специфічної форми лезом та руків'ям, використовувана гусарами), «мунштук гусарський» (елемент кінської збруї).

 Ймовірно, Григорій Богомолець брав участь в московсько-річпосполитській війні 1609-1618 рр. Це видно з Першого розпису, в якому повідомляється про судовий процес, затіяний Григорієм Івановичем Богомольцем проти свого рідного брата Олександра з посиланням на позов, поданий до Вітебського гродського суду 2 вересня 1620 р. («Коли він, Григорій Богомолець, був на службі Речі Посполитої в російському краї, аж до року 1619 (Виділено нами. – Ред.), в той час згаданий Олександр Богомолець забрав і двір в Погостищі, і всяке в ньому рухоме майно, спільно їм належаче»

11 березня 1623 р., згідно з Першим розписом, король Речі Посполитої Сигізмунд III пожалував привілей своєму гусарові Григорію Богомольцю на сільце Ущо (Устя) в Смоленському воєводстві (пізніше – в невельському повіті; зараз – на території Росії) на праві вічного лена. Нам видається, що це була нагорода за участь роком раніше в боях між військами Великого князівства Литовського та Швеції за містечко Митаву (нині – Єлгава, Латвія), в ході яких Митава була відбита у шведів. 

Гербовник Каспера Несецького повідомляє, що Григорій Богомолець брав участь у виборах короля Владислава IV і підписав елекційну грамоту. 

З початку 30-х років XVII ст. Григорій Богомолець скуповував землі обширної Погостищівської маєтності, розділеної між його родичами. Спершу, в період з 15 березня по 4 серпня 1633 р. (з чого можна зробити висновок, що в Смоленській війні 1632-1634 рр. він, мабуть, участі не брав), Григорій Богомолець здійснює крупну покупку у свого брата Семена за 300 коп грошей литовських. У числі придбань: Семенова частина спадкового маєтку Погостища (в акті продажу, або «вечыстом продажном листу» Семена Богомольця фігурує назва «село Погоське») роду Оліферовичів – разом із підданими, які проживали в ньому; право лову риби в озері Мишонок (для порівняння: в більш ранніх актах це озеро вважалося спільним; частина діброви «за Буболевом під Новосілками», яка раніше належала Семену а до того також вважалася спільною; частина володінь («пляцу ойчыстого») на Задунайському посаді в Вітебську разом із садом. Сюди ж входила ділянка землі, що раніше вважалася спільною, на котрій стояла церква св. Миколая, а також «дворъ поповъ съ огородомъ и две кели»

Друга покупка була зроблена вже в наступному році. Про неї свідчить інтромісійний лист від 21 червня 1634, складений для введення Григорія Богомольця в передані йому спадкові володіння вітебського зем'янина Івана Гнатовича Ходичинського і його дружини, Раїни Григорівни з Погоських (як бачимо, далекої родички Григорія Богомольця). Григорій Богомолець також взяв частину маєтку «у Погоського на Ходичині» (очевидно, йдеться про частину маєтності Ходичин, яка сусідствувала з селом Погостищем. – Ред.), куплену Раїною Погоською (Ходичинською) у покійного Василя Ходачинського (Ходичинського. – Ред.) – очевидно, родича свого чоловіка. 

Третя угода була оформлена купчою від 2 липня 1636 р .; згідно з нею, Григорій Богомолець викупив за 600 коп грошей литовських частину Погостищівської маєтності у рідного брата Олександра та його дружини Анни Мостичанки разом з їх двором, житлом і підданими, а також ділянками землі навколо церкви св. Миколая, правом лову риби в озері Мишонок, частину діброви «там же в селе Погоском за Буболевом под Новоселками лежачая», що раніше вважалася спільною, а також належні Олександру Богомольцю «часть пляцу ойчистого з огородомъ» у Вітебську на Задунайському посаді і частину землі, що раніше вважалася загальною, на якій стояла церква св. Миколая. Купча була зареєстрована в актових книгах 10 січня 1637 р. Тим же числом зареєстрована ще одна купча (дата її в ИЮМ не наводиться), за якою Григорій Іванович Богомолець придбав у свого двоюрідного племінника – Юрія Касперовича Богомольця за 700 коп грошей литовських ще одну частину маєтку Погостище разом із землями «надъ рекою Ольшою ажъ по ручей Каменец и со всею землею за рекою Ольшою прозвищем Жарное», правом лову риби в озері Мишонок, його частину діброви за Буболевом під Новосілками та землі під церквою св. Миколая. У тому ж 1637 р. (24 січня) Григорій Богомолець заставив на три роки придбаний за кілька місяців до цього маєток Лужино шляхтичу Олександру Бірулі. 

У підсумку на момент складання заповіту (22 травня 1640 р.) у володінні Григорія Богомольця були: практично вся родова маєтність Погостище разом із церквою св. Миколая; очевидно, більша частина раніше загальної діброви «за Буболевом під Новосілками» (якщо взагалі не вся діброва); набуті маєтності – Ходичине зі шляхетським двором, челяддю і осілими підданими, село Новосілки – також з підданими; село Лужине в Вітебськом воєводстві (обидва села придбані у шляхтича Олександра Гурки – відповідно 8 листопада 1636 р. і 20 червня 1637 р., а також заслужена у короля маєтність Ущо (Устя). До цього також слід додати придбані у Семена Богомольця володіння в Задунайському посаді міста Вітебська. 

З того ж заповіту відомо, що Григорій Богомолець часто давав гроші в борг – правда, залишається незрозумілим, на яких умовах. На момент смерті у нього в боржниках числилося 13 осіб, серед них – вітебський підстолій Андрій Гурко (сума його боргу становила 340 коп литовських грошів), вельми великий як для того часу чиновник, а також його рідний брат Олександр Богомолець; загальна сума боргу, належна покійному, становила, за нашими підрахунками, 1422 копи литовських грошів. З цих грошей Григорій Богомолець заповідав виплатити по 600 коп кожній зі своїх двох дочок, Софії та Анні, на придане; сума, що залишилася, в 222 копи мала піти синам. Крім того, в закладі у Григорія Богомольця в рахунок боргів перебували земельна ділянка і сіножать.

При дворі Григорія Богомольця була челядь. Згідно із заповітом, її слід було відпустити заплативши. Однак трьом «вихованкам» (це слово чоловічого роду. – Ред.) шляхтича – Степукові, Степанові і Атрохимові, належало служити при дворі до повноліття його дітей, після чого вони повинні були бути відпущені на волю з розрахунком. 

Служачи в елітній гусарської кавалерії, якою опікував король Сигізмунд ІІІ, учень і послідовник єзуїтів, Григорій Богомолець залишався православним. Це ясно видно з його заповіту, де він заповідає поховати його «водлугъ закону хрестьянского веры старожитное благочестивое греческое» при церкві св. Миколая в Погостищі. При цьому він заповів своїй дружині спорудити над його могилою каплицю. З того ж заповіту видно, що Григорій Богомолець був освіченою людиною для свого часу. У нього було кілька релігійних (і, можливо – не тільки релігійних) книг, серед них – знаменита Острозька біблія, Євангеліє, псалтир Кохановського (до речі, католицького автора). Всі вони були придбані Григорієм Богомольцем для церкви св. Миколая за його власні кошти. У своєму заповіті він наказує своїй дружині і дітям надавати ці та інші наявні книги для служби священикам Свято-Миколаївської церкви. Крім того, частину грошей він жертвував на Кутеєнський монастир в оршанському повіті і на Марковський у вітебському повіті. Що стосується Свято-Миколаївської церкви, то, очевидно, він взяв на себе опіку над нею в 1633 г. – незабаром після придбання у свого брата ділянки землі, на якій вона стояла. Нагадаємо, що довгий час ця ділянка вважався спільною для декількох поколінь Богомольців і Погоських – як і вся земля, що лежала під церквою та навколо неї. 

У заповіті згадується той факт, що на момент його складання (22 травня 1640 р.) дружина Григорія Богомольця, Олена Сорочанка, була вагітною (Там же. – С. 122) – відтак молодша дитина Григорія народилася вже після смерті батька. 

Смерть Григорія Богомольця настала, швидше за все, в період з кінця травня – в один з літніх місяців 1640 року, оскільки на момент складання заповіту, згідно з його текстом, Григорій Богомолець був вже, що називається, зовсім поганий («будучы от пана Бога хоробою тяжъкою навежоный»), але все ще «при зуполъном розуме», а на момент внесення заповіту до гродських книг Вітебського воєводства, тобто, 10 серпня 1640 р., Григорій Богомолець значиться вже як покійний.

 

Джерела й документи:

 1. «Акты Виленской археографической комиссии». Т. XIII. - Вільна, 1886. - С. 93-98

2. НИАБ. Ф.2512. – Оп.2. – Сп. № 2. – Л. 8 (об.), 10

3. ИЮМ. Вып. 22. – Витебск, 1891. - С . 455-457

4. ИЮМ. Вып. 23. - Витебск, 1892. - С. 320-326

5. ИЮМ. Вып. 24. - Витебск, 1893. - С. 493

6. ИЮМ. Вып. 25. - Витебск, 1894. - С. 335-336

7. ИЮМ. Вып. 26. - Витебск, 1895. - С. 120, 122-128

8. Boniecki A. Herbarz Polski. Uzupełnienia i sprostowania do części I. – Warszawa, 1901. –S. 231. 

9. Niesiecki K. Herbarz Polski. T. II. – Lipsk, 1839. – S. 206, 207.