Главная

Автобіографія Костянтина Леонідовича Богомольця

Category: Uncategorised
Published on Thursday, 16 October 2014 08:10
Hits: 16713

Автобіографія Костянтина Леонідовича Богомольця 

(1900-1980) 

(надана його сином - Андрієм Костянтиновичем) 

 

Народився 21 травня 1900 р. в м. Острі Чернігівської губернії в родині державного чиновника. Батько дворянського походження, але ніколи протягом свого життя ніякого рухомого і нерухомого майна не мав і весь час до Жовтневої Революції а також і до початку Вітчизняної війни прослужив у державних установах в якості бухгалтера. 

З 1906 р батько служив бухгалтером Чернігівської Казеної палати. З 1908 р. до Жовтневої Революції ст. бухгалтером Остерського повітового казначейства, беручи активну участь у революційних гуртках. 

Мати з бідної єврейської сім'ї, в 1906 р. за наполяганням дворянського попечительства змушена була прийняти православ'я. Маючи дворянське походження, батько домігся через попечителя дворянства Остерського повіту права допуску мене до конкурсного іспиту на право вступу в Кадетський Корпус. 

Восени 1909 р. я був прийнятий до Київського кадетського корпусу. В цей час якомусь великому дворянину потрібно було влаштувати свого сина в Київський кадетський корпус і мене представили до виключення, оскільки, згідно з законом, який існував на той час, діти, в крові яких була єврейська кров, не мали права навчатися в кадетських корпусах. Навчався я добре і через знайомих директор Київського корпусу влаштував переведення до Сумського корпусу, де вчилися діти різних станів, оскільки Кадетський корпус був побудований, обладнаний і утримувався коштом заводчика Харитоненка, який мав масу цукрових заводів. 

Лютнева революція застала мене в стінах кадетського корпусу. За рішенням Тимчасового уряду в кінці березня 1917 р. був проведений достроковий випуск і всіх, хто закінчив корпус, направили по Військових училищах. 

Я разом з товаришами по корпусу був відряджений до Петроградського Миколаївського військово-інженерного училища на прискорений курс портупей-юнкерів з контингенту тих, хто закінчив кадетські корпуси. 30 вересня 1917 р. мені було пррисвоєне звання підпоручика інженерних військ із відрядження до Московської льотної школи для навчання пілотуванню. 

Як випускнику війського училища мені належала двотижнева відпустка перед прибуттям до льотної школи. В цей же час отримав телеграму про смерть дідуся і виклик до м. Остра Чернігівської губернії. Домігшись дозволу на виїзд до м. Остра, я негайно виїхав з Петрограда до м. Остра Чернігівської губернії. Батько, який брав участь у революційному русі, попередив мене про назріваючі Жовтневі події і нікуди не пустив. Так я залишився в рідному місті Острі, де мене всі знали з раннього дитинства. Не маючи ніякої громадянської спеціальності та враховуючи погане матеріальне становище рідних, в січні 1918 р. я вступив до Остерського Повітового споживчого товариства в якості експедитора, де здружився з революційно налаштованими товаришами по роботі і 1 листопада 1918 добровільно вступив до лав Червоної армії. Як колишній офіцер, був призначений Остерським повітовим військкоматом інструктором військової підготовки Всеобучу при повітвійськкоматі в м. Острі. 

Коли у серпні 1919 р. денікінські банди загрожували Києву, за рішенням ревкому весь інструкторський склад Всеобучу був розподілений по військових частинах і мене призначили командиром роти 5 батальйону Чернігівського караульного полку. При відході частин Червоної армії до Чернігову наприкінці серпня місяця, караульний полк був приєднаний до 1-го пластунського полку 1-ї пластунської бригади 44-ї Щорсівської дивізії, і мене призначили начальником кінної розвідки Першого Пластунського полку. 

При організації наступу на Чернігів-Київ першого жовтня 1919 р. був призначений начальником розвідки 1-й пластунської бригади, у складі якої брав участь у великих і вирішальних боях за визволення від контрреволюційних полчищ Чернігова, Києва, Умані, залізничної станції Користов Чернігівської губ. В жовтні місяці був легко поранений у праву ногу і залишався в строю, але поступово рана розгноїлася і після боїв під Користівкою був направлений до Київського військового шпиталю. 

По одужанню медкомісією був визнаний придатним до служби в тилових частинах і 15 січня 1920 р. призначений ст. інструктором Всеобучу при Остерському повітовому військкоматі. 

При наступі у квітні 1920 р на Київ білополяків був відряджений повітвійськкоматом у розпорядження Київського укріпрайону і на початку травня призначений командиром ескадрону 1-го кавалерійського полку 5-ї зведеної кавалерійської бригади, у складі якої брав участь у придушенні петлюрівського повстання під Києвом в районі селищ Дудорково, Требухова, Зазим'я, Літки і в боях за визволення Києва, Коростеня, Бердичева, Новоград-Волинського та багатьох інших міст від білопольських банд. У вирішальному бою під Новоград-Волинським 1 серпня 1920 р. був контужений у кінному строю під час кавалерійської атаки і евакуйований до Київського військового шпиталю, де перебував на лікуванні до грудня 1920 р. По одужанню, згідно з висновком медкомісії, був направлений в тилові частини  у наново організовувані територіальні полкові округи, що підмінили Всеобуч, і 1 грудня 1920 р. Чернігівським територіальним полокругом (Очевидно, «польовим округом». – Ред.) був призначений інструктором військової підготовки 5-ї територіальної роти в місті Острі. 

У серпні 1921 р. одружився з громадянкою м. Чернігова Пуховцовій Парасковії Єрмилівні 1899 р. народження, артистці Чернігівського Українського театру. 

У березні 1921 р. при формуванні частин особливого призначення (ЧОН-ОСНАЗ) по боротьбі з бандитизмом був відряджений террполокругом (Очевидно, «територіальним польовим округом». – Ред.) в розпорядження ЧОН Чернігівського гарнізону і призначений останнім командиром роти. Служачи в частинах ЧОН, брав активну участь у ліквідації банд Зеленого на Київщині, Галаки на Гомельщині, Марусі та братів Артамонових на Чернігівщині, Струка та Балаховича на Дніпрі. Зважаючи на здоров'я, яке різко похитнулося, в травні 1922 р. був направлений у розпорядження Чернігівського Губвійськкомату і останнім призначений ст. інструктором чернігівського Всевобучу. Через рік здоров'я настільки погіршилося, що 30 травня 1923 р. був демобілізований у запас через хворобу. 

В жовтні 1924 р. через часті сімейних чвари на грунті проявів відкритого антисемітизму з боку дружини до моєї матері, колишньої єврейки, шлюб із колишньою дружиною Пуховцовою Параскевою Єрмилівною був розірваний в Чернігівському міському ЗАГСі - свідоцтво про розлучення Nr. 835. 

Після демобілізації з армії, не маючи ніякої спеціальності, в жовтні 1923 року поступив до Чернігівського Осоавіахіму, де прослужив на посаді відповідального секретаря до грудня 1929 року. Щоб отримати постійну виробничу професію, в січні 1930 р. перешел в чернігівський Церабкооп (Центральний робітничий кооператив. – Ред.) зававтогужтранспортом (завідувачем автомобільним і гужовим транспортом. – Ред.) і одночасно вступив на вечірнє відділення Чернігівського технікуму механізації сільського господарства. Закінчивши в 1932 р. технікум і маючи бажання продовжувати вчитися, вступив на автомобільний факультет Харківського автодорожнього Інституту і закінчив останній в серпні 1936 року. В жовтня 1936 вступив до Чернігівської Облспоживспілки на посаду начальника авторемонтної майстерні, де пропрацював до квітня 1939 р. 

У листопаді 1936 р. посланий Чернігівським військкоматом на КУКС (курси командного складу. – Ред.) при Орловській бронетанковій школі. 

У 1937 р. захворів виразкою шлунка в гострій формі та постановою медкомісії при військкоматі був знятий з військового обліку. Хвороба дедалі більше загострювалася, крім того, почалися проявлятися припадки піліпсії (епілепсії. – Ред.). На грунті контузії, був потрібний відносний спокій і дієтичне харчування; врахувавши все це, за домовленістю з правлінням я перейшов до Чернігівського Міськторгу на посаду завідувача автотранспортом. 

У серпні 1939 р. у м. Києві в порядку експерименту, кол. («колишнім». – Ред.) Президентом Академії наук України тов. Богомольцем О. О. було зроблено переливання крові з сивороткою АЦС, після чого здоров'я почало швидко відновлюватися і я став знову цілком працездатним. 

В січні 1940 р. як фахівець був переведений на спец. будівництво заводу "В" (? - Ред.) у м Чернігові і призначений головним механіком будівництва. За клопотанням Всеукраїнського тресту "Союззаготтранс" був відряджений у його розпорядження і 10 березня 1941 р. призначений головним інженером Ізмаїльського обл. відділення "Союззаготтранс". 

Вітчизняна війна застала мене в Ізмаїлі. Як невійськовозобов'язаний, після передачі автопарку і майна Червоній армії і справ Українському тресту в Харкові, главком був призначений 18 липня 1941 р. головним інженером Новосибірського обласного тресту "Союззаготтранс". 

Сидіти в глибокому тилу, коли ворог підходив до Москви і становище на фронті було дуже серйозне, було просто незручним для ветерана громадянської війни, і я написав листа товаришу СТАЛІНУ з проханням прийняти добровольцем до Червоної Армії. У січні 1942 року мене викликали у військкомат і направили на гарнізонну медкомісію, яка визнала цілком придатним для служби в армії, і 29 січня 1942 р. був мобілізований Новосибірським Міськвійськоматом, направлений в м. Омськ у формовану 282 стр. дивізію на посаду начальника БТС (? – Ред.) дивізії. У лютому 1942 р. прибув з дивізією на Північно-Західний фронт до складу 11 армії, де брав участь [у подіях] під Ст. Руссою і Дем'янськом. 

1 березня 1943 р. переведений до автовідділу 11 армії на посаду пом. нач. по ремонту. При організації у Вишньому Волочку Калінінської області філіалу Першого Московського авторемонтного заводу з ремонту автомобілів для СЗФ АВТУ СЗФ (? – Ред.) був призначений голов. інженером філіалу. Після ліквідації філіалу 19 вересня 1943 р. був відкликаний в ОК тилу СЗФ і призначений нач. 3 відділення трофейного відділу 34 Армії СЗФ. У складі 34-ї армії, перейменованої в 4-у армію, 11 січня 1944 р. перейшов іранський кордон. У березні 1944 р. при розформуванні трофейного відділу переведений в автомобільний відділ і призначений ст. пом. начальника автовідділу з ремонту та постачання. В Ірані, крім своїх основних службових обов'язків, виконував спецзавдання командування. 

14 серпня 1945 р. в Ірані з дозволу командування і генконсула м. Решт одружився на вільнонайманій штабу армії Єршовій Ніні Миколаївні, яка народилася 1923 р в м. Вишній Волочек Калінінської області в сім'ї службовця. Батько дружини, Єршов Микола Федорович, уродженець м. Калініна (Твері. – Ред.) убитий в Вітчизняній війні. Мати дружини, Єршова Аграфіна Арсенівна, уродженка м. Кашири Калінінської області, працювала в той час на швейній фабриці у Вишньому Волочку. В даний час живе зі мною в м. Ризі. Після виведення Радянських військ з Ірану, з 13 вересня 1946 р. по 25 листопада 1946 р. перебував у Москві в резерві відділу кадрів АВТУ МВС. 

25 листопада 1946 р. відділом кадрів АВТУ МВС призначений начальником технічного відділу 44-го авторемонтного заводу Прибалтійського ВО. У травні 1947 р за завданням командування ПрибВО перепроектував 44-й авторемонтний завод на потоковий метод ремонту двох марок автомашин, після чого 1 червня 1947 р. був призначений головним інженером 44-го авторемонтного заводу. 5 липня 1948 був переведений в автомобільне управління ПрибВО і призначений ст. інженером 4-го відділу. Втрата зору лівого ока і загострення наслідків контузії після перенесеного захворювання коммоцією (струс головного мозку) в результаті дорожньої катастрофи під Кенігсбергом при виконанні службових обов'язків у березні 1947 р. змусило мене пройти медкомісію для встановлення стану здоров'я, заключенням якої був визнаний обмежено придатним другого ступеня за ст. 92-а, 98-в, 5-б гр.11-111. Наказом НКО 336-42 р. та наказом начальника тилу ЗС СРСР № 0517 від 27 квітня 1949 р. демобілізований за ст. 43 – по хворобі. 

Після демобілізації в червні місяці 1949 р. поступив до Головного управління автомобільного транспорту при Раді Міністрів Латвійської РСР головним інженером Лієпайського Авторемонтного заводу, де пропрацював до листопада 1949 р. 

У листопаді поступив у Дорожню авторемонтно-експлуатаційну базу інженером технічного відділу, в серпні 1950 року був переведений у 9-й рейкозварювальний поїзд на посаду головного механіка, звідки звільнився за станом здоров'я і вступив на Ризький вагонобудівний завод помічником начальника транспортного відділу. В серпні 1951 року звільнився з заводу і повернувся знову в Дорожню експ. (експлуатаційну. – Ред.) базу Латвійської залізниці, де і працюю в даний час інженером-економістом. 

Сім'я моя на даний час складається з дружини – Богомолець Ніни Миколаївни (до заміжжя Єршова), дочка Ірина народження 1944 року, син Андрій народження 1949 року та мати дружини – Єршова Аграфіна Арсентіївна. 

З родичів маю: сестра, Марія Леонідівна Шевченко, до заміжжя працювала в установах, а з 1918 р., вийшовши заміж, займається домашнім господарством, проживає у м. Львові, вул. Ярова № 17, кв. 3. Чоловік сестри, Шевченко Євлампий Максимович – офіцер запасу, учасник громадянської війни, службовець-бухгалтер за професією, працює в м. Львові в управлінні глухонімих, проживає: м. Львів, вул. Ярова № 17, кв. 3. Родичів, які проживали чи проживають за кордоном, не маю. 

На окупованій території або в полоні [ніхто] з родичів ні моїх, ні дружини не був.         

  

15 листопада 1951 р.                             

                                        Інженер майор запасу                       /Богомолець /